Ухвала

від 07.08.2024 по справі 916/3437/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"07" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3437/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх. № 2-1277/24 від 05.08.2024) про забезпечення позову у справі № 916/3437/24

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Арт Вілль» (вул. Спрейса Василя, № 1, інше приміщення В01, смт. Авангард, Одеський р-н, Одеська обл., 67806, код ЄДРПОУ 39803569)

про визнання недійсним рішення загальних зборів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Арт Вілль», в якому просить суд визнати недійсним рішення відповідача від 24.01.2024, яке оформлене у вигляді протоколу загальних зборів членів ОК «Арт Вілль» № 24/01/2024/Р від 24.01.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог закону та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів кооперативу 24.01.2024, зокрема щодо повідомлення ОСОБА_1 про дату, місце, час проведення та порядок денний вказаних загальних зборів членів кооперативу.

Разом з позовною заявою до Господарського суду Одеської області позивачем подано заяву про забезпечення позову за вх.№ 2-1277/24, у якій ОСОБА_1 просить заборонити вчинення реєстраційних дій на об`єкт нерухомості: секції 5, квартири за будівельним номером АДРЕСА_2 .

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що між ОК «Арт Вілль» та ОСОБА_1 було укладено персональний меморандум асоційованого члена кооперативу № АВ-05-12/00009 від 18.05.2021 з метою створення можливості зареєструвати право власності асоційованого члена на об`єкт нерухомості у майбутньому, а саме: секції 5, квартири за будівельним номером АДРЕСА_2 .

За ствердженням заявника, з моменту укладення Меморандуму за ним закріплюється вищезазначений об`єкт нерухомості та забороняє кооперативу його обтяжувати правами третіх осіб.

Заявник наголошує, що здійснював чергові платежі у відповідності до графіку внесення цільового внеску меморандуму у розмірі більшому, ніж це передбачено, в період з 17.06.2021 по 16.02.2022, проте, після введення воєнного стану на всій території України, будівництво секції 5 комплексу «Арт Вілль» було призупинено на необмежений час. При цьому, в другій половині 2022 року заявником відновлено платежі та на момент проведення спірних загальних зборів членів кооперативу ним виплачено 60% цільового внеску за об`єкт будівництва, визначений Меморандумом.

В свою чергу, як стверджує заявник, за відсутності будь-яких законних підстав та з порушенням положень Меморандуму, протоколом засідання загальних зборів членів ОК «Арт Вілль» достроково розірвано персональний меморандум в односторонньому порядку у зв`язку з невиконанням заявником своїх зобов`язань та виключено його зі складу асоційованих членів кооперативу за рішенням загальних зборів.

Посилаючись на норми ст.ст. 136-137 ГПК України та загальні висновки Верховного Суду, заявник зазначає, що таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Заявник додає, що заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

При цьому, заявник вважає, що невжиття зазначеного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, а заборона державним реєстраторам вносити відповідні зміни до реєстру є тимчасовою та не має своїм наслідком будь-якого перешкоджання діяльності кооперативу. В свою чергу, наявність такого виду заходу дозволить створити належні умови для розгляду судом позову по суті за звичайною процедурою, а в разі задоволення позову сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства, суд дійшов до наступних висновків.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 по справі №916/3599/23.

Відтак, оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Суд зазначає, що звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 просить визнати недійсним рішення відповідача від 24.01.2024, яке оформлене у вигляді протоколу загальних зборів членів ОК «Арт Вілль» № 24/01/2024/Р від 24.01.2024.

Отже, позивач у даному випадку звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру.

Відтак, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

Суд зазначає, що однією з можливих підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому, фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони, з точки зору чи спроможний такий захід забезпечення забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в разі задоволення позову.

Однак, у даному випадку з огляду на повідомленні позивачем обставини та надані докази, здійснивши їх логічний та юридичний аналіз, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що вона не містить обґрунтованих мотивів, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову.

Саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

При цьому, суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.

Обставини наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову фактично свідчать про наявність спору про право між сторонами, а не про наявність обставин, які б свідчили про наявність визначених процесуальним законодавством підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені в заяві твердження є лише припущеннями не підтвердженими вірогідними засобами доказування. Наявність лише посилання на те, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком неможливість для позивача захистити свої порушені права, за захистом яких він звернувся до суду, в межах одного судового провадження, не може бути достатньою підставою для забезпечення позову з огляду на унормований приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування та неподання заявником жодних доказів на обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову.

Недоцільним в даному випадку суд вважає і посилання на ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», оскільки запропоновані заявником заходи забезпечення позову жодним чином не стосуються внесення будь-яких змін стосовно кооперативу до відповідного реєстру.

При цьому суд зазначає, що запропонована заявником заборона вчинення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості: секції 5, квартири за будівельним номером АДРЕСА_2 , не містить вказівок на осіб, яких вона стосується.

З огляду на вищевикладене та зміст заяви в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом таких заходів не обґрунтована і документально не підтверджена.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що у поданій заяві міститься лише посилання на потенційне порушення прав, без доведення необхідності термінового забезпечення позову визначеними заявником способами.

Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Проте, в даному випадку, заявником не наведено жодного належного обґрунтування поданої заяви, а викладене лише свідчить про наявність спору між сторонами про право, а не про наявність на даний час об`єктивних обставин, які б вказували про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову чи істотне ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Тим більш, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на ті ж обставини, якими обґрунтовує позовні вимоги, в той час, як вже зазначалось, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Матеріали заяви свідчать, що стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність застосування визначеного заходу забезпечення позову.

За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 86, 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 (вх. № 2-1277/24 від 05.08.2024) про забезпечення позову у справі № 916/3437/24 - відмовити.

Ухвала Господарського суду Одеської області набирає законної сили 07.08.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя О.В. Цісельський