Ухвала

від 08.08.2024 по справі 521/12441/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 521/12441/24

Пр. №2/521/5695/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м. Одеса

Суддя Малиновськогорайонного судум.Одеси СегедаО.М.,розглянувши матеріалипозовної заяви ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Благоустрій» Черкаської міської ради, про звільнення майна з-під арешту,

встановила:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Другий ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Благоустрій» Черкаської міської ради (далі КП «Благоустрій» ЧМР), про звільнення майна з-під арешту.

Ознайомившись зі змістом позовної заяви, приходжу до висновку, що вказана позовна заява подана з порушенням вимог ст.ст. 175 та 177 чинного ЦПК України.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, що містяться в постанові №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» питання щодо звільнення майна з під-арешту, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження, існує два способи здійснення такого права: на рішення та дії державного виконавця стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства (наприклад адміністративного); особою, яка володіє на підставі закону чи договору майном чи речовим правом на майно, і яка не є стороною виконавчого провадження, подається позов про зняття арешту з майна.

Отже, законом передбачено різні механізми зняття арешту на майно, в залежності від підстав накладення арешту та заборони, а також суб`єкта, який вчинив дану дію.

Відповідне скасування арешту може бути прямо передбачено ЦПК України шляхом подачі відповідної заяви або клопотання або позовної заяви про скасування обтяження. Від підстав накладення арешту буде залежати і шлях його скасування, а саме:

- арешт нерухомого майна було накладено на підставі ухвали про забезпечення позову у цивільній справі, то у випадку відмови позивачу у задоволенні позову арешт можливо скасувати шляхом подачі клопотання про скасування заходів забезпечення позову;

- арешт було накладено для примусового виконання виконавчого напису у межах виконавчого провадження, то у цьому випадку слід подавати позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню;

- арешт було накладено для забезпечення позову і існує відповідна ухвала суду про задоволення забезпечення.

Виходячи зі змісту доданих до позовної заяви документів, суддею неможливо установити, які саме підстави накладення арешту на майно (відсутнє рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси по справі №711/6175/14-ц). Також, позивачем не надано доказів щодо оскарження вказаного рішення суду або відповідної довідки про відсутність заборгованості.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до Другого ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) із заявою про скасування арешту на майно.

Позивачем також не була врахована та обставина, що знищення матеріалів ВП у паперових носіях не означає абсолюту відсутність будь-якої інформації щодо будь-якого ВП, враховуючи, що існує Автоматизована система виконавчих проваджень, яка складається з розділів: поточний; - електронного архіву; - спецрозділу, і зокрема в останніх наявна інформація щодо сторін виконавчого провадження, їх місць знаходження та проживання, підстав стягнення, рішень судів, тощо.

При цьому, у разі неможливості надання доказів позивач, разом з поданням позовної заяви має право відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України подати до суду клопотання про витребування доказів, якщо такий доказ він не може подати самостійно і позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказу.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В позовній заяві не обґрунтовано вибір способу захисту порушеного права у вигляді зняття арешту, зокрема не надано доказів неможливості вирішення питання про зняття арешту з майна в межах виконавчого провадження або шляхом оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому ст. 447 ЦПК України (правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 22 квітня 2020 року по справі №544/394/18 та від 22 липня 2020 року у справі №317/4584/16-ц).

За такого, позивачу необхідно уточнити чи не є в даному випадку оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Положеннями частини 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.

Тобто, подана позовна заява не відповідає вимогам, встановленим законодавством.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи вищенаведене, суддя вважає, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачці строку для усунення недоліків.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя

ухвалила:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Благоустрій» Черкаської міської ради, про звільнення майна з-під арешту - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків заяви не пізніше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Роз`яснити, що якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк, виконає вимоги, визначені статтями 175, 177 ЦПК України, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду, та буде призначена до розгляду у судове засідання, інакше заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: О.М. Сегеда