Рішення

від 07.08.2024 по справі 280/5339/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року Справа № 280/5339/24 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті № ПШ 045026 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

Позовну заяву подав представник позивача адвокатРижов М.Г., на підтвердження повноважень наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1150317 від 23.11.2023.

Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», ним не було порушено законодавство про автомобільний транспорт та інших нормативно правових актів, що стосуються спірних правовідносин, а тому вказана постанова є протиправною та такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, внаслідок чого підлягає скасуванню. У спірних правовідносинах, що склались у цій справі, транспортний засіб передано позивачем в оренду TOB «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ». В день проведення рейдової перевірки співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, TOB «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ» здійснювало перевезення власної продукції на склад TOB «ПРОММЕТСПЛАВ». Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 12 червня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач надав до суду 20 червня 2024 року відзив на позовну заяву, у якому викладає заперечення проти позову, що полягають у наступному. Перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Під час здійснення рейдової перевірки 27.02.2024 посадовою особою Укртрансбезпеки виявлено порушення вимог ст. 34, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1 наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010 п. 3.3 розділу ІІІ наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010, а саме під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, яке зафіксоване в акті № АР035331 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 27.02.2024. Водій ОСОБА_2 з актом перевірки ознайомлений, в поясненнях зазначив, що копію отримав, акт засвідчив підписом. На розгляд справи ні представник позивача, ні сам позивач не з`явилися, письмових заперечень чи доказів не надав. Надані до позову матеріали відносно оренди транспортного засобу не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника, оскільки були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який і є первинним носієм доказової інформації. Відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.

04.03.2021 між TOB «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ» (код ЄРДПОУ 43306294) та TOB «ПРОММЕТСПЛАВ» (код ЄДРПОУ 25811992) укладено договір №04/03, до якого в свою чергу 30.12.2022 року укладено додаткову угоду, відповідно до якої змінено строк дії вказаного договору до 30.12.2024. Відповідно до п. 3.1. договору №04/03 від 04.03.2021 року «Поставка Товару здійснюється на умовах DAP, склад Покупця: 61174, місто Харків, вулиця Залютинська, 6 (у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2020 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього Договору).

TOB «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ» (код ЄРДПОУ 43306294) уклало з ОСОБА_1 договір оренди автомобіля «DAF» державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та напівпричепу «SCHWARZMILLER» державний номер НОМЕР_3 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 25.01.2024.

25 січня 2024 року ОСОБА_1 та TOB «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ» склали акт приймання-передачі об`єкта оренди до договору, а саме автомобіля «DAF» державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та напівпричепу «SCHWARZMILLER» державний номер НОМЕР_3 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

У товарно-транспортній накладній від 27.02.2024 № 18, якою оформлено перевезення вантажу, у якості вантажовідправника вказано ТОВ «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ» (код ЄРДПОУ 43306294) м. Запоріжжя пр. Соборний 109-39, а вантажоодержувачем TOB «ПРОММЕТСПЛАВ» (код ЄДРПОУ 25811992) м. Харків вул. Залютинська 6.

27.02.2024 на підставі направлення на рейдову перевірку № НР003114 від 23.02.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на ділянці а/д М-03, Київ-Харків-Довжанський 471 км здійснено перевірку транспортного засобу - автомобіля «DAF» державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та напівпричепу «SCHWARZMILLER» державний номер НОМЕР_3 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

За результатами перевірки складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР035331 від 27.02.2024, у якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення ст. 30, 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 3.3 розділу ІІІ наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010, а саме: під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія тахокартами у кількості, що передбачена ЄУТР або бланком підтвердження діяльності», під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»; у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 3 ч. 1 - перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: протоколу перевірки адаптації тахографа.

Відповідачем на 09.04.2024 призначений розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, на адресу позивача направлене відповідне запрошення.

09.04.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області стосовно позивача винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 045026 за порушення вимог ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», постановлено стягнути штраф у сумі 17000,00 грн.

Не погодившись постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. № 3353-XII (далі - Закон № 3353-ХІІ), відповідно частини першої статті 29 якого до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 11 статті 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

За приписами частини 3 статті 6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення №103).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №196-р від 03.03.2020 року «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» погоджено пропозицію Міністерства інфраструктури і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної Служби.

Установлено, що територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, що утворюються.

На виконання цього розпорядження Державною службою України з безпеки на транспорті видано наказ №340 від 09.09.2020 року "Про упорядкування структури Укртрансбезпеки", а наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №390 від 13.10.2020 року з 15 жовтня 2020 року введено в дію нову структуру Укртрансбезпеки та штатний розпис з урахуванням новоутворених міжрегіональних управлінь. Цим же наказом затверджено Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті, яке визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №196-р від 03.03.2020 року "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.

Отже, територіальним органам Укртрансбезпеки надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з пунктом 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567), відповідно до пунктів 3, 4 якого органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи, які здійснюють контроль шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку №1567).

Отже, з наведеного встановлено, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники-суб`єкти господарювання несуть фінансову відповідальність.

В першу чергу, з огляду на доводи позивача, суду необхідно перевірити чи належить позивач до автомобільного перевізників в розумінні Закону №2344-III та чи порушено ним вимоги законодавства, про які зазначено у оскаржуваній постанові.

Так, у частині 1 статті 1 Закону №2344-III наведено наступні визначення:

- автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

- автомобільний самозайнятий перевізник це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.

- власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до частини 1 статті 29 Закону №2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Статтею 33 Закону №2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Суд зауважує, що поняття власник транспортного засобу та автомобільний перевізник не є тотожними, оскільки автомобільним перевізником є фактичний користувач транспортного засобу, натомість власник транспортного засобу не завжди є автомобільним перевізником.

А тому, вирішальним при розгляді справи є встановлення факту чи є позивач у спірних правовідносинах автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, у постановах від 23 серпня 2023 року у справі №600/1407/22-а, від 01 червня 2023 року у справі №640/39442/21 та від 06 липня 2023 року у справі №560/514/22 Верховним Судом наголошено, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Судом у цій справі встановлено, що власником транспортного засобу - автомобіля «DAF» державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та напівпричепу «SCHWARZMILLER» державний номер НОМЕР_3 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 є ОСОБА_1 .

Водночас, TOB «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ» (код ЄРДПОУ 43306294) уклало з ОСОБА_1 договір оренди автомобіля «DAF» державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та напівпричепу «SCHWARZMILLER» державний номер НОМЕР_3 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 25.01.2024.

25 січня 2024 року ОСОБА_1 та TOB «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ» склали акт приймання-передачі об`єкта оренди до договору, а саме автомобіля «DAF» державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та напівпричепу «SCHWARZMILLER» державний номер НОМЕР_3 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

Так, згідно товарно-транспортної накладної від 27.02.2024 № 18, якою оформлено перевезення вантажу, у якості вантажовідправника вказано ТОВ «МЕТАЛ ТРЕЙД ПРОМ» (код ЄРДПОУ 43306294) м. Запоріжжя пр. Соборний 109-39, а вантажоодержувачем TOB «ПРОММЕТСПЛАВ» (код ЄДРПОУ 25811992) м. Харків вул. Залютинська 6. Графа автомобільний перевізник не заповнена.

Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт щодо позивача жодним чином не підтверджено того, що позивач провадив діяльність з перевезення, тобто був автомобільним перевізником на транспортному засобі марки «DAF» державний номер НОМЕР_1 та напівпричепу «SCHWARZMILLER» державний номер НОМЕР_3 , станом на дату проведення перевірки, а отже не є суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III.

Більше того, в товарно-транспортній накладній від 27.02.2024 № 18, позивач взагалі не фігурує, ні як вантажовідправник, ні як вантажоотримувач, що окремо вказує на помилковість доводів відповідачів щодо належності позивача до автомобільних перевізників у спірних правовідносинах.

Суд не заперечує того, що ймовірно під час проведення перевірки водій транспортного засобу не пред`явив посадовим особам Укртрансбезпеки визначені статтею 48 Закону №2344-III документи, однак позивач у цьому випадку не може нести відповідальності за не дотримання вимог Закону №2344-III іншими особами, які використовували транспортний засіб на законних підставах.

У даному контексті суд вважає за необхідним навести правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постановах від 06 липня 2023 року у справі № 560/514/22 та від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20 щодо схожих правовідносин, згідно якої: «…відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Колегія суддів погоджується з доводами касатора про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує касатор. На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред`явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Колегія суддів не заперечує того, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом)...»

Також, Верховним Судом у поставові від 01.06.2023 року у справі №640/39442/21 досліджувалося питання суб`єкта відповідальності, передбаченої абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III "Про автомобільний транспорт" та наголошено, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 14 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник у справах за позовами про оскарження штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі Закону України № 2344-III Про автомобільний транспорт не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть збігатися. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 року у справі №240/22448/20 та від 22.12.2021 року у справі №420/3371/21.

Суд враховує той факт, що позивач запрошувалося на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, під час якого позивачем могли бути надані підтверджуючі документи про те, що він не є автомобільним перевізником у спірних правовідносинах.

Однак, суд вважає, що позивач не позбавлений можливості доводити протиправність оскаржуваної постанови під час судового процесу, що слідує із закріпленого у Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) принципу змагальності сторін. В протилежному випадку матиме місце обмеження судом предмету дослідження, що призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду.

Окрім цього, у ході судового розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого в силу вимог частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надано суду належних й достовірних доказів того, що позивач у спірних правовідносинах здійснював діяльність з перевезення вантажів як автомобільний перевізник.

В межах спірних правовідносин наявність у позивача статусу автомобільного перевізника не є доведеною, тому підстави для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, відсутні.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

У позовній заяві представник позивача також просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер серії АР №1150317 від 23.11.2023, договір про надання правової допомоги від 13.11.2023, попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи від 07.06.2024, квитанцію від 07.06.2024.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №810/2760/17.

В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

Відповідно до наданого попереднього розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи від 07.06.2024, адвокатом проведена наступна робота:

вивчення матеріалів у справі, судової практики 4 год. - 2000 грн;

підготовка та подання адміністративного позову 6 год. - 3000 грн.

Загальна вартість 5000 грн.

Відповідачем у відзиві щодо розміру витрат на правову допомогу зазначається про співмірність, доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи та доведеність такого розміру витрат.

В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 1500,00 грн: вивчення матеріалів у справі, судової практики - 500 грн; підготовка та подання адміністративного позову - 1000 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті від 09 квітня 2024 року № ПШ 045026 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн (одну тисячу п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ),

Відповідач - Відділ державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (вул.Чубанова, 8, м.Запоріжжя, 69118) Державної служби України з безпеки на транспорті (просп.Перемоги, 14, м.Київ, 03135; код ЄДРПОУ 39816845).

Повне судове рішення складено 07.08.2024.

Суддя Б.В. Богатинський