Постанова

від 06.08.2024 по справі 761/27675/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/27675/23 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.

провадження № 22-ц/824/10891/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

03 серпня 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовавано тим, що 30 березня 2023 року та 05 червня 2023 року позивач письмово звернувся до відповідача з проханням надати розрахунок розміру штрафу та пені до рішення №20 від 29 березня 2023 року, про застосування фінансових санкцій та нарахування пені на ПП «Бонка», ліквідатором якого є позивач.

Як зазначає позивач, до моменту звернення до суду з позовом, він не отримав такого розрахунку, а тому вважає, що відповідач порушив положення статей 14, 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Ігнорування відповідачем його звернення, завдало позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, необхідністю прикладати додаткових зусиль для організації та налагодження звичайного режиму життя. Розмір завданої шкоди позивач оцінює в 20 000,00 грн.

08 січня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Як зазначив представник відповідача, на звернення позивача були надані відповіді, у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян». Крім того, позивач не надав суду доказів наявності сукупних та пов`язаних обставин, а саме: понесення втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, заподіяних незаконними діями відповідача, наявність немайнової шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та їх вини в її заподіянні. Також представник зазначає, що в даному випадку відповідач не є належним відповідачем, так як позов має бути заявлено до держави в особі Державної казначейської служби.

05 січня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року в позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 17 квітня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.

Зазначає, що практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди, тобто в разі порушення майнових або цивільних прав середня, нормально реагуюча на протиправну, щодо неї поведінку, людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Однак, місцевий суд розглядаючи справу та приймаючи рішення, не вирішив спір по суті, не врахував практику Європейського суду з прав людини, не вказав чи порушив відповідач права апелянта як громадянина, не надавши відповіді по суті звернення, а саме розрахунку розміру штрафу та пені до рішення №20 від 29 березня 2023 року, про застосування фінансових санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відшкодування моральної шкоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги були надіслані до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві. За даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, судову кореспонденцію відповідач отримав 21 травня 2024 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 червня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням №20 від 29 березня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві застосовано до ПП «Бонка» (ЄДРПОУ 20576713) фінансові санкції у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 232,00 грн. та нараховано пеню в сумі 3 962,35 грн. за період з 22 травня 2005 року до 15 березня 2023 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що двічі звертався до відповідача із проханням надати розрахунки розміру штрафу та пені, застосованих вказаним вище рішенням. На підтвердження направлення таких запитів відповідачу позивач надав до суду скрінкопії з електронної пошти з якої вбачається, що 30 березня 2023 року з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 був направлений запит щодо надання рішення, про нарахування ПП «Бонка» пені та 05 червня 2023 року направлено аналогічний лист, який підписано позивачем, як ліквідатором ПП «Бонка».

Як зазначив позивач, він не отримував відповіді на вказані звернення.

Також судом першої інстанції встановлено, що листом від 27 квітня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві надано відповідь на звернення позивача від 30 березня 2023 року, а листом від 29 червня 2023 року було надано відповідь на звернення від 05 червня 2023 року та надіслано розрахунок фінансової санкції та пені по особових рахунках 4%, 32%, 42% (розділ І) та 1-5% (розділ І).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з недоведеності належними та допустимими доказами позовних вимог як в частині порушень прав позивача відповідачем, так і спричинення моральної шкоди.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За текстом позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 повідомив, що звертався до відповідача із запитами як ліквідатор ПП «Бонка» (ЄДРПОУ 20576713), а не як фізична особа.

Стаття 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначає ліквідатора як арбітражного керуючого, призначеного господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури. Отже, з моменту відкриття ліквідаційної процедури юридичної особи всі права керівника юридичної особи переходять голові ліквідаційної комісії (ліквідатору).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є ліквідатором ПП «Бонка» та уповноважений від імені цього підприємства, у тому числі, здійснювати запити до державних органів.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 02 червня 2023 року надіслав відповідачу запит від свого імені, звернувся до суду як фізична особа та стверджує про порушення його прав як громадянина, а тому за відсутності доказів на підтвердження іншого, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, та вважає, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд скарги по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Для виникнення зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Натомість позивач, при зверненні до суду з вказаним позовом, вказував, що розмір моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн. він визначив виходячи з характеру порушеного права (ненадання відповіді на звернення) та обсягу, глибини і тривалості завданих душевних страждань, який позивач вважає розумним та справедливим.

Проте, вказане посилання не може бути єдиним, достатнім та безумовним доказом заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачем.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що листом від 27 квітня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві надано відповідь на звернення позивача від 30 березня 2023 року, а листом від 29 червня 2023 року було надано відповідь на звернення позивача від 05 червня 2023 року та надіслано розрахунок фінансової санкції та пені по особових рахунках 4%, 32%, 42% (розділ І) та 1-5% (розділ І).

Отже, судом першої інстанції було встановлено, що протягом строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян», на який посилається позивач, відповідачем було надано відповіді на звернення позивача.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Згідно з частиною третьої статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Щодо покладення на позивача тягаря доказування заподіяння моральної шкоди, колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частина перша статті 13 ЦПК України визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, принцип диспозитивності цивільного процесу обумовлює вирішення вимог позивача виключно в межах заявлених ним доводів. Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення моральної шкоди, суд був позбавлений права встановлювати чи порушив відповідач права апелянта як громадянина, не надавши відповідь по суті його звернення.

На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права при ухваленні рішення.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова