Постанова

від 09.08.2024 по справі 120/3209/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3209/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар П.А.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

09 серпня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в особі першого заступника директора Департаменту Паламарчук Наталії Іванівни про визнання рішень, дій чи бездіяльності протиправними,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправними дії, щодо підпису листа від імені Департаменту СП ВМР та розгляду скарги без участі скаржника.

Також, позивач просив визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 , щодо незапрошення на розгляд скарги ОСОБА_1 від 07.02.2024 та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути скаргу ОСОБА_1 від 07.02.2024 за участю ОСОБА_1 .

Крім того, позивач просив про допущення рішення суду в частині розгляду звернення від 07.02.2024 за його участі, до негайного виконання.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.07.2024 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, яка полягає у незапрошенні ОСОБА_1 на розгляд його скарги від 07.02.2024.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.07.2024, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до Департаменту з усним зверненням 07.02.2024, що стосується вимоги працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 представлятися під час телефонної розмови.

Листом від 19.02.2024 за підписом першого заступника директора департаменту ОСОБА_3 повідомлено позивача про відсутність порушення його прав та інтересів діями працівників Вінницького міського територіального центру соціального обслуговування м. Вінниця.

Позивач вважає, що відповідачем проігноровано його прохання бути присутнім при розгляді цієї заяви, відтак він звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позиція позивача зводиться до того, що відповідачем протиправно обмежено його права, гарантовані статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» - право бути присутнім при розгляді заяви та особисто викласти аргументи. При цьому позивач акцентує на необхідності дотримання встановленої законом правової процедури.

За обставинами у цій справі зміст скарги стосувався вимоги працівників Вінницького міського територіального центру соціального обслуговування м. Вінниця представлятися під час телефонної розмови, оскільки під час телефонної розмови з позивачем начальник відділу Територіального центру на його прохання представитися - відмовилася це зробити.

Суд першої інстанції наголосив, що особливе місце в системі засобів захисту прав, свобод та законних інтересів громадян посідає реалізація їх права на звернення. У статті 40 Конституції України зазначено, що громадяни України мають право звертатися до органів державної влади і місцевого самоврядування та встановлено обов`язок органів влади та посадових осіб розглядати звернення й надавати обґрунтовані відповіді.

Право на звернення є важливим конституційно-правовим засобом захисту та однією з організаційно-правових гарантій дотримання прав і свобод громадян. Це право включає дві складові. По-перше, звернення громадян є однією з форм участі населення в державному управлінні, у вирішенні державних і суспільних справ, можливістю активного впливу громадянина на діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування. По-друге, це спосіб відновлення порушеного права громадянина через подання до органів державної влади скарг, заяв і клопотань. У такому розумінні - це механізм виконання соціальних обов`язків публічної влади.

Від правильного функціонування адміністративно-правових механізмів реалізації прав громадян, від чіткого й ефективного реагування влади на їхні звернення залежить здатність держави забезпечувати належний захист законних інтересів громадян.

Ураховуючи вищевикладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при розгляді звернення позивача допущено порушення, а саме протиправно незапрошено ОСОБА_1 на розгляд його звернення.

Разом з тим, суд першої інстанції не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, що стосуються зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача. Так, з матеріалів справи встановлено, що в ході розгляду звернення позивача було відібрано пояснення завідувача відділення соціальної допомоги вдома 31 Територіального центра ОСОБА_4 згідно яких нею повідомлено, що 07.02.2024 під час розмови з позивачем в телефонному режимі на його прохання нею було названо її посаду, ім`я та по-батькові.

Згідно з пояснювальною запискою фахівця з соціальної роботи Територіального центру ОСОБА_5 , телефонна розмова відбулася в її присутності та нею підтверджено, що ОСОБА_4 ввічливо відповідача на усі питання позивача.

Враховуючи, що відповідачем звернення позивача розглянуто по суті та, хоча при його розгляді допущено порушення, в той час зобов`язання повторно розглянути таке звернення ніяким чином не відновить права та законні інтереси позивача.

Відтак, у задоволенні такої вимоги належить відмовити.

Визначаючись щодо вимоги про визнання протиправними дії щодо підпису від імені Департаменту та розгляду скарги без скаржника, суд першої інстанції дійшов висновку, що така вимога задоволенню не підлягає з огляду на те, що відповідачем у позові є орган місцевого самоврядування - Департамент соціальної політики Вінницької міської ради.

Як вбачається з вимог до позовної заяви позивач просить, зокрема, визнати протиправними дії щодо підпису від імені Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради за підписом першого заступника цього Департаменту, а не за підписом директора та посилається на Положення про департамент соціальної політики.

Згідно з абз. 7 п.2. Розділу 2 «Завдання та обов`язки» Посадової інструкції, перший заступник директора департаменту соціальної політики міської ради має наступні функціональні обов`язки: здійснює в межах своєї компетенції розгляд звернень підприємств, установ, організацій та громадян з питань діяльності департаменту.

Отже, лист від 19.02.2024 за вихідним реєстраційним індексом К/08/9361/8-04-32, підписано першим заступником директора департаменту соціальної політики міської ради ОСОБА_6 в межах її повноважень.

Тобто, вимоги адміністративного позову в цій частині задоволенню не підлягають.

Колегія суддів, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулюється Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР.

Згідно з ст.1 Закону № 393/96-ВР громадяни мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст.3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Як передбачено ст.5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно з ч.1, 4 ст.16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу.

Як передбачено ст.18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою, має право, зокрема: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до ст.19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Згідно з ст.20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Департаменту з усним зверненням 07.02.2024, що стосується вимоги працівників Вінницького міського територіального центру соціального обслуговування м. Вінниця представлятися під час телефонної розмови. В своєму зверненні позивач просив про розгляд звернення (скарги) за його присутності.

Листом від 19.02.2024 за підписом першого заступника директора департаменту ОСОБА_3 повідомлено позивача про відсутність порушення його прав та інтересів діями працівників Вінницького міського територіального центру соціального обслуговування м. Вінниця. Розгляд вказаного звернення (скарги) відбувався без участі позивача (заявника).

Щодо доводів апелянта в частині, що дане звернення не є скаргою, колегія суддів зазначає, що як вбачається з звернення №К/08/9361 поданого ОСОБА_1 , остання є індивідуальною заявою (скаргою), що вбачається з реєстраційно-контрольної картки, а зміст заяви передбачає, що позивач звернувся саме з скаргою на працівників ВМТЦСО (НПС), з необхідністю проведення роз`яснювальної роботи, зобов`язання працівників ВМТЦСО (НПС) під час підняття слухавки представлятись та притягненням винної особи до відповідальності.

Тобто, з урахуванням вимог законодавства та вказаного звернення, колегія суддів дійшла висновку, що дане звернення носить характер скарги на дії посадової особи та має на меті захист законних інтересів громадян.

Щодо посилання відповідача на Велику Палату Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/2743/21, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з вказаної постанови, основними тезами є:

Після прийняття рішення суб`єктом владних повноважень за результатами розгляду звернення неправомірність окремих дій чи бездіяльності цього суб`єкта владних повноважень під час розгляду звернення не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправним рішення, прийнятого за наслідками розгляду звернення.

Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час розгляду звернення, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на обґрунтованість і законність прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення за результатами розгляду звернення.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є саме належний (повторний) розгляд звернення (скарги) ОСОБА_1 за його участю. Тобто, в межах даного спору позивач звертає увагу, що дії (бездіяльність) відповідача в своїй сукупності призвели до порушення процедури прийняття рішення на його звернення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта в цій частині не знаходять свого підтвердження.

Також, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.