Постанова

від 17.07.2024 по справі 912/1665/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/1665/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Волковицької Н. О.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрійського професійного аграрного ліцею на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2024 (колегія суддів: Іванов О. Г., Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.) та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023 (суддя Закурін М. К.) у справі

за позовом Олександрійського професійного аграрного ліцею до Олександрійської міської ради Кіровоградської області про скасування рішень та державної реєстрації речового права,

за участю представника позивача - Іванової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Олександрійський професійний аграрний ліцей (далі - Ліцей) звернувся до Олександрійської міської ради Кіровоградської області з позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 13.1. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 16.12.2016 № 205, згідно якого вирішено дати дозвіл Олександрійській міській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області;

- визнати незаконним та скасувати пункт 6.2. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24.02.2017 № 248, згідно якого внесено зміни до пункту 13.1 рішення від 16.12.2016 № 205 та викладено його у наступній редакції: "Надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області";

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.7. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 28.04.2017 № 281, згідно якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови площею 44,9180 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області;

- скасувати запис в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку площею 44,9180 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 44,9180 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001 за територіальною громадою м. Олександрії в особі Олександрійської міської ради.

На обґрунтування позову Ліцей посилався зокрема на те, що:

- розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 Середньому професійному-технічному училищу № 1 м. Олександрії (далі - Училище), правонаступником якого є Ліцей, у постійне користування виділено 183,2 га із земель Колгоспу ім. Леніна Олександрійського району;

- у 2012 році йому стало відомо, що земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні Ліцею, знаходяться у межах міста Олександрія, а тому з метою упорядкування документів на землекористування він звернувся до Олександрійської міської ради із клопотанням про відведення земельної ділянки площею 37,6078 га;

- рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17 суд відмовив у позові Ліцею про визнання за ним права постійного користування на спірну земельну ділянку, пославшись на незавершеність процедури державної реєстрації набуття такого права, яка у Ліцею не є втраченим;

- відповідно до рішення Олександрійської міської ради № 91 від 29.01.2021 "Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею" Ліцею наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі з метою відведення у постійне користування земельних ділянок орієнтовною загальною площею 376078,45 кв. м для дослідних та навчальних цілей за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у користування Ліцею з 18.05.1962 на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961;

- оскаржувані в межах предмету позову рішення міської ради перешкоджають Ліцею завершити процедуру оформлення постійного користування земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. Судами у цій справі було встановлено, що 14.12.2018 Господарський суд Кіровоградської області прийняв рішення у справі № 912/1604/17 за позовом Олександрійського професійного аграрного ліцею до Олександрійської міської ради Кіровоградської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 37,607845 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення Олександрійської міської ради у межах міста Олександрія, яка знаходиться суміжно з Користівським та Кременчуцьким шосе. На даний час рішення суду набрало законної сили.

3. Судовими рішеннями у справі № 912/1604/17 було встановлено, зокрема, що:

- згідно зі статутом Олександрійського професійного аграрного ліцею, затвердженого заступником Міністра освіти і науки України, Ліцей є правонаступником Професійно-технічного училища № 31 м. Олександрії, а те за наказом Кіровоградського обласного управління профтехосвіти № 151 від 16.08.1984 утворене внаслідок реорганізації (зміни найменування) Середнього професійного-технічного училища № 1 м. Олександрії;

- у відповідності до розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 Олександрійському профучилищу № 1 у постійне користування виділено 183,2 га земель за рахунок земель колгоспу ім. Леніна Олександрійського району;

- за довідкою про забезпечення землею училищ механізації Олександрійське профучилище № 1 з виділеною землею мало 343,2 га землі;

- у травні 1962 року відділом землевпорядження Кіровоградської землевпорядної експедиції обласного управління сільського господарства складений акт перенесення в натурі проекту внутрішньогосподарського землевпорядження від 18.05.1962, у відповідності з яким Училищу передано сім полів польових змін загальною площею 309,1 га та три інших ділянки загальною площею 12,3 га;

- земельна ділянка, яка була відведена Училищу у 1962 році знаходилась за межами міста Олександрії, перебувала у користуванні колгоспу ім. Леніна Олександрійського району та була включена до меж міста Олександрії постановою Верхової Ради України від 05.05.1996 № 160/96-ВР;

- під час опрацювання та розробки документів землевпорядкування на виконання наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 22.05.2012 № 612 "Про підготовку матеріально-технічної бази навчальних закладів, установ освіти і науки, молоді та спорту до роботи в новому 2012/2013 навчальному році та в осінньо-зимовий період" Ліцею стало відомо, що частина земель, які були відведені у постійне користування Училищу та перебували у користуванні з 1962 року, а саме 37,607845 га, знаходяться у межах міста Олександрія;

- у зв`язку з цим Ліцей звернувся з клопотанням до Олександрійської міської ради про відведення йому земельної ділянки розміром 37,607845 га, проте рішенням Міської ради № 914 від 15.02.2014 "Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею про відведення земельних ділянок в постійне користування" йому було відмовлено.

4. Разом з тим, у рішенні Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17 суд зазначив, що справа розглядалася після скасування попередніх судових рішень місцевого та апеляційного судів постановою Верховного Суду від 11.06.2018. Так, рішенням від 22.08.2017 суд позовні вимоги задовольнив частково та визнав за Ліцеєм право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 376078,45 кв. м. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 рішення залишене без змін.

5. Згідно з постановою від 11.06.2018 у справі №912/1604/17 Верховний Суд окреслив підставу для скасування попередніх судових рішень та зазначив, що нею є не з`ясування судами наявності правопідтверджуючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою, передбачених статтею 193 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922, а також факту внесення позивача до відповідного земельного реєстру (списку) землекористувачів. Зокрема, Кодекс передбачав обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, а положення постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та народних комісарів УРСР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.1925 встановлювали, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

6. За результатами нового розгляду справи 912/1604/17 суд першої інстанції установив, що: "… матеріали справи не містять відповідних доказів, які б підтверджували факт наявності правопідтверджуючих документів позивача на постійне користування земельними ділянками, а також внесення позивача до відповідного загального реєстру (списку) землекористувачів".

7. За змістом рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17 суд відмовив у позові Ліцею, пославшись хоча і на набуття ним у відповідності до законодавства, чинного на час передачі спірної земельної ділянки у користування, права її постійного користування, але незавершеність процедури державної реєстрації набуття такого права. До того ж, суд вказав, що відповідне право на реєстрацію не втрачене. Відповідне рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось і набрало законної сили 16.01.2019.

8. Як слідує із довідки № 7 від 20.03.1989 виданої Виконкомом Олександрійської районної Ради депутатів до справи про видачу акта на право користування землею Олександрійському училищу механізації сільського господарства № 1 Олександрійського району Кіровоградської області, Училище користувалося землею площею 183,2 га на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961, а на загальній площі відведених земель станом на 01.11.1960 обліковувалося 324,6 га ріллі та 26,4 га інших земель.

9. За змістом пункту 13.1 рішення Олександрійської міської ради № 205 від 16.12.2016 "Про відведення земельних ділянок у власність шляхом продажу, у постійне користування, тимчасове користування на умовах строкового сервітуту та в оренду, про поділ земельних ділянок" міській раді наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу житлової та громадської забудови Олександрійської міської ради для житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області.

10. У подальшому, згідно з пунктом 6.2 рішення Олександрійської міської ради від 24.02.2017 № 248 "Про відведення земельних ділянок у постійне користування, тимчасове користування на умовах строкового сервітуту, у власність (шляхом викупу) та в оренду, поділ земельних ділянок, проведення інвентаризації земель комунальної власності, проведення розрахунків з орендної плати за земельні ділянки" до пункту 13.1 рішення Олександрійської міської ради № 205 від 16.12.2016 внесені зміни. Цими змінами міській раді наданий дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови Олександрійської міської ради для житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області.

11. Відповідно до пункту 1.7 рішення Олександрійської міської ради від 28.04.2017 № 281 "Про відведення земельних ділянок у постійне користування, тимчасове користування на умовах строкового сервітуту, у власність (шляхом викупу) та в оренду, поділ земельних ділянок" міською радою затверджена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови Олександрійської міської ради для житлової та громадської забудови площею 44,9180 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області.

12. З Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 164949314 від 25.04.2019 та № 316392180 від 30.11.2022 у Реєстрі наявні відомості (реєстраційний номер 1265101535103) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001. Зокрема, її площа складає 44,918 га; цільовим призначенням є "землі житлової та громадської забудови, для житлової та громадської забудови"; розташована вона у м. Олександрія Кіровоградської області; належить до комунальної власності територіальної громади м. Олександрія в особі Олександрійської міської ради. Державна реєстрація земельної ділянки здійснена 02.06.2017.

13. Як слідує з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002985622019 від 08.04.2019 у кадастрі наявні відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, які відповідають відомостям з наведеного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

14. Відповідно до пункту 1 рішення Олександрійської міської ради від 21.12.2019 № 861 "Про затвердження містобудівної документації" міська рада затвердила генеральний план м. Олександрія Кіровоградської області.

15. Відповідно до рішення Олександрійської міської ради № 91 від 29.01.2021 "Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею" Ліцею наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі з метою відведення у постійне користування земельних ділянок орієнтовною загальною площею 376078,45 кв. м для дослідних та навчальних цілей за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у користуванні Ліцею з 18.05.1962 на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961.

16. З листа фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 № 121 від 17.01.2022 розроблення технічної документації із землеустрою на виконання наданого Ліцею дозволу унеможливлене серед іншого фактом зміни категорії спірної земельної ділянки із "земель сільськогосподарського призначення" на "землі житлової та громадської забудови", а тому сам дозвіл не відповідає містобудівній документації.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. 08.02.2023 Господарський суд Кіровоградської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2024, про відмову у задоволенні позовних вимог.

18. Місцевий господарський суд керувався тим, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17 було встановлено, що Ліцей як правонаступник Училища не підтвердив наявності у нього відповідних документів, у тому числі їх державної реєстрації, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання права постійного користування на земельну ділянку відмовив.

19. При розгляді даної справи позивач також не надав відповідних доказів (документів), які підтверджували б набуття ним права постійного користування спірною земельною ділянкою, а тому суд зробив висновок, що він не довів наявність у нього відповідного речового права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

20. Суд першої інстанції також зазначив, що сама наявність дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом, який би породжував право постійного користування земельною ділянкою. Здійснений судом першої інстанції аналіз обставин справи, положень законодавства вказує на те, що позивач не є суб`єктом земельних правовідносин по відношенню до земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, оскільки не набув прав користування нею. У зв`язку з цим суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким також погодився і апеляційний суд, що прийняті відповідачем акти не порушують прав та інтересів позивача.

21. Суд апеляційної інстанції у своїй постанові також зазначив, що не враховує правову оцінку, яку надав суд у рішенні від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17, щодо набуття Ліцеєм права постійного користування земельною ділянкою, оскільки вона суперечить висновку зробленому у цьому ж рішенні про недоведеність факту наявності як правопідтверджуючих документів на земельну ділянку, так і їх державної реєстрації у встановленому на той час порядку. Більш того, суд відмовив за результатами розгляду справи саме у визнанні за позивачем права постійного користування на неї.

22. Окрім цього, суди дійшли висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Так, суди послалися на те, що позивачем було обрано такий спосіб захисту як "визнання незаконним та скасування", який відповідає статтям 21, 393, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Натомість відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у випадку порушення прав та інтересів у земельних правовідносинах внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування акта належним способом захисту є вимогам про визнання такого акта "недійсним".

23. Відмовляючи у позові з мотивів відсутності у Ліцею порушеного права та обрання ним неналежного способу захисту, суди зазначили, що аналіз оспорюваних позивачем рішень міської ради та державної реєстрації на предмет їх законності і обґрунтованості ними не здійснювався.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

24. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

25. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні оскаржуваних судових рішень без урахування правових позицій суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

26. Заявник також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.1990 №562-XII та пункту 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України; підпункту "д" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України, статті 21 Цивільного кодексу України, частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; частини 7 статті 11 ГПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

27. У відзиві на касаційну скаргу Олександрійська міська рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги. Відповідач зазначає, що суди перших двох інстанцій дійшли правильних висновків, а позивачем не доведено наявність у нього порушеного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Позиція Верховного Суду

28. Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про: визнання незаконними та скасування частково рішень Олександрійської міської ради Кіровоградської області; скасування запису в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою міста Олександрії в особі Олександрійської міської ради.

29. Підставами позову є незаконна зміна (не у відповідності до законодавства) Олександрійською міською радою Кіровоградської області цільового призначення спірної земельної ділянки і вона порушує право Ліцею на оформлення за ним права постійного користування земельною ділянкою. Така зміна цільового призначення, на думку позивача, унеможливлює завершення ним процедури передачі земельної ділянки у його постійне користування. Первинно, станом на дату прийняття розпорядження Радою Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 про надання її у постійне користування, відповідна земельна ділянка відносилася до категорії земель "сільськогосподарського призначення", а тому Ліцей міг оформлювати права на неї саме з таким цільовим призначенням. Однак, оскільки за оспорюваними рішеннями міської ради земельна ділянка була переведена у категорію земель "житлової та громадської забудови", то ця обставина унеможливлює як розробку проекту землеустрою, так і подальшу реєстрацію права на земельну ділянку за позивачем.

30. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

31. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

32. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України. Такий перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

33. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

34. Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

35. Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

36. Частина перша статті 3 ЗК України визначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

37. ЗК України є основним предметним законодавчим актом, який регулює земельні правовідносини, що виникають між їх учасниками.

38. Однією зі складових частин земельних правовідносин за частиною другою статті 2 ЗК України є суб`єкти відносин. Фактично суб`єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов`язками достатніми для участі у земельних правовідносинах. До них віднесені фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юридичні особи, територіальні громади (реалізують свої повноваження, як правило, через органи місцевого самоврядування), держава (реалізує свої повноваження в сфері земельних правовідносин через відповідні органи державної влади). Водночас, іншою складовою частиною земельних правовідносин відповідно до частини третьої статті 2 ЗК України є їх об`єкти, а саме землі у межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

39. Отже, ключовим у контексті спірних правовідносин, з огляду на наведені приписи, є визначення позивача як суб`єкта земельних правовідносин стосовно конкретної (спірної) земельної ділянки через призму наявності у нього відповідних оформлених прав землекористування та/або цивільного інтересу в оформленні таких прав на земельну ділянку.

40. Відповідно до пункту "г" частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Крім того, згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

41. Згідно зі статтею 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державні або комунальній власності, без встановлення строку. Це право набувають з поміж інших установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

42. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка у складі іншої була передана у користування позивачу на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 18.02.1961 № 127-р, тобто за законодавством та порядком, які існували станом на час передачі. При цьому, вона знаходилась за межами міста Олександрії та перебувала у користуванні колгоспу ім. Леніна Олександрійського району.

43. Так, на час відведення земельної ділянки у постійне користування правопопереднику Ліцею, земельні відносини регулювалися Земельним кодексом УСРР 1922 року.

44. За змістом ЗК УСРР 1922 року:

- усі землі за межами діючої міської межі, у чиєму б користуванні вони не перебували, входять у територію волостей, перебувають у загальному веденні Земорганів і підкоряються відповідним постановам Кодексу законів про землю, при цьому землі, що фактично обслуговують міські комунальні підприємства (водопроводи, поля зрошення, радгоспи і т. д.) закріплюються за цими підприємствами (стаття 150);

- землевпорядні дії проводяться в порядку, зокрема, відведення земель, що надаються в користування державним організаціям, установам і підприємствам, містам і населенням міського типу, а також на особливих умовах (оренди, концесії та ін.), іншим установам, суспільствам і особам (пункт "а" статті 169);

- землевпорядні дії виконуються під загальним спостереженням, керівництвом і контролем Народного Комісаріату Землеробства, місцевими землевпорядними установами через уповноважених на те землемірів-землевпорядників (стаття 170);

- справи про землевпорядженню проводяться в наступній поступовості: порушення землевпорядну справи; підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту й пред`явлення його учасникам землевпорядження; затвердження проекту землевпорядження й приведення його й виконання із установленням на місці прикордонних межових знаків; складання й видача сторонам землевпорядних документів (стаття 180);

- виконання проекту землевпорядження полягає в закріплені на місцевості границь землекористування постійними межовими знаками, з державним гербом У. Р. С. Р. на них (стаття 191);

- при остаточному затвердженні проектів землеустрою землеустрійними установами складаються і, після державного запису утворених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землеустрою належно засвідчені документи (стаття 193);

