Постанова

від 07.08.2024 по справі 927/1400/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. Справа№ 927/1400/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Кропивної Л.В.

Суліма В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Метиз»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023

у справі № 927/1400/23 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метиз»

до Фізичної особи-підприємця Мовлян Олександра Миколайовича

про стягнення 40 883,48 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Приватне акціонерне товариство «Метиз» звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Мовляна Олександра Миколайовича, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 40 883,48 грн, з яких 39 571,66 грн заборгованості з компенсації спожитих комунальних послуг, 586,52 грн інфляційних втрат та 725,30 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди №48 від 02.01.2023 в частині компенсації комунальних послуг за лютий 2023 року у розмірі 39 571,66 грн.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки вважає недоведеним розмір таких витрат. Так відповідач зазначає, що у лютому 2023 році він не працював, а здійснював демонтаж обладнання, яке знаходилось в орендованому у позивача приміщенні, та перевозив його в інше приміщення, яке він орендував у ТОВ «Керамік». За доводами відповідача він звільнив спірні приміщення 07.02.2023 та не споживав електричну енергію, воду, опалення, а позивач відмовив йому звірці показників лічильників, що містились в акті виконаних робіт за лютий 2023 року.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що стверджувані позивачем обставини щодо споживання відповідачем відповідних послуг в орендованих приміщеннях на заявлену суму покладають на позивача тягар доказування (обов`язок довести) факту та розміру спожитих відповідачем відповідних послуг у заявлених у спірних правовідносинах періодах. Разом з тим, позивач не надав доказів укладення договорів з відповідними надавачами комунальних послуг із зазначення тарифів (вартості) таких послуг, рахунків, виставлених такими постачальниками послуг за лютий 2023 року, які підтверджують їх обсяг у спірному періоді, обґрунтованих розрахунків обсягу і вартості наданих послуг саме відповідачу за договором. Наданий позивачем звіт до договору, у якому вказані найменування послуг та їх вартість, не є належним доказом обсягу і вартості наданих послуг за договором, оскільки складений самим позивачем, тобто зацікавленою особою, та не підтверджений жодними належними доказами. За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами заявлений обсяг споживання спірних послуг та їх вартість, а також загальну вартість спільного використання технологічних мереж, а обсяг таких послуг визначено позивачем в односторонньому порядку та не узгоджено з відповідачем. У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 586,52 грн інфляційних втрат та 725,30 грн - 3% річних, нарахованих на таку заборгованість.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду; за результатами розгляду апеляційної скарги скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що відповідачем не заперечувався факт споживання позивачем комунальних послуг, а лише стверджувалося про відсутність факту споживання послуг безпосередньо відповідачем. Суд з власної ініціативи, в порушення порядку принципу змагальності, нібито встановив факти недоведеності позивачем понесення витрат на оплату комунальних платежів та не надання доказів укладення договорів з відповідними надавачами комунальних послуг із зазначенням тарифів (вартості) таких послуг, рахунків, виставлених такими постачальниками послуг за лютий 2023, при тому, що позивач не є надавачем таких послуг, а вимагає відповідну компенсацію витрат, передбачених п. 6.9 договору.

Скаржник зазначає про те, що сторонами погоджено, що орендар додатково буде компенсувати комунальні послуги на підставі рахунків орендодавця, жодних додаткових умов стосовно необхідності надання доказів укладення договорів з відповідними надавачами комунальних послуг із зазначенням тарифів (вартості) таких послуг, рахунків, виставлених такими постачальниками послуг за лютий 2023р., відповідачем не вимагалось. Тобто, орендар буде компенсувати комунальні послуги на підставі рахунків орендодавця, а не на підставі рахунків, виставлених постачальниками послуг. У разі виникнення будь-якої незгоди з розміром компенсації відповідач мав право заявити про це.

Скаржник не погоджується із посиланням відповідача на той факт, що у зв`язку із тим, що в лютому 2023р. відповідач не споживач електричну енергію, воду, опалення (тощо), не підтверджені жодним доказом, оскільки при використанні орендованого приміщення орендар не міг не користуватись електричною енергією, опаленням в зимній період (лютий місяць). Посилання відповідача та той факт, що позивач відмовив відповідачу надати можливість звірити показники лічильників з показниками, що містилися в акті виконаних робіт за лютий 2023р., не підтверджені також жодним доказом, враховуючи, що лічильники знаходяться у вільному доступі орендарів і при отриманні рахунків та актів жодних зауважень з боку відповідача не надходило. При цьому відповідачем сплачено орендну плату за лютий 2023р. в повному обсязі також без жодних зауважень.

Скаржником на обґрунтування суми компенсації, що закріплено рахунком від 28.02.2023 суду надано також детальний Звіт до договору оренди № 48 від 02.01.2023 за лютий 2023р. та звіт про спожиту електроенергію та теплопостачання за лютий 2023р., що спростовує висновок суду про відсутність надання розрахунків обсягу і вартості спожитих послуг.

Скаржник зазначає про те, що дані нарахування були проведені на підставі тарифів та виставлених рахунків постачальниками комунальних послуг в залежності від орендованої площі відповідачем та показань лічильників.

Скаржник у апеляційній скарзі просить долучити до матеріалів справи рахунки за використання активної та реактивної електроенергії, водопостачання та водовідведення, обслуговування каналізації, послуг інтернет зв`язку, вивезення сміття, оскільки відповідачем не ставилось під сумнів споживання комунальних послуг і про необхідність їх надання позивач дізнався лише з оскаржуваного рішення суду.

Також скаржник зазначив, що орієнтовний розмір понесених витрат на правову допомогу - 30 000,00 грн.

Узагальнені доводи відповіді на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що у лютому 2023р. відповідач не працював, при цьому здійснював демонтаж та вивезення залишку обладнання, відповідач залишив орендоване приміщення 07.02.2023 і з 01.01.2023 орендував приміщення у іншого орендодавця, в яке завозив демонтоване обладнання та налаштовував виробництво. У зв`язку із тим, що в лютому 2023р. відповідач не споживав електричну енергію, воду, опалення тощо - попросив позивача ознайомити з показниками лічильників, що містились в акті виконаних робіт за лютий 2023р. для підтвердження підставності нарахування сум, однак, позивач відмовив відповідачу надати можливість звірити показники лічильників з показниками, що містилися в акті виконаних робіт за лютий 2023р.

Відповідач вказує на те, що підставність, законність та обґрунтованість нарахування компенсації за комунальні послуги в повній мірі має доводити позивач, у зв`язку із чим скаржник, при підготовці до подачі позовної заяви до суду мав враховувати висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 911/27/21 та містить посилання до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 16.11.2021 у справах № 915/208/20, № 915/127/20, а також до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у справі № 915/104/21.

Відповідач зазначає про те, що скаржник не звертався до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи додаткових доказів згідно із додатком до апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, апеляційному господарському суду належить переглянути справу № 927/1400/23 за наявними у ній доказами та перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, без врахування додаткових доказів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу передачі судової справи, справу № 927/1400/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Кропивна Л.В., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Метиз» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23. Призначено до розгляду апеляційну Приватного акціонерного товариства «Метиз» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що до відзиву на апеляційну скаргу додане клопотання про продовження строку на подання відзиву на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023, яке обґрунтоване тим, що до моменту отримання ухвали Північного апеляційного господарського суду і до 20.02.2024 (ознайомлення із матеріалами справи в приміщенні Північного апеляційного господарського суду) відповідач не отримував апеляційну скаргу та не ознайомлювався з її змістом та доводами, тому просить вважати причини пропуску 10-денного строку поважними.

Розглянувши клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для його задоволення та продовження строку для подання відзиву.

22.07.2024 через систему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства «Метиз» надійшла заява про заміну сторони її правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України, яка мотивована тим, що 29.02.2024 було прийнято рішення про створення ТОВ "Метиз" (код ЄДРПОУ 14244556) шляхом реорганізації (перетворення) Приватного акціонерного товариства «Метиз» (код СДРПОУ 14244556) у Товариство з обмеженою відповідальністю «Метиз», яке є повним правонаступником майнових і немайнових прав і обов`язків Приватного акціонерного товариства «Метиз» (код СДРПОУ 14244556), відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України. 12.07.2024 зареєстровано ТОВ "Метиз" як суб`єкт господарювання в результаті припинення ПрАТ "Метиз" шляхом його реорганізації (перетворення).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Метиз» про заміну сторони її правонаступником у справі № 927/1400/23.

Позивачем до апеляційної скарги додано акт № 00000005322 від 28.02.2023 приймання-передачі електричної енергії, платіжні інструкції: № 59 від 07.03.2023, № 68 від 14.03.2023, № 67 від 14.03.2023, № 69 від 14.03.2023, № 58 від 07.03.2023, рахунок на оплату № 2323 від лютий 2023, акт надання послуг № 2323 від лютий 2023р., рахунок № 2096761218714 від 28.02.2023 за лютий 2023р., повідомлення про оплату від 28.02.2023 № 31391, додатки до рахунку за лютий 2023р., рахунки та акти приймання-передачі послуг водопостачання та водовідведення, рахунок на оплату № 159485 від 28.02.2023.

Також у апеляційній скарзі позивач просив долучити зазначені вище докази до матеріалів справи, оскільки відповідачем не ставилось під сумнів споживання комунальних послуг, а про необхідність їх надання позивач дізнався лише з оскаржуваного рішення суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

За змістом ч. ч. 2, 8 ст. 80 ГПК України позивач повинен подати суду відповідні докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19.

Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач, зокрема, вказав на те, що у лютому ним не споживалась електрична енергія, вода, опалення, тощо, у зв`язку із чим просив позивача ознайомити з показниками лічильників, що містились в акті виконаних робіт за лютий 2023 року для підтвердження під ставності нарахування сум, однак, позивач відмовив відповідачу надати можливість звірити показники лічильників з показниками, що містилися в акті виконаних робіт за лютий 2023р, що і спричинило відмову відповідача від підписання будь яких документів на компенсацію комунальних послуг.

Натомість скаржником не доведено наявності об`єктивних обставин, які унеможливили подати до суду зазначені вище докази, враховуючи твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, періодичні відключення електроживлення, тимчасові непрацездатності суддів та перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 927/1400/23 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 02.01.2023 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди №48, відповідно до п. 2.1 якого, позивач зобов`язується передати відповідачу в строкове платне користування:

- частину нежитлового приміщення, площею 858 м2 («Об`єкт оренди № 1»),

- кран-балку мостову електричну однобалочну в кіл-ті 3 шт., заводський № 5935, 5936, 20613 ГОСТ 7890-73, («Об`єкт оренди № 2№),

- частину нежитлового приміщення, площею 183,2 м2 («Об`єкт оренди № 3№),

- частину нежитлового приміщення, площею 22 м2 («Об`єкт оренди № 4»),

- частину нежитлового приміщення, площею 60 м2 («Об`єкт оренди № 5»),

- частину нежитлового приміщення, площею 34 м2 («Об`єкт оренди № 6»),

- нежитлове приміщення 95,4 кв. м з краном підвісним однобалочним електричним № 201 («Об`єкт оренди № 7»), (надалі - Об`єкт оренди або Приміщення), що знаходяться за адресою: м. Чернігів, вул. Громадська, 60.

Приміщення передаються в користування відповідачу частинами згідно Актів прийому-передачі (далі-Акти Приймання) із зазначенням площі, що передається в оренду (п. 2.1.1 договору).

За умовами п. 3.1, 3.2, 3.3 договору строк оренди, протягом якого відповідач має право користуватися об`єктом оренди, починає свій перебіг з дати підписання Актів приймання (п. 4.1. договору) та триває до 31 січня 2023 року.

У випадку відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом строку оренди.

Відповідно до п. 4.4 договору по закінченню строку оренди, розірвання або припинення договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу об`єкт оренди в день закінчення строку оренди або розірвання договору у такому самому стані, в якому він був наданий відповідачу, з урахуванням нормального зносу та невід`ємних поліпшень, які були здійснені в порядку, передбаченому цим договором (в тому числі, відповідач зобов`язується звільнити виробничий цех від усіх знаків, логотипів). Повернення об`єкта оренди здійснюється за Актом прийому-передачі (далі - Акт повернення), який є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами п. 6.1, 6.2 з дати підписання Сторонами Акта Приймання Об`єкта оренди. Орендодавець починає нараховувати Орендареві орендну плату за користування відповідним Об`єктом оренди. Сторони дійшли згоди, що орендна плата за користування Об`єктом оренди встановлюється в національній валюті України - гривнях.

Згідно з п 6.9 договору відповідач додатково компенсує комунальні послуги (послуги за електроенергію, водопостачання, водовідведення, обслуговування каналізаційної системи, інтернет, вивезення відходів тощо) на підставі рахунків позивача не пізніше 5-го числа поточного місяця за даний місяць споживання. За фактично спожиту електроенергію, яка перевищуватиме очікувані обсяги за розрахунковий місяць, не пізніше 5-го числа, наступного місяця. Позивач має право припинити постачання електричної енергії, попередивши про це відповідача за дві доби. Відповідач також сплачує 12% за спільне використання технологічних мереж.

У п. 13.3 договору передбачено, що відповідач вправі відмовитися від договору (розірвати) в односторонньому порядку, якщо він письмово попередить про це позивача, не менше як за 30 календарних днів до бажаної дати дострокового розірвання договору. При цьому договір вважається таким, що припинився на 31-й календарний день, з моменту отримання позивачем зазначеного вище письмового повідомлення.

02.01.2023 позивач та відповідач підписали акт прийму-передачі приміщень, відповідно до якого позивач 02.01.2023 передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування майно, перелік якого зазначений у п. 2.1 договору.

Сторони підтверджують, що площі Об`єкта оренди обладнані системою електропостачання (п. 2 цього акта).

Відповідач звернувся до позивача із повідомленням від 27.01.2023 про розірвання договору з 28.02.2023.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000032 від 01.02.2023 за оренду приміщення на загальну суму 53 892,00 грн, який відповідач оплатив 03.03.2023, на підтвердження чого надано відповідну платіжну інструкцію від 03.03.2023.

Також позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000066 від 28.02.2023 на оплату компенсації комунальних послуг на загальну суму 39 571,66 грн.

Так, відповідно до звіту про спожиту електроенергію та теплопостачання за лютий 2023р. від 28.02.2023, складеного позивачем, кількість спожитої активної електричної енергії становить 4371 кВт/год, реактивної електричної енергії - 1560 кВт/год, опалення 1 108,94 кВт/год ( із розрахунку 12,46 кВт/год на 1 кв.м).

Згідно зі звітом до договору, складеного позивачем, вартість комунальних послуг у лютому 2023 році складає 39 751,66 грн, з яких: компенсація перетікання активної електроенергії у розмірі 22 502,35 грн без ПДВ (за 4371 кВт/год); компенсація перетікання реактивної електроенергії у розмірі 187,28 грн без ПДВ (за 1560 кВт/год); опалення - 5 708,93 грн без ПДВ (за 5708,93 кВт/год); компенсація витрат по водопостачанню - 675,00 грн без ПДВ (за 18 куб.м); компенсація витрат по обслуговуванню каналізаційної системи - 300,00 грн без ПДВ; компенсація інтернет послуг - 175 грн без ПДВ; компенсація по вивезенню сміття - 20,00 грн без ПДВ; спільне використання технологічних мереж (12%) - 3 407,83 грн без ПДВ.

Позивач направляв відповідачу претензію від 10.05.2023 та вимогу від 01.06.2023 про сплату заборгованості за договором у розмірі 39 751,66 грн.

Однак, відповідач вартість комунальних послуг, пов`язаних з орендою спірних приміщень, за лютий 2023 року позивачу не компенсував, оскільки зазначає про звільнення спірних приміщень 07.02.2023 та вважає, що він не користувався комунальними послугами у лютому 2023 році, а їх розмір є недоведеним.

Також відповідачем надано договір оренди №11 від 01.01.2023, укладений з ТОВ «Керамік», відповідного до якого ФОП Мовлян О.М. орендував у вказаного товариства приміщення, у які, за його словами, він вивіз своє обладнання на початку лютого 2023 року із спірних приміщень позивача.

Водночас, акту повернення спірних приміщень із оренди сторони не надали.

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За приписами ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, за користування спірним майном відповідач повинен був сплачувати позивачу орендну плату, а також компенсувати комунальні послуги на підставі рахунків позивача.

Так, позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000066 від 28.02.2023 на оплату компенсації комунальних послуг (за лютий 2023 року) на загальну суму 39 571,66 грн, який останній не оплатив, посилаючись на звільнення спірних приміщень 07.02.2023 та недоведеність факту користування комунальними послугами у лютому 2023 році та їх розміру.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача із повідомленням від 27.01.2023 про розірвання договору з 28.02.2023, тобто повідомив останнього у строк, встановлений п. 13.3 договору, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 763, ч. 1 ст. 764 ЦК України, п. 13.3, 3.2 договору, спірний договір вважається розірваним з 28.02.2023.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України, п. 4.4 Договору передбачений обов`язок орендаря повернути орендоване майно в день припинення (розірвання) договору за актом прийому-передачі майна.

В матеріалах справи відсутній відповідний акт прийому-передачі майна (повернення спірного майна з оренди), однак за змістом п. 4.5 договору відмова сторін від підписання такого акта не допускається, у протилежному випадку - такий акт вважається підписаним у день розірвання договору, крім того, позивач не наводив обставин неповернення відповідачем йому майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що спірне майно вважається повернутим позивачу 28.02.2023, у зв`язку із чим, доводи відповідача про те, що він повернув це майно 07.02.2023 є необґрунтованими, водночас, наявність договору оренди з іншим орендодавцем ніяким чином не підтверджує факт звільнення спірних приміщень до розірвання спірного договору.

Таким чином, до моменту розірвання договору (до 28.02.2023) у відповідача існував обов`язок як зі сплати орендної плати, який ним виконано 03.03.2023, так і з компенсації вартості комунальних послуг.

Як вже зазначалось, у п 6.9 договору сторонами погоджено умову про те, що відповідач додатково компенсує комунальні послуги (послуги за електроенергію, водопостачання, водовідведення, обслуговування каналізаційної системи, інтернет, вивезення відходів тощо) на підставі рахунків відповідача не пізніше 5-го числа поточного місяця за даний місяць споживання. За фактично спожиту електроенергію, яка перевищуватиме очікувані обсяги за розрахунковий місяць, не пізніше 5-го числа, наступного місяця. Відповідач також сплачує 12% за спільне використання технологічних мереж.

Водночас, договір не містить умов, яким саме чином визначається кількість спожитих енергоносіїв, води, послуг з водовідведення - на підставі окремо встановлених лічильників на кожен об`єкт нерухомості чи пропорційно орендованій відповідачем площі, враховуючи, що більшість об`єктів оренди є частинами нежитлових приміщень, як не містить договір і умов щодо розрахунку вартості обслуговування каналізаційної системи, послуг інтернету та вивезення відходів, а також використання технологічних мереж.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.

Водночас положення статей 901, 903 ЦК України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

якщо на обов`язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), що мало місце між сторонами (постанова Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 911/2782/18), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов`язку - позадоговірний (пункти 7.4, 7.7). Тобто, за відсутності доказів факту надання/отримання та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов`язок з її оплати у нього не виникає.

Отже, для встановлення розміру цього обов`язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 911/27/21.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Таким чином, позивач, стверджуючи про споживання відповідачем відповідних послуг в орендованих приміщеннях на заявлену суму, зобов`язаний довести факт та розмір спожитих відповідачем відповідних послуг у заявлених у спірних правовідносинах періодах, водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано доказів укладення договорів з відповідними надавачами комунальних послуг із зазначенням тарифів (вартості) таких послуг, рахунків, виставлених такими постачальниками послуг за лютий 2023 року, які підтверджують їх обсяг у спірному періоді, обґрунтованих розрахунків обсягу і вартості наданих послуг саме відповідачу за договором, у зв`язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача компенсації вартості комунальних послуг за лютий 2023 року у розмірі 39 571,66 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 586,52 грн інфляційних втрат та 725,30 грн - 3% річних, нарахованих на таку заборгованість.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Доводи скаржника на наявність детальних звітів до договору оренди № 48 від 02.01.2023 за лютий 2023р. та про спожиту електроенергію та теплопостачання за лютий 2023р, є безпідставними, оскільки зазначені звіти, у яких вказано найменування послуг та їх вартість, не є належними доказами обсягу і вартості наданих послуг за договором, оскільки складені самим позивачем, тобто зацікавленою особою, та не підтверджені жодними належними доказами.

Із наданого скаржником рахунку-фактури № СФ-0000066 від 28.02.2023 не можливо виснувати, що нарахування вартості компенсації комунальних послуг було проведено на підставі тарифів та виставлених рахунків постачальниками комунальних послуг в залежності від орендованої площі відповідачем та показань лічильників.

Доводи скаржника про те, що суд з власної ініціативи, в порушення порядку принципу змагальності, нібито встановив факти недоведеності позивачем понесення витрат на оплату комунальних платежів, не відповідають змісту оскаржуваного рішення.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи та те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами заявлений обсяг споживання спірних послуг та їх вартість, а також загальну вартість спільного використання технологічних мереж, а обсяг таких послуг визначено позивачем в односторонньому порядку та не узгоджено з відповідачем, погоджується із висновком господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Метиз» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метиз» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.12.2023 у справі № 927/1400/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 927/1400/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Л.В. Кропивна

В.В. Сулім