Рішення

від 08.08.2024 по справі 910/6867/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2024Справа № 910/6867/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична- Компанія», м. Київ

про стягнення 664 583,83 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична- Компанія» про стягнення 664 583,83 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами було укладено договір №424_09-21 від 23.09.2021 купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів. В межах вказаного правочину покупцем було перераховано на рахунок продавця попередню оплату на загальну суму 11 830 628,17 грн, а постачальником було поставлено електричну енергію на суму 11 166 044,34 грн. Позивачем зазначено, що починаючи з 01.04.2022 постачання електричної енергії відповідачем не здійснюється, що і стало підставою для звернення з вимогою про повернення суми надлишково сплаченого авансу в розмірі 664 583,83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

26.06.2024 відповідачем було подано заяву про продовження строку на подачу відзиву.

30.07.2024 до суду надійшов відзив на позов.

Щодо строку подання відзиву на позов судом прийнято до уваги таке.

Частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, судом в контексті означеного враховано, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

За приписами ч.ч.2,6 ст.119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, з метою виконання завдань господарського судочинства та дотримання його основних засад, суд дійшов висновку щодо можливості прийняття відзиву, який було подано з порушенням процесуального строку, що був встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що: позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» підлягає залишенню без розгляду як такий, що не відповідає приписам ст.170 Господарського процесуального кодексу України; позивачем необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин норму ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки грошові кошти було перераховано в межах договору №424_09-21 від 23.09.2021; позивачем не долучено до матеріалів справи жодної додаткової угоди до договору, внаслідок чого відповідач позбавлений позбавлений об`єктивної можливості остаточно визначитись із правовою позицією у дані справі і надати суду повні і обґрунтовані заперечення (або визнати позов) через неможливість пересвідчитись як в аутентичності, так і достовірності зазначених позивачем фактів.

Щодо залишення позову без розгляду, з огляду на недотримання вимог ст.170 Господарського процесуального кодексу України суд звертає увагу відповідача на те, що означена стаття передбачає загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, а не до позовної заяви.

Слід зауважити, що згідно ч.ч.1, 2 ст.161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви викладено у ст.162, 163, 164 Господарського процесуального кодексу України, а правові наслідки їх недотримання у ст.174 (залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви), 175 (відмова у відкритті провадження у справі).

Отже, вимоги відповідача про залишення позову без розгляду на підставі ст.170 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, судом враховано, що позовна заява від імені адвокатом, який надає Товариству з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» професійну правничу допомогу на підставі договору №233/24 про надання правової допомоги. Адвокатом було подано позов через системи електронний суд.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

23.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична- Компанія» (продавець) було укладено договір №424_09-21 купівлі-продажу електричної енергії на ринку двохсторонній договорів, за умовами п.2.1 якого продавець зобов`язується продати електричну енергію покупцю, а покупець зобов`язується купити (прийняти та оплатити) електричну енергію в обсягах, за ціною та графіком, що визначаються відповідно до умов договору.

У п.2.2-2.4 договору №424_09-21 від 23.09.2021 обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим договором, є договірними зобов`язаннями щодо відпуску продавцем та відбору покупцем електричної енергії. Покупець купує електричну енергію за цим договором не для власного споживання. Продавець продає електричну енергію покупцю у торговій зоні «Об`єднана енергетична система України» (ОЕС України).

За умовами п.3.1-3.3 договору №424_09-21 від 23.09.2021 купівля-продаж електричної енергії здійснюється за умови укладення кожною із сторін договору про врегулювання небалансів електричної енергії з ОСП. Обсяг електричної енергії, що купується та продається за цим Договором, виражається у МВт*год, з точністю до одного знаку після коми. Купівля-продаж електричної енергії у розрахунковому місяці здійснюється відповідно до графіків погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії, які узгоджуються сторонами у додаткових угодах до договору.

Право власності на електричну енергію переходить від продавця до покупця з моменту отримання сторонами підтвердження про реєстрацію торговельної операції на електронній платформі ОСП.

Продавець до 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, підписує та направляє покупцю акт купівлі-продажу електричної енергії за відповідний розрахунковий місяць (2 примірники), у якому зазначає обсяги та вартість електричної енергії, купівлю - продаж якої було здійснено у розрахунковому місяці. Покупець протягом 2 (двох) робочих днів з дня отримання підписує акт купівлі- продажу електричної енергії та направляє продавцю один примірник Акта, або у разі незгоди - мотивовану відмову від підписання зазначеного акта. Якщо покупцем не підписано акт купівлі-продажу електричної енергії та не направлено продавцю мотивованої відмови від підписання зазначеного акта у встановлений п.3.9. договору строк, такий акт вважається погодженим та підписаним покупцем у редакції продавця (п.п.3.7-3.10 договору №424_09-21 від 23.09.2021).

Пунктом 4.1 договору №424_09-21 від 23.09.2021 ціна за 1 МВт*год електричної енергії, порядок та строки оплати визначаються сторонами у додаткових угодах до договору.

За умовами п.4.2 договору №424_09-21 від 23.09.2021 покупець здійснює оплату за електричну енергію у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок продавця, вказаний у розділі 10 договору.

У п.4.3 укладеного між сторонами правочину вказано, що при здійсненні платежів покупець вказує у платіжному дорученні реквізити цього договору.

Датою оплати покупцем електричної енергії є дата надходження грошових коштів на рахунок продавця, вказаний у розділі 10 договору (п.4.4 договору №424_09-21 від 23.09.2021).

У п.4.5 договору №424_09-21 від 23.09.2021 вказано, що якщо сума здійсненої покупцем оплати вартості придбаної у розрахунковому місяці електричної енергії перевищує вартість електричної енергії, що зазначена в акті купівлі-продажу електричної енергії за відповідний розрахунковий місяць, то надлишок коштів зараховується продавцем як попередня оплата за наступний розрахунковий місяць, або на вимогу Покупця повертається на його рахунок протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дня отримання продавцем такої письмової вимоги.

Пунктами 8.1, 8.2 договору №424_09-21 від 23.09.2021 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до « 23» вересня 2022 року, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Якщо не пізніше ніж за 15 днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про відмову від подальшого продовження строку дії договору, даний договір вважається продовженим (пролонгованим) на тих самих умовах на наступний календарний рік. Кількість таких пролонгацій не обмежується.

У п.п.9.5, 9.6 договору №424_09-21 від 23.09.2021 вказано, що усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені стороною у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур`єром або особисто за зазначеними у розділі 10 договору адресами сторін, крім випадків, визначених п.9.6. договору. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача. Усі повідомлення та документи, для яких договором передбачена можливість пересилання електронною поштою, вважаються надісланими належним чином, якщо вони відправлені сторонами з електронних адрес продавця і покупця, що вказані у розділі 10 договору, на електронні адреси продавця і покупця, що вказані у розділі 10 договору.

Як вбачається з представлених суду доказів, на виконання умов №424_09-21 від 23.09.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» у період з 01.11.2021 по 09.03.2022 було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична-Компанія» грошові кошти на загальну суму 11 830 628,17 грн.

Одночасно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична-Компанія» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» електричну енергію на загальну суму 11 166 044,34 грн, про що сторонами складено та підписано акти купівлі-продажу електричної енергії.

Отже, як вказує позивач, сума здійсненої покупцем оплати вартості електричної енергії перевищує вартість електричної енергії, що зазначена в актах купівлі-продажу електричної енергії на 664 853,83 грн, що згідно п.4.5 договору №424_09-21 від 23.09.2021 стало підставою для направлення 27.02.2024 на адресу відповідача претензії №2021-02/01 від 27.02.2024 про повернення надлишку грошових коштів.

Проте, як вказує позивач та підтверджено відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична-Компанія» не було повернуто на вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» надлишку грошових коштів, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. Правовою підставою позову визначено, в тому числі, ст.1212 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що позивачем необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин норму ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки грошові кошти було перераховано в межах договору №424_09-21 від 23.09.2021; позивачем не долучено до матеріалів справи жодної додаткової угоди до договору, внаслідок чого відповідач позбавлений позбавлений об`єктивної можливості остаточно визначитись із правовою позицією у дані справі і надати суду повні і обґрунтовані заперечення (або визнати позов) через неможливість пересвідчитись як в аутентичності, так і достовірності зазначених позивачем фактів.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як було встановлено вище, за умовами укладеного між сторонами правочину пунктом 4.1 договору №424_09-21 від 23.09.2021 ціна за 1 МВт*год електричної енергії, порядок та строки оплати визначаються сторонами у додаткових угодах до договору.

За умовами п.4.2 договору №424_09-21 від 23.09.2021 покупець здійснює оплату за електричну енергію у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок продавця, вказаний у розділі 10 договору.

У п.4.3 укладеного між сторонами правочину вказано, що при здійсненні платежів покупець вказує у платіжному дорученні реквізити цього договору.

Датою оплати покупцем електричної енергії є дата надходження грошових коштів на рахунок продавця, вказаний у розділі 10 договору (п.4.4 договору №424_09-21 від 23.09.2021).

У п.4.5 договору №424_09-21 від 23.09.2021 вказано, що якщо сума здійсненої покупцем оплати вартості придбаної у розрахунковому місяці електричної енергії перевищує вартість електричної енергії, що зазначена в акті купівлі-продажу електричної енергії за відповідний розрахунковий місяць, то надлишок коштів зараховується продавцем як попередня оплата за наступний розрахунковий місяць, або на вимогу Покупця повертається на його рахунок протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дня отримання продавцем такої письмової вимоги.

Наразі, суд звертає увагу на те, що частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, з урахуванням наведеного, у суду відсутні підстави вважати, що умови п.4.5 договору №424_09-21 від 23.09.2021 не відповідають внутрішній волі обох контрагентів. Отже, за висновками суду, останні є обов`язковими до виконання обома контрагентами в частині повернення надлишку коштів, у разі якщо сума здійсненої покупцем оплати вартості придбаної у розрахунковому місяці електричної енергії перевищує вартість електричної енергії, що зазначена в акті купівлі-продажу електричної енергії за відповідний розрахунковий місяць незалежності від чинності договору та продовження правовідносин за договором.

Як було встановлено вище, на виконання умов №424_09-21 від 23.09.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» у період з 01.11.2021 по 09.03.2022 було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична-Компанія» грошові кошти на загальну суму 11 830 628,17 грн.

Одночасно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична-Компанія» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» електричну енергію на загальну суму 11 166 044,34 грн, про що сторонами складено та підписано акти купівлі-продажу електричної енергії.

Отже, сума здійсненої покупцем оплати вартості електричної енергії перевищує вартість електричної енергії, що зазначена в актах купівлі-продажу електричної енергії на 664 853,83 грн.

Оскільки сума здійсненої покупцем оплати вартості електричної енергії перевищує вартість електричної енергії, що зазначена в актах купівлі-продажу електричної енергії на 664 853,83 грн, позивачем згідно п.4.5 договору №424_09-21 від 23.09.2021 було направлено 27.02.2024 на адресу відповідача претензію №2021-02/01 від 27.02.2024 про повернення надлишку грошових коштів. На підтвердження направлення вказаної передніх позивачем було додано до позовної заяви фіскальний чек №0105495557436, а також витяг з офіційного сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» щодо відстеження поштового пересилання, згідно змісту якого відповідне поштове відправлення було вручено відповідачу 04.03.2024.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку щодо виникнення у відповідача обов`язку із повернення надлишку грошових коштів в розмірі 664 853,83 грн, строк виконання якого настав.

Наразі, суд критично ставиться до заперечень відповідача в частині того, що позивачем не долучено до матеріалів справи жодної додаткової угоди до договору, внаслідок чого відповідач позбавлений позбавлений об`єктивної можливості остаточно визначитись із правовою позицією у дані справі і надати суду повні і обґрунтовані заперечення (або визнати позов) через неможливість пересвідчитись як в аутентичності, так і достовірності зазначених позивачем фактів. При цьому, суд звертає увагу відповідача на таке.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Проте, всупереч наведеного, відповідачем жодного доказу, який би спростовував обставини, які повідомлено позивачем, не надав, а отже, заперечення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична- Компанія» не є такими, що нівелюють доводи позивача, які покладено в обґрунтування позовних вимог.

Одночасно, суд погоджується з доводами відповідача стосовно безпідставного посилання позивача на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України. При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Глава 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Проте, у даному випадку, грошові кошти було перераховано позивачем на рахунок відповідача в межах договору №424_09-21 від 23.09.2021, що не заперечується жодним з учасників судового процесу, а їх повернення здійснюється саме у відповідності до умов п.4.5 вказаного договору.

Тобто, у даному випадку норма ст.1212 Цивільного кодексу України до правовідносин сторін не застосовується.

Однак, суд зауважує, що наведення позивачем в якості обгрунтування невірної правової норми, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки надання кваліфікаціх спірних правовідносин відноситься до обов`язків суду при вирішення спору.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична- Компанія» про стягнення 664 583,83 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн позивачем надано суду:

- договір №233/24 від 29.05.2024 про надання правової допомоги, який укладено з адвокатом Поліщуком Павлом Ярославовичем, згідно умов якого адвокат зобов`язався надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього у господарській справі щодо стягнення збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична- Компанія»;

- платіжну інструкцію №229 від 30.05.2024 на суму 20 000 грн;

- витяг з єдиного реєстру адвокатів України;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідачем було подано заяву про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в обґрунтування якої відповідачем посилався на те, що категорія справи не є складною, а судова практика в аналогічних спорах - усталеною.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Як вказувалось вище, 21.11.2022 до господарського суду надійшли письмові заперечення позивача з приводу заявленого відповідачем 1 розміру витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, позивачем наголошено, що згідно наявних в матеріалах справи документів інтереси Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської ради) "Київтеплоенерго" представляли три представники, один з яких працівник відповідача 1, а отже, залучення адвоката для представництва інтересів комунального підприємства не носило обов`язкового та невідворотного характеру. Умовами договору про надання правової допомоги не передбачено складання відзиву по справі адвокатом, а лише здійснення правового аналізу позовної заяви, наданих документів, законодавства та судової практики. Заявлено сума адвокатських витрат є неспівмірною із складністю справи.

Оцінюючи доводи сторін судом враховано таке.

За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 по справі №910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наразі, судом враховано, що у договорі №233/24 від 29.05.2024 про надання правової допомоги, а саме п.3.2 вказано види правової допомоги, виходячи з виконання яких розраховано суму гонорару адвоката, а саме вказано, що розмір гонорару за складання позовної заяви, направлення копії позовної заявить та доданих до неї документів відповідачу, подача позовної заяви до суду становить 15 000 грн. Іншого деталізованого опису робіт, які було виконано адвокатом матеріали справи не містять. Судом прийнято до уваги, що позовна заява у справі подана та підписана саме адвокатом.

Отже, за висновками суду, враховуючи предмет спору у справі та характер спірних правовідносин, керуючись принципами справедливості та верховенством права, суд вважає, що заявлення витрат на професійну правничу допомогу у даному випадку у розмірі 20000 грн не відповідає критеріям обгрунтованості, розумності та співмірності, а отже, доцільним є зменшення відповідно таких витрат до 15 000 грн.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду щодо задоволення позову, згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична- Компанія» про стягнення 664 583,83 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична- Компанія» (18001, Черкаська область, м.Черкаси, б.Шевченка, буд.208, ЄДРПОУ 42419660) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерджі Груп» (04119, м.Київ, вул.Зоологічна, буд.4-А, офіс 139, ЄДРПОУ 43396393) 664 583,83 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн та судовий збір в розмірі 7975,01 грн.

3. Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн залишити за позивачем.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 08.08.2024.

Суддя В.В. Князьков