- державна земельна реєстрація поділялась на основну, що полягала в первісному заповненні карт та реєстрів, та поточну, ціллю якої було своєчасне внесення в акти реєстрації тих змін в правовому, господарському та природному стані земельних ділянок, які виникали з часом; у названих документах повинні бути означені кордони, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою; землевпорядні плани, акти і діловодства зберігаються при землевпорядних установах (стаття 196);

- земельна реєстрація ведеться по кожній волості окремо і при цьому складаються наступні акти: загальна карта землекористувань волості; карта окремих селищ; загальний реєстр (список) землекористувачів волості; садибних ділянок всіх селищ волості; реєстр земельних товариств волості (стаття 197).

45. Поряд з цим, згідно з Розділом ІІ постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.1925:

- усі без винятку земельні й лісові дільниці в межах міської смуги й смуги містечок належить реєструвати;

- реєстрація земельних дільниць покладається на органи комунального господарства й відомості, які містяться в актах реєстрації й у виданих з них витягах і викопійовках, мають приймати всі установи й особи як правдиві доти, доки противне не буде доведене судовим порядком.

З наведених правових положень слідує, що:

- земельний кодекс передбачав обов`язковість оформлення справи по землевпорядженню шляхом порушення та її підготовки, складання і затвердження проекту, приведення проекту на місцевості, а також складання після цього й видачі землевпорядних документів з подальшою державною реєстрацією;

- постанова встановлювала, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

46. У постанові від 11.07.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 912/1604/17 надав правовий висновок стосовно застосування наведених правових положень ЗК УРСР 1922 року та Розділу ІІ постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.1925 і вказав, що ЗК УРСР від 29.11.1922 передбачав обов`язковість оформлення, держаної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, а постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.1925 також було передбачено, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

47. Відтак, за наведеними положеннями та висновками право постійного користування земельною ділянкою за законодавством, яке діяло станом на час прийняття розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961, виникало у суб`єкта лише за наслідками дотримання відповідної процедури набуття: - розробки проекту землевідведення; - видачі правопідтверджуючого документа; - та його реєстрації шляхом внесення землекористувача до загального реєстру (списку) землекористувачів.

48. На підставі наведеного суди у цій справі встановили, що Ліцеєм не було надано відповідних доказів (документів), які підтверджували б набуття ним права постійного користування спірною земельною, виділеної його правопопереднику розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961. У зв`язку з наведеним, суди перших двох інстанцій вважали, що позивачем не доведено належними засобами доказування у розумінні положень статей 76-79, 91 ГПК України факт порушення його прав і законних інтересів, які підлягали би захисту у судовому порядку.

49. Проте, такі висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача статусу суб`єкта спірних земельних відносин та порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, є передчасними.

50. Як вбачається із оскаржуваних судових рішень, судами не було враховано, що підставами позову позивач визначив саме наявність у нього перешкод для завершення ним процедури оформлення права користування, яке виникло у нього на підставі рішення уповноваженого органу, яке в свою чергу підлягає виконанню. За таких обставин не може вважатися обґрунтованою відмова у задоволенні позову саме у зв`язку з відсутністю у Ліцею правопідтверджуючих документів, у тому числі їх державної реєстрації. Як визначив позивач, його позов у цій справі направлений на те, щоб лише в кінцевому результаті (після усунення перешкод, якими на думку позивача є незаконні рішення міської ради) одержати такі правопосвідчувальні документи та завершити належне оформлення права користування відповідною земельною ділянкою.

51. До того ж, при розгляді цієї справи судами не були застосовані норми матеріального права, які підлягають застосуванню. Так, відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.1990 № 562- XII встановлено, що рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

52. Аналогічні за своїм змістом положення містяться також у пункті 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

53. Наведені норми підтверджують, що законодавець послідовно протягом тривалого часу дотримувався регулювання відповідно до якого рішення уповноважених органів про надання земельних ділянок підлягають виконанню у відповідності до чинного на момент оформлення таких прав законодавства, а також передбачив можливість виникнення до оформлення землекористування у громадян, підприємств, установ, організацій суб`єктивних прав, які виникли на підставі рішень уповноважених органів та пов`язані із можливістю їх виконання. Будь-яких норм щодо припинення (втрати) прав на земельні ділянки, отримані у користування до введення в дію ЗК УРСР 1990 року, земельне законодавство не містить.

54. Колегія суддів також звертає увагу на наступні висновки, які були зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц:

"У пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування. Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування НМУ імені О. О. Богомольця земельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішень виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 7 вересня 1957 року № 640 та від 31 січня 1959 року № 85. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акту), що посвічує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав. З матеріалів справи, яка переглядається, убачається, що НМУ імені О. О. Богомольця набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1957-1959 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування університету не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку університет не позбавлений. Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за НМУ імені О. О. Богомольця до його належного переоформлення.

Ураховуючи викладене, наведений в мотивувальній частині рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій висновок про те, що в університету не виникло право користування земельними ділянками, оскільки жодних правовстановлюючих документів про право користування землею йому не видавалося, а рішення виконавчого комітету Київської обласної ради від 7 вересня 1957 року № 640 та від 31 січня 1959 року № 85 не були реалізовані - є помилковим".

55. Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі про те, що у Ліцею не виникло право користування земельними ділянками, оскільки жодних правовстановлюючих документів про право користування землею йому не видавалося, а розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 щодо виділення у постійне користування земельної ділянки правопопереднику Ліцею не було реалізоване, були зроблені без врахування приписів пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.1990 №562-XII та пункту 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, які підлягають застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

56. Щодо посилань на можливість виникнення у позивача на підставі рішення Олександрійської міської ради № 91 від 29.01.2021 "Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею" прав, які підлягають судовому захисту, то колегія суддів зазначає наступне.

57. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц отримання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення (про надання дозволу) не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.

58. В той же час, хоча дозвіл на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом, який би породжував право постійного користування земельною ділянкою, слід враховувати, що у даній справі відповідне рішення Олександрійської міської ради № 91 від 29.01.2021 "Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею" було прийнято на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 340/1939/19, а Ліцей звернувся до Олександрійської міської ради з відповідним клопотанням від 30.01.2019 № 7 після набрання законної сили рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17, в якому було зазначено, що Ліцеєм не втрачена можливість належного оформлення свого права постійного користування спірними земельними ділянками.

59. Окрім цього судами у цій справі та у справі № 912/1604/17 було встановлено факт прийняття розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 щодо виділення у постійне користування правопопереднику Ліцею земельної ділянки у користування, а також те, що дане рішення не було виконане (реалізоване).

60. Враховуючи вказане вище, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами не було застосовано відповідних норм права (пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.1990 №562-XII та пункту 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України), у зв`язку із чим зроблено помилковий висновок щодо відсутності у позивача права на звернення до суду.

61. Оскільки перевірка оскаржуваних рішень міської ради, запису та державної реєстрації, які є предметом позову, на предмет їх законності і обґрунтованості не здійснювався ані судом першої, ані апеляційної інстанцій, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

62. Як вбачається з матеріалів справи, Ліцей наголошував на тому, що оскаржувані рішення відповідача перешкоджають йому набути у майбутньому право постійного користування земельною ділянкою на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961. Під час нового розгляду судами, з урахуванням наявності у позивача права на судовий захист, має бути надана оцінка усім обставинам справи із врахуванням доказів сторін у справі, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

63. Частинами першою та другою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

64. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (частина перша статті 75 ГПК України).

65. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України.

66. Щодо доводів касаційної скарги стосовно необґрунтованості висновків судів в частині обрання позивачем неналежного способу захисту (заявлення ним вимог про "визнання незаконним та скасування" замість "визнання недійсним" рішень міської ради) колегія суддів зазначає наступне.

67. Як вбачається з позову, Ліцей оспорює рішення міської ради, посилаючись на їх протиправність, зазначає, що ефективним способом захисту в даному випадку є вимоги щодо визнання їх незаконними та скасування в оскаржуваній частині.

68. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21, пункт 31), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (провадження № 14-10цс23, пункт 58).

69. Тому колегія суддів виснує, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 року у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

71. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

72. За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

73. Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

74. Під час нового розгляду справи судам слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Судові витрати

75. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Олександрійського професійного аграрного ліцею задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Н. О. Волковицька