Постанова

від 08.08.2024 по справі 380/25174/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25174/23 пров. № А/857/4511/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ББМЛФ» до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації,

суддя у І інстанціїЛунь З.І.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 22 січня 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ББМЛФ» (далі ТОВ «ББМЛФ») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати:

рішення про коригування митної вартості товарів (далі Рішення) №UA209000/2023/100600/2 від 26.09.2023, винесене Львівською митницею (далі Митниця);

картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі Картка відмови) Митниці №UA209230/2023/002457 від 26.09.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №380/25174/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що митний орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом. Тому оспорювані Рішення та Картка відмови Митниці не є обґрунтованими та мотивованими у контексті норм частини 2 статті 55 Митного кодексу України (далі МК) і підлягають скасуванню, як протиправні. Водночас суд вирішив стягнути з Митниці на користь ТОВ «ББМЛФ» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ «ББМЛФ».

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час процедури митного оформлення імпортованого позивачем товару Митницею було встановлено певні розбіжності, які спричинили сумніви щодо достовірності заявленої ТОВ «ББМЛФ» митної вартості, а саме:

згідно із наданою до митного контролю CMR від 20.09.2023 №410161 (графи 16 та 23) перевізником є PE Shniak Vitalia, проте рахунок про надання послуг з перевезення та довідка видана ТОВ Ламан Шипінг. Жодних документів щодо наявності договірних відносини між суб`єктами не надано;

у проформі від 30.05.2023 №23SHXS8503 зазначено 30% - депозит та 70% перед завантаженням. Сума платіжних доручень №10 від 07.06.2023, № 17 від 07.07.2023, № 18 від 10.07.2023 складає 18000USD. У платіжному дорученні від 19.09.2023 №19 зазначено 69,71 USD (платіжка оплачена вже після доставки товару в порт). Загальна сума платіжок становить 18069,71 USD, що не відповідає сумі, зазначеній у проформі 18577,84 USD;

на проформі, інвойсі та контракті наявні різні розміри відбиток печаток, а в сертифікаті походження товару ще інша печатка;

у зовнішньоекономічному контракті від 26.02.2020 № 1 та доповненні від 16.09.2022 №1 наявні частини відбиток печаток та відсутнє прізвище покупця.

Відтак Митницею встановлено, що декларантом документи надані не в повному обсязі, містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари

Декларанту була скеровано вимога про надання додаткових документів. На вимогу митного органу декларантом документів не надано.

Неподання позивачем витребуваних документів зумовило неможливість застосування митним органом основного методу визначення митної вартості та виникнення у відповідача права на коригування митної вартості шляхом застосування другорядних методів визначення митної вартості.

З декларантом було проведено консультації згідно із приписами статті 57 МК та у зв`язку із неможливістю застосування інших методи визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу необхідної інформації застосовано метод 2ґ (стаття 64 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД UA110050/2023/003417 від 07.08.2023, де рівень митної вартості товарів зі схожими характеристиками становить 2,05 USD/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.

Відтак, оспорювані Рішення та Картка відмови прийняті у відповідності до фактичних обставин та вимог митного законодавства.

Окрім цього, вважає визначений судом першої інстанції розмір відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 3000 грн таким, що є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, а також часом, витраченим адвокатом для підготовки процесуальних документів. Оскільки позивачем не долучено до позовної заяви детального розрахунку про надані правові послуги, то вони не підлягали до відшкодування.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ТОВ «ББМЛФ» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.02.2020 ТОВ «ББМЛФ» (Україна) (Покупець) та компанія DALIAN F.T.Z. SANSHAN INTERNATIONAL TRADE CO., LTD (Китай) (Продавець) уклали договір купівлі-продажу № 1, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує склосітку (Товар) в асортименті, вказаному у інвойсах. Кількість, перелік та ціна за Товар встановлюється у інвойсах на кожну партію товару окремо.

За наслідками виконання вказаного договору ТОВ «ББМЛФ» 25.09.2023 було подано Митниці електронну митну декларацію (ЕМД) № 23UA209230101647U2, у якій задекларувало митну вартість товару - скловолоконної сітки у 18577,84 USD за першим (основним) методом її визначення.

На підтвердження задекларованої митної вартості товару позивачем одночасно було надано митному органу:

пакувальний лист від 13.07.2023;

рахунок-фактуру (інвойс) №23SHXS8503 від 13.07.2023;

рахунок-проформу №23SHXS8503 від 30.05.2023;

сертифікат якості №23SHXS8503 від 13.07.2023;

коносамент №HYSF2023070535 від 20.07.2023;

автотранспортну накладну №410161 від 20.09.2023;

сертифікат про походження товару №23С2102А0663/00019 від 23.08.2023;

платіжну інструкцію в іноземній валюті №10 від 07.06.2023;

платіжну інструкцію в іноземній валюті №17 від 07.07.2023;

платіжну інструкцію в іноземній валюті №18 від 10.07.2023;

платіжну інструкцію в іноземній валюті №19 від 19.09.2023;

рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №LS-4508825 від 20.09.2023;

довідку про транспортні витрати №410161 від 20.09.2023;

прейскурант (прайс-лист) від 30.05.2023;

договір купівлі-продажу (контракт) №1 від 26.02.2020;

додаток №1 від 16.09.2022 до договору купівлі-продажу №1 від 26.02.2020;

внутрішній договір (контракт) доручення (договір ТЕО) №242511 від 02.02.2021;

внутрішній договір (контракт) доручення (договір ТЕО) №2642 від 26.04.2023;

договір про надання послуг митного брокера №241022/1 від 24.10.2022;

договір (контракт) про перевезення №1303 від 05.01.2023;

картку обліку АТЗ №12640 від 24.09.2023;

митну декларацію країни відправлення №021720230000180534 від 17.07.2023;

митну декларацію №23UA209230101647U2 від 25.09.2023.

