Постанова

від 06.03.2024 по справі 757/5761/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/5761/23-ц

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5515/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року (суддя Батрин О.В.) про заміну сторони та закриття провадження в частині позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, третя особа: Акціонерне товариство «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

встановив:

у лютому 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Державної адміністрації залізничного транспорту України середнього заробітку за час затримки виконання рішення Печерського районного суду від 18 серпня 2017 року за період з 19 серпня 2017 року по 31 січня 2023 року в розмірі 869 099,88грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року його поновлено на посаді головного радника генерального директора консультативно-координаційної групи Департаменту організаційно-аналітичної діяльності апарату та Ради Укрзалізниці Державної адміністрації залізничного автотранспорту України з 9 березня 2016 року; визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) Державної адміністрації залізничного транспорту України №11/ос від 9 березня 2016 року про припинення трудового договору; стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниці) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 березня 2016 року по 27 липня 2017 року, у розмірі 230 655,54грн. 21 серпня 2017 року засобами поштового зв`язку він звернувся до Державної адміністрації залізничного транспорту із заявою про добровільне виконання судового рішення в частині поновлення його на роботі, однак відповіді на свій лист не отримав, у зв`язку з чим звернувся до Печерського ВДВС ГТУЮ у м. Києві із заявою про примусове виконання судового рішення. На підставі його звернення 4 вересня 2017 року державним виконавцем Печерського ВДВС ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 про поновлення його на роботі. Державним виконавцем направлялись на адресу відповідача вимоги про виконання судового рішення, які були залишені без задоволення. Постановою державного виконавця від 12 грудня 2019 року виконавче провадження закінчено відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із вчинення боржником кримінального правопорушення.

Позивач посилався на те, що станом на 31 січня 2023 року термін прострочення виконання рішення суду про поновлення його на роботі складає 1 364 робочі дні, а відтак середній заробіток за час затримки виконання рішення з 19 серпня 2017 року по 31 січня 2023 року становить 869 099,88грн.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження.

9 травня 2023 року представник АТ «Українська залізниця» - Радевич О.М. заявила клопотання про заміну відповідача Державну адміністрацію залізничного транспорту України на її правонаступника - АТ «Українська залізниця» та просила залучити Державну адміністрацію залізничного транспорту України до участі у справі в якості третьої особи, посилаючись на те, що 21 жовтня 2015 року здійснено державну реєстрацію АТ «Укрзалізниця», згідно статуту якого товариство є правонаступником всіх прав та обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту з дня державної реєстрації, тобто з 21 жовтня 2015 року.

28 червня 2023 року представник АТ «Українська залізниця» - Радевич О.М. подала до суду заяву про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення з Державної адміністрації залізничного транспорту України, правонаступником якої є АТ «Укрзалізниця», на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року про поновлення позивача на роботі за період із 19 серпня 2017 року по 1 червня 2020 року, посилаючись на те, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у справі № 757/7543/22-ц провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», третя особа: Державна адміністрація залізничного транспорту України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі закрито, а відтак, оскільки АТ «Укрзалізниця» є правонаступником Державної адміністрації залізничного транспорту України з 21 жовтня 2015 року, повторний розгляд справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав є неможливим.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року замінено відповідача - Державну адміністрацію залізничного транспорту на його правонаступника - АТ «Українська залізниця»; залучено до справи у якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору Державну адміністрацію залізничного транспорту України; провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця», третя особа: Державна адміністрація залізничного транспорту України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19 серпня 2017 року по 1 червня 2020 року закрито.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні клопотань представника відповідача та третьої особи про заміну відповідача, про залучення третьої особи та про закриття провадження у справі відмовити.

Позивач вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення статті 55 ЦПК України, оскільки даною нормою врегульовано правонаступництво у випадку вибуття особи у спірному матеріальному правовідношенні, яке настало вже після відкриття провадження по справі. Разом з цим, правонаступництво АТ «Укрзалізниця» настало 21 жовтня 2015 року, а провадження у даній справі було відкрито в 2023 року, тому застосування статті 55 ЦПК України є помилковим.

Також позивач зазначає, що рішенням Печерського районного суду міста Києва він був поновлений на роботі саме у Державній адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), відповідно і наказ про поновлення на роботі повинно видати саме це підприємство, а не АТ «Укрзалізниця», тобто у матеріальному правовідношенні виконання рішення про поновлення на роботі правонаступництво не виникло, а відтак

відсутні підстави для застосування процесуального правонаступництва.

Позивач вважає, що суд не врахував, що згідно ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідного запису про її припинення, однак Державна адміністрація залізничного транспорту України на час звернення до суду з даним позовом не є припиненою.

Крім цього, позивач зазначає, що судом не надана оцінка діям представника відповідача та третьої особи, яка намагається перекласти відповідальність за невиконання рішення суду на АТ «Укрзалізниця», оскільки відповідно до Закону України від 28 липня 2022 року до Закону України «Про виконавче провадження» внесені зміни, згідно яких зупинено вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень боржником, за якими є АТ «Укрзалізниця», а також діє недобросовісно так як в інших судових процесах вона наполягала, що належним відповідачем у правовідносинах, які виникли з ОСОБА_1 , є саме Державна адміністрація залізничного транспорту України.

