Рішення

від 30.07.2024 по справі 926/996/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/996/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють», м. Чернівці

до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, м. Чернівці;

Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, м. Чернівці

про стягнення майнової шкоди - 144358 грн

Суддя Гончарук О.В.

Секретар судового засідання Медвідчук І.В.

Представники сторін:

від позивача Рожок Л.П., довіреність від 27.03.2024;

від відповідача 1 Філіп М.О., (самопредставництво);

від відповідача 2 не з`явився.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради та Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради в якому просить стягнути з відповідача майнову шкоду в розмірі 77158 грн, а також - стягнути упущену вигоду у розмірі 67200 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 12.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.05.2024.

02.05.2024 через відділ документального та інформаційного забезпечення Господарського суду Чернівецької області від відповідача 1, надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що позов є необгрунтованими, безпідставним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, як зазначає відповідач 1, зазначена рекламна конструкція до її демонтажу перебувала у незадовільному стані, а позовна вимога щодо стягнення збитків спрямована на збагачення позивача за рахунок відповідачів. Щодо стягнення з відповідачів упущеної вигоди, відповідач 1 зазначає, що теоретичне обгрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.

У підготовчому засіданні 02.05.2024 оголошено перерву до 16.05.2024.

Ухвалою суду від 16.05.2024 задоволено клопотання позивача (вх. № 1345) від 16.05.2024, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 18.06.2024.

17.06.2024 через систему «Електроний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 1739) в якому зазначає, що доводи відповідача 1 викладені у відзиві є не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволені, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 21.06.2024 призначено підготовче засідання на 04.07.2024.

Ухвалою суду від 04.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.07.2024.

11.07.2024, заслухавши вступні слова усіх представників сторін, у судовому засіданні оголошено про перерву, судове засідання призначено на 12:00 30.07.2024.

У судове засідання 30.07.2024 представник відповідача 2 не з`явився, що не перешкоджає проведенню даного судового засідання.

Заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.05.2012 між Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (правонаступником якого є Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради) (далі Департамент) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» укладено Договір № 923 про тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв.

Відповідно до пункту 1.1 Договору № 923 Департамент на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24.02.2012 № 258/8 надає Рекламорозповсюджувачу дозвіл на встановлення 15 (п`ятнадцяти) рекламних конструкцій із зовнішнім освітленням 3 * 6 м, в тому числі конструкції, яка розташована за адресою: вул. Галицький Шлях, м. Чернівці (біля стадіону «Мальва»).

Пунктом 3.1 Договору № 923 передбачено, що Договір укладено строком на 3 (три) роки і діє до 07.05.2015.

10.04.2015 та 29.04.2021 між Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради й товариством з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» підписано додаткові Договори № 1/866 та № 866/2 до Договору № 923, відповідно до яких сторони продовжити термін дії договору від 07.05.2012 № 923 до 07.05.2018 та до 07.05.2024 відповідно.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради Nє111/4 від 23.02.2022 затверджено перелік рекламних конструкцій, встановлених без дозвільних документів в м. Чернівцях, які підлягають демонтажу (далі - Перелік), до якого віднесено вказану вище рекламну конструкцію по вул. Галицький шлях (біля стадіону «Мальва»).

23.08.2022 представниками Департаменту здійснено демонтаж рекламної конструкції за адресою м. Чернівці вул. Галицький Шлях (біля стадіону «Мальва»).

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.10.2022 у справі Nє600/2881/22-а визнано протиправним та скасовано вищезазначене рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради в частині внесення до Переліку рекламних конструкцій, встановлених без дозвільних документів в м. Чернівцях, які підлягають демонтажу рекламної конструкції під номером 4 за адресою вул. Галицький шлях (біля стадіону Мальва).

28.12.2023 представник ТОВ «Ті, що виграють» звернулась до Департаменту з вимогою про встановлення рекламної конструкції на місце її демонтажу.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.05.2023 у справі Nє926/611/23 позовні вимоги ТОВ «Ті, що виграють» до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради задоволено. Ухвалено відновити становище, яке існувало до порушення прав товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють», шляхом встановлення рекламної конструкції за адресою м. Чернівці, вул. Галицький шлях (біля стадіону) на місце її демонтажу 23.08.2022

09.06.2023 Департаментом встановлено рекламну конструкцію за адресою м. Чернівці, вул. Галицький шлях (біля стадіону).

16.06.2023 позивач звернувся до відповідача 2 з листом № 20/06- 23 з проханням виправити виявлені під час попереднього огляду недоліки встановленої конструкції.

24.07.2023 позивач повторно звернувся до відповідача 2 з листом № 23/07-24 в якому наголосило на тому, що Департамент не виконує рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.05.2023 у справі № 926/611/23.

Згідно з Кошторисом №32-12-23 про визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику рекламної конструкції, розташованої по вул. Галицький шлях від 08.12.2023 висновком експерта-оцінювача, інженера будівельника ОСОБА_1 (сертифікат ФДМУ № 594/2023 від 26.10.2023) для відновлення попереднього стану конструкції потрібно виконати будівельно-монтажні роботи на загальну суму - 77 158.00 грн.

Згідно з приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої та другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з приписами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою, другою статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/715/17 від 12.03.2019 року.

Як вже встановлено, судовими рішеннями справі № 600/2881/22-а (рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.10.2022, яке набрало законної сили

- визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23.02.2022 № 111/4 «Про демонтаж рекламних конструкцій, встановлених без дозвільних документів в м. Чернівцях» в частині внесення до Переліку рекламних конструкцій, встановлених без дозвільних документів в м. Чернівцях, які підлягають демонтажу (додаток до рішення виконавчого комітету міської ради 23 лютого 2022 року № 111/4) рекламної конструкції під номером 4 за адресою: вул. Галицький Шлях, м. Чернівці (біля стадіону «Мальва»)

Так, судовими рішеннями у справі № 926/611/23 (рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.05.2023) позовні вимоги ТОВ «Ті, що виграють» до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради задоволено. Ухвалено відновити становище, яке існувало до порушення прав товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють», шляхом встановлення рекламної конструкції за адресою: вул. Галицький Шлях, м. Чернівці (біля стадіону «Мальва») на місце її демонтажу 23 серпня 2022 року.

За приписами частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі № 910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» № 24465/04 від 19.02.2009, «Пономарьов проти України» № 3236/03 від 03.04.2008).

Таким чином вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справах № 813/5074/17 та № 813/4955/17 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, не можуть їм суперечити. Обставини, встановлені при розгляді справ № 813/5074/17 та № 813/4955/17, зокрема щодо протиправності дій відповідача відносно прийняття спірного наказу від 13.03.2017 № 124 в частині зупинення дії Спеціального дозволу є доведеними, а тому такі обставини в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню при розгляді даної справи.

Отже, протиправність дій відповідачів, є доведеною.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про відшкодування шкоди в розмірі 77158 грн.

Щодо стягнення упущеної вигоди у сумі 67200 грн суд зазначає наступне.

Внаслідок неправомірних дій відповідача, виражених в незаконному знесені рекламної конструкції, позивач був позбавлений можливості виконувати умови Договору № 29-07/22-07 від 29.07.2022 укладеного між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

У даному випадку недоотриманий дохід (упущена вигода) позивачем підтверджується укладеним Договором № 29-07/22-07 від 29.07.2022 між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо.

Статтями 22, 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування, а також на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 визначила, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Враховуючи вище викладене позовна вимога про стягнення упущеної вигоди у сумі 67200 грн є обґрунтованою, заявленою відповідно до чинного законодавства та такою, що підлягає задоволенню.

За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно частини 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 та 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд додатково звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України, Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради та Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про відшкодування збитків - 144358 грн- задовольнити У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

06.03.2024 між позивачем та адвокатом Рожок Лідією Петрівною укладено Договір № 36/24 про надання правової допомоги.

Пунктом 1.1 Договору передбачено надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

01.07.2024 між позивачем та адвокатом підписано Додаткову угоду до Договору № 36/24, якою погодили, що гонорар адвоката за супровід справи № 926/996/24 складає - 24700 грн.

01.07.2024 сторонами підписано акт № 1 прийому * передачі наданих послуг.

Заперечень щодо поданої заяви про стягнення судових витрат на правову допомогу у даній справі від відповідачів на адресу суду не надходило.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник, при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об`єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України урегульовано, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову на відповідача,

2) у разі відмови в позові на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Частиною п`ятою цієї статті Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Заперечень щодо поданої заяви та клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у даній справі від позивача на адресу суду не надходило.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Таким чином відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частин 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

У справі № 755/9215/15-ц Велика Палата вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

З огляду на вище викладене, враховуючи відсутність заперечень з боку відповідачів щодо розміру заявлених судових витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимогу про стягнення 24700 грн судових витрат на правничу вимогу відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради та Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про стягнення майнової шкоди - 144358 грн задовольнити.

2. Стягнути з Виконавчого комітету Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 04062216) та Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, вул. Богдана Хмельницького, 64А, код 44158575) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» (58000, м. Чернівці, вул. Комунальників, 3А, код 38048850) 144358 грн майнової шкоди, 3028 грн судового збору, та 24700 грн витрат на правничу допомогу.

3. З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне судове рішення складено 08.08.2024.

Суддя О.В. Гончарук