Постанова

від 08.08.2024 по справі 280/383/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 280/383/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 в адміністративній справі №280/383/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Запорізька обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Запорізька обласна державна адміністрація, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації від 18.12.2023р. № 108-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації від 03.01.2024р. № 1-К «Про внесення змін до наказу від 18.12.2023 року № 108-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - Начальника управління дозвільної діяльності та оцінки впливу на довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації з 04 січня 2024 року;

- стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04.01.2024 року по час постановлення рішення, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 в адміністративній справі №280/383/24 позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, 13.11.2023 Директором Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації вручено позивачу попередження про наступне звільнення на підставі п. 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Попередженням запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу використання природних ресурсів та природоохоронних програм управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Підставою попередження послугувало розпорядження голови обласної державної адміністрації від 10.11.2023 № 657 «Про зміну штатної чисельності апарату облдержадміністрації та її структурних підрозділів», та Наказ директора Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації від 13.11.2023 № 53-5 «Про реорганізацію структури Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації».

Наказом Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації від 18.12.2023р. № 108-К ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника управління дозвільної діяльності та оцінки впливу на довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача з 18 грудня 2023 року по 02 січня 2024 року, 03.01.2024 видано Наказ Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації від 03.01.2024 № 1-К «Про внесення змін до наказу від 18.12.2023 року № 108-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». відповідно до якого:

І. Внесено зміни до наказу від 18.12.2023 року № 108-К «Про звільнення ОСОБА_1 »:

1) викладено п.1 наказу у новій редакції: звільнити ОСОБА_1 03.01.2024 року з посади Заступника директора департаменту - Начальника управління дозвільної діяльності та оцінки впливу па довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з реорганізацією структури Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації із скороченням штатної чисельності.

2) У пункті 3.1. дату « 18.12.2023» замінено датою « 03.01.2024».

Позивач, не погодившись з Наказом Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації від 18.12.2023р. № 108-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». та Наказом Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації від 03.01.2024р. № 1-К «Про внесення змін до наказу від 18.12.2023 року № 108-К «Про звільнення ОСОБА_1 », вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів виходить з такого.

Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №889-VIII).

Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ст. 1 Закону).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Закон України «Про державну службу» є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Частиною 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідні зміни були внесені Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 р. № 440-IX та Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ (далі - Закон №117-IX) були серед іншого виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX(до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Виключення зі статті 87Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.

Приписи частини п`ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.

У справі № 280/531/20 Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2022 року підкреслив, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі реорганізації, ліквідації державного органу, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі статті 87Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 у справі № 280/531/20 погодився з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ.

Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIIIу редакції Закону №117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX та «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року №1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин, згідно приписів частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» підлягають застосованою положення КЗпП України.

Статтею 40 КзПП України визначено підстави припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу, серед яких є зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України).

Частиною 2 статті 40 КЗпП України унормовано, що вивільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Аналізуючи вищенаведені норми трудового законодавства, слід дійти висновку про те, що звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України допускається лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників та неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Порядок вивільнення працівників врегульовано статтею 49-2 КЗпП України.

Згідно частини 1-3 цієї статті КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, виходячи із змісту частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які заявилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2019 року у справі №806/1175/17, від 06.03.2019 року у справі № 824/424/16-а та від 20.02.2020 року у справі № 809/1068/17.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до розпорядження голови обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації від 10.11.2023 № 657 «Про зміну штатної чисельності апарату облдержадміністрації та структурних підрозділів» скорочено з 19.12.2023 граничну штатну чисельність Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на 7 одиниць.

Щодо дотримання відповідачем гарантованого законами України права особи залишення на державній службі з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, слід зазначити, що у попередженні про наступне звільнення від 13.11.2023 позивачу запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу використання природних ресурсів та природоохоронних програм управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, з відповіді, яка надана листом від 10.01.2024 №36/02.1-06/01.2 про надання інформації на адвокатський запит в інтересах позивача, станом з 13.11.2023 по 18.12.2023 у Департаменті захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації було в наявності 7 вакантних посад державної служби:

1. головний спеціаліст відділу оцінки впливу на довкілля управління дозвільної діяльності та оцінки впливу на довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

2. заступник директора департаменту - начальник управління раціонального використання природних ресурсів та природоохоронних програм Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

3. головний спеціаліст відділу раціонального використання природних' ресурсів управління раціонального використання природних ресурсів та природоохоронних програм Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

4. головний спеціаліст відділу природоохоронних програм та фондів управління раціонального використання природних ресурсів та природоохоронних програм Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

5. головний спеціаліст відділу природоохоронних програм та фондів управління раціонального використання природних ресурсів та природоохоронних програм Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

6. завідувач сектору управління персоналом Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

7. головний спеціаліст сектору бухгалтерського обліку та звітності Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Станом з 19.12.2023 по 20.12.2023 - 1 вакантна посада державної служби:

1. головний спеціаліст відділу використання природних ресурсів та природоохоронних програм управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації вакантна з 19.12.2023.

Станом з 21.12.2023 по 25.12.2023 - 4 вакантних посади державної служби:

1. головний спеціаліст відділу використання природних ресурсів та природоохоронних програм управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації вакантна;

2. головний спеціаліст відділу використання природних ресурсів та природоохоронних програм управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

3. начальник відділу, поводження з відходами управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

4. головний спеціаліст відділу оцінки впливу на довкілля управління оцінки впливу на довкілля та дозвільної діяльності Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Станом з 26.12.2023 по теперішній час - 5 вакантних посад державної служби:

1. директор Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

2. головний спеціаліст відділу використання природних ресурсів та природоохоронних програм управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

3. головний спеціаліст відділу використання природних ресурсів та природоохоронних програм управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

4. начальник відділу поводження з відходами управління природоохоронних програм, використання природних ресурсів та поводження з відходами Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації;

5. головний спеціаліст відділу оцінки впливу на довкілля управління оцінки впливу на довкілля та дозвільної діяльності Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Колегія суддів враховує той факт, що позивач після ознайомлення із запропонованою посадою звертався з проханням запропонувати йому рівнозначну посаду, яка є в наявності.

Враховуючи вищенаведені обставини що підтверджені матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не відмовлявся від проходження державної служби, а навпаки, виявив бажання переведення на рівнозначну посаду, які були в наявності, однак відповідачем видано оскаржуваний наказ, яким звільнено позивача, у зв`язку із скороченням штатної чисельності.

Відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів, що позивач відмовився від переведення на іншу рівнозначну або нижчу посаду, а також, що не мав можливості перевести позивача на іншу рівнозначну посаду.

Враховуючи вищенаведені приписи норм чинного законодавства, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору і роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що не всі посади були запропоновані позивачу, які були вакантні з дня попередження про звільнення, і які існували на день звільнення позивача.

Наведене свідчить, що на момент звільнення позивача із займаної посади, останньому не було запропоновано всі вакантні посади, незважаючи на те, що такі були в наявності, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірний наказ винесено не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією, Законом України «Про державну службу» та законодавством України про працю.

Крім того, колегія суддів враховує, що у відповідності до статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.

Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи.

Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.

У свою чергу, про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.

Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.

Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 року у справі № 816/1232/17.

Так, матеріали справи не містять відомостей про врахування стажу позивача, кваліфікації та його продуктивності при його звільненні.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не дотриманий порядок вивільнення позивача, визначений чинним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відтак, внаслідок скасування судом наказу про звільнення позивача та задоволення позовної вимоги про поновленні на роботі належить також задовольнити позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 8 цього Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про середню заробітну плату позивача за 2 місяці до дати звільнення від 09.01.2024 №02.1-15/02/30, середньоденна заробітна плата позивача (за листопад 2023 року - 30519,99 грн/22 робочих днів/14 фактично відпрацьованих робочих днів, за грудень 2023 року 13632,15 грн/21 робочий день/11 фактично відпрацьованих робочих днів) становить 1766,09 грн.

За період з 04.01.2024 по 29.02.2024, включно, позивач перебував у вимушеному прогулі 57 календарних днів з них 41 робочий день.

А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (1766,09 грн) на число робочих днів за період вимушеного прогулу (41) становить 72409,69 грн.

Стосовно висновку суду першої інстанції про допущення рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 36204,85 грн до негайного виконання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються зібраними у справі доказами, та не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засідання усіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 в адміністративній справі №280/383/24,- залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 в адміністративній справі №280/383/24,- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Білак