Постанова

від 07.08.2024 по справі 233/4255/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4140/24 Справа № 233/4255/21 Суддя у 1-й інстанції - Левчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого суддіКорчистої О.І.

суддів Агєєва О.В., Бондар Я.М.

за участю секретаря Юрченко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №233/4255/21 запозовом ОСОБА_1 до Костянтинівської міської ради, треті особи: Управління Державного агентства рибного господарства у Донецькій області, Донецька обласна державна адміністрація, про стягнення грошових коштів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Посвалюк Вікторія Володимирівна,

на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2024 року,

встановив:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Костянтинівської міської ради, треті особи: Управління Державного агентства рибного господарства у Донецькій області, Донецька обласна державна адміністрація, про стягнення грошових коштів.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 233/3260/20 від 25 січня 2021 року за позивачем, в порядку спадкування за законом, визнано право власності на 2/3 частки вирощеного майна рибу (короп, білий амур, товстолоб) орієнтовною масою 56140 кг на загальну суму 842 100 гривень, яке залишилося після смерті орендаря ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у водному об`єкті, розташованому на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, що використовувався ОСОБА_2 на умовах договору оренди від 25 листопада 2011 року.

04 травня 2021 року, на виконання вказаного судового рішення, ОСОБА_1 підготовано звернення до управління Державного агентства рибного господарства в Донецькій області з проханням забезпечити порядок вилову риби, на яку за ним визнано право власності у відповідності до рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 233/3260/20 від 25 січня 2021 року.

Листом від 26 травня 2021 року управління Державного агентства рибного господарства в Донецькій області повідомило позивача про те, що в нього відсутні підстави та повноваження щодо забезпечення Донецьким рибоохоронним патрулем порядку вилову риби на підставі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 233/3260/20 від 25 січня 2021 року.

30 червня 2021 року з метою виконання рішення суду позивачем надіслані звернення до голови Костянтинівської міської територіальної громади, керівника територіального органу Державного агентства водних земельних ресурсів, начальника управління Державного агентства рибного господарства Донецькій області та директору СТОВ «Донбас» з проханням узгодити пропуск або скид води (шляхом зливу води через гідротехнічну споруду) з метою добування (вилову) біоресурсів з водного об`єкту ОСОБА_1 .

Листом Костянтинівської міської ради від 29 липня 2021 року № 2028/44ву.44-8183/1 позивачу повідомлено, що відповідно до вимог Водного кодексу України питання щодо розпорядження водного об`єкту загальнодержавного значення здійснює Донецька обласна державна адміністрація, яка є орендодавцем водного об`єкту. Також повідомлено, що будь-яке втручання з боку позивача без попередньої згоди орендодавця та власника є протиправним та незаконним діянням.

Листом б/н та дати СТОВ «Донбас» повідомило позивача, що для вирішення його питання необхідно звернутися до Донецької обласної державної адміністрації.

Від керівника територіального органу Державного агентства водних земельних ресурсів та начальника управління Державного агентства рибного господарства в Донецькій області відповідей позивачем не отримано.

30 червня 2021 року ОСОБА_1 скеровано звернення до Донецької обласної державної адміністрації з проханням вирішити питання щодо повернення майна, визначеного власністю позивача за рішенням суду, узгодити порядок і спосіб його повернення, враховуючи права та законні інтереси власника за безперешкодне вільне розпорядження та володіння майном та дотримуючись принципів його збереження до передання законному власнику.

Відповіді на це звернення позивачем не отримано.

29 червня 2021 року позивачем отримано виконавчий лист про визнання за ним права власності на виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 233/3260/20 від 25 січня 2021 року та направлено його до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

У серпні 2021 року позивач отримав повідомлення від 03 серпня 2021 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савки Л.О. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. В повідомленні зазначено, що виконавчий лист підлягає поверненню стягувачу без прийняття до виконання, оскільки в ньому не передбачено заходів примусового виконання судового рішення.

13 вересня 2021 року позивачем скеровано звернення до Костянтинівської міської ради з проханням вирішити питання щодо повернення майна, яке визначено власністю позивача за рішенням суду, узгодити порядок і спосіб такого повернення, враховуючи права та законні інтереси власника на безперешкодне вільне розпорядження та володіння майном та дотримуючись принципів його збереження до передання законному власнику. Відповіді не отримано. з огляду на попередній лист у позивача є підстави вважати, що його звернення буде розглянуто, але в поверненні майна буде відмовлено.

На час подання даного позову, зазначене у судовому рішення майно перебуває у водному об`єкті, розташованому на території Костянтинівської міської територіальної громади (село Нижня Диліївка) Краматорського району Донецької області. У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ, з 27 травня 2021 року повноваження щодо розпорядження землями водного фонду законом мали бути передані до органів місцевого самоврядування. Позивачу не відомо, чи передані ці повноваження разом з відповідною документацією Донецькою обласною державною адміністрацією до Костянтинівської міської ради.

Оскільки позивач не може реалізувати своє право власності на майно, яке визнано його власністю на підставі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 233/3260/20 від 25 січня 2021 року, ОСОБА_1 вимушений звернутися з позовом до відповідачів про стягнення вартості цього майна та моральної шкоди.

На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідача вартість майна, визнаного власністю ОСОБА_1 за рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 233/3260/20 від 25 січня 2021 року, а саме 561400 гривень та сплачений судовий збір у розмірі 5614 гривень.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Так, відповідно до рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20, яке сторонами не оскаржене та набрало законної сили, за позивачем, в порядку спадкування за законом, визнано право власності на 2/3 частки вирощеного майна (короп, білий амур, товстоболоб) орієнтовною масою 56140 кг на загальну суму 842100 гривень, яке залишилося після смерті орендаря ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у водному об`єкті, розташованому на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, що використовувався ним на умовах оренди від 25 листопада 2011 року.

Отже майно, а саме: 2/3 частки вирощеного майна (короп, білий амур, товстоболоб) орієнтовною масою 56140 кг на загальну суму 842100 гривень, яке залишилося після смерті орендаря ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у водному об`єкті, розташованому на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, що використовувався ним на умовах оренди від 25 листопада 2011 року, є приватною власністю ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відмова в позовних вимогах, що викладена в рішенні суду першої інстанції насамперед мотивована тим, що чинним законодавством України встановлено порядок вилову водних біоресурсів для фізичних осіб підприємців, в яких перебувають в оренді водні об`єкти. Варто зазначити, що постановою Кабінету міністрів України від 30 жовтня 2013 року № 801 встановлено процедуру видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) (далі - дозвіл) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання дозволу суб`єктам господарювання. Суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю; будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб`єктами господарювання, група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Між тим, судом першої інстанції при розгляді справи не враховано те, що позивач не є суб`єктом господарювання або фізичною особою-підприємцем.

Отже, суд, приймаючи рішення безпідставно послався на те, що в громадянина України, якому на праві власності належить майно, що набуте ним в порядку спадкування, наявний обов`язок отримати відповідні дозволи та право на відповідний водний об`єкт, для подальшої реалізації свого права на майно, визначене рішенням суду від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20. При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що отримати такі дозволи та права оренди, користування, власності, тощо мають право лише фізичні особи- підприємці чи юридичні особи за відповідними критеріями та процедурою оформлення цих документів, а також на те, що такі дозволи та документи оформлюються не з метою отримання свого майна, а з метою ведення господарської діяльності.

Звернувшись до суду з позовом позивач обґрунтовував свої позовні вимоги положеннями статей 1212, 1213 ЦПК України. При викладенні позовних вимог позивач виходив з того, що він в порядку спадкування за Законом набув право власності на майно за рішенням суду. Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 288 ЦК України).

За частинами 1 та 2 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно положень ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Апелянт зауважує на тому, що 19 грудня 2023 року, в період розгляду судової справи в судовому засіданні, суд зобов`язав позивача звернутися до відповідача з письмовою заявою щодо відшкодування вартості належного йому майна, а саме суми грошових коштів у розмірі 561400 гривень, яка є грошовим еквівалентом вартості майна, власність на яке визнано за позивачем на підставі рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20.

20 грудня 2024 року, на виконання вимог суду та з метою захисту свого права, як спадкоємця майна позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, копія цієї заяви, листа з відповіддю відповідача були долучені до матеріалів судової справи. Між тим, в судовому рішенні жодним чином не надано правову оцінку цим документам.

