Постанова

від 08.08.2024 по справі 380/21832/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21832/23 пров. № А/857/4278/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Бумеранг» до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішень про коригування митної вартості товарів,

суддя у І інстанціїМорська Г.М.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 24 січня 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2023 року Приватне товариство «Бумеранг» (далі ПП «Бумеранг») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів (далі Рішення) від 29.05.2023 №UA209000/2023/900392/2 та від 28.08.2023 №UA209000/2023/000204/2, винесене Львівською митницею (далі Митниця) .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі №380/21832/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що митний орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом. Тому оспорювані Рішення Митниці не є обґрунтованими та мотивованими у контексті норм частини 2 статті 55 Митного кодексу України (далі МК) і підлягають скасуванню, як протиправні. Водночас суд вирішив стягнути з Митниці на користь ПП "Бумеранг витрати на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ПП "Бумеранг.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час процедури митного оформлення імпортованого позивачем товару Митницею було встановлено певні розбіжності, які спричинили сумніви щодо достовірності заявленої ПП "Бумеранг митної вартості, а саме:

за умовами контракту в ціні товару враховано вартість отримання ліцензій, дозволів, сертифікатів, а також тари та маркування. Проте, у рахунку-фактурі відсутні відомості щодо зазначених складових;

у експортній декларації країни відправника вартість товару не відповідає вартості товару, що зазначена у рахунку-фактурі;

за умовами контракту продавець зобов`язувався надати товар в розпорядження перевізника, з яким у покупця укладений договір на перевезення, якщо покупець сплатив 100% вартості товару. Проте, до митного оформлення не надано документ про здійснення такої оплати;

для підтвердження витрат на транспортування декларантом не було подано документи відповідно до вимог частини 2 статті 53 МК, а подано лише довідку про вартість транспортних послуг.

Відтак Митницею встановлено відсутність основних документів, що підтверджують митну вартість товару, а отже наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості.

Неподання позивачем витребуваних документів зумовило неможливість застосування митним органом основного методу визначення митної вартості та виникнення у відповідача права на коригування митної вартості шляхом застосування другорядних методів визначення митної вартості.

З декларантом було проведено консультації згідно із приписами статті 57 МК та у зв`язку із неможливістю застосування інших методи визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу необхідної інформації застосовано метод 2ґ (стаття 64 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугували для рішення №UA209000/2023/900392/2 МД UA209190/2023/021122 від 30.04.2023, а для рішення №UA209000/2023/000204/2 МД UA209190/2023/030022 від 22.06.2023.

Окрім цього, вважає визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу у сумі 2000 грн таким, що є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, а також часом, витраченим адвокатом для підготовки процесуальних документів.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ПП «Бумеранг» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що на питання правильності визначення митної вартості товарів момент оплати цих товарів не має жодного впливу, про що неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх постановах. Тому відсутність документу про здійснення 100% оплату вартості товару не може бути підставою для сумнівів у правильності визначення декларантом його митної вартості.

Щодо доводів апелянта про розбіжності в ціні товару у експортній декларації країни відправника та у рахунку-фактурі зазначає про те, що у декларації країни відправлення (Польща) відсутня графа «загальна вартість товару», а лише вказується вартість статистична щодо кожної позиції товару. Статистична вартість не є тотожною фактурній вартості товару, а тому їх не можна порівнювати.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.11.2022 між компанією Przedsiebiorstwo Handlowo-Produkcyjne Mieczyslaw Kowalczyk (Республіка Польща) (Продавець) та ПП Бумеранг (Україна) (Покупець) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 70, за умовами якого Продавець зобов`язувався продати, а Покупець прийняти та оплатити продукцію. Кількість товару зазначається у інвойсах.

На виконання вимог умов вказаного контракту згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) №12/2023/05 від 25.05.2023 Покупець придбав у Продавця товар загальною вартістю 38151,41 PLN.

29.05.2023 з метою митного оформлення вказаного товару декларантом ПП Бумеранг було подало Митниці митну декларацію (далі МД) №23UA209170041537U1, у якій до митного оформлення було заявлено імпортований товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у її графі 31 (товар №1 вироби скляні: контейнери для свічок 34074 шт), за ціною договору у 349 911,68 грн.

На підтвердження заявленої митної вартості декларантом разом із МД було надано:

пакувальний лист специфікація б/н від 25.05.2023;

рахунок-проформу № 6/05/2023 від 17.05.2023;

рахунок-фактуру (інвойс) (Faktura VAT) № 12/2023/05 від 25.05.2023;

автотранспортну накладну №1/05/2023 від 25.05.2023;

сертифікат проходження товару EUR 1 №PL/MF/AБ0474327 від 25.05.2023;

платіжну інструкцію в іноземній валюті № 5 від 17.05.2023;

рахунок на оплату транспортних послуг № 43 від 25.05.2023;

довідку про транспортні витрати від 25.05.2023 № 38;

зовнішньоекономічний контракт про поставку товару від 07.11.2022 № 70;

додаток № 1 від 01.02.2023 до зовнішньоекономічного контракту;

заявку на перевезення від 22.05.2023 № 1;

договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 22.05.2023 № 22/05-23;

митну декларацію країни відправлення від 25.05.2023 № 23PL351020E0425657.

За наслідками опрацювання наданих декларантом документів Митниця надіслала вимогу про необхідність подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості відповідно до приписів статті 53 МК:

якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;

транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

виписку з бухгалтерської документації;

каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

висновки про якість та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

На вимогу митного органу декларантом позивача було додатково надано:

виписку з каталогу виробника від 29.05.2023;

прайс-лист виробника від 01.05.2023;

комерційну пропозицію від 01.05.2023.

Разом із тим, 29.05.2023 Митницею прийнято Рішення №UA209000/2023/900392/2, яким збільшено вартість імпортованого товару до 130 673,79 PLN за курсом НБУ на день його прийняття із застосуванням методу «ґ» (стаття 64 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД №UA209190/2023/021122 від 30.04.2023. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.

Попри те, на виконання умов вказаного зовнішньоекономічного контракту №70 від 07.11.2022 у відповідності до рахунку-фактури (інвойсу) №20/2023/08 від 22.08.2023 Покупець придбав у Продавця товар загальною вартістю товару 84 489,26 PLN.

Декларантом позивача з метою митного оформлення вказаного товару 24.08.2023 було подано Митниці МД №23UA209110007563U7, у якій до митного оформлення було заявлено товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у її графі 31 (товар №1 вироби скляні: контейнери для свічок, товар №2 вироби пластмасові: контейнери для свічок). На підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару митному органу було надано:

пакувальний лист специфікація б/н від 22.08.2023;

рахунок-фактуру (інвойс) (Faktura VAT) №20/2023/08 від 22.08.2023;

автотранспортну накладну А№0002144 від 22.08.2023;

сертифікат проходження товару EUR 1 №PL/MF/AS0045869 від 22.08.2023;

калькуляцію транспортних витрат №54 від 22.08.2023;

зовнішньоекономічний контракт про поставку товару від 07.11.2022 № 70;

додаток № 1 від 01.02.2023 до зовнішньоекономічного контракту;

договір про перевезення від 22.05.2023 № 22/05-23;

митну декларацію країни відправлення від 22.08.2023 № 23PL351020E0680069.

За наслідками опрацювання наданих документів Митниця надіслала декларанту ПП «Бумеранг» відповідно до приписів статті 53 МК вимогу про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

договір (угоду, котракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

рахунки про здійснення платежів третім особам, на користь продавця, якщо такі плаежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

виписку з бухгалтерської документації;

ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

копію митної декларації країни відправлення;

висновки про якість та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо є взаємозв`язок між продавцем і покупцем прошу надати: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

На вимогу митного органу декларантом позивача додатково було надано:

фактуру-проформу №6/08/2023 від 14.08.2023;

платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах №7 від 16.08.2023;

рахунок-фактуру №81 від 22.08.2023 за перевезення товару;

прайс-лист виробника від 01.08.2023 до 31.08.2023;

заявку №2 до договору транспортного перевезення №22/05-23 від 18.08.2023;

комерційну пропозицію від 01.08.2023;

лист виробника від 22.08.2023.

Разом із тим, 28.08.2023 Митницею було прийнято Рішення №UA209000/2023/000204/2, яким збільшено вартість імпортованого товару до 118 251,48 PLN за курсом НБУ на день його прийняття із застосуванням методу «ґ» (стаття 64 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД UA209190/2023/030022 від 22.06.2023, де вартість товарів із схожими характеристиками становила 2,71 USD/кг.

ПП «Бумеранг» не погодилося із вказаними Рішеннями Митниці та звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 МК митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).

Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого ним товару були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправних рішень.

При оцінці доводів Митниці про те, що подані декларантом до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, а також містили розбіжності, що викликало необхідність у витребуванні у декларанта додаткових документі, апеляційний суд зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що заявлена декларантом за першим методом митна вартість імпортованого товару підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні ознаки підробки або розбіжності щодо вартості товару, а подані документи містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

Оцінюючи доводи апелянта про відсутність в інвойсах інформації про вартість тари, маркування, отримання всіх експортних ліцензій, дозволів і сертифікатів, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки за умовами контракту пакування входить до ціни товару, то таке не оплачується окремо.

При цьому за правилами частини 10 статті 58 МК при визначенні митної вартості понесені покупцем витрати на вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; ліцензії та дозволи додаються до ціни, що були фактично сплачені або підлягають сплаті за оцінювані товари, лише у випадку якщо вони не включалися до такої ціни.

Оскільки за умовами контракту про поставку товару від 07.11.2022 № 70 пакування, маркування та отримання відповідних дозволів та ліцензій здійснюється за рахунок продавця, то слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що посилання митного органу на те, що відсутність таких відомостей у рахунку-фактурі впливає на митну вартість ввезеного позивачем товару є безпідставними.

Щодо невідповідності вартості товару у експортній декларації країни відправника із вартістю, зазначеній у рахунку-фактурі, апеляційний суд погоджується із твердженням позивача про те, що зазначена у експортній декларації країни відправника статистична вартість не є тотожною фактурній вартості товару, а тому їх порівняння не може свідчити про недостовірність задекларованої позивачем митної вартості товару за ціною договору.

Водночас в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції слушно при вирішенні цього спору звернув увагу на висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 420/18880/21, відповідно до яких як фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені), а отже не можуть бути підставою для сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару.

При оцінці доводів митного органу про відсутність у позивача належних транспортно-експедиційних документів, апеляційний суд звертає увагу на те, що за приписами пункту 6 частини 2 статті 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відтак, надані декларантом позивач митному органу договір транспортного перевезення №22/05-23 від 18.08.2023; заявка №2 до договору транспортного перевезення №22/05-23 від 18.08.2023; рахунок-фактура №81 від 22.08.2023 про надання ФОП ОСОБА_1 . міжнародних транспортних послуг вантажним автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом Tarnow (PL)- м/п Шегині (Україна) вартістю 19000,00 грн; довідка про вартість перевезення ватажу №54 від 22.08.2023, на переконання суду апеляційної інстанції, у достатній мірі відображають понесені витрати на транспортування товару.

Попри те, суд першої інстанції слушно зауважив, що сама лише наявність у базах даних ЄАІС ДФС інформації про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару за такою декларацією дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), відповідач має довести, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваними рішеннями.

Щодо доводів апелянта у частині визначення судом першої інстанції розміру відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 5 статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому апеляційний суд на підставі приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 821/440/17, відповідно до якої на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на правничу допомогу ПП «Бумеранг» було надано договір про надання професійної правничої допомоги №09/22/32860683 від 01.09.2023 з Адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», ордер серії АІ №1265483, платіжну інструкцію №217 від 11.09.2023 та рахунок на оплату №09-09 від 09.09.2023, згідно з яким позивачу було надано послугами із складання процесуальних документів та представництва у Львівському окружному адміністративному суді з питань оскарження рішень Митниці про коригування митної вартості №UA209000/2023/900392/2 від 29.05.2023 та №UA209000/2023/000204/2 від 28.08.2023. Загальна вартість наданих послуг становила 12500,00 грн.

Оцінюючи подані документи, якими позивач обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, апеляційний суд враховує, що така справа є справою незначної складності і сума, зазначена у договорі та акті наданих послуг, є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на надання відповідних послуг.

При цьому апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що зазначені докази про підстави надання адвокатом правничої допомоги позивачу у адміністративній справі № 380/21832/23 у сукупності із фактичними обставинами, встановленими у ході апеляційного розгляду, дають належні підстави для висновку про правомірність часткового задоволення судом першої інстанції заяви позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такий розмір витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі №380/21832/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк