Ухвала

від 05.08.2024 по справі 910/13846/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13846/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі

за позовом Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Комунальне некомерційне підприємство "Київська міська клінічна лікарня № 9" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюджетна аптека"

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

15.07.2024 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 про відмову у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на дії (бездіяльність) Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 910/13846/21.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів скарги та встановлено оскаржуваними судовими рішеннями у цій справі, в серпні 2021 року Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з безпідставно займаного ним нежилого приміщення на 1-му поверсі корпусу № 2 по вул. Ризька, 1 в м. Києві, загальною площею 28,30 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/13846/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 та постановою Верховного Суду від 05.12.2023, позов задоволено повністю та здійснено розподіл судових витрат (судового збору).

Постановою від 18.05.2023 старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Молотилової В. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу № 910/13846/21, виданого Господарським судом міста Києва від 24.04.2023 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" із безпідставно займаного ним нежилого приміщення на 1-му поверсі корпусу №2 по Ризька, 1, в м. Києві, загальною площею 28,30 кв.м.

18.05.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 300 грн та постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 26 800 грн.

25.09.2023 державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі № 910/13846/21 відкрито апеляційне провадження та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

31.10.2023 державним виконавцем поновлено, шляхом винесення відповідної постанови, виконавче провадження у зв`язку з залишенням постановою Північного апеляційного господарського суду справа №910/13846/21 від 26.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 без змін.

22.11.2023 державним виконавцем здійснено перевірку виконання боржником рішення суду шляхом виходу за адресою м. Київ, вул. Ризька,1 корпус №2, під час якого встановлено, що боржником рішення суду не виконано, про що складено відповідний акт.

23.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" звернулося до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою від 22.11.2023, в якій повідомило, що після розгляду Верховним Судом касаційної скарги на рішення суду буде добровільно та в якнайшвидші строки проведено усі необхідні дії для самостійного виселення з приміщення.

Постановою Верховного Суду від 05.12.2023, за результатами розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед", залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 та рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/13846/21, яким задоволено позов Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Діамед" з безпідставно займаного ним нежилого приміщення на 1-му поверсі корпусу №2 по вул. Ризька, 1 в м. Києві, загальною площею 28,30 кв.м.

14.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" звернулось до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, у якій просило передати наказ суду від 24.04.2023 ліквідаційній комісії боржника для здійснення виконання, зняти арешт з рахунку та закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1.

21.12.2023 на адресу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява стягувача про призначення дати вчинення виконавчих дій із примусового виселення боржника.

Листом від 28.12.2023 Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив боржника про те, що в державному реєстрі відсутній запис про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед", відтак відсутні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

12.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" звернулось до суду першої інстанції із скаргою на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якій просило:

- визнати бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 в частині відмови в закінченні виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та відмови передання наказу господарського суду міста Києва № 910/13846/21, виданого 24.04.2023, ліквідаційній комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" для здійснення виконання, - незаконними;

- зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрите щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" (код ЄДРПОУ 21526737), на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та передати наказ господарського суду міста Києва № 910/13846/21, виданий 24.04.2023 ліквідаційній комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" для здійснення виконання.

В обґрунтування скарги відповідач (боржник) послався на те, що виконавча служба не вправі стягувати з боржника будь-які грошові кошти та взагалі відкривати чи вести виконавчі провадження, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" відповідно до протоколу загальних зборів від 26.05.2021 № 26/05 перебуває в стані припинення. Звернув увагу на той факт, що після початку процедури ліквідації за рішенням засновників згідно частиною першою статті 110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), усі повноваження відповідно переходять до ліквідаційної комісії (ліквідатора), які дотримуючись порядку визначеного лише в ЦК України (статей 104, 105, 110-112), здійснюють усі необхідні дії, спрямовані на виконання усіх виконавчих проваджень та погашення кредиторських заборгованостей. При цьому жодні інші особи не вправі втручатися в діяльність ліквідаційної комісії (ліквідатора). Будь-які дії по виселенню чи стягненню будь-яких коштів із рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" є порушенням ліквідаційної процедури (статті 111, 112 ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на дії (бездіяльність) Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 910/13846/21 відмовлено повністю з мотивів того, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" у чинній станом на момент відкриття виконавчого провадження редакції, не передбачено, що в разі перебування боржника в процедурі припинення виконавчий документ має бути переданий ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку.

Переглядаючи вказане судове рішення за скаргою боржника апеляційний суд залишив ухвалу місцевого господарського суду без змін, зазначивши, що матеріалами справи підтверджено, що рішенням загальних зборів членів боржника 26.05.2021 вирішено припинити діяльність товариства шляхом його добровільної ліквідації, призначено ліквідатором Шмаюна К.М. та визначено строк для заявлення кредиторами своїх вимог - 2 місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення товариства.

При цьому відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" станом на час відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та на час розгляду скарги перебуває в стані припинення, тобто процедура ліквідації вказаного товариства є незавершеною.

Отже були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої передбачено закінчення виконавчого провадження в разі припинення юридичної особи.

Суди попередніх інстанцій мотивуючи свої рішення керувались такими нормами права.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Аналогічне право на оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця закріплене в статті 339 ГПК України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Порядок примусового виконання судових рішень і рішень інших органів, зокрема врегульовано Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавці.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини четвертої 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1)рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

Як визначено в пункті 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженою на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також у випадках, передбачених установчими документами.

Положеннями статті 111 ЦК України встановлений порядок ліквідації юридичної особи.

Відповідно до частини 4 статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, на підставі матеріалів справи судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" станом на час відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та на час розгляду скарги перебувало в стані припинення, тобто процедура ліквідації вказаного товариства є незавершеною, юридична особа не є припиненою, та на підставі чинного законодавства вирішено, що скарга на дії відділу державної виконавчої служби не підлягає задоволенню, оскільки відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження з підстави припинення юридичної особи-боржника.

В обґрунтування касаційної скарги заявник виклав ті ж підстави оскарження щодо неправильного застосування норм цивільного кодексу, які регулюють процедуру ліквідації та мають вищу юридичну силу у виконавчому провадженні, та яким положення Закону України «Про виконавче провадження» не можуть суперечити, про що, на думку скаржника вказує незмінна судова практика. Скаржник вважає, що після початку процедури ліквідації усі повноваження щодо кредиторських вимог боржника належать його ліквідаційній комісії.

На обґрунтування апеляційної та касаційної скарг Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 487/3335/13 (провадження № 14-111цс18), постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 822/2730/16, постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 818/8714/13, постанові Вищого адміністративного суду України від 15.06.2016 у справі №К/800/53033/15.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених в апеляційній скарзі доводів, дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги і відсутність підстав для скасування оскарженої ухвали суду першої інстанції, оскільки наведені скаржником висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №487/3335/13 (провадження № 14-111цс18) та постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 818/8714/13, не підлягають врахуванню при розгляді даної справи, з огляду на те, що вони зроблені щодо застосування норм Закону «Про виконавче провадження» 1999 року, який втратив чинність ще до виникнення спірних правовідносин у справі №910/13846/21, а значить до них застосовуватися не може.

Водночас колегія суддів відхилила посилання скаржника на статті 111, 112 ЦК України, як безпідставні, оскільки норми зазначених статей не регулюють дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження та передачі судового наказу ліквідаційній комісії для виконання.

Крім цього, судом зазначено, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин і правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 822/2730/16, оскільки вони стосуються порядку стягнення податкового боргу з юридичної особи, що ліквідується, за позовом державної податкової інспекції, поданого до суду після початку ліквідаційної процедури. Це судове рішення суду касаційної інстанції не містить жодних висновків щодо застосування норм Закону про виконавче провадження в процедурі ліквідації юридичної особи, не пов`язаної з її банкрутством.

Також, колегія суддів зазначила про безпідставність посилань скаржника на постанову Вищого адміністративного суду України від 15.06.2016 у справі №К/800/53033/15, оскільки відповідно до змісту частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин врахуванню підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах саме Верховного Суду.

Доводи викладені у касаційній скарзі, є аналогічними доводам апеляційної скарги, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права (частини 4 статті 91, статей 104, 110, 111, 112 ЦК України, пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"), а зводяться виключно до переоцінки встановленого судами.

Таким чином, для Верховного Суду правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права під час ухвалення оскаржуваних рішень у справі № 910/13846/21 є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 910/13846/21 на підставі частини другої статті 293 ГПК України, оскільки у даній справі правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 910/13846/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