Ухвала

від 09.08.2024 по справі 464/6834/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 464/6834/23

провадження № 61-10515ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 09 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»

(далі - Львівська філія ТОВ «Орлан-Транс-Груп») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 1999 року ОСОБА_1

працював слюсарем з ремонту рухомого складу у Львівській філії

ТОВ «Орлан-Транс-Груп».

Відповідно до наказу Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» від 07 вересня 2023 року № 34-кф ОСОБА_1 звільнений з роботи 07 вересня 2023 року за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Підставою звільнення стали: акт комісії у складі директора Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» Куцяби Т. Р., начальника служби перевезень

ОСОБА_2 та начальника гаража ОСОБА_3 , які засвідчили відсутність позивача на робочому місці 07 вересня 2023 року з 13:00 год до 20:00 год та акт комісії у складі директора Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп»

Куцяби Т. Р., начальника служби перевезень ОСОБА_2 та начальника гаража ОСОБА_3 , які засвідчили відмову позивача надати пояснення за фактом своєї відсутності на робочому місці - 07 вересня 2023 року.

Посилаючись на те, що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 07 вересня 2023 року № 34-кф в частині звільнення його з роботи; поновити його на роботі слюсарем з ремонту рухомого складу

5 розряду у Львівській філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп»; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 09 лютого 2024 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Львівський апеляційний суд постановою від 17 червня 2024 року рішення Сихівського районного суду міста Львова від 09 лютого 2024 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що при видачі наказу про звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, відповідач не допустив порушення вимог трудового законодавства, тому підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Водночас, до касаційної скарги додано клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Клопотання мотивоване тим, що відповідно до довідки Львівського обласного центру зайнятості від 15 липня 2024 року ОСОБА_1 на обліку як безробітний у Львівській філії Львівського обласного центру зайнятості не перебуває і виплати допомоги по безробіттю не отримує. Згідно з довідкою Сихівського відділу соціального захисту від 15 липня 2024 року ОСОБА_1 жодних соціальних допомог станом на 15 липня 2024 року не отримує.

Предметом позову є захист трудових прав. Також відповідно до довідки

ТОВ «Орлан-Транс-Груп» загальна сума нарахованої та невиплаченої

ОСОБА_1 заробітної плати станом на 06 грудня 2023 року становить 161 748,38 грн.

Вирішуючи питання щодо клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, суд виходить з наступного.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Ураховуючи положення статті 6 Конвенції та прецедентну практику ЄСПЛ, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Ураховуючи викладене, наведені заявником доводи та надані докази свідчать про наявність належних підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють порядок звільнення на підставі пункту 4 частини 40 КЗпП України. При застосуванні стягнення роботодавцю необхідно також було враховувати ступінь тяжкості вчиненого діяння, наслідки, що настали або не настали внаслідок відсутності працівника, попередній рівень та успіхи в роботі та інші фактори. Отже, роботодавець не міг застосувати стягнення у вигляді звільнення за невиконання безпідставних вимог керівництва, що полягали у здійсненні виїзду для ремонту та нерухомого складу автопоїзду (тягача з напівпричепом) в районі села Вислобоки, за 20 км від міста Львова, оскільки вказане не входить до трудових обов`язків позивача.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що з 1999 року ОСОБА_1 працював слюсарем з ремонту рухомого складу у Львівській філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп».

Відповідно до наказу Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» від 07 вересня 2023 року № 34-кф ОСОБА_1 звільнений з роботи 07 вересня 2023 року за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Підставою звільнення стали: акт комісії у складі директора Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» Куцяби Т. Р., начальника служби перевезень

ОСОБА_2 та начальника гаража ОСОБА_3 , які засвідчили відсутність позивача на робочому місці 07 вересня 2023 року з 13:00 год до 20:00 год та акт комісії у складі директора Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп»

Куцяби Т. Р., начальника служби перевезень ОСОБА_2 та начальника гаража ОСОБА_3 , які засвідчили відмову позивача надати пояснення за фактом своєї відсутності на робочому місці - 07 вересня 2023 року.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи

(стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав зазначав, що відповідач звільнив його на підставі пункту 4

статті 40 КЗпП України без дотримання встановленого законом порядку.

Пунктом 4 частиною першою статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Положеннями статті 148 КЗпП України обумовлено, що дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У справі, що розглядається, позивач ОСОБА_1 звільнений з посади слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду у Львівській філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Так, зі змісту пункту 4 статті 40 КЗпП України висновується, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

При цьому прогул, в розумінні КЗпП України, це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути підставою звільнення працівника.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18), на яку заявник послався як на підставу касаційного оскарження, Верховний Суд зазначив, що «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2

статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження про розірвання трудового договору з ініціативи працівника».

У постанові від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження

№ 61-47902св18) Верховний Суд вказав, що «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».

Подібний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 29 січня

2024 року у справі № 372/3014/23 (провадження № 61-674ск24).

У постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) Верховний Суд виснував, що «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

Варто зазначити, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

У постановах від 21 червня 2023 року у справі № 757/55435/18-ц (провадження № 61-4050св22), від 03 серпня 2023 року у справі

№ 683/1256/22 (провадження № 61-4759св23), на які послався заявник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження, Верховний Суд виснував, що «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2

статті 147 КЗпП України)».

У справі, що розглядається, відповідно до акта від 07 вересня 2023 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 07 вересня 2023 року, починаючи з 13:00 год до 20:00 год.

Згідно з табелем обліку використання робочого часу по підрозділу «Майстерня з ремонту автомобілів» за вересень 2023 року, ОСОБА_1

07 вересня 2023 року був на робочому місці 4 години з 11 годин, що передбачені графіком виходу на роботу працівників майстерні з ремонту автомобілів за вересень 2023 року.

Доказів протилежного позивач не надав.

Актом комісії у складі директора Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» Куцяби Т. Р., начальника служби перевезень ОСОБА_2 та начальника гаража ОСОБА_3 підтверджується відмова позивача надати пояснення за фактом своєї відсутності на робочому місці - 07 вересня 2023 року.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач допустив прогул без поважних причин (не подав роботодавцю докази, що підтверджують поважність причин відсутності на роботі у спірний період).

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (див., зокрема постанови Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження

№ 61-10432св21), від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21), від 29 червня 2022 року у справі

№ 569/22159/19 (провадження № 61-19646св21), від 21 вересня 2023 року

у справі № 639/2672/22 (провадження № 61-11324св23), від 20 листопада 2023 року у справі № 564/2853/21 (провадження № 61-4893св23),

від 16 лютого 2024 року у справі № 683/1745/22 (провадження

№ 61-5080св23)).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди обґрунтовано вважали, що звільнення з підстави, передбаченої пунктом 4

статті 40 КЗпП України, є законним, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові.

Оскільки вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, вони також не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Як на підставу для відкриття касаційного провадження заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі

№ 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), від 26 червня 2019 року

у справі № 872/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18), від 21 червня

2023 року у справі № 757/55435/18-ц (провадження № 61-4050св22),

від 03 серпня 2023 року у справі № 683/1256/22 (провадження

№ 61-4759св23).

У постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження

№ 61-787св17)Верховний Суд зазначив, що «з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю».

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач довів порушення вимог трудового законодавства позивачем під час виконання своїх обов`язків та дотримання процедури звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а отже, урахували згаданий висновок Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах

від 26 червня 2019 року у справі № 872/2944/16-ц (провадження

№ 61-20505св18), від 21 червня 2023 року у справі № 757/55435/18-ц (провадження № 61-4050св22), від 03 серпня 2023 року у справі

№ 683/1256/22 (провадження № 61-4759св23), є необґрунтованими, оскільки висновки судів у цій справі не суперечать висновкам касаційного суду, на які містяться вказівки у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють порядок звільнення на підставі пункту 4 частини 40 КЗпП України, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач довів дотримання процедури звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Суди встановили, що робоче місце позивача знаходилося на території Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп», за адресою: місто Львів,

вулиця Пластова, 4. У філії був особливий режим робочого часу; 2 робочі дні до 11 годин, з 08:00 год по 20:00 год, 2 вихідні дні та субота і неділя також були вихідні. По факту у позивача був ненормований робочий день, який визначається безпосередньо кількістю замовлень щодо ремонту автомобілів. До обов`язків позивача входило перевірка технічного стану автомобілів та виконання операції з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів.

Відповідно до акта від 07 вересня 2023 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 07 вересня 2023 року, починаючи з 13:00 год до 20:00 год.

Згідно з табелем обліку використання робочого часу по підрозділу «Майстерня з ремонту автомобілів» за вересень 2023 року, ОСОБА_1

07 вересня 2023 року був на робочому місці 4 години з 11 годин, що передбачені графіком виходу на роботу працівників майстерні з ремонту автомобілів за вересень 2023 року.

Доказів протилежного позивач не надав.

Актом комісії у складі директора Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» Куцяби Т. Р., начальника служби перевезень ОСОБА_2 та начальника гаража ОСОБА_3 підтверджується відмова позивача надати пояснення за фактом своєї відсутності на робочому місці - 07 вересня 2023 року.

Допитаний як свідок, позивач підтвердив факт конфліктної ситуації з керівництвом відповідача, що полягала у відмові виїздити та ремонтувати нерухомий склад автопоїзду (тягач з напівпричепом) в районі села Вислобоки, за 20 км від міста Львова у зв`язку із значною заборгованістю із заробітної плати.

Таким чином, відсутні поважні причини не перебування позивача ОСОБА_1 на своєму робочому місці.

Посилання в касаційній скарзі на те, що пункт 4 частини 40 КЗпП України допускається у разі систематичного порушення трудової дисципліни, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни

до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Спір між роботодавцем та працівником виник у зв`язку з правомірністю застосування до працівника дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у виді звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Отже, оскільки предметом спору є звільнення за прогул, а не у зв`язку із систематичним невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, то встановлення обставин систематичного порушення трудової дисципліни не є необхідним.

Висновки суду апеляційної інстанції є правильними, ґрунтуються на правильному тлумаченні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема пунктом 4 статті 40 КЗпП України, при звільненні позивача його права порушені не були.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у вказаних вище постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується

у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд його касаційної скарги.

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 09 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2024 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк