Рішення

від 28.11.2024 по справі 912/1665/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 рокуСправа № 912/1665/22

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Олександрійського професійного аграрного ліцею (Користівське шосе, буд. 6, смт. Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28020)

до: Олександрійської міської ради Кіровоградської області (просп. Соборний, буд. 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000)

про скасування рішень та державної реєстрації речового права,

секретар судового засідання - Коваленко Т.А.

представники сторін

від позивача - Іванова І.А., адвокат, ордер серія ВА № 1093073 від 10.10.24;

від відповідача - участі не брав;

в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Олександрійського професійного аграрного ліцею до Олександрійської міської ради Кіровоградської області про скасування рішень та державної реєстрації речового права. А саме:

- визнати незаконним та скасувати пункт 13.1. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 16.12.2016 № 205, згідно з яким було вирішено дати дозвіл Олександрійській міській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області;

- визнати незаконним та скасувати пункту 6.2. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24.02.2017 № 248, згідно з яким було внесено зміни до пункту 13.1. рішення від 16.12.2016 № 205 та викладено його у наступній редакції: "надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області";

- визнати незаконним та скасувати пункту 1.7. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 28.04.2017 № 281, згідно з яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови площею 44,9180 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області;

- скасувати запис в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку площею 44,9180 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 44,9180 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001 за територіальною громадою м. Олександрії в особі Олександрійської міської ради.

Рішенням суду від 08.02.2023, яке залишене без змін постановою від 16.01.2024 Центрального апеляційного господарського суду, в позові відмовлено.

Постановою від 17.07.2024 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду частково задоволено касаційну скаргу позивача, скасовано рішення від 08.02.2023 та постанову від 16.01.2024 Центрального апеляційного господарського суду, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Ухвалою від 16.09.2024 господарським судом прийнято справу до свого провадження та призначено підготовче засідання на 10.10.2024.

08.10.2024 до суду надійшло пояснення відповідача.

Ухвалою від 10.10.2024 господарським судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2024.

05.11.2024 оголошено перерву до 21.11.2024.

21.11.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

21.11.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 28.11.2024.

27.11.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Представник позивача в судовому засіданні 28.11.2024 позов підтримав повністю.

Представник відповідача не брав участі в судовому засіданні. Суд враховує клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності представника.

У судовому засіданні 05.11.2024 досліджено докази у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив таке.

Олександрійський професійний аграрний ліцей є правонаступником Професійно-технічного училища № 31 м. Олександрії, яке, у свою чергу, було правонаступником Середнього професійно-технічного училища № 1 м. Олександрії (т. 1 а.с. 18-31).

Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 СПТУ № 1 було виділено 183,2 га із земель Колгоспу ім. Леніна Олександрійського району; при цьому відповідно до довідки про забезпечення землею училищ механізації у користуванні Училища разом з виділеною землею перебувала земля площею 343,2 га (т. 1 а.с. 39-42).

Відповідно до Акта перенесення в натурі проекту внутрішньогосподарського землевпорядження від 18.05.1972, складеного відділом землевпорядження Кіровоградської землевпорядної експедиції обласного управління сільського господарства, Училищу передані 7 полів польових змін загальною площею 309,1 га та 3 інші ділянки загальною площею 12,3 га( т. 1 а.с. 46). За наслідками передачі земель Училищу у користуванні Ліцею перебували земельні ділянки загальною площею 37,6078 га.

Як зазначає позивач, у 2012 році йому стало відомо, що земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні Ліцею, знаходяться у межах міста Олександрія, а тому, з метою упорядкування документів на землекористування він звернувся до Олександрійської міської ради із клопотанням про відведення земельної ділянки площею 37,6078 га.

15.02.2013 Олександрійська міська рада прийняла рішення № 914, яким відмовила йому у погодженні передачі земельної ділянки у постійне користування ( т. 1 а.с. 58).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17 суд відмовив у задоволенні позову про визнання за ним права користування спірною земельною ділянкою та вказав, що відповідною підставою є незавершення процедури отримання земельних ділянок у постійне користування за розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 18.02.1961 № 127-р, втім діюче законодавство надає йому можливість оформити відповідні права на даний час (т. 1 а.с. 68-71).

Позивач зазначає, що 30.01.2019 він звернувся до Олександрійської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 37,6078 га у постійне користування, але за наслідками розгляду клопотання Олександрійська міська рада листом № 9/02/06/02 від 07.02.2019 та рішенням № 770 від 05.07.2019 відмовила у цьому (т. 1 а.с. 90).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 340/1939/19 за позовом ліцею суд зобов`язав Олександрійську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування (т. 1 а. с. 91-96).

При розробленні відповідного проекту землеустрою Олександрійському професійному аграрному ліцею стало відомо, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі земельні ділянки, на які він претендує, мають інше цільове призначення, а саме "землі житлової та громадської забудови" (т. 1 а. с. 98), технічна документація зі зміненим цільовим призначенням земельної ділянки затверджена рішенням Олександрійської міської ради № 281 від 28.04.2017 (т. 1 а. с. 120), у процедурі затвердження технічної документації була сформована нова земельна ділянка площею 44,918 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 37,6078 га (т. 1 а. с. 121-125).

02.06.2017 Олександрійська міська рада здійснила державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 44,918 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001.

На думку позивача зміна цільового призначення земельної ділянки здійснена не у відповідності до законодавства і вона порушує його право на оформлення права постійного користування земельною ділянкою.

Позивач зазначає, що належним способом зміни цільового призначення земель за законодавством є формування земельної ділянки, можливо і за технічною документацією за наслідками інвентаризації, але без зміни цільового призначення, з наступним розробленням проекту відведення з метою зміни цільового призначення, втім Міська рада поєднала зміну цільового призначення та формування земельної ділянки, що є недопустимим. Крім того спірна земельна ділянка не може використовуватися для житлової та громадської забудови, оскільки знаходиться біля кладовища у межах санітарно-захисної зони.

Позивач вважає, що обраними ним способами захисту досягається поновлення порушених прав щодо подальшого оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою. Строк позовної давності не сплинув, оскільки рішення з надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування прийняте Міською радою у 2021 році, а тому саме з того часу він дізнався про вплив рішення на неможливість розробки проекту землеустрою.

Вищезазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Розглядаючи спір по суті, суд враховує таке.

Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про: визнання незаконними та скасування частково рішень Олександрійської міської ради Кіровоградської області; скасування запису в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою міста Олександрії в особі Олександрійської міської ради.

Підставами позову є незаконна зміна (не у відповідності до законодавства) Олександрійською міською радою Кіровоградської області цільового призначення спірної земельної ділянки, яка порушує право Олександрійського професійного аграрного ліцею на оформлення за ним права постійного користування земельною ділянкою. Така зміна цільового призначення, на думку позивача, унеможливлює завершення ним процедури передачі земельної ділянки у його постійне користування.

Станом на дату прийняття розпорядження Радою Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.61 про надання її у постійне користування, відповідна земельна ділянка відносилася до категорії земель "сільськогосподарського призначення", а тому Олександрійський професійний аграрний ліцей міг оформлювати права на неї саме з таким цільовим призначенням. Однак, оскільки за оспорюваними рішеннями міської ради земельна ділянка була переведена у категорію земель "житлової та громадської забудови", то ця обставина унеможливлює як розробку проекту землеустрою, так і подальшу реєстрацію права на земельну ділянку за позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено ст. 16 ЦК України. Такий перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Частина 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

ЗК України є основним предметним законодавчим актом, який регулює земельні правовідносини, що виникають між їх учасниками.

Однією зі складових частин земельних правовідносин за ч. 2 ст. 2 ЗК України є суб`єкти відносин. Фактично суб`єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов`язками достатніми для участі у земельних правовідносинах. До них віднесені фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юридичні особи, територіальні громади (реалізують свої повноваження, як правило, через органи місцевого самоврядування), держава (реалізує свої повноваження в сфері земельних правовідносин через відповідні органи державної влади). Водночас, іншою складовою частиною земельних правовідносин відповідно до ч. 3 ст. 2 ЗК України є їх об`єкти, а саме землі у межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Отже, ключовим у контексті спірних правовідносин, з огляду на наведені приписи, є визначення позивача як суб`єкта земельних правовідносин стосовно конкретної (спірної) земельної ділянки через призму наявності у нього відповідних оформлених прав землекористування та/або цивільного інтересу в оформленні таких прав на земельну ділянку.

Відповідно до п. "г" ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державні або комунальній власності, без встановлення строку. Це право набувають з поміж інших установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка у складі іншої була передана у користування позивачу на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 18.02.61 № 127-р, тобто за законодавством та порядком, які існували станом на час передачі. При цьому, вона знаходилась за межами міста Олександрії та перебувала у користуванні колгоспу ім. Леніна Олександрійського району.

На час відведення земельної ділянки у постійне користування правопопереднику Ліцею, земельні відносини регулювалися Земельним кодексом УСРР 1922 року.

За змістом ЗК УСРР 1922 року:

- усі землі за межами діючої міської межі, у чиєму б користуванні вони не перебували, входять у територію волостей, перебувають у загальному веденні Земорганів і підкоряються відповідним постановам Кодексу законів про землю, при цьому землі, що фактично обслуговують міські комунальні підприємства (водопроводи, поля зрошення, радгоспи і т. д.) закріплюються за цими підприємствами (ст. 150);

- землевпорядні дії проводяться в порядку, зокрема, відведення земель, що надаються в користування державним організаціям, установам і підприємствам, містам і населенням міського типу, а також на особливих умовах (оренди, концесії та ін.), іншим установам, суспільствам і особам (п. "а" ст. 169);

- землевпорядні дії виконуються під загальним спостереженням, керівництвом і контролем Народного Комісаріату Землеробства, місцевими землевпорядними установами через уповноважених на те землемірів-землевпорядників (ст. 170);

- справи про землевпорядженню проводяться в наступній поступовості: порушення землевпорядну справи; підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту й пред`явлення його учасникам землевпорядження; затвердження проекту землевпорядження й приведення його й виконання із установленням на місці прикордонних межових знаків; складання й видача сторонам землевпорядних документів (ст. 180);

- виконання проекту землевпорядження полягає в закріплені на місцевості границь землекористування постійними межовими знаками, з державним гербом У. Р. С. Р. на них (ст. 191);

- при остаточному затвердженні проектів землеустрою землеустрійними установами складаються і, після державного запису утворених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землеустрою належно засвідчені документи (ст. 193);

- державна земельна реєстрація поділялась на основну, що полягала в первісному заповненні карт та реєстрів, та поточну, ціллю якої було своєчасне внесення в акти реєстрації тих змін в правовому, господарському та природному стані земельних ділянок, які виникали з часом; у названих документах повинні бути означені кордони, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою; землевпорядні плани, акти і діловодства зберігаються при землевпорядних установах (ст. 196);

- земельна реєстрація ведеться по кожній волості окремо і при цьому складаються наступні акти: загальна карта землекористувань волості; карта окремих селищ; загальний реєстр (список) землекористувачів волості; садибних ділянок всіх селищ волості; реєстр земельних товариств волості (ст. 197).

Згідно з Розділом II постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.25:

- усі без винятку земельні й лісові дільниці в межах міської смуги й смуги містечок належить реєструвати;

- реєстрація земельних дільниць покладається на органи комунального господарства й відомості, які містяться в актах реєстрації й у виданих з них витягах і викопійовках, мають приймати всі установи й особи як правдиві доти, доки противне не буде доведене судовим порядком.

З наведених правових положень слідує, що:

- земельний кодекс передбачав обов`язковість оформлення справи по землевпорядженню шляхом порушення та її підготовки, складання і затвердження проекту, приведення проекту на місцевості, а також складання після цього й видачі землевпорядних документів з подальшою державною реєстрацією;

- постанова встановлювала, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

У постанові від 11.07.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 912/1604/17 надав правовий висновок стосовно застосування наведених правових положень ЗК УРСР 1922 року та Розділу II постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.25 і вказав, що ЗК УРСР від 29.11.22 передбачав обов`язковість оформлення, держаної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, а постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.25 також було передбачено, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

За наведеними положеннями та висновками право постійного користування земельною ділянкою за законодавством, яке діяло станом на час прийняття розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.61, виникало у суб`єкта лише за наслідками дотримання відповідної процедури набуття: - розробки проекту землевідведення; - видачі правопідтверджуючого документа; - та його реєстрації шляхом внесення землекористувача до загального реєстру (списку) землекористувачів.

Судом враховано, що підставами позову позивач визначив саме наявність у нього перешкод для завершення ним процедури оформлення права користування, яке виникло у нього на підставі рішення уповноваженого органу, яке в свою чергу підлягає виконанню. Як визначив позивач, його позов у цій справі направлений на те, щоб лише в кінцевому результаті (після усунення перешкод, якими на думку позивача є незаконні рішення міської ради) одержати такі правопосвідчувальні документи та завершити належне оформлення права користування відповідною земельною ділянкою.

Пунктом 5 Постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.90 № 562- XII встановлено, що рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування. Аналогічні за своїм змістом положення містяться також у пункті 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Наведені норми підтверджують, що законодавець послідовно протягом тривалого часу дотримувався регулювання відповідно до якого рішення уповноважених органів про надання земельних ділянок підлягають виконанню у відповідності до чинного на момент оформлення таких прав законодавства, а також передбачив можливість виникнення до оформлення землекористування у громадян, підприємств, установ, організацій суб`єктивних прав, які виникли на підставі рішень уповноважених органів та пов`язані із можливістю їх виконання. Будь-яких норм щодо припинення (втрати) прав на земельні ділянки, отримані у користування до введення в дію ЗК УРСР 1990 року, земельне законодавство не містить.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц були зроблені наступні висновки:

"У пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування. Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування НМУ імені О.О. Богомольця земельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішень виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 7 вересня 1957 року № 640 та від 31 січня 1959 року № 85. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акта), що посвічує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав. З матеріалів справи, яка переглядається, убачається, що НМУ імені О.О. Богомольця набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1957-1959 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування університету не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку університет не позбавлений. Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за НМУ імені О.О. Богомольця до його належного переоформлення."

Суд враховує розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.61 щодо виділення у постійне користування земельної ділянки правопопереднику Олександрійського професійного аграрного ліцею та приписи п. 5 Постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.90 № 562-XII та пункту 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, які підлягають застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц отримання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення (про надання дозволу) не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.

В той же час, хоча дозвіл на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом, який би породжував право постійного користування земельною ділянкою, слід враховувати, що у даній справі відповідне рішення Олександрійської міської ради № 91 від 29.01.2021 "Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею" було прийнято на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 340/1939/19, а Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся до Олександрійської міської ради з відповідним клопотанням від 30.01.2019 № 7 після набрання законної сили рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17, в якому було зазначено, що Ліцеєм не втрачена можливість належного оформлення свого права постійного користування спірними земельними ділянками.

Окрім цього судом у цій справі та у справі № 912/1604/17 було встановлено факт прийняття розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.61 щодо виділення у постійне користування правопопереднику Ліцею земельної ділянки у користування, а також те, що дане рішення не було виконане (реалізоване).

Відповідно до ст. 20 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про охорону земель" зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 23 ЗК України землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Для будівництва промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов`язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Зміні цільового призначення земельної ділянки обов`язково передує наявність відповідного рішення компетентного органу, яке має бути належним чином обґрунтоване щодо доцільності такої зміни.

Матеріали справи не містять доказів щодо прийняття відповідачем відповідного обґрунтованого рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки. Відповідачем були прийняті тільки рішення про розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на спірну земельну ділянку, при цьому цільове призначення земельної ділянки, у зазначених рішеннях замість "землі сільськогосподарського призначення" вказане як "землі житлової та громадської забудови", без прийняття відповідно рішення про зміну цільового призначення.

Стаття 20 ЗК України встановлювала, що зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як зазначено вище, зміна цільового призначення спірних земель відбувалася одночасно з формуванням земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Відповідно до ч. 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом, тобто формування земельних ділянок допускається шляхом інвентаризації земель.

В той же час, зміна цільового призначення земель має відбуватися саме на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" види документації із землеустрою включають у себе, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок (п. "г") та технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Згідно зі ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку. Отже, у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель, не віднесених до певної категорії, таке віднесення відбувається на підставі відповідної документації із землеустрою, а не на підставі технічної документації щодо інвентаризації в межах такої інвентаризації.

Суд зазначає, що законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, чітко встановлювало, що зміна цільового призначення земель здійснюється тільки на підставі проекту відведення земельної ділянки, а не на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, як відбулося у даному випадку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що вірним способом зміни цільового призначення земель, було б формування спершу земельної ділянки без зміни її цільового призначення, а вже після формування земельної ділянки розроблення відповідного проекту відведення з метою зміни цільового призначення. Відповідач об`єднав зміну цільового призначення та формування земельної ділянки, що є порушенням норм, які встановлюють порядок зміни цільового призначення.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам визнання недійсними угод щодо земельних ділянок відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Отже, враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що п. 13.1 рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 16.12.2016 №205 та п. 6.2 рішення від 24.02.2017 № 248 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та п. 1.7 рішення відповідача від 28.04.2017 №281, яким така технічна документація була затверджена, є незаконними та підлягають скасуванню.

Позивач зазначає, що інформація про цільове призначення земельної ділянки внесена до ДЗК на підставі зазначеної технічної документації, розробленої та затвердженої на підставі вказаних вище пунктів рішень відповідача, у випадку визнання їх неправомірними, запис в Державному земельному кадастрі про спірну земельну ділянку має бути скасований в частині визначення її цільового призначення.

Відповідно до ст. 10 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 12 жовтня 2012 №1051 (надалі Порядок), відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком та у порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами, а також відомості, одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення.

Згідно з п. 3 ст. 11 Порядку до відомостей Державного земельного кадастру відносяться відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 10 ст. 24 Порядку до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, як, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Згідно з ст. 51 Порядку внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 60 Порядку запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 3, 10 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Як вбачається із Витягу з державного земельного кадастру від 08.04.2019, спірна земельна ділянка була сформована на підставі технічної документації, розробленої та затвердженої на підставі п. 13.1 рішення відповідача від 16.12.2016 № 205, п. 6.2 рішення від 24.02.2017 № 248 та п. 1.7 рішення відповідача від 28.04.2017 №281.

Вимоги в частині скасування запису в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку площею 44,918 га, кадастровий номер: 3510300000:01:004:0001 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 44,918 га, кадастровий номер: 3510300000:01:004:0001 за Територіальною громадою м. Олександрія в особі Олександрійської міської ради, є похідними.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а) п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав на майно, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі 906/516/19.

З огляду на зазначене, вимоги про скасування запису в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку площею 44,918 га, кадастровий номер: 3510300000:01:004:0001 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 44,918 га, кадастровий номер: 3510300000:01:004:0001 за Територіальною громадою м. Олександрія в особі Олександрійської міської ради, за висновком суду, є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.97 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України).

За вказаних обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати пункт 13.1 рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 16.12.2016 р. №205 згідно, якого було вирішено дати дозвіл Олександрійській міській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрія Кіровоградської області.

Визнати незаконним та скасувати пункт 6.2 рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24.02.2017 р. №248, згідно якого було внесено зміни до пункту 13.1 рішення від 16.12.2016 р. №205 та викладено його у наступній редакції: дати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку з земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрія Кіровоградської області.

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.7 рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 28.04.2017 року №281, якого було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку з земель запасу житлової та громадської забудови Олександрійської міської ради для житлової та громадської забудови площею 44,9180 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрія Кіровоградської області.

Скасувати запис в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку площею 44,918 га, кадастровий номер: 3510300000:01:004:0001.

Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 44,918 га, кадастровий номер: 3510300000:01:004:0001 за Територіальною громадою м. Олександрія в особі Олександрійської міської ради.

Стягнути з Олександрійської міської ради Кіровоградської області (просп. Соборний, буд. 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, ідентифікаційний код 33423535) на користь Олександрійського професійного аграрного ліцею (Користівське шосе, буд. 6, смт. Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28020, ідентифікаційний код 02544968) 12 405,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати сторонам через систему "Електронний суд".

Повне рішення складено 09.12.2024.

Суддя М.С. Глушков