Ухвала

від 07.08.2024 по справі 260/4995/24

НЕ ВКАЗАНО

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову

07 серпня 2024 рокум. Ужгород№ 260/4995/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А., розглянувши заяву позивача про забезпечення адміністративного позову у справі за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства "Закарпатський протипухлинний центр" Закарпатської обласної ради до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Закарпатський протипухлинний центр" Закарпатської обласної ради в особі представника ОСОБА_1 звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови від 04 липня 2024 року №ЗХ/ЗК/6319/039-ЗХ/ЗК/13121/П039/СВ-ФС, винесену заступником начальника Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій такий просить суд зупинити дію постанови Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 04 липня 2024 року №ЗХ/ЗК/6319/039-ЗХ/ЗК/13121/П039/СВ-ФС по накледення штрафу у сумі 8000,00 грн.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач зазначає, що оскарження постанови в судовому порядку само по собі не зупиняє її виконання та може бути звернено до виконання посадовими особами Держпраці у будь-який час, внаслідок чого буде відкрито виконавче провадження, що може призвести до негативних насідків для заявника у вигляді стягнення не лише суми штрафу, яка є спірною, а і стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, а тому ускладнить ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача у майбутньому у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Приписами пунктів 2, 3 ст. 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Суд не вважає за необхідне повідомляти учасників справи, та виклик особи, яка подала заяву про забезпечення позову, а також вказує на відсутність необхідності для призначення її до розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Отже, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову та аналізу положень чинного законодавства України, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.07.2024 року заступником начальника Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці розглянуто справу про накладення штрафу та на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису 10.05.2024 року та винесено постанову № ЗХ/ЗК/6319/039-ЗХ/ЗК/13121/П039/СВ-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у сумі 8000,00 грн, яка стала предметом оскарження.

Вказана постанова про накладення штрафу є виконавчим документом та може бути пред`явлення до виконання посадовими особами управління Держпраці.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що на підставі оскаржуваної постанови може бути відкрито виконавче провадження.

У цій справі постанова про накладення штрафу № ЗХ/ЗК/6319/039-ЗХ/ЗК/13121/П039/СВ-ФС від 04 липня 2024 року прийнята на підставі статті 265 КЗпП України.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі Порядок № 509).

Пунктом 9 Порядку № 509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Отже оскаржувана у цій справі постанова є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, суд вказує на те, що заявником не надано доказів того, що оскаржувана постанова пред`явлена посадовими особами відповідача для примусового виконання.

Суд наголошує, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України забезпечення позову може бути виправданим за певних умов.

Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21 уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, зазначивши наступне.

«…суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.».

Суд вказує на те, що заявником не наведені обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача. Крім того, суд зазначає, що заявником не надано доказів того, що оскаржувана постанова пред`явлена посадовими особами відповідача для примусового виконання та відкрито виконавче провадження. Матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу (8000,00 грн), продовжувати нормальне функціонування господарської діяльності.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 160/1609/22 та від 29 вересня 2022 року у справі № 380/3826/21.

Отже, конкретних фактів порушення прав та інтересів позивача, очевидність заподіяння шкоди таким інтересам через виконання постанови відповідача про накладення штрафу в заяві про забезпечення позову не наведено, оскільки йдеться лише про ймовірність та припущення можливості настання таких порушень без посилання на конкретні факти.

Здійснюючи реальну оцінку співмірності та адекватності застосованих заходів забезпечення позову, суд враховує співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

З урахуванням зазначеного, суд звертає увагу на відсутність підстави стверджувати про очевидну протиправність рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав або інтересів позивача виконанням постанови відповідача про накладення штрафу до розгляду справи по суті, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому на переконання суду відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи зазначене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення, оскільки станом на день розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову у спосіб який просить заявник жодним чином не підтверджено належними та допустимими доказами.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову у справі за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства "Закарпатський протипухлинний центр" Закарпатської обласної ради до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Суддя С.А. Гебеш