Позивач вважає, що суд не мав правових підстав для закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19 серпня 2017 року по 1 червня 2020 року, оскільки в межах справи № 757/16460/16-ц він звертався до суду із заявою у порядку судового контролю за виконанням судового рішення, що не є тотожним зверненню у порядку позовного провадження. Крім цього у справі № 757/16460/16-ц був інший відповідач - АТ «Укрзалізниця», а відсутність судового рішення по суті спору унеможливлює порівняння позовних вимог у даній цивільній справі та цивільній справі № 757/16460/16-ц.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Укрзалізниця» - Редевич О.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість, а також відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Представник АТ «Укрзалізниця» - Редевич О.М., посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у постанові від 16 червня 2020 року по справі № 910/5953/17, зазначає, що правонаступництво у спірних правовідносинах не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, тобто всі вимоги кредиторів перейшли у повному обсязі до АТ «Укрзалізниця» з дати його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року.

Також представник АТ «Укрзалізниця» - Редевич О.М. вважає, що доводи позивача про відсутність ухвали про закриття провадження є безпідставними, оскільки провадження по справі № 757/7543/22-ц між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, закрито ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мучінського І.Д., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідача Державної адміністрації залізничного транспорту України та третьої особи АТ «Українська залізниця» - Редевич О.М., яка просила залишити ухвалу суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року у цивільній справі №757/16460/16-ц позивача поновлено на посаді головного радника генерального директора консультативно-координаційної групи Департаменту організаційно-аналітичної діяльності апарату та Ради Укрзалізниці Державної адміністрації залізничного транспорту України з 9 березня 2016 року; визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) Державної адміністрації залізничного транспорту України №11/ос від 9 березня 2016 року про припинення трудового договору; стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниці) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 березня 2016 року по 27 липня 2017 року у розмірі 230 655,54грн (с.с.12).

Постановою державного виконавця Печерського ВДВС ГТУЮ у м. Києві від 4 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 по виконанню виконавчого листа № 757/16460/16, виданого 19 серпня 2017 року Печерським районним судом міста Києва, про поновлення ОСОБА_1 на роботі (с.с.8-11).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року у цивільній справі № 757/16460/16-ц замінено сторону у виконавчому провадженні по примусовому виконанню рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року у справі № 757/16460/16-ц в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниця) на її правонаступника - ПАТ «Українська залізниця» (с.с.13-14).

Постановою Верховного суду від 4 грудня 2019 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року залишено в силі (с.с.74-83).

Постановою державного виконавця від 12 грудня 2019 року виконавче провадження НОМЕР_1 закінчено відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із вчинення боржником кримінального правопорушення (с.с.8-11).

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із заявою про стягнення з АТ «Українська залізниця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 18 серпня 2017 року про поновлення його на роботі. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про його поновлення на роботі за період з 28 липня 2017 року по 1 червня 2020 року у розмірі 452 390,70грн (с.с.65-67).

Постановою Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2021 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено (с.с.68-72).

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2021 року відмовлено (с.с.73).

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця», третя особа Державна адміністрація залізничного транспорту України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (справа № 757/7543/22-ц).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у задоволенні клопотання представника позивача про заміну відповідача відмовлено, провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Державна адміністрація залізничного транспорту України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19 серпня 2017 року по 1 червня 2020 року закрито (с.с.84-86).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Державна адміністрація залізничного транспорту України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі залишено без розгляду (справа № 757/7543/22-ц).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважав, що саме Державна адміністрація залізничного транспорту України є належним відповідачем за його вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 18 серпня 2017 року по справі № 757/16460/16-ц про поновлення його на роботі за період з 19 серпня 2017 року по 31 січня 2023 року в розмірі 869 099,88грн.

Задовольняючи клопотання про заміну відповідача Державної адміністрації залізничного транспорту України на його правонаступника - АТ «Українська залізниця», суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17, згідно якої всі вимоги кредиторів Державної адміністрації залізничного транспорту України у повному обсязі перейшли до її правонаступника - АТ «Українська залізниця», при цьому датою виникнення універсального правонаступництва останнього щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року.

Крім цього, суд першої інстанції врахував постанову Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 757/16460/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України про поновлення на роботі, якою ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року про заміну боржника - Державної адміністрації залізничного транспорту України на його правонаступника - АТ «Укрзалізниця» залишено без змін.

Також, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2021 року у справі 757/16460/16-ц, прийшов до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від18 серпня 2017 року у справі № 757/16460/16-ц про поновлення на роботі за період з 28 липня 2017 року по 1 червня 2020 року у розмірі 452 390,70грн є вирішеною, відтак наявні підстави закриття провадження по справі в частині позовних вимог, що охоплюють вказаний період часу.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 3 статті 13 ЦПК України визначає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог ( частина 3 статті 175 ЦПК).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна

виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Проте, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Частинами 1 та 2 статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Позивач у даній справі клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Виходячи з вищевикладених норм процесуального права, суд за відсутності клопотання позивача не має правових підстав за ініціативою відповідача чи третьої особи здійснювати заміну відповідача.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

З матеріалів справи вбачається, що позивач обізнаний про правонаступництво АТ «Українська залізниця» прав та обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, однак вважає, що належним відповідачем за його вимогами є саме Державна адміністрація залізничного транспорту України, що є його правом.

Якщо під час судового розгляду судом буде встановлено, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог, заявлених до неналежного відповідача.

Підстав для застосування положень ст. 55 ЦПК України не встановлено, так як Державна адміністрація залізничного транспорту України, як юридична особа, свою діяльність не припинила.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вимоги апеляційної скарги про ухвалення апеляційним судом нового судового рішення про відмову у задоволенні клопотань відповідача та третьої особи про заміну відповідача та закриття провадження у справі, задоволенню не підлягають, так як не

відносяться до компетенції апеляційного суду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року скасувати, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, третя особа: Акціонерне товариство «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі направити до Печерського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук