Постанова

від 07.08.2024 по справі 440/6021/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 р. Справа № 440/6021/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/6021/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області , Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.05.2024 ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач, апелянт), через представника ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області (далі ГУ ДСНС у Полтавській області, відповідач-1), Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (АРЗ СР ГУ ДСНС у Полтавській області, відповідач-2) в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача-1 та відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 31.05.2019 у належному розмірі;

- зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат;

- зобов`язати відповідача-2 нарахувати й виплатити суму індексації різниці грошового забезпечення йому за період з 01.03.2018 по 22.04.2019 включно у фіксованому розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням проведених виплат;

- зобов`язати відповідача-1 нарахувати й виплатити суму індексації різниці грошового забезпечення за період з 23.04.2019 по 31.05.2019 включно у фіксованому розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням проведених виплат;

- визнати протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо неврахування йому в одноразову грошову допомогу при звільненні індексації різниці грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача-1 нарахувати та виплати йому одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та провести виплату з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску строку.

Ухвалою суду від 31.05.2024 позовну заяву повернуто заявнику.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На момент виникнення спірних правовідносин та звільнення позивача зі служби частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Відповідач-1 подав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу першої інстанції про повернення позовної заяви в силі.

В обґрунтування відзиву зазначив, що у адміністративному позові та доданих до нього матеріалах, позивач не звернувся до суду із заявою про поновлення терміну звернення до суду, та не навів поважних причин, чи підстав для поновлення термінів позову.

Також відповідач вважає, що суд має залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку із пропущенням Позивачем процесуального строку для звернення до адміністративного суду з позовними вимогами до відповідача про визнання дій з ненадання довідок для перерахунку пенсій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Звернув увагу на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22, адміністративне провадження № К/990/5723/23, також вважає, що позивачем не наведено об`єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк. В тому числі неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права та підстав для судового захисту, тому не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку. Також даний суд наголошує на тому, що за умови виявлення належної активності та небайдужості, існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк.

Відповідач-2 подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП у редакції чинній з 19.07.2022 із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, строк звернення позивача до суду з цим позовом обмежується 19.10.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 ч. 1 ст. 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з цим позовом через систему "Електронний суд" - 17 травня 2024 року, тобто із пропущенням трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом. Повний розрахунок з позивачем проведений при його звільненні зі служби з 31.05.2019 - в травні - червні 2019 року.

Тож про порушення своїх прав внаслідок ненарахування та невиплати оспорюваних позивачем розмірів грошового забезпечення позивач повинен був дізнатися (мав таку можливість) ще в травні - червні 2019 року при його звільненні зі служби та проведенні із ним повного розрахунку.

З дня отримання грошового забезпечення (за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2019 року) позивач також мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення та просити відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення у належному розмірі.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, просив здійснити нарахування та виплату у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 31.05.2019 у належному розмірі;.

Положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Проте, на момент звільнення позивача, 31.05.2019, ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Втім, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію ч. 2 ст. 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваної ухвали.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково зробив висновок про повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 294, 308, 312, 320 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року по справі № 440/6021/24 - скасувати.

Справу № 440/6021/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області , Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін