Постанова

від 29.07.2024 по справі 941/444/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2024 року м. Кропивницький

справа № 941/444/23

провадження № 22-ц/4809/973/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрівський посад",

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський посад" на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2024року в складі головуючого судді КолесникС.І.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

12.04.2023 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник адвокат Козаренко Євгеній Валерійович, звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський посад", в якому просила розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрівський посад" 02 березня 2015 року, зареєстрований Державним реєстратором Іщенко В.А. Реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції 26 серпня 2015 року за №23917118, стягнути заборгованість по орендній платі у сумі 6219,95 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі укладеного 02 березня 2015 року Договору оренди земельної ділянки (в подальшому Договору) відповідно до якого позивачка - ОСОБА_1 надала в користування відповідачу ТОВ «Петрівський посад» належну їй на праві власності, згідно Державного акту серії КР № 003351 від 31 серпня 2009 року, земельну ділянку, площею 1,99 га, кадастровий номер 3524955000:02:000:5010, яка розташована на території Петрівської селищної ради.

У встановленому законом порядку Договір було зареєстровано 26 серпня 2015 року за № 23917118 державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_2 . Реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області з нормативною грошовою оцінкою 26204 грн. 33 коп.

На виконання умов Договору позивачка передала відповідачу вказану земельну ділянку та згідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ЕЕТ 624578 було зареєстровано право відповідача на оренду земельної ділянки до 02 березня 2040 року з правом пролонгації, та не створювала будь-яких перешкод для відповідача в користуванні орендованою земельною ділянкою.

Відповідач в односторонньому порядку змінив умови договору та в порушення приписів розділу «Орендна плата» та п.31 Договору своєчасно не проводив внесення орендної плати у розмірі 3% (трьох відсотків) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 786 грн. 13 коп. у грошовому виразі.

Фактично ухиляючись від внесення орендної плати, відповідач не вжив заходів для виконання приписів п.10 Договору про те, що за домовленістю сторін, орендна плата може не сплачуватись на протязі 5 років з моменту укладання Договору, в залежності від прибутку орендаря, отриманого за використання земельної ділянки орендодавця.

Натомість, відповідач вжив всіх можливих заходів для укриття від позивачки і її довірених осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (Довіреність від 27.07.2021 року посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рябовою І.Г., зареєстрована в реєстрі за № 449) відомостей про фінансову діяльність товариства.

Крім того, ігноруючи приписи п.11 Договору, відповідач по закінченню передбаченого п.10 Договору «пільгового періоду», який закінчився 02 березня 2020 року, не погодив з позивачем можливість звільнення його від сплати орендної плати або зменшення її розміру в залежності від прибутків орендаря, отриманих за використання земельної ділянки та приписів п.11 Договору, яким передбачається, що по закінченню терміну, передбаченого п.10 Договору, наступні 20 років орендна плата повинна сплачуватись в розмірі, визначеному п. 9 Договору, тобто щорічно по 786 грн. 13 коп.

Отже, за період дії Договору оренди відповідач заборгував позивачці за період з 02.03.2015 по 01.02.2023 6219,95 грн. орендної плати та в порушення приписів п.13 Договору щорічно не вносив орендну плату один раз на рік до 31 грудня.

Зокрема, станом на 01.02.2023 орендна плата відповідачем не сплачена, про причини несплати орендної плати у строк та у визначеному Договором розмірі позивачка не поінформована.

Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо несплати орендної плати є вагомою підставою для розірвання такого договору, про що й свідчить усталена судова практика Верховного Суду і застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору та відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Поряд з цим, окремою підставою для розірвання Договору оренди є невиконання відповідачем приписів п. 31 Договору та відповідно до абзацу третього частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі»: про зобов`язання орендаря щодо дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, додержання режиму санітарно-захисних зон, а відповідно до абзацу третього частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: …дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил». Одним із обов`язкових заходів із забезпечення збереження родючості ґрунтів, які має здійснити землекористувач, є розробка і дотримання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Вказаний обов`язок встановлений у частині четвертій статті 22 Земельного кодексу України, згідно з якою: «земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель».

Порушуючи приписи п.31 Договору, орендар не забезпечив виконання вимог про дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил.

У порушення Постанови Кабінету Міністрів України № 164 від 11.02.2010 року Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур в сівозмінах про те, що технічні культури у сівозміні не повинні перевищувати 30 відсотків, в т.ч. соняшник 9-15 відсотків, орендар на орендованій ділянці в останні 5 років оренди вирощує лише просапні культури (соняшник і кукурудзу) та при цьому зовсім не застосовує органічних і мінеральних добрив. За даними провідних науково-дослідних установ України щорічна мінералізація гумусу в ґрунті під сільськогосподарськими культурами складає по кукурудзі на зерно 1,56 та по соняшнику - 1,39 т/га.

Проведеною перевіркою спеціалістами Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області в серпні 2021 року виявлені порушення вимог санітарного законодавства та законодавства у сфері захисту рослин, а саме: використання препарату Тіофен Екстра здійснювалось з порушенням регламенту його застосування та порушувались норми внесення. Адміністрація відповідача не сповіщала населення, власників суміжних сільськогосподарських угідь та об`єктів про місця, строки і методи застосування пестицидів за дві доби до початку проведення кожної хімічної обробки плодових дерев. Під час проведення робіт біля меж ділянок плодових дерев, що обробляються, не встановлюються попереджувальні знаки, роботи з пестицидами проводяться в обідні години, що є порушенням вимог ДСП 8.8.1.2.001-98 «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві» затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 серпня 1998 року №1. У осіб, діяльність яких пов`язана з транспортуванням, зберіганням та застосуванням пестицидів відсутні допуски (посвідчення) на право роботи з пестицидами і ядохімікатами.

При проведенні дослідження проб ґрунтів, відібраних власником земельних ділянок відповідно до актів відбору зразків продукції № 60/11-6012/000057 від 23.06.2021 року,

№ 60/11-6012/000057 від 23.06.2021 року, № 60/11-6012/000058 від 23.06.2021 року, № 60/11-6012/000059 від 23.06.2021 року, № 60/11-6012/000060 від 23.06.2021 року, № 60/11-6012/000061 від 23.06.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Хіманаліз»

м. Київ, проспект Науки , буд. 41 офіс 328, згідно до Сертифіката Аналізу № Х3969 від 19 липня 2021 року виявлено вміст Кадмію 1,6 мг/кг, що перевищує встановлену ГДК норму та може накопичитись в результаті надмірного і безконтрольного застосування пестицидів.

Також в позовній заяві заявлені вимоги про погашення заборгованості з орендної плати за період з 02.03.2015 по 01.02.2023, тобто за 7 років 10 місяців 30 днів, або за 2893 дні, а враховуючи, що орендна плата за кожен день оренди складає: 786 грн. 13 коп. : 365 дні = 2,15 грн., то заборгованість за весь період прострочення складає: 2,15 грн. х 2893 днів = 6219,95 грн.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2024року позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрівський посад" 02 березня 2015 року, зареєстрований Державним реєстратором Іщенко В.А. Реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції 26 серпня 2015 року за № 23917118.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський посад" на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі у сумі 6219,95 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено істотні умови договору оренди і у період з 02.03.2015 по 01.02.2023 дії Договору не виплачена орендна плата у розмірі 6219,95 грн, яка підлягає стягненню, а договір оренди - розірванню, у зв`язку із систематичним не виконанням умов договору та несплатою орендної плати.

Суд зазначав, що дотримання відповідачем екологічної безпеки та збереження родючості ґрунтів не є самостійною підставою для розірвання спірного договору оренди земельної ділянки. При укладанні сторонами спірного Договору будь-яке попереднє дослідження екологічних показників ґрунту сторонами не проводилось. А тому без вихідних даних неможливо дійти об`єктивного висновку щодо недотримання відповідачем екологічної безпеки та збереження родючості ґрунтів. Висновок проведений професором кафедри загального землеробства Центральноукраїнського національного технічного університету, доктором біологічних наук Федором Топольним ґрунтується виключно на словах позивачки та носить консультативний характер. Результати проведеної ГУ Держпродспоживслужби в Кіровоградській області перевірки, якою виявлено порушення регламенту використання окремих препаратів (пестицидів) при проведенні хімічної обробки плодових дерев, також не свідчить про порушення ТОВ «Петрівський посад» екологічної безпеки землекористування і збереження родючості ґрунтів, оскільки позивачем не доведено самого факту погіршення стану родючості ґрунту.

Посилання позивачки на Сертифікат аналізу №Х3969 від 19.07.2021 є необґрунтованими, оскільки відібрання ґрунтових проб на орендованих земельних ділянках здійснювалось без залучення представників ТОВ «Петрівський посад» та без інформування Орендаря про відібрання відповідних ґрунтових проб, що в сукупності з відсутністю попереднього дослідження екологічних показників ґрунту не дає можливості дійти до об`єктивного висновку щодо стану родючості ґрунтів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Відповідач ТОВ «Петрівський посад», від імені якого діє адвокат Аврамов В. П., подав до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, та стягнення 30 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких буде надано протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

02.03.2015 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ «Петрівський посад» (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3524955000:02:000:5010, загальною площею 1,99 га.

Пунктом 9 Договору оренди земельної ділянки передбачено, що щорічна орендна плата вноситься Орендарем в розмірі З % (три) відсотка від нормативно грошової оцінки земельної ділянки і становить 786,13 грн. у грошовому виразі.

Відповідно до п. 10 Договору оренди земельної ділянки за домовленістю сторін, орендна плата може не сплачуватись на протязі 5 років з моменту укладення цього Договору, в залежності від прибутку Орендаря отриманого за використання земельної ділянки Орендодавця.

Відповідно до п. 11 Договору оренди земельної ділянки по закінченню терміну передбаченого п. 10 Договору, наступні 20 років орендна плата може сплачуватись в залежності від прибутку Орендаря за погодженням сторін, але не менше розміру визначеного п. 9 цього Договору.

Тобто, Сторони Договору оренди земельної ділянки погодили можливість звільнення Орендаря від сплати орендної плати протягом перших 5 років в залежності від прибутку, отриманого за використання земельної ділянки.

За результатом господарської діяльності ТОВ «Петрівський посад» з 2013 по 2022 роки отримано фінансовий результат у вигляді збитків, а отже за погодженням Сторін Договору оренди (пункт 10) Орендар звільнявся від сплати орендної плати перші 5 років з моменту укладення цього Договору.

Договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Петрівський посад», не містить приписів щодо додаткового узгодження звільнення Орендаря від сплати орендної плати за наявності збитків протягом перших 5 років, а навпаки: конструкція фрази «за домовленістю сторін» у правовому контексті вказує на укладену взаємну угоду між сторонами договору.

Таким чином, висновок місцевого суду, що умови, передбачені вказаними пунктами (пункт 10, 11) не мають прямої дії для сторін Договору після його укладання та потребують попереднього досягнення домовленості сторонами щодо їх втілення не грунтується на умовах укладеного Договору оренди земельної ділянки та спростовуються його змістом.

Позивач ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Петрівський посад», яка володіє часткою 22,07% статутного капіталу та згідно ч. 4 ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» мала доступ до річної фінансової звітності ТОВ «Петрівський посад» та інших документів звітності, що подаються відповідним державним органам, а тому і не заперечувала протягом перших 5 років дії Договору оренди проти наявності «пільгового періоду» сплати орендної плати.

Більш того, ТОВ «Петрівський посад» за 2 роки до закінчення «пільгового періоду» оплати орендної плати, а саме 20.12.2017 р. офіційно направив на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) повідомлення (запрошення) для участі у Загальних зборах учасників ТОВ «Петрівський посад», що відбулись 25.01.2018 р.

У вказаному повідомленні для участі у Загальних зборах учасників ТОВ «Петрівський посад» ОСОБА_1 , окрім іншого, також було запропоновано надати банківські реквізити для зарахування орендної плати за укладеним Договором оренди земельної ділянки від 02.03.2015 р„ оскільки зміст вказаного договору не містив реквізитів банківського рахунку ОСОБА_1 , що позбавляло ТОВ «Петрівський посад» можливості сплати орендної плати за вказаним договором.

Однак, поштове відправлення з запрошенням ОСОБА_1 до участі у загальних зборах учасників ТОВ «Петрівський посад» повернулось за закінченням терміну зберігання, оскільки ОСОБА_1 фактично не проживає за вказаною адресою вже більше 11 років.

Про проживання за іншою адресою або переїзд на постійне місце проживання до іншої країни ОСОБА_1 не повідомляла ТОВ «Петрівський посад» ні як учасник товариства, ні як сторона Договору оренди земельної ділянки.

Тобто, затримка зі сплати орендної плати зумовлена діями Орендодавця, яка виїхала за межі України і не повідомила адресу та реквізити для сплати орендної плати, таким чином створила перешкоди для належного виконання Орендарем обов`язку зі сплати орендної плати.

ОСОБА_3 , представляючи інтереси своєї доньки ОСОБА_1 , як учасника ТОВ «Петрівський посад», неодноразово звертався до директора ТОВ «Петрівський посад» ОСОБА_5 та на підтвердження власних повноважень надавав довіреності від 03.05.2018 р. та від 27.07.2021 р., які аналогічні за змістом та посвідчені тим же приватним нотаріусом Рябовою І.Г.

Зі змісту довіреності від 27.07.2021 р. вбачається, що (надалі цитата) ОСОБА_1 уповноважую ОСОБА_3 або ОСОБА_4 представляти мої інтереси як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівський посад», ідентифікаційний код 34869913, в усіх державних органах і установах, органах влади та місцевого самоврядування ...

Дійсно, ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Петрівський посад» та володіє часткою 22,07% статутного капіталу ТОВ «Петрівський посад».

Однак, зміст довіреностей від 03.05.2018 р. та від 27.07.2021 р., що видані позивачем ОСОБА_3 , вказує на те, що повноваження представляти інтереси ОСОБА_1 пов`язані виключно з представленням її інтересів як учасника ТОВ «Петрівський посад» та не пов`язані з представленням її інтересів як сторони договорів оренди, що укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Петрівський посад».

Окрім того, зміст довіреностей від 03.05.2018 р. та від 27.07.2021 р. також вказує, що ОСОБА_1 не уповноважувала ОСОБА_3 на отримання орендної плати за укладеними з ТОВ «Петрівський посад» договорами оренди.

Таким чином, за відсутності відповідних повноважень на отримання орендної плати, у ТОВ «Петрівський посад» не було правових підстав перераховувати на особисту банківську картку (рахунок) ОСОБА_3 орендну плату за договорами оренди землі, що укладались між ТОВ «Петрівський посад» та ОСОБА_1 .

Наведене у сукупності підтверджує те, що ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_3 , через неповідомлення банківських реквізитів для зарахування орендної плати, умисно створено штучні умови для розірвання укладених із ТОВ «Петрівський посад» Договорів оренди земельних ділянок від 02.03.2015 р. та завданні ТОВ «Петрівський посад» значних збитків, оскільки Орендарем понесені витрати у розмірі 2 500 000,00 грн на придбання та висадку саджанців багаторічних фруктових дерев та будівництво меліоративних систем на орендованій земельній ділянці, що підтверджується положеннями п. 28 Договору оренди.

Відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач відповідно до ч. 1 ст. 537 ЦК України мав можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знав куди відправляти кошти на виконання договірного зобов`язання, та якщо орендодавець ухилявся від прийняття виконання договору, оскільки вони суперечать висновкам щодо застосування норм права, що викладені у нижченаведених постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ст. 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.

Однак зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.

Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник позивачки адвокат Козаренко Є.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому ставить питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача адвоката Аврамова В.П., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника позивачки адвоката Козаренка Є.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ОСОБА_1 , згідно Державного акту серії КР № 003352 від 31.08.2009, належить на праві власності земельна ділянка, площею 1,99 га, кадастровий номер 3524955000:02:000:5010, яка розташована на території Петрівської селищної ради.

02.03.2015 між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Петрівський посад» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3524955000:02:000:5010, загальною площею 1,99 га (рішення про державну реєстрацію від 26.08.2015

№ 23917118) (а.с.9 зв. ст.-11).

Згідно з пунктами 3, 4 Договору оренди земельної ділянки на земельній ділянці, зазначеній в п. 2 Договору, що передається в оренду, відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури. Земельна ділянка передається в оренду разом з: відсутні.

Пунктом 8 Договору оренди земельної ділянки встановлено, що Договір укладено на 25 років до 02.03.2040.

Пунктом 17 Договору оренди земельної ділянки передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для: вирощування сільськогосподарської продукції; в тому числі багаторічних фруктових насаджень, багаторічних плодово-ягідних культур.

Згідно з п.28 Договору оренди земельної ділянки сторонами узгоджено, що розмір фактичних витрат орендаря складає 2500000,00 грн.

Пунктом 9 Договору оренди земельної ділянки передбачено, що щорічна орендна плата вноситься орендарем в розмірі 3 % (три) відсотка від нормативно грошової оцінки земельної ділянки і становить 786,13 грн у грошовому виразі.

Відповідно до п.10 Договору оренди земельної ділянки за домовленістю сторін, орендна плата може не сплачуватись на протязі 5 років з моменту укладення цього Договору, в залежності від прибутку орендаря отриманого за використання земельної ділянки орендодавця.

Щодо вказаної земельної ділянки, 02.03.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ «Петрівський посад» було укладено Договір оренди земельної ділянки (надалі Договір), право оренди за якимбуло зареєстровано рішенням від 26.08.2015 року за № 23917118 державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 . Реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області.

Відповідно до п.5 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 26204 грн 33 коп.

Пунктом 8 Договору встановлено, що Договір укладено на 25 років до 02.03.2040.

Пунктом 9 Договору передбачено, що щорічна орендна плата вноситься орендарем в розмірі 3 % (три) відсотка від нормативно грошової оцінки земельної ділянки і становить 786,13 грн у грошовому виразі.

Відповідно до п.10 Договору, за домовленістю сторін, орендна плата може не сплачуватись протягом 5 років з моменту укладення цього Договору, в залежності від прибутку орендаря отриманого за використання земельної ділянки орендодавця.

Згідноп.11 Договору, по закінченню терміну, передбаченого п.10 Договору, наступні 20 років орендна плата може сплачуватись в залежності від прибутку орендаря за погодженням сторін, але не менше розміру визначеного п. 9 цього Договору.

Пунктом 13 Договору передбачено, що орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня.

Пунктом 17 Договору оренди земельної ділянки передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для: вирощування сільськогосподарської продукції; в тому числі багаторічних фруктових насаджень, багаторічних плодово-ягідних культур.

Згідно з п.28 Договору оренди земельної ділянки сторонами узгоджено, що розмір фактичних витрат орендаря складає 2500000,00 грн.

В розділі договору реквізити сторін зазначено адресу орендодавця ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК).

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина друга статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до цієї норми правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права

є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина першастатті 5 ЦПК України).

За змістом частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України) щодо підстав дострокового розірвання такого договору.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.

Однак зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.

Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.

Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17.

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зазначила, що «устатті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться вглаві 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальнимзасадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 289/12204/17, (провадження 14-246 цс 19), від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, (провадження14-126цс19) вказувала, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати (пункт «д» частини першоїстатті 141 ЗК України).

Договором оренди земельної ділянки, укладеним між сторонами, передбачено, що орендна плата має вноситись орендарем один разна рікдо 31грудня у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки і становить 765,15 грн. у грошовому виразі.

Належними доказами сплати коштів за оренду можуть бути: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, квитанція про поштовий переказ коштів.

Проте, не надано до суду доказів того, що відповідач сплатив чи намагався сплатити позивачці орендну плату за період користування орендованою земельною ділянкою з 02.03.2015 по 01.02.2023, або з незалежних від нього причин був позбавлений можливості належним чином виконати обов`язок щодо виплати орендної плати, зокрема, шляхом надіслання поштових переказів.

Суд правильно виходив з того, що звернення відповідача до орендодавиці про надання реквізитів для перерахування орендної плати не свідчить про виконання обов`язку щодо сплати оренди. Повернення поштових відправлень, адресованих позивачці, з проханням надати реквізити для перерахування коштів не доводить ухилення орендодавця від прийняття належного виконання умов договору оренди, оскільки такі умови договором не передбачені. Крім того, самі лише дії щодо наміру сплатити орендну плату не свідчать про виконання зобов`язання.

Умовами спірного договору оренди передбачено внесення відповідачем орендної плати, узгоджено її розмір та строки виплати. Укладаючи договір оренди позивач розраховувала на отримання прибутку від його виконання, а тому в силу обов?язковості умов договору її позовні вимоги про розірвання договору оренди з підстав систематичної несплати орендної плати підлягають задоволенню.

Зазначені відповідачем обставини щодо тривалої відсутності орендодавиці за адресою реєстрації її місця проживання, не спростовують висновок суду щодо неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань по сплаті орендної плати та порушення істотних умов договору, оскільки відсутні докази здійснення поштових переказів на поштову адресу орендодавця, вказану у договорі, і повернення їх без вручення за відсутності адресата.

Недоведеними є доводи відповідача щодо умисного створення ОСОБА_1 штучних умов для розірвання укладених із ТОВ «Петрівський посад» договорів оренди земельних ділянок через ненадання банківських реквізитів для зарахування орендної плати, оскільки такий обов`язок не був встановлений за умовами договору.

Таким чином, посилання на те, що позивачка не зверталась за отриманням орендної плати і не надала товариству своїх банківських реквізитів для отримання є неспроможними, оскільки орендодавиця виконала свій обов`язок і передала у користування відповідачу земельні ділянки, а тому відповідач повинен безумовно виконувати свої зобов`язання і сплатити орендну плату, а не чекати допоки про це попросить позивачка.

Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постанові Вероховного Суду від 04 грудня 2023 року (справа № 385/1679/21, провадження № 61-10703 св 23)

На спростування доводів позивачки щодо порушення умов договору про обов`язок щорічної сплати орендної плати, відповідач також посилається на те, що за умовами договору погодженно сторонами звільнення орендаря від сплати орендної плати перші 5 років з моменту укладення цього Договору, а відповідно до наданих фінансових звітів за фінансовими результатами господарської діяльності з 2013 року по 2022 року ТОВ «Петрівський посад» працює у збиток.

Суд першої інстанції надав належну оцінку умовам договору, а саме приписам «за домовленістю сторін» та «за погодженням сторін», які містяться в п.п.10, 11 спірного Договору.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Відповідно до частини першоїстатті 637 ЦК Українитлумачення умов договору здійснюється відповідно достатті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленимистаттею 213 ЦК України(постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц).

Устатті 629 ЦК Українизакріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться вглаві 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)(постанова ВерховногоСуду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року усправі № 355/385/17).

За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті611, абзац другий частини другої статті651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Мова йде не лише про грошовий вираз зазначеної шкоди, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданої порушенням договору шкоди із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення. Інакше кажучи, для застосування частини другоїстатті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (див. пункти 78, 82 - 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21)).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 сформований висновок, в якому зазначено, щопідставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України. Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Внаслідок невиплати орендареморендної плати за користування належною позивачці земельною ділянкою виникла заборгованість по орендній платі в сумі6219грн95коп., яка за позовом ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі, оскільки її розмір не спростовано.

Апеляційна скаргане міститьзаперечень щодорозміру заборгованостіпо виплатіорендної плати,свого розрахункузаборгованості відповідачемне надано, томувідсутні підстави зміничи скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

Обставини щодо виконання орендарем умов договору про використання орендованої земельної ділянки з дотриманням екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил (п. 31 Договору) були досліджені судом першої інстанції, і за відсутності належних та допустимих доказів погіршення в результаті господарської діяльності відповідача основних показників ґрунтів на спірній земельній ділянці позивачки така підстава для розірвання договору оренди була відхилена судом. Рішення в цій частині сторонами не оскаржується.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю"Петрівськийпосад" залишити без задоволення.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного судунабирає законноїсили здня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник