Рішення

від 30.07.2024 по справі 304/2426/23

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/2426/23 Провадження № 2/304/96/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2024 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

з участю секретаря судового засідання Галас Т.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Ковальчук О.В.,

у режимі відеоконференції представника відповідача адвоката Кузьмич Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/2426/23 за позовом адвоката Ковальчук Олесі Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача орган опіки та піклування Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

У С Т А Н О В И В:

адвокат Ковальчук О.В. звернулася в інтересах ОСОБА_1 з даним позовом до суду, у якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 1/4 від заробітку (доходу) батька, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття. Позовні вимоги мотивує тим, що сторони з 2016 року по 2019 рік проживали разом без реєстрації шлюбу, а ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася донька ОСОБА_4 . Наприкінці 2019 року спільне проживання сторін припинилося, оскільки відповідач постійно вчиняв скандали та конфлікти, свідком яких нерідко була їх малолітня дитина, що негативно вплинуло на її психічний стан. З того часу ОСОБА_1 повністю утримує свою дитину, займається її розвитком та вихованням. Натомість відповідач, не зважаючи на свої обіцянки добровільно сплачувати аліменти на утримання доньки, жодної матеріальної допомоги на утримання не надає, не займається її розвитком та вихованням. ОСОБА_2 не цікавиться своєю дитиною, не виявляє бажання навідати її або поспілкуватись з нею хоча б віддалено, його не хвилює її стан здоров`я, рівень матеріального забезпечення, фізичний та духовний розвиток. Така поведінка свідчить про те, що він самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, фактично знехтувавши ними, що, на думку ОСОБА_1 , створює негативний вплив на розвиток дитини та у подальшому може стати причиною спотворення у неї уявлення про поведінкові моделі у сімейних відносинах. Після повномасштабного вторгнення росії на територію України ОСОБА_1 задля своєї безпеки та безпеки доньки переїхала проживати у АДРЕСА_1 , а 18 квітня 2023 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який підтримує теплі та гармонійні стосунки з Поліною, надає їй батьківську любов та піклування, а також забезпечення на всіх рівнях. Зважаючи на те, що відповідач протягом чотирьох років не приділяв належної уваги розвитку своєї дитини, ухилявся від виконання своїх обов`язків по її вихованню, а саме не піклувався про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкувався з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення та не створював умов для отримання нею належної освіти, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 10 листопада 2023 року позовну заяву адвоката Ковальчук О.В., подану в інтересах ОСОБА_1 , залишено без руху через невідповідність такої вимогам ст.175 ЦПК України.

Після усунення адвокатом зазначених у вказаній ухвалі недоліків, 17 листопада 2023 року суддею постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву; залучено орган опіки та піклування Т.Реметівської сільської ради Ужгородського району до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, як такий, на територіальній юрисдикції якого проживає малолітня дитина, та зобов`язано виконати вимоги ч. 5 ст. 19 СК України.

У свою чергу відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказував на те, що визнає позов частково, оскільки проти позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання доньки він не заперечує, навпаки має можливість та бажання утримувати дитину, однак позивач всіляко перешкоджає цьому не дає банківських рахунків ні йому, ні дідусеві з бабусею, які також мають бажання фінансово допомагати дитині, вітати її на день народження та свята. У той же час позовну вимогу про позбавлення його батьківських прав відповідач вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки він як батько має можливість та бажає брати участь у вихованні дитини, у спілкуванні з нею, однак позивач чинить цьому перешкоди та не дозволяє йому спілкуватися з донькою. При цьому він проживає у Полтавській області, через що не має можливості часто бачитися з дитиною, однак за наявності заперечень позивача навіть не має можливості спілкуватися з дитиною у режимі онлайн. Вказує також, що нещодавно йому надійшло голосове повідомлення від доньки, де остання каже про те, що не хоче з ним спілкуватися та не вважає його своїм батьком, однак прослухавши розмову він визначив, що поруч з дитиною перебувала її мати та підказувала їй, що вона повинна говорити; відразу після отримання такого повідомлення він зателефонував доньці, однак телефон було знову заблоковано. Вважає, що мати чинить на дитину психологічний вплив, розриваючи між ним та донькою родинний зв`язок. Звертає увагу суду на те, що ним подано до служби у справах дітей Т.Реметівської сільської ради заяву про визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною і зобов`язання матері дитини не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Ті обставини, що позивач з початком війни виїхала до Польщі, звідки повернулася до Закарпаття, де створила нову сім`ю, не можуть бути підставами позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки. Просить суд врахувати, що коли донька з матір`ю проживала у м. Лубни, то він постійно спілкувався з дитиною, надавав фінансову та матеріальну допомогу (коштами, придбав дитині телефон, планшет, купляв одяг та продукти харчування, здійснював ремонтні роботи у квартирі, де вони проживали). Крім цього вказує, що спілкуватися з онукою бажають і його батьки дідусь та бабуся дитини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які проживають у селі Ісківці Лубенського району Полтавської області. За наведених обставин просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

За наслідками підготовчого судового засіданні ухвалою суду від 04 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої вимоги підтримала у повному обсязі та просила такі задовольнити, вказуючи на те, що зі сторони батька нема «жодних колихань», за весь час після їх від`їзду він подзвонив дитині один раз. Вона ж ніколи не забороняла дитині бачитися з батьком. Також вказувала, що лише останні два роки проживають у с. Т.Ремети Ужгородського району, до того проживали в одному місті з відповідачем, однак він ніколи не проявляв до дитини батьківського піклування, хіба лише його батьки.

Представник позивача адвокат Ковальчук О.В. у судовому засіданні також підтримала позов, зазначаючи про те, що сторони не проживають разом з 2019 року, при цьому відповідач ігнорує як дитину, так і рішення органу опіки про побачення з нею, кошти на утримання доньки не надає, не вітає дитину з днем народження, святами тощо.

У судове засідання відповідач не з`явився, однак адвокат Кузьмич Н.О., беручи участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в якості його представника, підтримала позицію ОСОБА_2 , що викладена ним у відзиві. Додатково просила суд врахувати те, що відповідач ще не надсилав коштів для дитини, оскільки для цього йому надали картку чоловіка позивача, що є принизливим у даній ситуації, враховуючи також те, що від такого на адресу ОСОБА_2 надходили погрози. При цьому він готовий сплачувати аліменти офіційно та чекає реквізитів. Відтак просила у задоволенні позову у частині позбавлення відповідача батьківських прав відмовити.

У судовому засіданні представник органу опіки та піклування ОСОБА_8 вважала недоцільним позбавляти відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, про що також зазначено й у висновку органу, зазначала, що батькові слід надати можливість виправити ситуацію, що склалася.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши подані сторонами матеріали, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З матеріалів справи видно, що сторони ОСОБА_9 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим 20 вересня 2016 року Лубенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Сторонами не оспорюється, що у шлюбі вони не перебували.

Також видно, що з 25 липня 2022 року ОСОБА_10 та малолітня ОСОБА_3 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи з фактичним місцем проживання у АДРЕСА_1 .

При цьому 18 квітня 2023 року у Лубенському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Помаз О.А. уклала шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

Відтак позивач із спільною дитиною сторін проживають на території Т.Реметівської громади Ужгородського району Закарпатської області, де дитина відвідує другий клас закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Т.Реметівської сільської ради.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 цього Кодексу передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При цьому доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Так за обставинами даної справи, суд вважає, що позивачем та її представником не надано достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження факту свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками по відношенню до малолітньої доньки.

У висновку органу опіки та піклування Т.Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 23 січня 2024 року № 52/03-10 вказано, що службою у справах дітей було направлено запит до ССД виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області стосовно батька дитини ОСОБА_2 та за отриманою інформацією, зокрема згідно характеристики Вищебулатецького старостинського округу, ОСОБА_2 характеризується позитивно, зареєстрований у с. Ісківці Лубенського району Полтавської області у житловому будинку, який належить його батькові ОСОБА_6 , однак фактично проживає і працює у м. Києві, розлучений, має доньку; порушень дисципліни та правопорядку, та скарг на нього не було, спиртними напоями не зловживає, палить. Зважаючи, що ОСОБА_2 подав органу опіки та піклування заяву щодо побажання приймати участь у вихованні доньки, підтримувати її матеріально та заперечення ним щодо позбавлення його батьківських прав, уповноважений орган вважає за необхідне надати йому можливість реалізувати свої права на участь у житті дитини, а відтак й за недоцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відтак судом установлено, що наразі батько дитини проживає у іншій області, що визнається позивачем, а також відображений у висновку органу опіки та піклування.

Отже невідвідування батьком дитини, зокрема за місцем проживання, пов`язане перш за все з постійним перебуванням відповідача у місті Києві, де такий працює, і таке на думку суду не може бути розцінено як свідоме та винне ухилення відповідача від участі у вихованні доньки.

Стосовно твердження позивача та її представника про те, що відповідач навіть не телефонує до дитини, то як стверджено представником відповідача у відзиві та у судовому засіданні, така ситуація має місце у зв`язку з блокуванням телефону дитини позивачем, через що він не може зв`язатися з донькою, і суд приймає до уваги таке пояснення.

При цьому суд враховує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).

На думку суду, позивачем та її представником не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності у даному випадку тих виняткових обставин, для можливості застосування такого крайнього заходу як позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, а відтак вказана вимога до задоволення не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів, то суд прийшов до такого висновку.

Як встановлено вище, за час проживання у незареєстрованому шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На даний час малолітня ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю ОСОБА_11 , знаходиться на її повному утриманні та вихованні, що визнано і не оспорюється сторонами, а відтак на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Крім цього суд встановив, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789X11 (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини). Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже враховуючи те, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, суд вважає, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання малолітньої доньки.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 2 ст. 182 цього Кодексу визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Таким чином враховуючи наведене, вимоги ч. 1 ст. 182 СК України, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги визнання відповідачем позову у цій частині, суд вважає за можливим визначити розмір аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) батька.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу із дня подання такої заяви.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1, 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Крім цього, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів (п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 цього Кодексу якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Таким чином, оскільки позивач за позовною вимогою про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору, тому суд прийшов до висновку, що судовий збір, який мала понести позивач у сумі 1 211,20 грн, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь держави.

Керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 141, 150, 155, 156, 164, 165, 166, 180, 182 СК України, ст. 12, 13, 76-83, 141, 142, 246, 258-259, 264, 265, 268, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

позов адвоката Ковальчук Олесі Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача орган опіки та піклування Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ), аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 02 листопада 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Ковальчук Олеся Василівна; місцезнаходження: 88000 Закарпатська область, м. Ужгород, вул. І.Франка, 1В,2Г офіс 3.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: адвокат Кузьмич Наталія Олександрівна; місцезнаходження: 37500 Полтавська область, м. Лубни, просп. Володимирський, 17/1.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: орган опіки та піклування Тур`я Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, ЄДРПОУ 04351280; місцезнаходження: 89221 Закарпатська область Ужгородський район с. Т.Ремета, вул. Тканка, 1.

Повне судове рішення складено 09 серпня 2024 року.

Головуючий: Ганько І. І.