За наслідками опрацювання поданих декларантом для митного оформлення документів відповідач дійшов висновку, що такі не містять достатніх даних для підтвердження обраного методу визначення митної вартості та надіслав повідомлення про надання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження складових митної вартості відповідно до частини 2 статті 264 МК.

У відповідь на вимогу Митниці ТОВ «ББМЛФ» листом від 25.09.2023 повідомило, що крім поданих до митного оформлення документів додатково нічого надати не може.

Відтак, Митницею було прийнято Рішення № UA209000/2023/100600/2 від 26.09.2023, яким відповідно до вимог пункту 2 частини 6 статті 54 МК у зв`язку із неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених частинами 2-4 статті 53 МК, не визнала заявлену митну вартість та із застосуванням методу 2ґ (стаття 64 МК) здійснила коригування митної вартості імпортованого позивачем товару, застосувавши у якості джерела інформації МД UA110050/2023/003417 від 07.08.2023, де рівень митної вартості товарів зі схожими характеристиками становить 2,05 USD/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.

Відтак, Митницею було сформовано Картку відмови №UA209230/2023/002457 від 26.06.2023.

ТОВ «ББМЛФ» не погодилося із вказаними Рішенням та Карткою відмови Митниці та звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 МК митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).

Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого ним товару були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправних рішень.

При оцінці доводів Митниці про те, що подані декларантом до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, а також містили розбіжності, що викликало необхідність у витребуванні у декларанта додаткових документі, апеляційний суд зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що заявлена декларантом за першим методом митна вартість імпортованого товару підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні ознаки підробки або розбіжності щодо вартості товару, а подані документи містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

Оцінюючи доводи апелянта про неподання ТОВ «ББМЛФ» у повному обсязі документів на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як свідчать матеріали справи, зазначена декларантом у графі №22 митної декларації вартість товару відповідає за ціною відповідно до кількості товару ціні, визначеній у інвойсі №23SHXS8503 від 13.07.2023, проформі-інвойсі №23SHXS8503 від 30.05.2023 та експортній митній декларації №021720230000180534 від 17.07.2023.

При цьому у рахунку-проформі №23SHXS8503 від 30.05.2023 сторони узгодили умови проведення оплата за товар 30% - депозит, 70% - перед завантаженням. У платіжних інструкціях №10 від 07.06.2023, №17 від 07.07.2023, №18 від 10.07.2023 та №19 від 19.09.2023 у графі «Призначення платежу» вказано передоплату згідно з рахунком-проформою №23SHXS8503 від 30.05.2023 за договором №1 від 26.02.2020.

Вартість імпортованого товару, зазначена у рахунку-фактурі (інвойсі) №23SHXS8503 від 13.07.2023 у 18577,84 USD, відповідає вказаній у МД №23UA209230101647U2 від 25.09.2023.

Декларант дійсно зазначив у митній декларації вартість товару у сумі 18 577,84 USD, яка перевищує сума, що зазначена у платіжних інструкціях №10 від 07.06.2023, №17 від 07.07.2023, №18 від 10.07.2023 та №19 від 19.09.2023 18069,71 USD.

Разом із тим, в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 22.10.2020 у справі № 320/2455/19, відповідно до яких квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, а не про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тому між відомостями із квитанції/платіжного доручення та митною вартістю товару прямого зв`язку немає.

Водночас суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що ТОВ «ББМЛФ» у поданій митній декларації визначило митну вартість товару у сумі 848 059,60 грн, з яких:

а) ціна товару 18577,84 USD х 36,5686 (офіційний курс НБУ) = 679 365,60 грн;

б) транспортні витрати 168 694,00 грн.

При оцінці доводів митного органу про безпідставність врахування судом першої інстанції наданої ТОВ «ББМЛФ» заявки №18/09/23 від 18.09.2023, яка не була предметом дослідження митного органу при прийнятті оспорюваного Рішення, суд апеляційної інстанції виходить із необхідності дотримання судом першої інстанції приписів статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності під час судового розгляду з`ясування всіх обставин справи, а також погоджується із доводами позивача про те, що цей документ не був визначальним і містив лише уточнюючі дані, оскільки для підтвердження транспортних витрат під час митного оформлення товарів відповідачу були надані рахунок-фактура №LS-4508825 від 20.09.2023, довідка про транспортні витрати №410161 від 20.09.2023; внутрішній договір (контракт) доручення (договір ТЕО) №2642 від 26.04.2023; внутрішній договір (контракт) доручення (договір ТЕО) №242511 від 02.02.2021; договір (контракт) про перевезення №1303 від 05.01.2023; автотранспортну накладну №410161 від 20.09.2023.

Заявка №18/09/23 від 18.09.2023, оформлена у відповідності до умов пункту 2.2. договору (контракту) про перевезення №1303 від 05.01.2023, лише додатково підтверджувала правомірність зазначення у CMR №410161 від 20.09.2023 перевізником PE SHNIAK VITALІІA ( ОСОБА_1 ) відповідно до умов договору транспортно експедиторського обслуговування №2642 від 26.04.2023 на підтвердження понесених позивачем транспортних витрат. Разом із тим, необхідність подання вказаної заявки не була передбачена у переліку додаткових документів, які витребовувалися Митницею у ході митних процедур.

Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що певні недоліки, допущені при оформлені господарських відносин із контрагентом при придбання імпортованого товару, як то різні розміри відбитків печаток, наявність на договорі частини відбитку печатки, наявність на сертифікаті про походження товару №23С2102А0663/00019 від 23.08.2023 печатки іншого зразка, не впливають на можливість визначення числових значень складових митної вартості такого товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за товар, а отже не можуть бути підставою для коригування митної вартості товарів.

Попри те, суд першої інстанції слушно зауважив, що наявність у інформаційних базах контролюючого органу інформації про формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення (подібного, а не ідентичного) не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості. При цьому оспорюване Рішення міститься лише посилання на іншу митну декларацію без визначення товару, якісних характеристик, умов поставки та інших обставин, які суттєво впливають на рівень митної вартості товару.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваними рішеннями.

Щодо доводів апелянта у частині визначення судом першої інстанції розміру відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 5 статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому апеляційний суд на підставі приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 821/440/17, відповідно до якої на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 20000,00 грн ТОВ «ББМЛФ» надало до суду копію договору про надання правової допомоги з Адвокатським об`єднанням «ЕДВАЙЗЕРС» від 04.06.2020 з додатком, копію рахунку №123 від 03.10.2023 на суму 20000,00 грн, копію платіжної інструкції від 03.10.2023 №32 на суму 20000,00 грн, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 20.11.2023 на суму 20000,00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер адвоката Шморгуна В.О.

У відповідності до наданих доказів позивачу Адвокатським об`єднанням «ЕДВАЙЗЕРС» було надано послуги на суму 20000,00 грн, які складалися із проведення консультації з клієнтом, погодження правової позиції, підготовки та подачі позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду, ознайомлення з відзивом Митниці на позовну заяву, підготовки та подачі відповіді на відзив та клопотання про доручення доказів.

Оцінюючи подані документи, якими позивач обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, апеляційний суд враховує, що така справа є справою незначної складності і сума, зазначена у договорі та акті наданих послуг, є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на надання відповідних послуг.

При цьому апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що зазначені докази про підстави надання адвокатом Шморгуном В.О. правничої допомоги позивачу у адміністративній справі № 380/25174/23 у сукупності із фактичними обставинами, встановленими у ході апеляційного розгляду, дають належні підстави для висновку про правомірність часткового задоволення судом першої інстанції заяви позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такий розмір витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Водночас апеляційний суд, вирішуючи питання про відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, виходить із такого.

Про необхідність відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн позивач заявив у відзиві на апеляційну скаргу Митниці.

На підтвердження обґрунтованості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 15000,00 грн ТОВ «ББМЛФ» додатково надало до апеляційному суду копію ордера адвоката Шморгуна В.О., копію платіжної інструкції №14 від 12.04.2024 на суму 15000 грн, копію виписки з особового рахунку Адвокатського об`єднанням «ЕДВАЙЗЕРС» за 12.04.2024, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 15.04.2024 на суму 15000,00 грн, відповідно до якого надані позивачу послуги складалися із ознайомлення з апеляційною скаргою, підготовкою та подачею відзиву на апеляційну скаргу, підготовкою та подачею клопотання про долучення доказів.

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи та фактичні обставини справи, апеляційний суд зазначає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просив йому відшкодувати, є значно завищена.

Апеляційний суд враховує те, що надані адвокатом послуги в суді апеляційної інстанції, а саме ознайомлення з апеляційною скаргою та підготовка відзиву на апеляційну скаргу, охоплюються загальною діяльністю адвоката, як представника у справі, та не потребують значних зусиль та затрат часу.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає достатнім розмір відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у загальній сумі 1500 грн.

Таким чином, заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у 15000 грн є необґрунтованою, не відповідає реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру, а стягнення з Митниці спірних витрат у вказаному розмірі становитиме надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу їх розподілу.

Підсумовуючи наведене, на думку апеляційного суду, на користь ТОВ «ББМЛФ» слід стягнути 1500 грн відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №380/25174/23 без змін.

Стягнути з Львівської митниці (79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ББМЛФ» (58000, м. Чернівці, вул. Севастопольська, буд. 18А, код ЄДРПОУ 43486785) судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Н. М. Судова-Хомюк Н. М. Судова-Хомюк