Постанова

від 08.08.2024 по справі 904/4012/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4012/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Дарміна М.О.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРАСИМОВ ГРУП" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 (суддя Ліпинський О.В.)

у справі № 904/4012/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРАСИМОВ ГРУП"

до Приватного підприємства "НОРМЕР"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРАСИМОВ ГРУП" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "НОРМЕР" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 814 849,94 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Додатковим рішенням від 18.01.2024 заяву Приватного підприємства "НОРМЕР" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРАСИМОВ ГРУП" на користь Приватного підприємства "НОРМЕР" 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В решті заяви відмовлено.

Не погодившись з додатковим рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРАСИМОВ ГРУП" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить частково скасувати додаткове рішення від 18.01.2024 у справі №904/4012/23, ухвалити нове, яким частково задовольнити заяву про розподіл витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції частково задовольнив клопотання Відповідача при тому, що його витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- як вбачається зі змісту поданих Відповідачем процесуальних документів по справі, правова позиція Відповідача не змінювалася починаючи з перших листів, відправлених на адресу Позивача ще в 2020 році. Відповідач задовго до відкриття провадження у справі був обізнаний з правовою позицією Позивача та з нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, адвокат готував процесуальні документи з урахуванням вже наявної правової позиції, яка була викладена в чотирьох листах Відповідача, відправлених на адресу Позивача починаючи з 2020 року, отже підготовка процесуальних документів в рамках даної справи не вимагала значного обсягу юридичної роботи;

- Відповідач у акті від 18.08.2023 р. до договору про надання правничої допомоги серед іншого зазначає аналіз судової практики відносно питання захисту порушеного права клієнта. З Єдиного державного реєстру судових рішень України та не заперечувалось представником Відповідача, що останній приймав участь у багатьох подібних справах. Цей факт свідчить, що аналіз судової практики відносно питання захисту порушеного права клієнта не був складним і не потребував багато часу;

- як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень України, розмір витрат сторони на професійну правничу допомогу найчастіше не перевищує 5 000,00 грн. навіть якщо справа розглядається в порядку загального позовного провадження (див. наприклад рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/2613/20 від 07.12.2020 року, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/9695/21 від 20.06.2022 року, рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/249/23 від 22.03.2023 року, у справі №904/2568/22 від 29.03.2023 року, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/666/22 від 07.12.2023 року, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2020 року у справі №904/5119/21 тощо);

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Також, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, який неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц) та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, а також рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року, у якому зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, виходячи з критерію розумності розміру та виходячи з конкретних обставин справи, Позивач вважає, що сума витрат Відповідача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, має бути зменшена до 3 000,00 грн.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

17.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

07.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від апелянта розгляд справи без участі позивача та його уповноваженого представника, в якій він підтримав вимоги своєї апеляційної скарги.

В судове засідання 08.08.2024 з`явився представник відповідача. Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляду справи без участі його уповноваженого представника та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.08.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРАСИМОВ ГРУП" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "НОРМЕР" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 814 849,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором на транспортне обслуговування № 25032020 від 25.03.2020 року, зокрема, щодо оплати послуг наданих за актами № 8 від 15.07.2020, № 9 від 31.07.2020 та № 12 від 03.08.2020.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

04.01.2024 року Відповідач звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн.

Ухвалою від 05.01.2024 року суд призначив судове засідання для вирішення питання про судові витрати Відповідача на 18.01.2024 року о 11:00 год.

Позивач подав заперечення на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив суд зменшити розмір витрат з урахуванням принципів співмірності та розумності до 3 000,00 грн.

Враховуючи викладене, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат Відповідача на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн, задовольнивши заяву відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу частково.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, з першою заявою по суті спору (відзив на позовну заяву) Відповідач подав суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, зокрема, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.

На підтвердження розміру відповідних витрат, Відповідач надав наступні докази (т. 3 а.с. 153-156):

- копію ордера на надання правничої (правової) допомоги;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- копію договору про надання правової допомоги від 08.08.2023 № 08/08/2023;

- копію акту від 18.08.2023 року.

Згідно п. 1.1. Договору № 08/08/2023 Адвокат, керуючись Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність бере на себе зобов`язання надавати Клієнту правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний сплатити правничу допомогу у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Відповідно до п. 1.2. Договору, Адвокат відповідно до узгоджених Сторонами доручень, бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу із захисту прав та законних інтересів Клієнта у справі № 904/4012/23 за позовом ТОВ «Герасимов Груп» до ПП «Нормер» про стягнення заборгованості за договором на транспортне обслуговування від 25.03.2020 № 25032020.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги за цим договором є фіксованим та складає 25 000,00 грн., які сплачуються Клієнтом протягом 10 робочих днів з дати набрання законної сили рішенням у справі № 904/4012/23.

За наданим актом від 18.08.2023 року, для надання правничої допомоги за договором, Адвокатом витрачено 30 годин.

Судом встановлено, що за час розгляду даної справи в суді першої інстанції (як під час підготовчого провадження, так і під час розгляду справи по суті) відповідачу була надана наступна правнича допомога:

- підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву;

- підготовка та подання до суду заперечень;

- підготовка та подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення;

- представництво інтересів ПП «Нормер» у 8 (восьми) судових засіданнях.

Колегія суддів зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними(§55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Враховуючи викладене, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру витрат Відповідача на професійну правничу допомогу до 10000,00 грн.

При цьому судом першої інстанції було враховано висновки Верховного Суду та рішення ЄСПЛ, на які посилається в своїй апеляційній скарзі позивач.

Щодо доводів скаржника про те, що як вбачається зі змісту поданих Відповідачем процесуальних документів по справі, правова позиція Відповідача не змінювалася починаючи з перших листів, відправлених на адресу Позивача ще в 2020 році. Відповідач задовго до відкриття провадження у справі був обізнаний з правовою позицією Позивача та з нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, адвокат готував процесуальні документи з урахуванням вже наявної правової позиції, яка була викладена в чотирьох листах Відповідача, відправлених на адресу Позивача починаючи з 2020 року, отже підготовка процесуальних документів в рамках даної справи не вимагала значного обсягу юридичної роботи, варто зазначити, що заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував, що ним нараховано ТОВ «Герасимов Груп» штраф та застосовано до позивача оперативно-господарську санкцію за неналежне виконання зобов`язань за договором на транспортне обслуговування від 25.05.2020 р. №25032020, а саме за невиконання обсягів перевезення вантажів.

Таким чином, однією із обставин, яку ПП «Нормер» повинно було довести, це фактично виконаний ТОВ «Герасимов Груп» обсяг перевезення вантажів.

Як зазначає відповідач, для цього необхідно було проаналізувати всю інформацію, яка містилась у талонах на вивезення виробничих відходів (додатки 29-110 до відзиву на позовну заяву), тобто значний обсяг документів.

Результати аналізу інформації, що містилась у вказаних талонах, наведено у розрахунках обсягу перевезення (додатки 22-28 до відзиву на позовну заяву).

За 6 місяців надання послуг з перевезення загальна кількість вказаних талонів складає більше 2000 талонів, а відтак обгрунтованим видається твердження про те, що перевірка та узагальнення такої кількості інформації потребує чимало часу та обсягу юридичної роботи.

Відтак, апеляційний суд відхиляє доводи в цій частині скарги як необгрунтовані.

Щодо аргументів скаржника про те, що Відповідач у акті від 18.08.2023 р. до договору про надання правничої допомоги серед іншого зазначає аналіз судової практики відносно питання захисту порушеного права клієнта. З Єдиного державного реєстру судових рішень України та не заперечувалось представником Відповідача, що останній приймав участь у багатьох подібних справах. Цей факт свідчить, що аналіз судової практики відносно питання захисту порушеного права клієнта не був складним і не потребував багато часу, слід зауважити, що надання такої послуги та її результат відображено у відзиві на позовну заяву.

Судом приймається до уваги, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

При цьому участь представника відповідача у подібних справах впливає саме на кваліфікацію адвоката та його досвід, що було враховано судом при вирішенні питання про можливість зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на те, що розмір витрат сторони на професійну правничу допомогу найчастіше не перевищує 5 000,00 грн. навіть якщо справа розглядається в порядку загального позовного провадження (див. наприклад рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/2613/20 від 07.12.2020 року, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/9695/21 від 20.06.2022 року, рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/249/23 від 22.03.2023 року, у справі №904/2568/22 від 29.03.2023 року, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/666/22 від 07.12.2023 року, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2020 року у справі №904/5119/21 тощо), оскільки ним маніпулятивно зроблена певна вибірка судових рішень з метою створення у суду хибного уявлення про граничний розмір гонорару у справах загального провадження, які, до того ж, не є подібними даній справі за змістом та характером спірних правовідносин, їх матеріально-правовим регулюванням, предметом та підставами позову, обсягом доказової бази тощо та отримання бажаного результату вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідачем у даній справі доведено суд обсяг наданої ним правничої допомоги, який виразився, зокрема, у складанні процесуальних документів (відзиву, заперечень, заяви) та участі у 8 судових засіданнях (22.08.2023 р., 12.09.2023 р., 26.09.2023 р., 12.10.2023 р., 31.10.2023 р., 23.11.2023 р., 12.12.2023 р., 18.01.2023 р.).

При цьому господарський суд не погодився з визначеною відповідачем та його адвокатом оцінкою вартості таких послуг у 25 000,00 грн, зазначивши, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відповідно, врахувавши встановлені обставини та надані позивачем заперечення, зменшив суму відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 10000,00 грн.

Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

В свою чергу, позивач (апелянт) не навів суду переконливих та достатніх аргументів щодо необхідності зменшення розміру таких витрат до 3 000,00 грн, як і не надав суду належних та допустимих доказів їх суттєвої неспівмірності або ж відсутності їх неминучості для відповідача.

В даному випадку колегія суддів звертається до правової позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20); постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 910/3929/18.

Судом не встановлено надмірності присуджених витрат для відповідача, а його майновий стан не є підставою для зміни їх розміру, оскільки за процесуальним законодавством не впливає на визначення суми витрат на правничу допомогу адвоката при здійсненні судом їх розподілу.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 у справі № 904/4012/23, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРАСИМОВ ГРУП" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 у справі № 904/4012/23 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 у справі № 904/4012/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.08.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя М.О. Дармін