Ухвала

від 09.08.2024 по справі 521/12613/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/12613/24

Номер провадження № 2-о/521/484/24

У Х В А Л А

про залишення заяви без руху

09 серпня 2024 року м. Одеса

Суддя Малиновського районного суду міста Одеси Шевчук Н.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання особи безвісно відсутньою та встановлення факту самостійного виховання дитини

ВСТАНОВИВ:

08.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду міста Одеси із позовною заявою про визнання особи безвісно відсутньою та встановлення факту самостійного виховання дитини, аргументованою тим, що встановлення в судовому такого факту в судовому порядку надасть заявнику можливість звільнення з військової служби та просить суд:

- визнати ОСОБА_2 безвісно відсутньою;

- визнати ОСОБА_1 , особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за рішенням суду.

Оглянувши позовні матеріали на предмет відповідності їх нормам Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють порядок дотримання заявником вимог щодо подачі та форми позовної заяви суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Позов ОСОБА_1 вищевказаним вимогам процесуального закону не відповідає.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільно-правовим спором є спір, який виникає внаслідок відсутності згоди суб`єкта цивільного права щодо умов виконання тих чи інших прав або обов`язків, що випливають з закону чи договору.

В основному, під спором про право розуміють опір, перешкода у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право. Спір про право може виникнути в разі порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів особи. З іншого боку, необхідною умовою порушення судового провадження є наявність певного спору, конфлікту, що виник із суспільних відносин, які опосередковуються правом.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об`єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.

Звертаючись до суду з вказаною позовною заявою ОСОБА_1 зазначає на необхідність визнання особи безвісно відсутньою та визнання факту самостійного виховання дитини.

При цьому, зі вступної частини позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається підстав встановити, в якому саме провадженні позивач звертається до суду: в позовному чи в окремому провадженні, що є різними видами провадження, оскільки ані відповідачів, ані заінтересованих осіб позивачем не визначено.

Згідно з ч. 2-7 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Так, із прохальної частини позову, судом встановлено, що позивач фактично звертається до суду в порядку окремого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно ч. 1-2 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.3 ст. 42 ЦПК України, у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

У якості заінтересованих осіб можуть виступати особи, для яких рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою може стати підставою для виникнення, зміни чи припинення їх власних прав та обов`язків.

Суд роз`яснює, що заінтересованість особи визначається в залежності від мети визнання фізичної особи безвісно відсутньою, з заяви вбачається, що заява подається з метою в подальшому оформлення прав на спадкування. Тому при подачі до суду заяви слід в залежності від мети визнання фізичної особи безвісно відсутньою, вказати іншу заінтересовану особу спадкоємців, якщо такі є, або орган місцевого самоврядування.

А тому, заявник повинен подати до суду належним чином складену заяву.

Згідно із ч.4 ст.294 ЦПК України, до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у звязку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обовязки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні субєктивні права та обовязки мають юридичний звязок із субєктивними правами і обовязками заявників.

Згідно із вимогою ч.1 ст.306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинні бути зазначені, зокрема, обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою передбачений ст. 43 ЦК України: фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України; вживання заявником заходів до розшуку особи, наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.05.2018 року у справі №225/1297/17 зроблено висновок, що норма ст. 43 ЦК України передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом тривалого часу в місці її постійного проживання не може бути підставою для визнання особи безвісно відсутньою.

Суд, зазначає, що визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з`ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку.

Процес розшуку безвісно відсутніх осіб регулюється такими нормативно-правовими актами як Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про оперативну-розшукову діяльність».

Також слід зазначити, що у заяві не зазначено останнє місце роботи відсутньої особи (за його наявності), не вказані особи родичів чи співробітників, які можуть дати свідчення про обставини, що підтверджують визнання цієї особи безвісно відсутньою, отримання соціальних, пенсійних виплат, тощо.

Згідно ч.1 ст.307 ЦПК України суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.

Водночас з наданої заявником заяви не вбачається за можливе вчинення даних дій.

Заявником не зазначено інших осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про ОСОБА_2 та яким можуть бути відомі обставини щодо її зникнення, а також не заявлено клопотання про їх допит.

Крім того, в поданій заяві не зазначено організацій, до яких необхідно здійснити запити за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, що перешкоджає суду здійснити належну підготовку до розгляду справи по суті, як передбаченого ст. 307 ЦПК України.

Разом з цим, в поданій заяві не конкретизовано з якого часу заявник просить визнати ОСОБА_2 безвісно відсутньою.

Враховуючи зазначене, заявнику необхідно привести заяву про визнання особи безвісно відсутньою та визнання за позивачем факту самостійного виховання та утримання дитини до норм чинного ЦПК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заяву ОСОБА_1 слід залишити без руху, надавши строк для усунення вищевказаних недоліків шляхом надання суду нової редакції заяви .

Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Виходячи з вищезазначеного, вважаю, що дана позовна заява подана з порушення вимог ст. 175 ЦПК України, у з в`язку з чим підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст. 175, 177, 185, 353 ЦПК України, Малиновський районний суд міста Одеси

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання особи безвісно відсутньою та встановлення факту самостійного виховання дитини залишити без руху.

ОСОБА_1 усунути встановлені при поданні заяви недоліки: надати нову редакцію позовної заяви або заяви, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк, виконає вимоги, визначені статтями 175,177 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч.3ст.185 ЦПК України).

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направити позивачу до виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н.О. Шевчук