У відзивах на апеляційну скаргу Костянтинівська міська рада та Донецька обласна державна адміністрація просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

У справі, що переглядається, матеріалами справи встановлено, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Іванопільська сільська рада Костянтинівського району Донецької області, ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 2/3 частки вирощеного майна рибу (короп, білий амур, товстолоб) орієнтовною масою 56140 кг на загальну суму 842 100 гривень, яке залишилося після смерті орендаря ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у водному об`єкті, розташованому на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, що використовувався ОСОБА_2 на умовах договору оренди від 25 листопада 2011 року.

Дане рішення набрало законної сили 10 березня 2021 року.

На чисельні звернення позивача з проханням узгодження приспуску або скиду води (шляхом зливу води через гідротехнічну споруду), як до відповідача та і до третіх осіб, для виконання вище вказаного рішення, з метою забезпечення порядку вилову риби, яка належить йому, позитивних відповідей так і не отримано.

Позивач посилається на те, що право власності на майно ним набуто законним шляхом на підставі рішення суду, а також ним вжито всіх заходів для узгодження порядку і способу повернення його майна, що підтверджується чисельним зверненнями.

А саме, 30 червня 2021 року позивачем надіслані звернення до голови Костянтинівської міської територіальної громади, керівника територіального органу Державного агентства водних земельних ресурсів, начальнику управління Державного агентства рибного господарства в Донецькій області та директору СТОВ «Донбас» з проханням узгодити припуск або скид води (шляхом зливу води через гідротехнічну споруду) з метою добування (вилову) біоресурсів з водного об`єкту ОСОБА_1 .

Листом Костянтинівської міської ради від 29 липня 2021 року № 2028/44ву.44-8183/1 позивачу повідомлено, що відповідно до вимог Водного кодексу України питання щодо розпорядження водного об`єкту загальнодержавного значення здійснює Донецька обласна державна адміністрація, яка є орендодавцем водного об`єкту.

Також повідомлено, що будь-яке втручання боку позивача без попередньої згоди орендодавця та власника (Донецької ОДА) є протиправним та незаконним діянням.

Листом б/н та дати СТОВ «Донбас» повідомило позивача, що для вирішення його питання необхідно звернутися до Донецької обласної державної адміністрації.

30 червня 2021 року позивачем скеровано звернення до Донецької обласної державної адміністрації з проханням вирішити питання щодо повернення майна, визначеного власністю позивача за рішенням суду, узгодити порядок і спосіб такого повернення, враховуючи права та законні інтереси власника за безперешкодне вільне розпорядження та володіння майном та дотримуючись принципів його збереження до передання законному власнику. Відповіді на це звернення позивачем не отримано.

Також, 13 вересня 2021 року позивачем скеровано ще одне звернення до відповідача з проханням вирішити питання щодо повернення майна, визначеного власністю позивача за рішенням суду, узгодити порядок і спосіб такого повернення, враховуючи права та законні інтереси власника на безперешкодне вільне розпорядження та володіння майном, та дотримуючись принципів його збереження до передання законному власнику.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів, позивач посилався на те, що на даний час реалізувати своє право власності на майно, яке визнано власністю позивача на підставі Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20 позивач не може, тому він вважає, що з відповідача на його користь має бути стягнуто вартість цього майна у розмірі 561400 гривень.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20 за ОСОБА_1 , в порядку спадкування визнано право власності на 2/3 частки вирощеного майна рибу (короп, білий амур, товстолоб) орієнтовною масою 56140 кг на загальну суму 842100 гривень. Будь-яких прав та обов`язків стосовно відповідача та третіх осіб вказаним рішенням суду встановлено не було, тому позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не позбавлений права, з урахуванням норм чинного законодавства, які регулюють питання риборозведення (спортивна риболовля), отримувати відповідні дозволи та право на відповідний водний об`єкт, для подальшої реалізації свого права на майно визначене рішенням суду від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20.

Будь-яких доказів щодо перешкоджання з боку відповідача у реалізації права власності позивача, останнім не надано та з боку позивача відсутні дії, направлені на набуття права оренди водного об`єкта у порядку спадкування.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що відомостей щодо відчуження або не збереження спадкового майна матеріали справи не містять, в той час як згідно з правовим висновком, що міститься в постанові Верховного Суду № 336/665/19 від 15 березня 2023 року, спадкоємець має право на компенсацію вартості спадкового майна у грошовому еквіваленті лише якщо спадкове майно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, однак не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, з огляду на наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів зазначені в ч.2 ст.16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі №154/948/16 , від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц .

Відповідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Іванопільська сільська рада Костянтинівського району Донецької області, ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом право власності на 2/3 частки вирощеного майна рибу (короп, білий амур, товстолоб) орієнтовною масою 56140 кг на загальну суму 842 100 гривень, яке залишилося після смерті орендаря ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у водному об`єкті, розташованому на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, що використовувався ОСОБА_2 на умовах договору оренди від 25 листопада 2011 року.

Вказаним рішенням, яке сторонами не оскаржено, будь-яких прав та обов`язків стосовно відповідача та третіх осіб, встановлено не було.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів, позивач посилався на ст. 1213 ЦК України, відповідно до якої набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

При цьому задоволення позовних вимог позивача на підставі ст. 1213 ЦК України оскільки матеріали справи не містять доказів того, що він позбавлений права вільно та на свій розсуд володіти, використовувати та розпоряджатися майном на власний розсуд, а лише той факт, що зазначене майно перебуває у водному об`єкті, правом розпорядження на теперішній час наділена Костянтинівська міська рада, яка набула даного права лише в цій частині, не може слугувати належною правовою підставою для задоволення позовних вимог позивача на підставі ст. 1213 ЦК України.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача є обґрунтованим, оскільки обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження.

Не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що звернувшись до суду з позовними вимогами позивач обґрунтовував свої позовні вимоги положеннями ст. 1212, 1213 ЦПК України та при викладенні позовних вимог позивач виходив з того, що він, в порядку спадкування за Законом, набув право власності на майно за рішенням суду, оскільки, дійсно, рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2021 року позивач набув право власності 2/3 частки вирощеного майна рибу (короп, білий амур, товстолоб) орієнтовною масою 56140 кг на загальну суму 842 100 гривень, яке залишилося після смерті орендаря ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у водному об`єкті, розташованому на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, що використовувався ОСОБА_2 на умовах договору оренди від 25 листопада 2011 року, разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що він позбавлений права вільно та на свій розсуд володіти, використовувати та розпоряджатися майном на власний розсуд, тому відсутності підстави для стягнення з відповідача коштів, в розмірі вартості безпідставно набутого майна.

Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в громадянина України, якому на праві власності належить майно, що набуте ним в порядку спадкування, наявний обов`язок отримати відповідні дозволи та право на відповідний водний об`єкт, для подальшої реалізації свого права на майно, визначене рішенням суду від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20, оскільки в даному випадку такі висновки суду не покликані на роз`яснення права позивача на те, що він не позбавлений права, з урахуванням норм чинного законодавства, які регулюють питання риборозведення (спортивна риболовля), отримувати відповідні дозволи та право на відповідний водний об`єкт, для подальшої реалізації свого права на майно визначене рішенням суду від 25 січня 2021 року у справі № 233/3260/20.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Разом з тим, відповідно п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав, як на підставу відмови у задоволенні позову, оскільки закон не заперечує можливість власника майна на звернення до суду з позовом, про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212, 1213 ЦК України.

В даному випадку позивач просив суд стягнути з відповідачів кошти в розмірі вартості майна, яке, на переконання позивача, відповідачі набули безпідставно та не можуть повернути, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, є помилковим, у зв`язку з чим колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача в цій частині та вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання суду першої інстанції на обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав, як на підставу відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

За таких підстав, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду підлягає зміні, з виключенням з його мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав, як на підставу відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідност. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги позивача, та, як наслідок, частковою зміною оскаржуваного судового рішення та залишенням без змін оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, підстав для розподілу судового збору, судом не вбачається.

Керуючись ст.367,374,376,382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Посвалюк Вікторія Володимирівна, задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2024 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав, як на підставу відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 07 серпня 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста