Рішення

від 13.06.2024 по справі 758/7857/21

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/7857/21

Категорія 67

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2024 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю, визнання майна спільною сумісною власністю,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду міста Києва із вказаним позовом до ОСОБА_2 , зазначивши, що 29.04.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №615. З січня 2021 року фактичні шлюбні стосунки між сторонами припинено. У зв`язку із фактичним припиненням шлюбу та неможливістю мирно врегулювати питання поділу майна позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Обґрунтовуючи позов, позивачка вказує на те, що ще до шлюбу із відповідачем вона мала намір придбати квартиру у м. Києві, оскільки мала грошові кошти у розмірі 420 000,00 грн., які їй були подаровані її матір`ю з цією метою. Коли варіант квартири був знайдений, виявилось, що позивачці не вистачає 50 000,00 грн. На цей час подружжя вже понад місяць перебувало у зареєстрованому шлюбі. Мати відповідача запропонувала дати позивачці у борг 50 000,00 грн. за умови, що усі договори на квартиру будуть оформлятися з відповідачем, а коли позивачка поверне кошти, відповідач переоформить квартиру на неї. Позивачка погодилась на це та фактично через два місяця після реєстрації шлюбу, а саме 30.06.2015 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку після введення будинку в експлуатацію було зареєстровано за відповідачем. Відповідач має дітей від першого шлюбу, а тому, з метою уникнення можливих суперечок та в якості певної гарантії, він склав заповіт на цю квартиру на позивачку. 04.09.2019 позивачка продала свій автомобіль, який нею був придбаний ще до шлюбу, та повернула матері відповідача 50 000,00 грн., після чого попросила відповідача переоформити квартиру, однак він цього не зробив. При цьому вказана квартира сторонами не використовувалася, оскільки вони проживали у квартирі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Фактично у квартирі проживала дочка позивачки ОСОБА_4 , яка на той час навчалася в університеті та потребувала окремого житла, та саме вона несла всі витрати, пов`язані з утриманням квартири. Відповідач жодним чином та ніколи не використовував цю квартиру в своїх інтересах, не бажав зробити там ремонт, не заперечував проти того, щоб ремонт здійснювала дочка позивачки та проживала там, ніколи не утримував квартиру та не сплачував за неї комунальні платежі, що свідчить про те, що відповідач ніколи не вважав цю квартиру своєю та не бажав здійснювати права та нести обов`язки відносно цієї нерухомості. Із урахуванням наведеного, стверджуючи, що квартира АДРЕСА_1 придбана за її особисті кошти, позивачка просить визнати таку квартиру її особистою приватною власністю.

Крім того, позивачка зазначила, що під час шлюбу вони спільно з відповідачем почали займатися бджільництвом. В результаті спільної праці сторін створено пасіку, яка складається з 20 вуликів, повністю засаджених бджолами, по 18-24 рамок у кожному вулику, та численна продукція від ведення бджільництва. Загальна приблизна вартість пасіки складає 70 000,00 грн. Бджільництвом подружжя почало займатися на земельній ділянці відповідача, на якій також розташований будинок, що знаходяться за адресою АДРЕСА_3 . Таку земельну ділянку та будинок відповідач отримав у власність до шлюбу, але земля та будинок були у занедбаному стані, зовсім не придатні для проживання та ведення бджільництва чи будь-якого використання. Уся площа земельної ділянки 0,7 га була вкрита бур`яном у висоту близько 2 метрів. Будинок та земельна ділянка не використовувались понад 20 років. Привести у придатний для використання стан земельну ділянку та будинок коштувало багато зусиль, часу та грошових коштів. Позивачкою спільно із відповідачем за сімейні кошти було створено молодий сад, висаджено понад 40 дерев, виноград, малину та квіти. Внаслідок спільної праці та спільних коштів вдалось створити умови для проживання та ведення бізнесу, тобто відбулось значне покращення будинку та земельної ділянки, у зв`язку із чим це майно істотно збільшилося у своїй вартості, внаслідок спільної праці та спільних коштів. Згідно з інформаційною довідкою з реєстру речових прав на нерухоме майно загальна вартість такого нерухомого майна становить 37 004,00 грн., середня ринкова вартість земельної ділянки та будинку на момент здійснення поліпшень - близько 200 000,00 грн. Отже, стверджує позивачка, у зв`язку з тим, що вартість будинку та земельної ділянки істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільної праці та спільних коштів, наявні підстави для визнання такого майна спільною власністю подружжя та його поділу, шляхом визнання за кожною із сторін по 1/2 частині пасіки, будинку, та земельної ділянки.

Із урахуванням наведеного позивачка просить суд:

1) в порядку поділу спільного майна подружжя визнати її особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1 ;

2) визнати житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_3 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , включивши його в обсяг спільного майна подружжя, що підлягає поділу;

3) визнати земельну ділянку площею 0,7 га, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , включивши його в обсяг спільного майна подружжя, що підлягає поділу;

4) в порядку поділу майна подружжя визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частину пасіки, а саме 10 вуликів, повністю засаджених бджолами, по 18-24 рамок у кожному вулику, та на 1/2 частину продукції від цієї пасіки, витребувавши їх у відповідача ОСОБА_2 ;

5) в порядку поділу майна подружжя визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частину пасіки, а саме 10 вуликів, повністю засаджених бджолами, по 18-24 рамок у кожному вулику, та на 1/2 частину продукції від цієї пасіки.

Ухвалою суду від 23.06.2021 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 26.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву, позивачу - відповіді на відзив.

18.11.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він позову не визнав, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що дійсно 29.04.2015 він уклав шлюб із позивачкою. 30.06.2015, з метою придбання власного житла для створення своєї майбутньої сім`ї, він придбав майнові права на спірну квартиру за особисті кошти. Сама ж позивачка родом з м. Мелітополя, власного житла у м. Києві та жодних заощаджень на день укладення шлюбу не мала. Після укладення шлюбу вона переїхала проживати до відповідача у квартиру АДРЕСА_4 . У вказаній квартирі також проживала сім`я сестри відповідача та його діти від першого шлюбу, що фактично і стало передумовою придбання відповідачем спірної квартири. При цьому, весь період сімейного життя позивачка не працювала та перебувала на повному утриманні відповідача. У 2017 році, після смерті сестри відповідача позивачка зажадала, щоб відповідач виписав своїх дітей із квартири по АДРЕСА_5 та приватизував її тільки на себе без врахування інших членів своєї сім`ї. Такі вимоги вона обґрунтовувала начебто турботою про їхню спільну старість. На прохання позивачки відповідач дозволив тимчасово проживати у спірній квартирі її дочці ОСОБА_4 , яка також допомагала відповідачу із ремонтом квартири. При цьому 17.09.2019 відповідач продав свій власний автомобіль, придбаний до шлюбу, а отримані від продажу кошти надав дружині для здійснення ремонту у спірній квартирі, організацією якого займалася вона, оскільки вона не працювала та, на думку відповідача, мала гарний смак. У подальшому їхні з позивачкою сімейні стосунки зіпсувалися та фактично шлюбні відносини були припинені.

Щодо спірного будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою АДРЕСА_3 , відповідач зазначив, що таке нерухоме майно належало його діду по батьківській лінії та в подальшому було подароване йому батьком на підставі відповідних договорів дарування. Таким чином, оскільки вказане майно набуте відповідачем до шлюбу, воно є його особистою приватною власністю. При цьому жодних реконструкцій, добудов та/або ремонту у спірному будинку вони з позивачкою спільно не проводили, а усі поточні господарські роботи відповідач здійснював власними силами та засобами. Щодо такого майна відповідач також зазначив, що 26.04.2021, під час його перебування у відрядженні, ним було отримане повідомлення від сусідки про те, що його будинок обікрали. Однак, як виявилось в подальшому, це позивачка вивозила з будинку спільне майно та речі, набуті ними під час шлюбу.

Щодо пасіки та продуктів бджільництва відповідач зазначив, що він почав займатися бджільництвом ще до укладення шлюбу з позивачкою, приблизно у 2013-2014 роках. Інвестором купівлі перших вуликів став син відповідача ОСОБА_5 , а перший мед допомагала продавати знайомим і сусідам донька відповідача ОСОБА_6 . При цьому, оскільки пасіка є маленькою та відповідач нею займався самостійно, ніяких прибутків вона ніколи не приносила, а коштів від продажу меду своїм знайомим навіть не вистачало на покриття усіх витрат на її утримання. У 2016 році відповідач запросив дружину пройти курси бджоляра, оскільки сподівався, що вона розділить з ним його хобі. Однак після того, як у 2018 році її вкусила бджола, у неї розвилась алергічна реакція та вона навідріз відмовилась займатись бджільництвом і до вуликів навіть не наближалась.

Щодо визнання спірної квартири особистою приватною власністю позивачки відповідач зазначив, що 06.03.1973 його родина отримала квартиру АДРЕСА_4 , де відповідач зареєстрований та фактично проживає і на даний час. В подальшому батько відповідача отримав ще одну квартиру, в яку переїхав з дружиною та молодшою донькою, а цю квартиру залишив для відповідача та його сестри ОСОБА_7 . Приблизно у 2014 році на сімейних зборах було вирішено залишити квартиру по АДРЕСА_5 відповідачу, а йому спільними коштами сім`ї придбати іншу квартиру. Після вибору квартири частина грошових коштів для її придбання була надана родичами відповідача, а саме: 100 000,00 грн. надала в позику мати відповідача ОСОБА_8 : 200 000,00 грн. надав його син ОСОБА_5 . Решта вартості квартири скала 170 230,00 грн., які були власними заощадженнями відповідача. Згідно з довідкою ПАТ «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» №ф/2607 від 12.10.2017 та від 11.11.2021 відповідач сплатив за спірну квартиру 100% вартості майнових прав на неї на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав №11057/РН-К від 30.06.2015. Таким чином, відповідач стверджує, що жодних правових підстав для визнання спірної квартири майном, набутим подружжям під час шлюбу, не існує, така квартира не була, не є та не може бути особистою приватною власністю позивачки. Крім того, відповідач вказує, що твердження позивачки про те, що отримані нею від продажу автомобіля 04.09.2019 грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. були нею повернуті матері відповідача, спростовуються протоколом опитування останньої, який доданий в якості додатку до відзиву.

Із зазначених підстав відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

06.12.2021 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якому заперечено доводи відповідача, наведені у відзиві, та підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

17.01.2022 представником відповідача подано до суду письмові заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 03.11.2022 задоволено заяви представника сторін про виклик свідків.

Цією ж ухвалою закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В ході судового розгляду представники сторін підтримали свої доводи, наведені в обґрунтування та заперечення позовних вимог.

Крім того, у судових засіданнях 13.11.2023 та 01.02.2024 за участю представників сторін судом були допитані свідки.

13.06.2024 до початку судового засідання представниками сторін подано заяви про розгляд справи за їх відсутності.

З огляду на наведене, із урахуванням наявних в матеріалах справи письмових заяв по суті справі, поданих учасниками справи, а також враховуючи надання представниками сторін усних пояснень в ході судового розгляду, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та показання свідків, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, сторони перебувають у шлюбі, який було зареєстровано 29.04.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №615, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , копія якого наявна в матеріалах справи.

За час перебування у шлюбі сторонами набуте майно, яким є квартира АДРЕСА_1 .

Вказана квартира була придбана на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №11057/РН-К від 30.06.2015, укладеного між ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_2

23.06.2020 державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О.О. право власності на вказану квартиру було зареєстроване за ОСОБА_2 .

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №217976122 від 28.07.2020, підставою для реєстрації права власності стали: додаткова угода №1 від 10.03.2016 до договору купівлі-продажу майнових прав №11057/РН-К від 30.06.2015; довідка ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» №Ф/2607 від 12.10.2017; акт прийому-передачі майнових прав від 27.12.2017; договір купівлі-продажу майнових прав №11057/РН-К від 30.06.2017; довідка ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» №11057/РН-К від 30.06.2015; витяг з переліку інвесторів, виданий ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» 06.07.2020.

Як встановлено судом в ході судового розгляду, сторони спільно не проживають та згоди щодо поділу вищевказаної квартири між ними не досягнуто.

В обґрунтування та заперечення позовних вимог кожна із сторін стверджує, що така квартира є його особистою власністю, оскільки придбана за власні кошти.

Вирішуючи обґрунтованість таких доводів сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як встановлено судом, спірна квартира придбана 30.06.2015 та право власності на неї зареєстроване 23.06.2020, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Отже, на спірну квартиру поширюється режим спільної сумісної власності подружжя та наявні підстави для її поділу в порядку поділу майна подружжя.

При цьому суд вважає необґрунтованими доводи обох сторін про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти одного із подружжя, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Зокрема, позивач вказує на те, що квартира придбана за її особисті грошові кошти, частину яких нею було отримано в позику від матері відповідача ОСОБА_8 .

Однак жодних доказів на підтвердження такої обставини нею суду не надано.

Крім того, як з`ясовано судом із доданого до відзиву відповідачем протоколу опитування адвокатом особи за її згодою, складеного 16.11.2021, ОСОБА_8 таку обставину не підтвердила.

Також суд вважає необґрунтованими і доводи позивачки про те, що частина грошових коштів для купівлі квартири, в розмірі 420 000,00 грн., була їй подарована її матір`ю.

Так, на підтвердження вказаної обставини позивач надала до суду копію банківської виписки по рахунку, відкритому на ім`я її матері ОСОБА_9 , за період з 01.01.2006 по 01.01.2020.

Разом із цим, така банківська виписка не приймається судом як доказ вказаної обставини, оскільки з неї неможливо достовірно встановити ні призначення платежів, ні платника, ні одержувача коштів.

Не встановлено таких обставин і з показань допитаних судом в якості свідків.

Так, свідок ОСОБА_10 , яка є рідною сестрою відповідача, повідомила, що спірна квартира була придбана для її брата ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів родини. Разом із цим, коли саме така квартира була придбана - до одруження сторін чи після, вона точно зазначити не змогла. Свідок також вказала, що грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. позивачка її матері не повертала. При цьому свідок зазначила, що про всі обставини, що стосуються життя сторін, у тому числі щодо придбання спірної квартири, їй відомо лише зі слів її матері, оскільки особисто вона з позивачкою не спілкувалася та не спілкується.

Допитана в якості свідка дочка позивачки ОСОБА_4 підтвердила, що спірна квартира була придбана після одруження її матері з ОСОБА_2 та вона там проживала за домовленістю сторін. Разом із цим, за чиї саме кошти було придбано таку квартиру, їй невідомо.

Із урахуванням наведених вище показань свідків, суд визнає недоведеними і твердження відповідача про те, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти.

Крім того, не підтверджена така обставина і доказами, доданими відповідачем до відзиву.

Так, із договорів банківських вкладів від 02.12.2014 та від 24.02.2015, укладених матір`ю відповідача ОСОБА_8 із відповідними банківськими установами, вбачається, що нею було здійснено певні банківські вклади на рахунки таких банківських установ.

Разом із цим, вказана обставина жодним чином не підтверджує доводів відповідача, наведених в заперечення позовних вимог, зокрема, факту надання ОСОБА_8 відповідачу грошових коштів для придбання спірної квартири.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання майнових прав на вказану квартиру саме за рахунок особистих коштів чи будь-яких інших доходів як позивача, так і відповідача, матеріали справи не містять.

Підсумовуючи усе вищенаведене, встановивши, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами за час шлюбу, за відсутності доказів придбання такого майна за особисті кошти сторін, суд доходить висновку, що наявні підстави для поділу цього майна як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому суд не вбачає підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України). Проживання дитини з позивачем, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачем не доведено.

Перевіривши та оцінивши надані сторонами докази, суд вважає, що в даному випадку обставини, що мають істотне значення для відступлення від засади рівності часток подружжя, відсутні.

Із урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про поділ в порядку поділу майна подружжя житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою АДРЕСА_3 , та пасіки, то такі вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як встановлено судом із доказів, наданих стороною відповідача, вказаний будинок та земельна ділянки були подаровані відповідачу ще до реєстрації його шлюбу із позивачкою.

Так, житловий будинок АДРЕСА_3 , відповідачу ОСОБА_2 був подарований ОСОБА_11 на підставі договору дарування житлового будинку від 30.10.2010, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Саніною Л.А., зареєстрованого в реєстрі за №3-1913 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за №4185791.

Крім того, на підставі договорів дарування земельної ділянки, посвідчених тим же нотаріусом 30.10.2010, відповідач отримав в дарунок від ОСОБА_11 дві земельних ділянки, розташованих на території АДРЕСА_3 , а саме:

- земельну ділянку, кадастровий номер: 3224485201:01:001:0003, площею 0,2500 гектарів, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (договір дарування зареєстрований у нотаріуса за №3-1916 та в Державному реєстрі правочинів за №4185783);

- земельну ділянку, кадастровий номер: 3224485201:01:001:0004, площею 0,3633 гектарів, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (договір дарування зареєстрований у нотаріуса за №3-1919 та в Державному реєстрі правочинів за №4185757).

Жодних відомостей про те, що вказані договори були визнані недійсними у встановленому законом порядку, як і доказів про те, що право власності ОСОБА_2 щодо такого майна припинене, матеріали справи не містять.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що спірні житловий будинок та земельна ділянка не є такими, на які розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя, оскільки вони набуті відповідачем до реєстрації його шлюбу із позивачкою, а тому підстави для поділу такого майна в порядку поділу майна подружжя відсутні.

Що стосується вимог позивачки про поділ в порядку поділу майна пасіки та продуктів бджільництва, то такі вимоги задоволенню не підлягають з огляду на те, що вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

В матеріалах справи відсутні докази як щодо самого факту придбання такого майна, часту його придбання та вартості, так і взагалі щодо факту його наявності.

Крім того, доводи позивачки про те, що вказане спірне майно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільної праці та спільних коштів сторін, також не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Підсумовуючи усе зазначене, встановивши наведені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю, визнання майна спільною сумісною власністю задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін по справі:

- позивач - ОСОБА_1 а, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 24.06.2024.

Суддя Олена КОВБАСЮК