Рішення

від 08.08.2024 по справі 420/8886/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/8886/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2023 №5-о/с Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити судді Суворовського районного суду м. Одеси Шурупову В`ячеславу суддівську винагороду з 25 квітня 2023 року до припинення перебування його у складі Збройних Сил України, відповідно до вимог ст.135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є суддею Суворовського районного суду м.Одеси. Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.04.2023 вих.№ 171 ОСОБА_1 призваний та направлений для проходження служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та відправлені у військову частину НОМЕР_1 . 27 квітня 2023 року начальником Приморського РТЦКтаСП м.Одеси на адресу Суворовського районного суду м.Одеси було направлено повідомлення про те, що за ОСОБА_1 зберігається місце роботи (посада) в установі на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації. 27 квітня 2023 року в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси було видано наказ № 5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 ». Згідно вищезазначеного наказу позивача тимчасово увільнено від виконання обов`язків судді Суворовського районного суду м.Одеси з 25 квітня 2023 року призваного та направленого для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану із збереженням місця роботи та посади, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, з 25.04.2023 року по теперішній час позивачу не нараховується суддівська винагорода. У відповідь на адвокатський запит ТУ ДСА України в Одеській області повідомило, що припинення нарахування суддівської винагороди здійснено на підставі вищевказаного наказу в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси від 27.04.2023 року № 5-о/с.

Припинення нарахування суддівської винагороди позивач вважає необґрунтованим, оскільки відповідачами не були враховані положення ст.ст.126, 130 Конституції України щодо незалежності суддів та забезпечення державою належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, Закону України Про судоустрій і статус суддів, статтею 135 якого встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом № 1402, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 ст.48 Закону № 1402 забезпечеється окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. Позивач також зазначив, що Закон № 1402 передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Позивач вважає, що ч.3 ст.119 КЗпП України в редакції Закону від 01.07.2022 року № 2352-IX, що є чинною з 19.07.2022 року, та якою зменшено обсяг соціальних гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків (виключено збереження середнього заробітку), не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки останні врегульовані Законом № 1402, який є спеціальним. Позивач зауважив, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовано. Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022р. у справі №990/4/22 позивач вказує, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя, зокрема через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як, наприклад, нездійснення правосуддя у зв`язку із мобілізацією відповідно до вимог Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, та за таких умов невиплата йому суддівської винагороди є звуженням обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня матеріального забезпечення. Окрім того, в обґрунтовування позову позивач посилався на рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013р. № 3-рп/2013, від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15), від 11.03.2020р. № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019 (7155/19), а також рішення Ради суддів України №10 від 14.03.2022р.

Також позивач зазначив, що він не здійснює з 25.04.2023 року правосуддя внаслідок проходження військової служби у ЗС України, виконуючи конституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України, а тому зважаючи на пріоритетність норм Конституції України та Закону № 1402 над іншими нормами законодавства України, йому підлягає виплата суддівської винагороди у повному обсязі.

Оскільки розпорядником бюджетних коштів місцевих судів відповідно до приписів ч.ч.4, 4 ст.148 Закону № 1402 є відповідне територіальне управління Державної судової адміністрації України, яке на здійснило нарахування та виплату позивачу належного розміру суддівської винагороди з 25.04.2023, позивач вважав таку бездіяльність протиправною.

Відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області подав до суду відзив на позов, згідно якого вимоги ОСОБА_1 не визнає, просить у позові відмовити, посилаючись на те, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди. На позивача, як на військовозобов`язаного, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації у зв`язку з введенням воєнного стану, поширюються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, зокрема, за ним зберігається місце роботи і посада, а також йому виплачується грошове забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" з 19.07.2022 року середній заробіток таким мобілізованим працівникам за місцем роботи не виплачується. Оскільки позивач з 25.04.2023 року увільнений від роботи та не здійснює правосуддя у зв`язку з проходженням військової служби, він не має права на отримання суддівської винагороди.

Відповідач Суворовський районний суд м.Одеси відзив на позов не подав.

Ухвалою від 25.03.2024 року позов ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків позову.

03.04.2024 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 08.04.2024 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом та поновлено цей строк. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 20.05.2024 року, внесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 12.06.2024 року представник позивача вимоги позову підтримав повністю та просив його задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

Представник ТУ ДСА України в Одеській області у судовому засіданні 12.06.2024 року заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.

У судове засідання, призначене на 23.07.2024 року о 14.00 год., учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

23.07.2024 року представник позивача подала до суду заяву, в якій просила про розгляд справи, призначеної на 23.07.2024 року на 14.00 годину, за її відсутності в порядку письмового провадження.

23.07.2024 року представник відповідача - ТУ ДСА України в Одеській області також подала до суду заяву, в якій просила про розгляд справи, призначеної на 23.07.2024 року на 14.00 годину, за відсутності представника ТУ ДСА України в Одеській області.

Представник Суворовського районного суду м.Одеси про причини неявки у судове засідання 23.07.2024 року на 14.00 год. не повідомив.

Відповідно до приписів ч.9 ст.205 КАС України, враховуючи наявність підстав для розгляду справи в даному судовому засіданні, неявку всіх учасників справи, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено ч.4 ст.229 КАС України.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника ТУ ДСА України в Одеській області 12.06.2024 року, дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 Указом Президента України від 20 липня 2007 року № 654/2007 призначений на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеси строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 05 липня 2012 року № 5124-VI позивач обраний суддею цього ж суду безстроково.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом Приморського РТЦКтаСП м.Одеси) від 25.04.2023 року № 171 наказано заступнику начальника начальнику мобілізаційного відділення призвати та направити для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану військовозобов`язаних відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені у військову частину НОМЕР_1 , зокрема, лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).

27.04.2023 року начальником Приморського РТЦКтаСП м.Одеси на адресу Суворовського районного суду м.Одеси було направлено повідомлення № юр/4282 про те, що лейтенант ОСОБА_1 25 квітня 2023 року призваний на військову службу під час загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за ОСОБА_1 зберігається місце роботи (посада) в установі на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації (а.с.9).

27.04.2023 року в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 року № 2105-IX (зі змінами), було видано наказ № 5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 ». Згідно даного наказу суддю Суворовського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 тимчасово увільнено від виконання обов`язків з 25 квітня 2023 року призваного та направленого для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану. Наказано зберігати за ОСОБА_1 місце роботи та посаду, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з 25 квітня 2023 року на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації. Копію даного наказу надіслано до відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Одеській області (а.с.8).

На підставі даного наказу з 25.04.2023 року ТУ ДСА України в Одеській області припинило нарахування суддівської винагороди позивачу, що підтвердило відповіддю від 22.01.2024 № 5-363/24Вих на адвокатський запит (а.с.7).

Не погоджуючись з припиненням виплати суддівської винагороди з 25.04.2023 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі за текстом - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Приписами частин 2-6 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структура щомісячних доплат.

Отже, з огляду на приписи ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402, розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України Про судоустрій і статус суддів, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до п.п.7, 8 ч.5 ст.48 Закону № 1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч.9 ст.135 Закону № 1402).

В контексті надання оцінки спірним правовідносинам суд також враховує висновки Рішення Конституційного Суду України від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 в якому зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року.

При цьому, суд зауважує, що у підпункті 6.1 пункту 6 Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно наказу в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси від 27.04.2023 року № 5-о/с суддю Суворовського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 тимчасово увільнено від виконання обов`язків з 25 квітня 2023 року призваного та направленого для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану. Наказано зберігати за ОСОБА_1 місце роботи та посаду, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цей наказ було видано на підставі заяви позивача, повідомлення начальника Приморського РТЦКтаСП м.Одеси та витягу з наказу начальника Приморського РТЦКтаСП м.Одеси № 171 від 25.04.2023. Правовими підставами видання наказу зазначені ч.3 ст.119 КЗпП України, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Указ Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затверджений Законом України від 03.03.2022 року № 2105-IX (зі змінами).

Отже, з 25.04.2023 року суддя Суворовського районного суду Одеської області ОСОБА_1 є таким, що призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Тобто, наразі позивач є військовослужбовцем, фактично перебуває у трудових відносинах з Міністерством оборони України, як призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, не здійснює у цей час суддівські функції на професійній основі (не здійснює судочинство).

Відповідно до ч.ч.1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі за текстом - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Відповідно до ч.2 ст.119 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022 року, Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Частиною 3 ст.119 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022 року, на яку наявне посилання в оскаржуваному наказі від 27.04.2023 року № 5-о/с, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Суд погоджується з доводами позивача, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди. Право на отримання суддею суддівської винагороди дійсно є гарантією його незалежності та невід`ємною складовою його статусу. Закон передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди.

Водночас, суд зауважує, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди.

Законом України Про судоустрій і статус суддів не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди.

Натомість ці питання врегульовані статтею 119 КЗпП України, Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та Законом України Про військовий обов`язок і військову службу.

Виходячи з викладеного та з урахуванням приписів Закону №2232-ХІІ, позивач, як громадянин України, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, користується гарантіями, передбаченими в тому числі ч.3 ст.119 КЗпП України, що прямо передбачено Законом №2232-ХІІ, який, у свою чергу, є спеціальним у сфері регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Отже, суд доходить висновку про те, що ч.3 ст.119 КЗпП України та ч.2 ст.39 Закону №2232-ХІІ, на які наявне посилання в оскаржуваному наказі від 27.04.2023 року № 5-о/с, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому доводи позивача щодо безпідставності посилання Суворовським райсудом м.Одеси норми ч.3 ст.119 КЗпП України є необґрунтованими та не беруться судом до уваги.

Отже, наказ Суворовського районного суду м.Одеси від 27 квітня 2023 року № 5-о/с є таким, що виданий у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Тому вимога позивача про визнання протиправним та скасування цього наказу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ТУ ДСА України в Одеській області суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч.ч. 1 та 4 статті 148 Закону №1402-VIII, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Разом з цим, за приписами ч. 2 ст.24 № 1402-VIII, голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 22 Бюджетного Кодексу передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Так, статтею 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено ДСА України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Отже, суд враховує правомірність наказу в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси від 27 квітня 2023 року № 5-о/с, згідно якого за позивачем зберігається лише місце роботи та посада з 25.04.2023 року на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації, а тому Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, як розпорядник бюджетних коштів, правомірно припинило виплату позивачу суддівської винагороди з 25.04.2023 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність невиплати позивачу суддівської винагороди з 25.04.2023 року, а відповідно відсутність протиправної бездіяльності ТУ ДСА України в Одеській області та відсутність правових підстав для зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду з 25 квітня 2023 року до припинення перебування його у складі ЗС України.

Тому вимоги позивача в цій частині також є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду не спростовують, а тому не беруться судом до уваги.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (адреса: вул.Бабеля, буд.2, м.Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945), Суворовського районного суду м. Одеси (адреса: вул.Чорноморського Козацтва, буд.68, м.Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 05482067) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів

.