Рішення

від 09.08.2024 по справі 910/6509/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2024Справа № 910/6509/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №9" (04112, м. Київ, вул. Ризька, б. 1, ідентифікаційний код 25680295)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД" (07852, Київська обл. Бородянський р-н, Київська обл., село Микуличі, вул. Центральна, буд., 2 літера Б, ідентифікаційний код 21526737)

про стягнення 94 689, 84 грн,

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне некомерційне підприємство "Київська міська клінічна лікарня №9" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД" (далі - відповідач) про стягнення 94 689, 84 грн заборгованості за договором №1455-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 15.01.2014, що складається з 26 619, 20 грн заборгованості по несплаті орендної плати, 2030, 74 грн заборгованості по несплаті податку на землю, 63 281, 94 грн заборгованості по несплаті комунальних послуг та 2757, 96 грн штрафу в розмірі 3% річних згідно п.п. 6.2. договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 залишено позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №9" без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

11.06.2024 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв`язку 05.06.2024).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи, встановлено сторонам процесуальні строки, зокрема, запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

01.07.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД" подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти обставин, викладених у справі та заявлених позовних вимог, оскільки його належним чином не було повідомлено про наявність будь-якої заборгованості, не було надано відповідних рахунків про сплату витрат з податку на землю та комунальних послуг, а відтак строк оплати вказаних послуг не настав. Також відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до заявлених вимог позивача.

У відзиві відповідачем також заявлено клопотання про поновлення строку для його подання.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі (ч. 5 ст. 165 Господарського процесуального кодексу).

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 була надіслана до електронного кабінету відповідача 13.06.2024 о 17:07 год, отже кінцевий строк для подання відзиву становив до 01.07.2024 включно, а відтак відзив на позовну заяву поданий відповідачем в межах встановленого судом строку.

11.07.2024 до відділу діловодства суду надійшла відповідь на відзив (надіслана засобами поштового зв`язку 08.07.2024), у якій позивачем зазначено, що всі рахунки-фактури були вчасно направлені на адресу, вказані у договорі №1455-1 від 15.01.2014, крім того приміщення по цьому договору ТОВ "ДІАМЕД" не звільняли тривалий час, не заважаючи на судові рішення, зокрема у справі 910/13846/21. Також позивач просить суд поновити строк позовної давності в частині стягнення платежів за 2021 рік, оскільки такий пропущений з поважної причини - відсутність юрисконсульта в лікарні.

17.07.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких останнім наголошено, що наведені позивачем причини пропуску позовної давності не є поважними, а заперечення, викладені у відзиві, позивачем не спростовані.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до договору від 15.01.2014 № 1455 про внесення змін до договору оренди від 28.04.2005 № 1559/8 (нова редакція договору оренди майна від 28.04.2005 № 1559/8), укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Київською міською клінічною лікарнею №9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕД» (орендар), останньому надано в строкове платне користування нежитлове приміщення у лікувальному корпусі, що перебуває на балансі Київської міської клінічної лікарні №9, загальною площею 28,30 кв.м., по вул. Ризька, 1 у м. Києві.

15.01.2014 сторонами підписано акт приймання-передачі нерухомого майна (додаток № 1 до Договору № 1455 від 15.01.2014), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у орендне користування майно згідно з договором оренди від 15.01.2014.

28.08.2017 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕД» (орендар) та Київською міською клінічною лікарнею №9 (підприємство-балансоутримувач) був укладений договір № 1455-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 15.01.2014 № 1455) (далі - договір).

Об`єктом оренди, відповідно до пунктів 1.1, 2.1 договору, є нежитлове приміщення, загальною площею 28,30 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Ризька, 1, корпус 2.

Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від "21" квітня 2015 року №415/1280, і становить без ПДВ: двісті одинадцять грн 87 коп. за 1 кв. м. орендованої площі, що вцілому складає за базовий місяць розрахунку (станом на 30.06.2017 р.), п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять грн 00 коп.

Відповідно до пункту 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 року №415/1280 орендна ставка застосовується у розмірі 50% встановленого обсягу, і становить без ПДВ: сто п`ять грн 94 коп. і застосовується з дати підписання договору до 31.10.2017 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (пункт 3.2. договору).

Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (пункт 3.5. договору).

Орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі (пункт 3.6. договору).

За умовами пункту 3.7. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Оплата комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч. покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати (пункт 3.9. договору).

Пунктом 3.12. договору погоджено, що у разі припинення (розірвання) цього договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення об`єкта за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, підприємству-балансоутримувачу.

У відповідності до пункту 4.2. договору орендар зобов`язаний:

Своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі (п.п. 4.2.4.);

Самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т. п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання.

У разі відсутності можливості укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками послуг (водопостачання, газ, теплова енергія та ін.), орендар відшкодовує витрати підприємства-балансоутримувача за надані послуги у відповідності до окремо укладених договорів на підставі даних обліку (лічильників) (п.п. 4.2.13.).

Пунктом 6.2. договору сторони встановили, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Так, за твердженням позивача, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, в останнього за період з січня 2021 року по березень 2024 включно виникла заборгованість, що складається з 26 619,20 грн заборгованості по несплаті орендної плати, 2 030,74 грн заборгованості по несплаті податку на землю та 63 281, 94 грн заборгованості по несплаті комунальних послуг.

Позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки-фактури (оригінали були додані до позовної заяви).

Позивач звертався до відповідача з претензією від 03.04.2024 №061/09-930, в якій просив сплатити наявну заборгованість, однак вказана претензія залишена останнім без відповіді і задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Також позивачем заявлено до стягнення 2 757,96 грн штрафу в розмірі 3% згідно п.п. 6.2. договору.

В свою чергу, відповідач заперечує проти задоволення позову з тих підстав, що його належним чином не було повідомлено про наявність будь-якої заборгованості, не було надано відповідних рахунків про сплату витрат з податку на землю та комунальних послуг, а відтак строк оплати вказаних послуг не настав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму, а відповідно до частин 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 3 та 5 статті 762 ЦК України).

Приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Умовами пунктів 3.1., 3.2., 3.5. 3.6, 3.7. договору сторони встановили, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від "21" квітня 2015 року №415/1280, і становить без ПДВ: двісті одинадцять грн 87 коп. за 1 кв. м. орендованої площі, що вцілому складає за базовий місяць розрахунку (станом на 30.06.2017 р.), п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять грн 00 коп. Відповідно до пункту 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 року №415/1280 орендна ставка застосовується у розмірі 50% встановленого обсягу, і становить без ПДВ: сто п`ять грн 94 коп. і застосовується з дати підписання договору до 31.10.2017 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України. Орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується ОРЕНДАРЕМ разом з орендною платою. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Водночас, пунктом 3.9. договору сторони погодили, що оплата комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч. покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати.

Згідно з підпунктом 4.2.13. пункту 4.2. договору орендар зобов`язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т. п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання.

У разі відсутності можливості укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками послуг (водопостачання, газ, теплова енергія та ін.), орендар відшкодовує витрати підприємства-балансоутримувача за надані послуги у відповідності до окремо укладених договорів на підставі даних обліку (лічильників).

Таким чином, у договорі оренди сторонами також погоджений обов`язок орендаря відшкодувати орендодавцю, зокрема, вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч. покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою на підставі окремого договору, а в разі неукладеня такого договору відшкодувати витрати підприємства-балансоутримувача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідний договір щодо відшкодування орендарем комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч. покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не був укладений, і доказів протилежного суду не надано.

Як зазначено вище, орендодавцем були виставлені рахунки-фактури за договором з орендної плати, на оплату комунальних витрат та податку на землю за період з січня 2021 по березень 2024.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту вищевказаних пунктів договорів строк виконання відповідачем встановленого грошового зобов`язання на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені договором строки орендні платежі, а також платежі з відшкодування комунальних витрат та витрат за користування земельною ділянкою здійснював в належному розмірі не здійснював.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повної сплати орендних платежів, комунальних витрат, та відшкодування витрат зі сплати земельного податку підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 26 619, 20 грн заборгованості по несплаті орендної плати, 2030, 74 грн заборгованості по несплаті податку на землю, 63 281, 94 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема сплата штрафних санкцій.

Так, пунктом 6.2. договору сторони встановили, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати орендних платежів, відшкодування комунальних витрат та витрат з податку за землю, позивачем, на підставі пункту 6.2. договору нараховано та заявлено до стягнення штраф в розмірі 3%, що становить 2 757, 96 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимоги в цій частині, оскільки зі змісту пункту 6.2. чітко вбачається, що штраф в розмірі 3% нараховується лише на заборгованість з орендної плати (без вказівки на інші платежі), відтак обґрунтованою сумою штрафу є 798, 57 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Водночас під час розгляду даної справи судом враховано наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/15444/21 від 22.02.2022 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД" про визнання договору № 1455-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 28.08.2017, укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕД» та Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська клінічна лікарня №9» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, тобто до 25.08.2023, на тих самих умовах відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 та постановою Верховного Суду від 14.03.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі №910/15444/21залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13846/21 від 16.03.2023 позовні вимоги Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено повністю, усунуто перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» із безпідставно займаного ним нежилого приміщення на 1-му поверсі корпусу № 2 по вул. Ризька, 1, в м. Києві, загальною площею 28,30 кв.м.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 та постановою Верховного Суду від 05.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі №910/13846/21 залишено без змін.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Таким чином, факт закінчення 26.01.2021 дії договору № 1455-1 від 28.08.2017 встановлений судовими рішеннями, які набрали законної сили, має преюдиційне значення і не підлягає повторному доказуванню.

Водночас, пунктом 3.12. договору погоджено, що у разі припинення (розірвання) цього договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення об`єкта за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, підприємству-балансоутримувачу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, у договорі оренди сторонами погоджено, що закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, підприємству-балансоутримувачу.

Водночас, під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

У відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1, 6 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Також, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 19, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який станом на момент прийняття даного рішення суду не є скасованим.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за заявленими вимогами.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов`язку чи відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД" (07852, Київська обл. Бородянський р-н, Київська обл., село Микуличі, вул. Центральна, буд., 2 літера Б, ідентифікаційний код 21526737) на користь Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №9" (04112, м. Київ, вул. Ризька, б. 1, ідентифікаційний код 25680295) заборгованість по несплаті орендної плати у розмірі 26 619 грн 20 коп., заборгованість по несплаті податку на землю в розмірі 2030 грн 74 коп., заборгованість по несплаті комунальних послуг у розмірі 63 281 грн 94 коп., штраф в розмірі 798 грн 57 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 2 965 грн 34 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.08.2024

Суддя Л.Г. Пукшин