Постанова

від 09.08.2024 по справі 485/1915/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.08.24

22-ц/812/1185/24

Провадження №22-ц/812/1185/24

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 серпня 2024 року м. Миколаїв

справа № 485/1915/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участю позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , представника третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на рішенняСнігурівського районногосуду Миколаївськоїобласті, ухвалене07березня 2024року підголовуванням суддіБодрової О.П.,в приміщенні цьогож суду, повнийтекст судовогорішення складений14березня 2024року уцивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору- Служба у справах дітей Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини.

Позивач зазначав,що з 13 травня 2010 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , 2010 року народження, доньку ОСОБА_5 , 2013 року народження та повнолітню доньку ОСОБА_6 , 2002 року народження, яку він вдочерив при одруженні. 25 вересня 2018 року Снігурівським районним судом Миколаївської області був виданий судовий наказ про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей у розмірі заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 вересня 2018 року та до досягнення старшою дитиною повноліття. Подружнє життя не склалося, а тому вони припинили шлюбні відносини. Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року шлюб було розірвано. Рішення набрало законної сили 27 липня 2021р.

Неповнолітній син проживає разом з матір`ю. З вересня 2023 року донька ОСОБА_7 проживає разом із ним по АДРЕСА_1 . Донька дистанційно навчається у школі, має друзів і не бажає проживати разом із матір`ю. Позивач вважає, що наявні правові підстави для визначення місця проживання малолітньої доньки разом із ним, так як він має сталий дохід, отримує військову пенсію, здоровий, може забезпечити потреби дитини, має житло, де створені та створюються належні умови для проживання, відпочинку і навчання дитини. Крім того, він позитивно характеризується з місця проживання, всебічно забезпечує потреби дитини. Тобто він повністю опікується малолітньою донькою та фінансово її утримує. Залишення доньки з відповідачкою не відповідатиме інтересам дитини, оскільки своїми діями, а саме залишення дітей в селі під час окупації, відповідачка створила смертельну небезпеку життю та здоров`ю дітей, нанесла непоправну моральну травму психіці дітей, створила перепони для їх навчання та розвитку. На його прохання евакуюватись в безпечне місце, вивезти дітей, відповідачка категорично відмовлялась. Посилаючись на те, що відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, життям доньки не цікавиться, участі в її вихованні не приймає, матеріальної допомоги на її утримання не надає, донька перебуває на його утриманні, а також на положення статей 180, 183 СК України, позивач просив суд визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ним, стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Правом відзиву на позовну заяву відповідачка ОСОБА_2 не скористалась.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 07 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Максимівка Снігурівського району Миколаївської області, із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Новосілля Казанківського району Миколаївської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) матері, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Крім того, суд розподілив судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).

Допитана судом малолітня ОСОБА_9 , 2013 року народження, пояснила, що з вересня 2023 року проживає разом з батьком. Батько створив для неї добрі умови для проживання. З матір`ю вона не спілкується. Вона бажає проживати саме з батьком.

Врахувавши інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, суд дійшов висновку про задоволення позову про визначення місця проживання дитини з батьком, що забезпечить реалізацію найкращих інтересам дитини з урахуванням її віку та потреб розвитку.

Крім того, суд врахував право позивача щодо примусового стягнення з відповідачки аліментів на дитину у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідачки, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, при цьому суд прийняв до уваги, що відповідачка є особою працездатного віку, не має соціальних зобов`язань, які могли бути враховані при визначенні розміру аліментів, за відсутності доказів спростування останнього.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість вказаного судового рішення, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду.

Узагальненні доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи. Апелянт зазначає, що вона з донькою під час окупації села проживали за адресою: АДРЕСА_2 , і в де нею були створені повноцінні умови для розвитку та виховання дитини. Позивач зазначав, що на його наполегливі прохання евакуюватись, вона категорично відмовлялась, проте це не відповідає дійсності. ОСОБА_1 зовсім не переживав за них та безвідповідально ставився, не виявляючи бажання допомогти. Він не підтримував морально у складній ситуації, а навпаки постійно насміхався, не вірив, що дійсно село обстрілюють і не має можливості евакуюватись, так як це було дуже небезпечно і вона не хотіла наражати дітей на небезпеку.

Після переїзду у м. Миколаїв до своєї матері, ОСОБА_1 скориставшись наївністю доньки, залякав її, налаштував проти неї та забрав дитину без її дозволу до себе, не дозволяє її бачитись з дитиною. Відповідачка зазначає, що позивач зовсім не приділяє дитині увагу, постійно вживає алкогольні напої, неодноразово, ще під час спільного проживання чинив насильство, тому доньці небезпечно знаходитись разом з батьком.

ОСОБА_2 зазначає, що любить свою доньку та піклується про її майбутнє. Дитина потребує виховання та уваги матері, тим паче в такому вразливому віці. Дії батька, а саме насильне вилучення із звичайного та безпечного середовища проживання доньки з матір`ю, спричиняє психологічну травму для неї та негативно впливає на емоційний стан доньки.

Апелянт вказує, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Узагальненні доводи інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом, від позивача до апеляційного суду не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що 13 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_11 ) було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року (а.с.19).

Сторони мають трьох дітей, в тому числі, малолітню доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.15)

Згідно довідки №107 від 24 жовтня 2023 року ОСОБА_9 навчається в 5 класі Киселівського ліцею Первомайської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області за дистанційною формою навчання (а.с.17).

Відповідно до характеристики наданої класним керівником, ОСОБА_8 за час навчання зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована учениця. З усіх предметів має досягнення високого і достатнього рівня. Батьки приділяють достатню увагу навчанню та вихованню дитини (а.с.18).

З довідки Шевченківської сільської ради № 6-312 від 12 жовтня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 разом зі своєю донькою ОСОБА_12 , 2013 року народження проживає з вересня 2023 року на території Центрального старостинського округу Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області в АДРЕСА_1 (а.с.23).

Відповідно до характеристики, виданою старостою с. Киселівка та с. Максимівка, ОСОБА_1 , 1959 року народження, зареєстрований та проживав в с.Максимівка, військовий пенсіонер, розлучений, має трьох дітей двоє з них шкільного віку, працелюбний, добрий господар. Хронічним алкоголем не страждав, з сусідами не конфліктував (а.с.32).

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської сільської ради №519 від 23 листопада 2023 року, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.37).

При обстежені місця умов проживання встановлено, що в будинку проживає ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_8 , 2013 року народження. Умови задовільні. Будинок підключений до електромережі та газопостачання. В кімнаті є необхідне ( ліжко, диван, шафа для одягу, стільці, стіл). Предмети побуту (холодильник, телевізор, мікрохвильова піч). Будинок потребує ремонту, через те, що був нещодавно придбаний. Указане підтверджується актом обстеження умов проживання від 12 жовтня 2023 року (а.с.38).

Попереднє місце проживання позивача ОСОБА_1 , будинок АДРЕСА_3 , який належав йому на праві приватної власності повністю зруйновано внаслідок бойових дій (а.с. 26-30).

Позиція апеляційного суду

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частини першої статті 8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Відповідно до статті 141СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно зі статтею 150СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8Закону України«Про охоронудитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною восьмою статті 7СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 липня 2020 року у справі № 357/7976/18.

Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Крім того, тлумачення частини другої статті 171СК України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

Відповідно до висновку №165/02-30/24 від 07 лютого 2024 року, складеного Шевченківською сільською радою, є доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначено, що це відповідає інтересам дитини. Мати, ОСОБА_2 не з`явилась до служби у справах дітей, з причини зайнятості на роботі але зазначила, що не заперечує проти проживання малолітньої ОСОБА_8 , із батьком ОСОБА_1 (а.с.51).

В судовому засіданні судом першої інстанції вислухана думка малолітньої ОСОБА_8 , яка висловила бажання проживати разом з батьком.

Отже, визначаючи місце проживання дитини з батьком, суд надав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно установив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка не підтримала доводи своєї апеляційної скарги щодо визначення місця проживання дитини та погодилась з рішенням суду про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_8 разом з батьком.

Що стосується позовних вимог про стягнення аліментів, апеляційний суд дійшов наступного.

Згідночастини другоїстатті 182 СК, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тлумачення положеньчастини другоїстатті 182 СКсвідчить, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 рокубатько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 182 СК України).

Як слідує з положень частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аліменти на утримання дитини стягуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина.

Відповідно до частинипершоїстатті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_9 проживає разом з позивачем та перебуває на його утриманні.

Отже, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) матері, оскільки ОСОБА_2 є матір`ю дитини, яка проживає разом з батьком, а тому на неї покладено однаковий з ОСОБА_1 обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини.

Крім того, встановлюючи такий розмір аліментів, суд першої інстанції врахував вимоги частинидругоїстатті182 СК України,якими передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму длядитини відповідного віку.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував можливість відповідачки надавати допомогу у зазначеному розмірі, якої буде достатньо з урахуванням утримання дитини з боку позивача для забезпечення належного матеріального утримання дитини та її гармонійного розвитку.

Доводи відповідачки про те, що вона не має матеріальної можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, оскільки не працює та не має постійного заробітку,не заслуговують на увагу, оскільки відсутність відомостей про офіційне працевлаштування відповідачки, яка є працездатною особою, не звільняє її від обов`язку по утриманню своєї дитини.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишитибез задоволення,а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 07 березня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.

ГоловуючийІ.В. ЛівінськийСудді:Т.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складено 09 серпня 2024 року.