Постанова

від 07.08.2024 по справі 644/2000/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

07 серпня 2024 року

м. Харків

Справа № 644/2000/24

Провадження № 22-ц/818/2594/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання: Львової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС» про визнання трудового договору розірваним та внесення запису до трудової книжки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2024 року, ухвалене суддею Шевченко С.В., -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС» про визнання трудового договору розірваним та внесення запису до трудової книжки.

В обгрунтування позову зазначає, що 20 травня 2021 року між ним та відповідачем було укладено трудовий договір. З 24 лютого 2022 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату. На телефонні дзвінки працедавець не реагує, на листи про його намір розірвати трудовий договір не відповідає, відтак, з метою захисту трудових прав ОСОБА_1 просить позов задовольнити.

Просить суд визнати трудовий договір, який був укладений між ним та ТОВ «АІС» розірваним на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, та зобов`язати відповідача внести відповідний запис у його трудову книжку.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що запис в його трудовій книжці не відповідає вимога при заповненні таких документів через відсутність штампів, печаток роботодавця на завірення справжності запису в трудовій книжці - є помилковим. Вказує, що печатки роботодавця проставляються в трудовій книжці працівника саме при звільненні такого працівника з роботи. На його думку директор ТОВ «АІС» не мав обов?язку ставити у його трудовій книжці печатку на запис про прийняття на роботу, оскільки наявність або відсутність відбитка печатки суб?єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Отже, запис у його трудовій книжці про прийняття на посаду технолога ТОВ «АІС» з 20 травня 2021 року відповідає вимогам чинного законодавства України.

Що стосується ненадання суду трудового договору, то звертає увагу на те, що йому не було видано його примірника. Натомість, факт його перебування з відповідачем у трудових відносинах підтверджується трудовою книжкою.

Також вважає, що розгляд судом першої інстанції даної справи в одне судове засідання свідчить про надмірний формалізм.

Також звертає увагу на те, що відсутність належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи є підставою для відкладення розгляду справи, а не її розгляду по суті.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту існування між сторонами договірних правовідносин у сфері праці. Запис у трудовий книжці позивача не відповідає вимогам заповнення таких документів, зокрема відсутні будь-які штапми чи печатки роботодавця на завірення справжності відповідного підпису у трудовій книжці.

Проте, погодитися із таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявним в матеріалах справи доказами, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 останній з 20 травня 2021 року працює в ТОВ «АІС» на посаді технолога.

20 листопада 2023 року, 25 січня 2024 року, 26 січня 2024 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв?язку звернувся до відповідача із заявами про розірвання трудового договору з підстав ч.1 ст.38 КЗпП України.

Оскільки вказані заяви не були розглянуті відповідачем, 26 січня 2024 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв?язку звернувся до відповідача із заявою про ігнорування роботодавцем його заяв про звільнення.

Вказані заяви також залишені без відповіді з боку відповідача.

Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудове законодавство України передбачає єдині загальні підстави припинення трудового договору (ст. 36 КЗпП). Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлений і ряд додаткових підстав (статті 37, 41 КЗпП та інші законодавчі акти).

При звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв: 1) виду юридичного факту, який є причиною припинення; 2) волевиявлення яких саме суб`єктів спричинило припинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв`язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим - у зв`язку з певними юридичними діями: взаємне волевиявлення сторін; ініціатива працівника; ініціатива власника або уповноваженого ним органу; ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору; порушення правил прийому на роботу.

Таким чином, припинення трудових відносин має виражатись у певній юридичній формі.

Отже, факт існування між заявником та роботодавцем трудових правовідносин обумовлює існування спору про право продовження трудового договору чи його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частиною 2 статті 38 КЗпП України передбачено, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Таким чином, розглядаючи заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, зокрема щодо розірвання трудового договору з підстав частини 1 статті 38 КЗпП України суд повинен з?ясувати чи дійсно існували між сторонами договірні правовідносини у сфері праці та чи було волевиявлення працівника на розірвання трудового договору.

Як на підставу позов ОСОБА_1 посилався на те, що з 20 травня 2021 року він з відповідачем перебувах у трудових відносинах на підставі трудового договору. Оскільки з 24 лютого 2022 року відповідач припинив виплачувати йому заробітну плату, він бажає припинити трудові відносини з відповідачем шляхом розірвання трудового договору.

Відмовляючи у задоволенні позову суд зазначив, що позивачем не доведено факту перебування сторін у трудових відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістомстатті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.

На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, не підтвердження позовних вимог позивачем було надано копію його трудової книжки, з якої вбачається, що з 20 травня 2021 року на підставі наказу №10 від 20 травня 2021 року ОСОБА_1 працював в ТОВ «АІС» на посаді технолога.

З приводу висновків суду щодо неналежності, як доказу наданої позивачем копії трудової книжки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 (надалі - Інструкція) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з викладеного вбачається, що печатка роботодавця проставляється в трудовій книжці працівника саме при звільненні такого працівника з роботи.

Діючим законодавством не вимагається проставлення печатки на записі в трудовій книжці зробленій при прийомі на роботу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неналежності доказу, а саме копії трудової книжки позивача.

Що стосується відсутності укладеного між сторонами трудового договору,

Частиною 1 статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Таким чином, укладення трудового договору в усній формі не заборонено. У письмовій формі трудовий договір укладається лише у певних випадках до яких позивач не відноситься.

Наявність запису у трудовій книжці відповідача про прийом останнього на роботу підтверджує факт перебування працівника на конкретній посаді, а отже перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Відсутність у позивача примірнику письмового трудового договору укладеного з відповідачем не може ставитися йому у провину, оскільки працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах.

Також до апеляційної скарги позивачем було долучено довідку з ПФ України форма ОК-5 на ім?я ОСОБА_1 та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

Відповідно до вимог частин 1 та 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, положенням частини 5 статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Не приймаючи до уваги надану позивачем копію трудової книжки та ставлячи у провину позивачу відсутність у останнього примірника трудового договору, суд першої інстанції не сприяв встановленню фактичних обставин справи, не роз?яснив позивачу, який є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, якими доказами можливе підтвердження тих чи інших обставин справи, з метою ухвалення законного та обгрунтованого рішення у справі, що позбавило можливості позивача надати зазначені довідку та відомості у суді першої інстанції.

Як вбачається із вказаних доказів роботодавцем з травня 2021 року за відповідача сплачувалися страхові внески до Пенсійного фону України.

Як свідчать матеріали справи позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача, шляхом направлення за допомогою засобів поштового зв?язку заяв про розірвання трудового договору. Разом з тим, останні залишилися без відповідачем без відповіді.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно п.2.26 Інструкції записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Враховуючи наявність між сторонами трудових відносин, та волевиявлення позивача на розірвання трудового договору, яке не розглядається роботодавцем, колегія суддів вважає за можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання трудового договору з відповідачем та зобов?язання останнього внести до трудової книжки позивача запис про його звільнення з підстав ч.1 ст.38 КЗпП України.

Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладених обставин справи рішення суду підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2024 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС» про визнання трудового договору розірваним та внесення запису до трудової книжки - задовольнити.

Розірвати трудовий договір укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС» на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС» внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про його звільнення.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 422,40грн. та 3 633грн., а усього 6 055,40грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - О.В. Маміна

Ю.М. Мальований