Рішення

від 31.07.2024 по справі 449/276/23

ПЕРЕМИШЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 449/276/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2024 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:

судді Борняка Р.О.,

за участю:

секретаря судових засідань: Вовк О.С.,

представника позивача: адвоката Кузьми О.М.,

представника відповідача: адвоката Данильчука В.М.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Перемишляни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третьої особи: приватного нотаріуса Юзви Вікторії Яківни про визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним та скасування запису у Спадковому реєстрі про Державну реєстрацію речового права на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування частково свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстрованого у Спадковому реєстрі за № 59443683 та виданого приватним нотаріусом м. Перемишляни Львівського району Львівської області Юзвою В.Я. 02.09.2016 року на ОСОБА_2 та визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки, оформленої приватним нотаріусом Юзвою В.Я. на ОСОБА_2 згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом № 59443683 від 02.09.2016 року. Свої вимоги аргументує тим, що її батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 06.12.1998 року проживали у його буднку в АДРЕСА_1 до своєї смерті, де були зареєстровані. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_4 . Позивач, вважає, що як донька ОСОБА_4 , є такою, що прийняла спадщину, так як була зареєстрована і проживала з нею в одному будинку до її смерті. Після смерті матері вони з братом ОСОБА_5 домовились, що він залишиться проживати у будинку батьків, а землю матері вони успадкують кожний по 1/2 частині. Вона чекала, що брат їй повідомить і вони підуть до нотаріуса та подадуть заяви про відкриття спадкової справи і переоформлення землі матері. Другий брат ОСОБА_6 відмовився від своєї частки у спадщині, а ІНФОРМАЦІЯ_3 він помер про що свідчить копія свідоцтва про його смерть. Позивач знаходилася на роботі за кордоном, тому не мала змоги слідкувати за подіями по переоформленню спадщини. Вона дізналася, що брат ОСОБА_7 переоформив у приватного нотаріуса Юзви В.Я. м. Перемишляни Львівського району Львівської області всю землю матері на своє прізвище і отримав 02.09.2016 року свідоцтво про право на спадщину. До суду врегулювати спірні відносини не вдалося, оскільки відповідач відмовився від спілкування на дану тему.

Представником відповідача подано заперечення на позовну заяву, згідно якого він просить у задоволенні позовної заяви відмовити, оскільки вважає, що позивачем пропущено без поважних причин термін прийняття спадщини, також у нього немає жодних підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позивачем подано уточнення позовних вимог, згідно яких просить визнати недійсним та скасувати запис у Спадковому реєстрі №59151777 від 25.06.2016 року про право на спадщину за законом за ОСОБА_2 та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 02.09.2016 року, виданого приватним нотаріусом Перемишлянського територіального округу Юзвою В.Я. на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вимоги аргументує тим, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вдповідно відповідач пропустив шестимісячний строк звернення із заявою про прийняття спадщини, передбачений ч.1 ст.1270 ЦК України і на нього не розповсюджувались норми ч.З ст. 1268 ЦК України. Вважає, що нею не пропущено строку прийняття спадщини і вона не відмовилась від неї протягом строку, передбаченого ч.5 ст. 1269 ЦК України. Тому в даний час вона може звернутись із заявою до нотаріуса про її прийняття, але для цього необхідно скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом видане нотаріусом Юзвою В.Я.

Представник позивача у судовому засіданні просив уточненні позовні вимоги задоволити, з мотивів викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на недоведеність ОСОБА_1 обставин про її постійне, фактичне місце проживання разом із покійною матір`ю до моменту смерті в м. Золочів, що зумовлює відсутність порушення її прав на оформлення спадщини. Звертає увагу, що ОСОБА_1 не надала доказів звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини чи про видачу свідоцтва про право на спадщину в межах розгляду якої нотаріус мав вирішити питання чи вона дійсно прийняла спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України або чи пропустила строк для прийняття спадщини. в Позивачка із покійною матір`ю на день її смерті фактично, постійно не проживала, до нотаріуса протягом шестимісячного строку після відкриття спадщини заяв про прийняття спадщини не подавала, тобто в силу норм ст. 1269 ЦК України є такою, що не прийняла спадщину після смерті своєї матері. Перед звернення до суду із даним позовом не ініціювала в судовому порядку вирішення питання про визначення (встановлення) їй додаткового строку на прийняття спадщини з будь-яких поважних причин. Тому право Позивачки на спадщину після смерті її матері не є порушеним, оскільки Позивачка не прийняла спадщини. Вважає, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.09.2016 року, яке видане на земельну частку (пай) у землі, яка існувала в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), а тепер не існує, не відновить нібито порушених прав ОСОБА_1 , оскільки станом на сьогодні земельна частка (пай) у землі трансформована у чотири земельні ділянки права власності на які зареєстровано за відповідачем. Відповідно, нотаріус не зможе видати ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на чотири земельні ділянки, оскільки спадкодавець за життя не набула право власності на чотири земельні ділянки які зараз належать відповідачу. Покійна не отримувала правовстановлюючих документів на чотири земельні ділянки, на основі яких нотаріус мала б підстави видавати свідоцтво про право на спадщину. Також вважає, що ОСОБА_1 на підтвердження нібито порушення своїх прав на прийняття спадщини, не довела постійного фактичного проживання разом із покійною матері за однією адресою в місті Золочів, оскільки не надала доказів на підтвердження даних обставин. Крім цього позивач пропустила трирічний строк позовної давності, який почав свій перебіг з 02.09.2016 року (коли Відповідачу приватним нотаріусом було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстраційний № 3622) та сплив 02.09.2019 року. Позивач звернулася до суду із позовом лише 10.03.2023 року. У позовній заяві позивач визнає факт пропуску строку позовної давності та просить суд поновити їй строк позовної давності, однак не наводить жодних поважних причин.

Вислухавши пояснення сторони, проаналізувавши обставини та документальні докази по справі, суд вважає, що первинний і зустрічний позови підлягають до задоволення, мотивуючи це наступним.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).

Судом, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_8 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

У відповідності до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право, або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Оскільки ОСОБА_1 просить поновити їй строк позовної давності, посилаючись на свою роботу за кордоном та переоформлення спадщини відповідачем після смерті матері, без її повідомлення, що в свою чергу порушує її спадкові права, і про таке порушення вона дізналася лише перед зверненням до суду, відповідно суд вбачає за доцільне поновити строк позовної давності.

Матеріалами спадкової справи №223/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , встановлено, що ОСОБА_2 подав до приватного нотаріуса Юзви В.Я. заяву про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом від померлої матері ОСОБА_4 , в якій зазначив що крім нього інших спадкоємців першої черги немає.

У померлої ОСОБА_4 , крім сина ОСОБА_4 була ще донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_8 , відповідно відповідач у справі свідомо вказав неправдиві дані в заяві про видачу свідоцтв про спадщину за законом від померлої ОСОБА_4 про відсутність інших спадкоємців, оскільки таких ще було двоє.

Довідкою № 401 від 24.06.2016 року, виданою Вишнівчицької сілької ради Перемишлянського району Львівської області, яка є при матеріалах спадкової справи і на основі якої видавалося свідоцтва про право на спадщину за законом від ОСОБА_4 , зазначено, що гр. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 уроджена в селі Вишчівчик Перемишлянського району Львівської області і постійно проживала до дня смерті в селі Вишнівчик Перемишлянського району Львівської області. На день смерті разом з нею проживав її син ОСОБА_2 1971 року народження, який дальше продовжує проживати у спадковому будинку. Після смерті ОСОБА_4 спадщину фактично прийняв її син ОСОБА_2 , котрий постійно доглядає спадкові будівлі, проживає, засаджує, обробляє земельну ділянку та сплачує обов`язкові платежі до бюджету, тобто своїми діями засвідчив фактичне прийняття спадщини. Дану Довідку складали та підписали ОСОБА_9 - сільський голова та ОСОБА_10 - секретар.

Позивач заперечив у правдивості відомостей зазначених у даній довідці і в судовому засіданні були допитані свідки, які складали дану довідку та досліджено ряд документальних доказів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , пояснив, що він є колишнім головою Вишнівчицької сільської ради Перемишлянського району Львівської області, та що він не складав та не перевіряв змісту Довідки № 401 від 24.06.2016.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , пояснила що вона працювала секретарем сільради 35 років до 2020 рік. Протягом виконання своїх обов`язків обходила домогосподарства в селі Вишнівчик раз або два рази на рік і бачила особисто ОСОБА_4 , яка проживала в селі разом із сином ОСОБА_2 , який фактично прийняв спадщину. Покійна лікувалася в м. Золочів і тому в серпні 2003 року був зроблений запис в погосподарській книзі про її вибуття в серпні 2003 з села Вишнівчик, без вказівки причини вибуття, оскільки лікарня розташована в Золочівському районі. Після лікування покійна поверталася проживати в с. Вишнівчик. Місце смерті ОСОБА_4 їй не відоме.

Згідно довідки №49 від 09.03.2021 року, виданої Золочівським міським виробничо житлово-комунальним підприємством, встановлено, що останнім постійним місцем проживання померлої ОСОБА_4 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 з 16.12.1998 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Довідкою №755 від 31.10.2021 року, виданої виконавчим комітетом Перемишлянської міської ради, встановлено, що згідно погосподарської книги №3 2001-2005 років, гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 дійсно в серпні 2003 року вибула в м. Золочів.

Витягом з погосподарської книги №3, особовий рахунок НОМЕР_2 , наявний запис, що ОСОБА_4 в серпні 2003 року вибула в м. Золочів.

У паспорті померлої ОСОБА_4 наявна відмітка про те, що ОСОБА_4 27.04.2001 року була зареєстрована в АДРЕСА_2 .

Паспортом ОСОБА_1 , стверджено, що ОСОБА_1 з 16.12.2008 року по 07.02.2012 року була зареєстрована в АДРЕСА_2 .

Оскільки обставини викладені у довідці №401 від 24.06.2016 року, не знайшли підтвердження у судовому засіданні, особи які її складали і підписали, спростували дані про місце проживання ОСОБА_4 , а докази надані представником позивача, підтверджують факт проживання померлої ОСОБА_4 до моменту смерті із дочкою ОСОБА_1 , відповідно в останньої були законні підстави для прийняття спадщини від покійної матері.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину законом за законом від 02.09.2016 року, виданого приватним нотаріусом Перемишлянського територіального округу Юзвою В.Я. на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено, що ОСОБА_2 має право на спадщину від померлої матері ОСОБА_4 а саме право на земельну частку у землі розміром 2,58 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі.

Згідно розпорядження Перемишлянської районної державної адміністрації №498 від 29.12.2016 року, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 , та передано у власність 4 земельні ділянки - площею 0,7811 га, Кадастровий номер 4623382200:03:000:0170, площею 1,8522 га, Кадастровий номер 4623382200:02:000:0339, площею 0,2238 га, Кадастровий номер 4623382200:02:000:0264 та площею 0,2463 га, Кадастровий номер 4623382200:02:000:0329.

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Зважаючи на встановлений факт у судовому засіданні, що на час смерті ОСОБА_1 була зареєстрована з померлою ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_1 не подавала заяви в нотаріальну контору про відмову від спадщини після смерті матері ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.2 ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Таким чином, встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_4 , і вона належить їй з часу її відкриття.

Твердження відповідача про відсутність ОСОБА_1 в Україні на момент смерті матері, не знайшли підтвердження в судовому порядку, оскільки згідно відповідді Державної прикордонної служби України, встановлено, що зберігання в Базі даних інформації про перетин особами державного кордону України здійснюється з 08.11.2017 року.

Відповідно до ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст.ст.1216-1219 ЦК України спадкування - це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов`язків спадкодавця до його спадкоємців; спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд вважає, що первинний і зустрічний позови слід задоволити, оскільки позивачами надано достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог.

У зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, у відповідності з вимогами ч.7 ст.158 ЦПК України, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді від 05.10.2023 року, продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили і можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст.ст. 16, 349, 1216, 1218, 1266 ч.1, 1268 ч.1, 3, 4, 1296 ч. 1, 1297, 1300 ч. 1, 1301 ЦК України, ст. 2 ч. 1, 2, 5 ч. 1, 76-81, 259 ч. 1, 2, 6, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третьої особи: приватного нотаріуса Юзви Вікторії Яківни задоволити.

Визнати недійсним та скасувати запис у Спадковому реєстрі №59151777 від 25.06.2016 року про право на спадщину за законом за ОСОБА_2 та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 02.09.2016 року, виданого приватним нотаріусом Перемишлянського територіального округу Юзвою В.Я. на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді від 05.10.2023, діють протягом 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Львівського Апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлений 07.08.2024 року.

Суддя Р. О. Борняк