Рішення

від 07.08.2024 по справі 335/1573/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/1573/24 2/335/1301/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Печерей О.С.,

за участю представника позивача - адвоката Колєсніка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до їх спільних неповнолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовуються, зокрема, тим, відповідач ухиляється від участі у матеріальному забезпеченні та духовному розвитку своїх дітей, не спілкується з ними, не цікавиться їх життям.

Зокрема, позивач послався на те, що позивач з 2005 року по 2023 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у якому народились вказані вище спільні діти. До 24.02.2022 вони проживали у с. Нововодяному Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області. Після початку активних бойових дій та початку тимчасової окупації території Кам`янсько-Дніпровського району позивач разом з дітьми, керуючись міркуваннями їх безпеки, виїхала за межі України, тоді як відповідач залишився на тимчасово окупованій території. З того часу відповідач жодного разу не шукав зв`язку з дітьми, не цікавився їх життям, не надавав допомоги. Всіма питаннями, пов`язаними з забезпеченням нормального фізичного і духовного розвитку дітей, їх матеріальним забезпеченням займається лише позивач. Внаслідок відсутності відповідача, як батька, у житті дітей, їх інтересам завдається шкода. Водночас, збереження правового звязку між дітьми та відповідачем як батьком, перешкоджає позивачу у одноосібному вирішенні питань, пов`язаних з влаштуванням дітей за межами України.

На думку позивача, така поведінка відповідача має ознаки ухилення від виконання батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення її батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.

Ухвалою від 12.02.2024 було відкрите провадження у справі, її розгляд визначений в порядку загального позовного провадження, учасникам справи був встановлений строк для подання письмових заяв по суті справи та доказів на їх підтвердження.

Під час підготовчого провадження представник позивача, адвокат Колєснік А.В., позовні вимоги підтримав. За його клопотанням судом були витребувані:

від військової частини НОМЕР_1 відомості про те, чи дійсно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , чи є він військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 станом на теперішній час, і якщо ні, то коли і за яких обставин він був звільнений з військової служби і за якою адресою він вибув;

від Служби у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області - висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно його дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

від Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України -відомості про перетинання державного кордону України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період часу з 24.02.2022 по 01.04.2024;

від Міністерства соціальної політики України - відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (в розумінні Постанови КМУ № 646 від 22.09.2016) щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , який є зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач, будучи повідомленим про час і місце проведення підготовчого судового засідання, не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзиву та позов та (або) заяв з процесуальних питань не подав.

Від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

Ухвалою від 27.05.2024 підготовче провадження у справі було закрите, справу призначено до судового розгляду.

Відповідач, будучи повідомленим про час і місце судового розгляду, в судове засідання двічі не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 4ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно дост. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням положень ст. ст.223,280 ЦПК Українита думки позивача щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та провести заочний розгляд справи.

Представник позивача під час судового розгляду позовні вимоги підтримав, пославшись на викладені у позовній заяві факти і норми права.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши відповідні норми матеріального права, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 25.11.2005 сторони уклали шлюб, зареєстрований 25 листопада 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кам`янсько- Дніпровського районного управління юстиції Запорізької області, актовий запис №139.

Від вказаного шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідно копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .

Зареєстрованим місцем проживання позивача й відповідача, а також, відповідно, їх дітей, є АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру та копіями їх паспортів громадянина України.

Наприкінці лютого напочатку березня 2022 року територія колишнього Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області була окупована збройними формуваннями, підконтрольними органам державної влади Російської Федерації, що є загальновідомою обставиною.

Позивач разом з дітьми покинула своє зареєстроване місце проживання і виїхала за межі України, що підтверджується доданими до позовної заяви документами.

За відомостями, наданими Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України листом № 19-29242/24-Вих. Від 29.04.2024, відповідач ОСОБА_2 в період з 24.02.2022 по 01.04.2024 державний кордон України, а також межу тимчасово окупованої території в будь-якому напрямку не перетинав.

За відомостями, наданими Міністерством соціальної політики України листом № 10357/0/2-24/3 від 26.04.2024, інформація про відповідача ОСОБА_2 в Єдиній інформаційні базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутня.

В порядку підготовки справи до розгляду судом з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень було встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , станом на серпень 2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номера обслуги-радіотелефоніста.

Такий факт підтверджується постановою судді Чугуївського міського суду Харківської області від 27.08.2021 у справі № 636/3873/21 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.

Як пояснив представник позивача, відповідач ОСОБА_2 дійсно проходив військову службу, однак незадовго до 24.02.2022 був звільнений з неї і повернувся додому, оскільки зловживав алкогольними напоями.

Ухвала суду про витребування доказів від військової частини НОМЕР_1 залишилась не виконаною з причин, що суду не відомі.

Таким чином, суд виходить з того, що останнім відомим місцем проживання відповідача є АДРЕСА_1 .

Відповідно до Висновку Служби у справах дітей Василівської районної державної адміністрації від 23.05.2024, з огляду на встановлені обставини життя і поведінки відповідача, позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до обох дітей визнано за доцільне.

Зокрема, вказаним висновком встановлено, що відповідач ОСОБА_4 щонайменше з лютого 2022 року свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, не надає їм батьківської опіки та піклування, виявляє байдужість до потреб, стану та проблем дітей, фактично самоусунувся від виконання своїх обов`язків відносно дітей, не бере участі у вихованні та догляді за ними, не цікавиться їх здоров`ям, фінансово не утримує, не цікавиться життям, успіхами та долею своїх дітей, не забезпечує їм необхідного медичного догляду, лікування та харчування, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, навчання та підготовку до самостійного життя, не надає дітям доступ до культурних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальноприйнятих норм моралі, чим ухиляється від батьківських обов`язків.

Відповідачем вказані висновку органу опіки та піклування не спростовані.

Оцінюючи вимоги позивача в частині позбавлення відповідача батьківських прав щодо законності та обґрунтованості, суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьоїстатті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першоюстатті 8 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина першастатті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомоюстатті 7 СК Українипередбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоюПостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першоюстатті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першоїстатті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зістаттею 166 СК Українипозбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першоїстатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

На підставі наведеного аналізу норм матеріального Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 23.12.2020 року у справі № 522/21914/17 висловився про те, що при вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Встановлені у справі обставини вказують на те, що від утримання та виховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач вже давно самоусунувся і протягом тривалого часу не виконує батьківські обов`язки щодо них. Характерний для нормальної міцної сім`ї психоемоційний зв`язок між дітьми та батьком зруйнований внаслідок поведінки останнього, про що зазначено також у висновку органу опіки та піклування, що безпосередньо заслухав думку дітей з цього питання.

Щодо будь-яких обставин, які були б об`єктивною перешкодою для відповідача у виконанні ним своїх батьківських обов`язків, матеріали справи не містять, що вказує на ознаки свідомого та тривалого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків, що, у свою чергою, є однією з підстав позбавлення його батьківських прав.

Суд також бере до уваги, що станом на час подання позову ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була неповнолітньою, але станом на час ухвалення рішення досягла повноліття

У зв`язку з цим застосуванню підлягають висновки про застосування норм права, викладені у постанові Об`єднаної палати КЦС ВС від 29.01.2024 у справі № 185/9339/21, згідно яких приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття.

При досягненні повноліття особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком/матір`ю та сином/дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв`язок як батьків та дитини. Це відповідно означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов`язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них навіть після смерті одного з них. Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов`язки відносно неї, які ґрунтуються на факті їх кровного кровному спорідненні. Із повноліттям дитини «з`являються» права батьків на утримання і піклування з боку повнолітніх сина/дочки та виникають відповідні кореспондуючі їм обов`язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав, є спадкоємцями за законом своєї дитини.

Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином/дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та матір, які належно виконували свої обов`язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина/дочки, а також на спадкування за законом. Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов`язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування, в майбутньому.

У разі подання позову про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини суд не може відмовити у такому позові з тієї підстави, що під час розгляду цивільної справи і вирішення спору по суті дитина досягла повноліття.

Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених статтею 164 СК України підстав позову про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і щодо ОСОБА_5 , незважаючи на досягнення нею повноліття.

Відповідно дост. 141 ЦПК Україниз відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави у розмірі 1211,20 гривень.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 1, 13, 28, 141, 263-265, 280, 281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до його дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня ухвалення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його ухвалення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.М. Мінаєв