Рішення

від 30.07.2024 по справі 201/9602/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

ЄУН № 201/9602/23

Провадження 2/201/469/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі Тоцькій Л.В.,

за участі адвоката - Лисенка С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначила, що 23.04.2021р. до неї звернулася її подруга з дитинства ОСОБА_3 для отримання правничої допомоги у конфлікті з сусідами по житлу, а саме потрапляння води з квартири ОСОБА_3 у квартиру знизу.

Між позивачем та ОСОБА_3 в той же день, 23.04.2021р. було укладено договір № 33 про надання правової допомоги.

Предмет договору стосувався справи ЄУН 201/3664/21, яка перебуває на розгляді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

В процесі спору позивачу стали відомі певні обставини справи, зокрема, те, що ОСОБА_2 , відповідача у цій справі, залучено як відповідача у справі ЄУН 201/3664/21, після чого постало питання, чи буде від нього адвокат, бо позивач може ним бути.

Оскільки основний договір з обов?язками між адвокатом та клієнтом ОСОБА_3 вже був укладений, 07.05.2023р. між сторонами у цій справі дистанційно був підписаний договір № 36, який обумовлював настання повноважень представляти його інтереси в судовій справі без обирання йому окремої позиції, і направлений на підтримання позиції, яка була обрана для ОСОБА_3 .

Було зазначено що обов?язки адвоката відсутні, а сума гонорару обумовлена іншою угодою, яка не підписувалася взагалі.

Відповідач до позивача ніколи не звертався, інформації не надавав, грошей не сплачував. Відповідно до п.1 оскаржуваного договору з відповідачем, адвокат прийняла на себе зобов?язання надати клієнту правову допомогу із захисту його інтересів у цивільні справі 201/3664/21.

Пунктом 2.3 договору зазначено, що обов?язки адвоката відсутні, а п.3 визначено, що гонорар адвоката обумовлюється окремою угодою, яка не укладена, оплата послуг позивача не здійснювалася.

Відтак оскаржуваний договір було підписано без наміру створення правових наслідків, притаманних для договору правової допомоги.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як із сторін має бути досягнуто згоди.

3 цього вбачається, що для його укладання договору з адвокатом обов?язковим є й погодження його суттєвих умов, інакше договір не вважається укладеним. Зокрема суттєвою умовою є ціна договору( гонорар адвоката). В даному випадку гонорар ( ціна договору) не погоджений сторонами, а тому договір не може вважатись укладеним.

3 боку ОСОБА_2 ніякі дії, спрямовані на укладення з ним договору, не вчинялися, не передавалися документи, не вчинялася оплата, не надавалися розпорядження, інструкції, не вимагалися звіти виконання і т.п.

Позаяк істотні умови договору погоджено не було, договір не виконувався, тому кваліфікація даного договору, як договору укладеного, виключається.

На підставі викладеного просить визнати договір про надання правової допомоги № 36 від 07.05.2021р., підписаний з відповідачем, недійсним.

Представник відповідача подала відзив (а.с.33-37), яким позов не визнала, зазначивши, що за предметом договору № 36 між ОСОБА_2 як клієнтом та ОСОБА_1 як адвокатом досягнуто домовленості щодо надання правової допомоги, представництва/захисту інтересів клієнта ОСОБА_2 у цивільній справі за №201/3664/21, яка перебуває в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Підпункт 2.1. пункту 2 договору № 36 передбачає наявність у адвоката Гусакової О.Б. права діяти без обмеження повноважень. Договір № 36 складено адвокатом Гусаковою О.Б. та підписано сторонами.

Упродовж двох років 2021-2022 адвокатом надавались правові послуги, а іншою стороною угоди здійснювались оплати ОСОБА_1 . У 2021 році за цим Договором з рахунку Відповідача - ОСОБА_2 здійснено п?ять платежів на суму 19 572,87 грн.; у 2022 році ОСОБА_1 сплачено 6 000 грн. Претензії будь-якого порядку з боку сторін Договору №36 у продовж 2021-2022 років відсутні

Підставою для звернення 18.08.2023р. з позовом про визнання недійсним договору № 36 від 07.05.2021 року про надання правової допомоги стало порушення 10.08.2023 року Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Дніпропетровської області дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_2 від 14.02.2023 року на адвоката Гусакову О.Б., яка одночасно надавала правові послуги клієнтам, інтереси яких є взаємно суперечливими (принцип неприпустимості конфлікту інтересів).

Саме за Договором № 36 від 07.05.2021 про надання правової допомоги, адвокат Гусакова О.Б. надавала правову допомогу із захисту інтересів ОСОБА_2 у цивільній справі за №6201/3664/21, яка розглядалась у Жовтневому районному суді м.Дніпропетровська. По цій же цивільній справі N 201/3664/21 адвокат - Гусакова О.Б. надавала правову допомогу із захисту інтересів ОСОБА_3 .. Отже, у цивільній справі № 201/3664/21 позивачка представляла інтереси двох пов?язаних осіб Відповідача - ОСОБА_2 , та його на той час співмешканки - ОСОБА_3

Адвокату ОСОБА_1 забезпечено ОСОБА_2 право доступу до будь-якої конфіденційної інформації та право діяти без обмеження повноважень. Остання оплата ОСОБА_1 за цим Договором здійснено ОСОБА_2 - 02.09.2022 року.

15.09.2022р. за позовом ОСОБА_3 адвокат Гусакова О.Б. подає позов проти ТОВ «Салюсфарм» (код ЄДРПОУ 40263253), де співзасновником є ОСОБА_2 , тобто фактично проти Відповідача - ОСОБА_2 . Ця справа (ЄУН 932/5349/22) зараз розглядається Бабушкінським районним судом .Дніпропетровська.

27.10.2022 за позовом ОСОБА_3 адвокат Гусакова О.Б. подає позов проти самого Василенка O.B.

Справу № 201/8220/22 розглянуто Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська.

Позивачка не скористалась своїм правом та не розірвала (не звернулась з пропозицією розірвати) договір № 36 про надання правової допомоги, а, залишивши його діючим, уклала новий, який суперечність інтересам відповідача та є неможливим через необхідність дотримання принципу конфіденційності, котрий в подальшому і став предметом для скарги до КДКА Дніпропетровської області.

Не приховуючи свої наміри, позивачка звернулась до суду та просить визнати Договір № 36 про надання правової допомоги - недійсним, лише через скаргу до КДКА Дніпропетровської області

Про розірвання договірних відносин за договором № 36 від 07.05.2021р., про відсутність письмового погодження іншого пов?язаного клієнта або заявлення самовідводу адвокатом у справах № 201/3664/21, №932/5349/22, №201/8220/22 відповідач ОСОБА_2 звертався до позивача ОСОБА_1 , і такі звернення залишені без належної уваги, в порушення порушення норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07. 2012р, Правил адвокатської етики тощо.

Позивачподала відповідьна відзив(а.с.106-109),зазначивши,що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Дніпропетровської області прийнято вже після відкриття провадження у цій справі.

Грошові кошти, які вона отримувала, є платежами за договором надання правової допомоги ОСОБА_3 , вносив їх довірена особа ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , і ці платежі вносилися з 06.05.2021р., тобто ще до договору з ОСОБА_2 . Навіть якщо гроші на ці платежі списуватися ОСОБА_5 з рахунку ОСОБА_6 , то це ще не свідчить про те, що ОСОБА_7 оплачував правову допомогу по своєму договору, а не по договору своєї співмешканки ОСОБА_3 . Графік внесення цих платежів свідчить про те, що вносилася оплата по договору № 33 від 23.04.2021р. із ОСОБА_3 .

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що у квітні 2021р. до неї звернулася ОСОБА_3 , яку вона знає багато років, їх діти дружать. Пояснила, що сусіди знизу звернулися до суду із позовом через затоплення квартири, ОСОБА_8 є відповідачкою, попросила представляти її інтереси в суді. Позивач погодилась.

Впродовж розгляду справи як співвідповідача у цій справі було залучено ОСОБА_2 . Позивачка повідомила це ОСОБА_3 , і та запропонувала позивачу розписуватися від імені ОСОБА_2 на подальших заявах суду. Позивач не погодилася, і, в свою чергу, для підтвердження повноважень підпису запропонувала укласти із ОСОБА_2 договір. ОСОБА_8 їй повідомила, що ОСОБА_9 такий договір підпише. Позивач склала текст договору № 36 від 07.05.2021р., розписалася на ньому, надалі за договором приїхав ОСОБА_4 , відвіз його ОСОБА_9 на підпис і вже підписаний повернув позивачці. Маючи цей договір, позивачка оформила ордер на надання правової допомоги, підписувала заяву про проведення якогось засідання без участі як представник обох відповідачів. Грошей в оплату наданих ОСОБА_9 послуг не отримувала, позаяк ніяких послуг йому не надавала. Договір був укладений формально, адже не передбачав оплату послуг адвоката та обов`язків адвоката. В договорі не зазначено, який саме вид правової допомоги отримуватиме ОСОБА_2 .

Представник відповідача адвокат Лисенко О.В. позов не визнав, підтримав раніше висловлену у заявах по суті справи позицію. Зазначив, що позивач після укладення оспорюваного договору видала ордер адвоката на представництво інтересів ОСОБА_2 , приймала участь у судових засіданнях, як-то з`ясувала КДКА в Дніпропетровській області, подавала заяви.

Учасники справи подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Позивачка в своїй заяві повторно звернула увагу суду на періоди отримання грошових коштів в сукупності з поясненнями допитаної як свідка ОСОБА_3 .

Представник позивача зазначив, що не підтримує клопотання про допит ОСОБА_10 як свідка.

Суд, вислухавши учасників справи, свідка, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

23.04.2021р. між адвокатом Гусаковою О.Б. та ОСОБА_3 укладений договір про надання правової допомоги, а саме захист інтересів ОСОБА_3 у цивільній справі ЄУН 201/3664/21, яка розглядається Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська (а.с.6).

07.05.2021р. між адвокатом Гусаковою О.Б. та ОСОБА_2 укладений договір про надання правової допомоги, а саме захист інтересів ОСОБА_2 у цивільній справі ЄУН 201/3664/21, яка розглядається Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська (а.с.5).

Як встановлено в судовому засіданні, після укладення цих договорів позивач видала ордери, 18.05.2021р. подала Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська заяву про те, що вона представляє інтереси відповідачів ОСОБА_9 та Трискиби у справі 201/3664/21, зокрема, ОСОБА_2 з 07.05.2021р. (а.с.11), згідно викладеного в рішенні КДКА в Дніпропетровській області (а.с.51), приймала участь у розгляді справи як представник Трискиби і ОСОБА_9 , що підтверджується ухвалами суду, наявними в ЄДРСР.

Рішення у справі ЄУН 201/3664/21 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська не ухвалено.

ОСОБА_4 із картки, яка є додатковим платіжним засобом до картки клієнта ОСОБА_2 , перераховував позивачу грошові кошти (а.с.81, 141-145) без призначення платежу.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що із позивачкою в неї відносини ділові, їх діти дружать. Із ОСОБА_9 свідок співмешкала з 2009 по жовтень 2022р., в них є спільних 3 неповнолітніх дітей. Зараз в них є ряд спорів, які вирішуються судом. Дійсно, в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська є цивільна справа з приводу залиття квартири поверхом нижче квартири Трискиби. Власником цієї квартири є ОСОБА_9 . Коли свідок дізналася, що є відповідачем у цій справі, то звернулася до позивача за правовою допомогою і вони уклали договір. В подальшому співвідповідачем залучили ОСОБА_11 . Позивачка сказала, що їй треба укласти договір ще і з ОСОБА_9 , тільки для того, щоб вона його інтереси представляла і могла за нього лиш розписуватися. Самого ОСОБА_2 позивач ніколи не бачила. ОСОБА_4 сімейний помічник, він за розпорядженням свідка оплачував послуги позивача по тому договору, який був укладений для представництва інтересів Трискиби. Де ОСОБА_12 брав гроші, свідку невідомо, в нього був доступ до карток, рахунків підприємства, він оплачував їй заправку машини тощо, але платежі він здійснював по вказівці свідка саме по її договору. Договір позивача із відповідачем був формальний, був націлений на отримання повноважень і необхідний лише для того, щоб ОСОБА_13 могла за ОСОБА_9 розписуватися і підтримувати спільну позицію у справі, разове представництво. З ОСОБА_9 це було узгоджено, він сказав, щоб ОСОБА_12 віз договір і він його підпише. Тому ОСОБА_12 приїхав на АДРЕСА_1 , забрав договір, відвіз до ОСОБА_9 , той його підписав, і Пустовойт повернув його вже підписаний. Ніяких зобов`язань за цим договором бути не могло, позивачка відповідача ніколи не бачила.

Відтак судом в судовому засіданні встановлено наступне.

Справжність підписів сторін на договорі не оспорюються.

Договір складений позивачем і за ініціативи позивача. В ньому зазначено, в межах якої справи надані повноваження представляти інтереси, вказані права адвоката, відсутні обов`язки адвоката, оплата обумовлюється окремою угодою. Відповідач погодив такі умови договору своїм підписом.

На підставі цього договору позивач видала ордер на представництво інтересів відповідача, склала клопотання із зазначенням, що вона є його представником, приймала участь в судових засіданнях.

Справа, в межах якої надається правова допомога, розглядом не завершена.

Окрема угода з оплати наданих послуг не укладена.

Позивач стверджує, що договір було підписано без наміру створення правових наслідків.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Наявність укладеного між позивачем та відповідачем оспорюваного договору та факт його виконання (видача позивачем ордеру на представництво інтересів відповідача з 07.05.2021р, тобто із дня укладення договору, подання заяви про представництво ОСОБА_9 (а.с.11), участь в судовому засіданні, тобто надання послуг відповідачу), і погодження оплати гонорару окремою угодою свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказаний договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

Позивач стверджує, що вона не отримувала від відповідача гонорару.

А вона й не могла його отримувати, позаяк згідно умов договору гонорар обумовлюється окремою угодою, яка станом на день розгляду цієї справи не укладалася. Суд зазначає, що гонорар може сплачуватись як до надання відповідних послуг адвокатом, так і після. Порядок та строки його сплати визначаються договором про надання правової допомоги, що й було обумовлено вказівкою на окрему угоду в спірному договорі, а справа, в межах котрої здійснюється представництво, не розглянута.

Само по собі видання позивачем ордеру на представництво інтересів відповідача, подання його на підтвердження повноважень суду і участь в судовому засіданні в інтересах обох відповідачів навіть хоча б на підтримання позиції лише одного з них і приєднання до цієї позиції від імені іншого свідчить про дійсність договору, адже завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді є кримінально караним діянням (ст. 400-1 КК України), і позивач про це знає, позаяк є фахівцем у галузі права. Відповідач, в свою чергу, також вважає зазначений договір дійсним, позаяк звертався до позивача з листами стосовно представництва і конфлікту інтересів, який виник через це представництво (а.с.43-44).

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за результатом досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали договір про надання правової допомоги, який став обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Тобто, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №904/4885/20.

При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 17.06.2020 у справі №910/12712/19 та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено та позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, в тому числі і підстав його фіктивності.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 та у постанові Верховного суду від 20.07.2021у справі №921/490/18.

У постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №904/2958/20 наголошено на тому, що ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину, у зв`язку з чим для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №904/3938/18 та у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2495/20.

Оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов`язок замовника з її оплати.

Як встановлено судом, спірний договір укладений з дотриманням вимог, які встановлені Цивільним кодексом України до договорів про надання послуг. Зміст зазначеного правочину не суперечить законодавству України та актам прийнятих відповідно до нього, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особи, які вчинили оскаржуваний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності на момент укладення договору.

Волевиявлення учасників правочинів є вільним і відповідає їх внутрішній волі.

Сторонами в належній формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов укладеного правочину.

При цьому, дії сторін свідчать про його виконання, а саме зі сторони позивача шляхом ініціативи укладення договору, складання його тексту, видача ордеру, складання заяв у справі, участь в судових засіданнях, а зі сторони позивача підписанням договору із наданням позивачу прав та обов`язком стосовно окремої обумови гонорару.

Приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Правовими наслідками договору про надання правової допомоги є здійснення адвокатом захисту, представництва або надання інших видів правової допомоги клієнту, що позивач і робила, оформивши ордер і подавши суду заяву, що вона є представником відповідача в цивільній справі, чого й сама не заперечує.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх доводів щодо недійсності договору про надання правової допомоги №36 від 07.05.2021р, відтак відмовляє у задоволенні позову.

Судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,19,81,131,223,259,263-265ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення може бути оскаржене впродовж 30 днів до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення буде складений впродовж 10 днів.

Суддя: Д.О. Покопцева