Постанова

від 05.11.2024 по справі 420/8886/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 р. Категорія 106000000м. ОдесаСправа № 420/8886/24Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що він є суддею Суворовського районного суду м.Одеси. Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.04.2023 вих.№ 171 ОСОБА_1 призваний та направлений для проходження служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та відправлені у військову частину НОМЕР_1 . 27 квітня 2023 року в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси було видано наказ № 5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 ». Також, з 25.04.2023 року по теперішній час позивачу не нараховується суддівська винагорода. У відповідь на адвокатський запит ТУ ДСА України в Одеській області повідомило, що припинення нарахування суддівської винагороди здійснено на підставі вищевказаного наказу в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси від 27.04.2023 року № 5-о/с. Припинення нарахування суддівської винагороди позивач вважає необґрунтованим, оскільки відповідачами не були враховані положення ст.ст.126, 130 Конституції України щодо незалежності суддів та забезпечення державою належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, Закону України Про судоустрій і статус суддів, статтею 135 якого встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом № 1402, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 ст.48 Закону № 1402 забезпечеється окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. Позивач також зазначив, що Закон № 1402 передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції не врахував рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018. Також, зазначає, що позбавлення судді права виплати суддівської винагороди, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необгрунтованим. Питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, відповідач вказує, що позивач, як громадянин України, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, користується гарантіями, передбаченими в тому числі ч.3 ст.119 КЗпП України, що прямо закріплено Законом №2232-ХІІ, який в свою чергу, є спеціальним у сфері регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 20 липня 2007 року № 654/2007 призначений на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеси строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 05 липня 2012 року № 5124-VI позивач обраний суддею цього ж суду безстроково.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом Приморського РТЦКтаСП м.Одеси) від 25.04.2023 року № 171 наказано заступнику начальника начальнику мобілізаційного відділення призвати та направити для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану військовозобов`язаних відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені у військову частину НОМЕР_1 , зокрема, лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).

27.04.2023 року начальником Приморського РТЦКтаСП м.Одеси на адресу Суворовського районного суду м.Одеси було направлено повідомлення № юр/4282 про те, що лейтенант ОСОБА_1 25 квітня 2023 року призваний на військову службу під час загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за ОСОБА_1 зберігається місце роботи (посада) в установі на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації (а.с.9).

27.04.2023 року в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 року № 2105-IX (зі змінами), було видано наказ № 5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 ». Згідно даного наказу суддю Суворовського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 тимчасово увільнено від виконання обов`язків з 25 квітня 2023 року призваного та направленого для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану. Наказано зберігати за ОСОБА_1 місце роботи та посаду, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з 25 квітня 2023 року на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації. Копію даного наказу надіслано до відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Одеській області (а.с.8).

На підставі даного наказу з 25.04.2023 року ТУ ДСА України в Одеській області припинило нарахування суддівської винагороди позивачу, що підтвердило відповіддю від 22.01.2024 № 5-363/24Вих на адвокатський запит (а.с.7).

Не погоджуючись з припиненням виплати суддівської винагороди з 25.04.2023 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що ч.3 ст.119 КЗпП України та ч.2 ст.39 Закону №2232-ХІІ, на які наявне посилання в оскаржуваному наказі від 27.04.2023 року № 5-о/с, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому доводи позивача щодо безпідставності посилання Суворовським райсудом м.Одеси норми ч.3 ст.119 КЗпП України є необґрунтованими та не беруться судом до уваги. Отже, наказ Суворовського районного суду м.Одеси від 27 квітня 2023 року № 5-о/с є таким, що виданий у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду не погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України від 02.06.2016 р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

З огляду на п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

За змістом ч.9 ст.135 Закону №1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином, розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі ЗУ №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

Згідно наказу в.о. голови Суворовського районного суду м.Одеси від 27.04.2023 року № 5-о/с суддю Суворовського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 тимчасово увільнено від виконання обов`язків з 25 квітня 2023 року призваного та направленого для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану. Наказано зберігати за ОСОБА_1 місце роботи та посаду, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цей наказ було видано на підставі заяви позивача, повідомлення начальника Приморського РТЦКтаСП м.Одеси та витягу з наказу начальника Приморського РТЦКтаСП м.Одеси № 171 від 25.04.2023. Правовими підставами видання наказу зазначені ч.3 ст.119 КЗпП України, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Указ Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затверджений Законом України від 03.03.2022 року № 2105-IX (зі змінами).

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

У рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11.03.2020 р.№4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Водночас, Закон №1402 передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Частиною 10 статті 135 Закону №1402 визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Отже, питання обчислення, розміру та виплати суддівської винагороди визначається виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог ЗУ №2352-ІХ.

Крім того, Рада суддів України у рішенні № 24 від 05.08.2022 також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних Сил України, мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі.

З урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону № 1402-VIII над іншими нормами законодавства, зважаючи на те, що позивач не здійснював правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися відповідно до ст. 135 Закону №1402.

Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Верховного Суду викладену в постанові від 12 вересня 2024 року по справі № 400/14386/23, що згідно зі статтями 148 та 149 Закону №1402-VIII, Територіальне управління Державної судової адміністрації України діє як розпорядник бюджетних коштів для місцевих судів та виконує накази голів судів, зокрема, при нарахуванні та виплаті заробітної плати, в зокрема суддівської винагороди. У цьому контексті, зазначене управління не виступає самостійним суб`єктом у прийнятті рішень щодо виплат, а виконує покладені на нього функції.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про протиправність наказу Суворовського районного суду м.Одеси від 27.04.2023 року № 5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 , що був скерований до Територіального управління ДСА України в Одеській області та слугував підставою для припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 25 квітня 2023 року, критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, що має наслідком скасування цього наказу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.148 Закону №1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст.148 Закону №1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Отже, розпорядником бюджетних коштів місцевих судів є відповідне територіальне управління Державної судової адміністрації України.

Частиною 1 ст.149 Закону №1402 визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Як вже зазначалось, частиною 10 статті 135 Закону №1402 визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Так як позивач з 25 квітня 2023 року не здійснює правосуддя йому належить нарахувати та виплачувати суддівську винагороду відповідно до частини 10 статті 135 Закону №1402, а саме без доплат до посадового окладу.

Оскільки територіальне управління ДСА в Одеській області всупереч норм чинного законодавства не здійснило нарахування та виплату належного розміру суддівської винагороди за період з 25 квітня 2023 року, колегія суддів зазначає про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Територіального управління ДСА в Одеській області щодо невиплати позивачу суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року та зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України Одеській області нарахувати та виплатити судді Суворовського районного суду м. Одеси Шурупову В`ячеславу суддівську винагороду з 25 квітня 2023 року до припинення перебування його у складі Збройних Сил України, відповідно до вимог ч.10 ст.135 Закону України від 02.06.2016 №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішенням було неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року по справі № 420/8886/24, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2023 № 5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язки ОСОБА_1 ».

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945) нарахувати та виплатити судді Суворовського районного суду м. Одеси Шурупову В`ячеславу (РНОКПП 2638519877) суддівську винагороду з 25 квітня 2023 року до припинення перебування його у складі Збройних Сил України, відповідно до вимог ч.10 ст.135 Закону України від 02.06.2016 №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький