ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/852/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 (повний текст складено 20.05.2024)
по справі №916/852/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України
до Національного університету "Одеська морська академія"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Смід Груп"
про стягнення 142 072,63 грн,
(суддя першої інстанції: Щавинська Ю.М., дата та місце ухвалення рішення: 15.05.2024, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Національного університету "Одеська морська академія", в якій просило суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 113 576,65 грн; пеню у сумі 24 289,84 грн; 3% річних у сумі 2 286,31 грн та інфляційні втрати у сумі 1 919,83 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що сторонами було підписано Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" на виконання умов якого у квітні 2023 року позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 3,58400 тис.куб.м. на суму 113 576,65 грн, однак останнім не здійснено оплату за спожитий у квітні 2023 року газ, з огляду на що, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 113 576,65 грн.
Крім того, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, позивачем було нараховано пеню за неналежне виконання відповідачем умов договору у розмірі 24 289,84 грн, а також 3% річних у сумі 2 286,31 грн та інфляційні втрати у сумі 1 919,83 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Національного університету "Одеська морська академія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" основний борг у сумі 113 576,65 грн, пеню у сумі 5 000 грн, 3% річних у сумі 2 286,31 грн, інфляційні втрати у сумі 1 919,83 грн та судовий збір у сумі 2 422,40 грн; в задоволенні решти позову відмовлено.
У своєму рішенні суд зазначив, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності. Суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, вважав справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру пені до 5 000 грн.
На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.
Частково не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 19 289,84 грн та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про стягнення пені в розмірі 19 289,84 грн - задовольнити.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у зв`язку зі зменшенням судом розміру пені до 5 000,00 грн від заявлених до стягнення пені у сумі 24 289,84 грн, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 551 Цивільного кодексу України, та процесуального, зокрема, ст. ст. 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог.
Апелянт в обґрунтування своєї позиції звертає увагу суду, що протягом судового розгляду справи відповідач клопотання про зменшення пені не подавав. Разом з тим, судом першої інстанції без будь-яких клопотань та заяв відповідача було зменшено пеню на 79,42%.
У своїй скарзі апелянт зазначає, що у даній справі сума зобов`язання відповідача з оплати поставленого газу та розмір заборгованості дорівнює 113 576,65 грн, тоді як сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 24 289,84 грн, що складає 21,39% від суми заборгованості. Це означає, що вартість газу, з оплати якого відповідачем прострочило оплату, фактично збільшиться для відповідача не більш як на 21,39%.
На переконання позивача, заявлена сума пені не є надміру великою до боргу відповідача враховуючи процентне співвідношення виконання зобов`язання, а отже на думку апелянта суд неспівмірно зменшив заявлену до стягнення пеню на 79,42%, чим порушив принципи та підходи Верховного Суду у застосуванні ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Проте, під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача.
На думку заявника, зменшуючи розмір пені на 79,42%, суд таким чином хоче ототожнити зменшення розміру пені з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов`язання (стаття 218 Господарського кодексу України), тоді як зі змісту статті 233 Господарського кодексу України, яка регулює зменшення розміру штрафних санкцій, чітко вбачається, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, але аж ніяк не звільненням його від відповідальності.
Отже, апелянт вважає, що зменшення розміру пені на 79,42% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення пені, апелянт вважає, що суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 Господарського кодексу України ст. 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" залишено без руху.
14.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги до якого апелянт надав докази відправки Товариству з обмеженою відповідальністю "Смід Груп" копії апеляційної скарги і доданих до неї документів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою овариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 по справі №916/852/24; вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 по справі №916/852/24 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/852/24.
21.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/852/24.
Відповідач та третя особа своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
В матеріалах справи наявний Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії", затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501, відповідно до п.1.3 якого останній є договором приєднання, укладення якого відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей Договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Згідно з п. 2.1 Договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до п. 3.1 Договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Згідно з п. 4.1 Договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.
Відповідно до п. 4.2 Договору об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Пунктом 4.3 Договору встановлено, що постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Відповідно до п. 4.4. Договору споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Згідно з п.4.5 Договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п.6.2 Договору постачальник зобов`язується, зокрема, протягом десяти робочих днів після початку постачання поінформувати споживача про здійснення постачання природного газу постачальником (із зазначенням дня початку постачання та діючої ціни на момент початку постачання) шляхом направлення письмового повідомлення на поштову адресу споживача.
Пунктом 11.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником.
Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.
Пунктом 11.5 Договору встановлено, що всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.
Відповідно до повідомлення про споживачів у зоні ліцензійної діяльності оператора ГРМ, які були у попередній газовій добі зареєстровані в Реєстрі споживачів "останньої надії", споживач з ЕІС-кодом 56ХS000013JM700I був зареєстрований 01.04.2023.
В матеріалах справи містяться дані щодо архіву тарифів за квітень 2023 року.
Крім того, в матеріалах справи наявний витяг з інформації щодо закріплення споживача з ЕІС-кодом 56ХS000013JM700I в Реєстрі споживачів постачальників, з якого вбачається, що Національний університет "Одеська морська академія" (ЕІС-код 56ХS000013JM700I) у період з 01.04.2023 до 03.04.2023 був споживачем природного газу, постачальник ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В).
Як вбачається з реєстру пар споживачів на 01.01.2020, до портфелю Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" з 01.04.2023 до 03.04.2023 включено Національний університет "Одеська морська академія" (ЕІС-код 56ХS000013JM700I).
Відповідно до акту №7629 Національному університету "Одеська Морська Академія" за період 01.04.2023-02.04.2023 поставлено природний газ в обсязі 2,24700 тис.м3 на суму 58 612,88 грн без ПДВ, за 03.04.2023 в обсязі 1,33700 тис.м3 на суму 35 589,34 грн, послуга транспортування природного газу 444,99 грн. Загальний обсяг 3,584 м3. Всього з ПДВ 113 576,65 грн.
Матеріали справи також містять рахунок на оплату №15499 на суму 113 576,65 грн.
Вказані акт та рахунок надіслані на електронну адресу відповідача 12.05.2023, про що свідчать роздруківки з програми 1С:Підприємство.
В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем за договором постачання газу ПОН.
Також в матеріалах справи наявна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Національного університету "Одеська Морська Академія" від 28.09.2023, у якій позивач вимагає сплатити заборгованість за природний газ у сумі 113 576,65 грн до 11.10.2023.
Вказана вимога, як вбачається зі списку поштових відправлень та опису вкладення цінного листа з повідомленням, скріплених печаткою АТ "Укрпошта", направлена на адресу відповідача 28.09.2023.
Матеріали справи містять також Договір №28-03 поставки природного газу від 28.03.2023 з додатками, укладений між ТОВ "Смід Груп" та Національним університетом "Одеська Морська Академія".
Відповідно до листа відповідача, направленого на адресу позивача, НУ "Одеська Морська Академія" зазначив, що 26.05.2023 на поштову адресу Національного університету "Одеська морська академія" надійшли акти приймання-передачі природного газу від 30.04.2023 №7629, рахунок №15499 та Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" та повідомлено, що Національним університетом "Одеська морська академія" вже укладено Договір поставки природного газу №28-03 від 28.03.2023 з TOB "Смід Груп", строк дії договору з 01.04.2023 до 30.09.2023.
Крім того, у листі відповідач зазначив, що 30.04.2023 Університет через Оператора ГРМ - АТ "Одесагаз" передав обсяг спожитого природного газу за квітень 2023 року (з 01.04.2023 до 30.04.2023) в обсязі 29,828 т.куб.м., та оплатив його вартість у розмірі 562 257,80 грн з ПДВ.
В матеріалах справи наявні рахунок-фактура та акт приймання передачі природного газу за квітень 2023 року від АТ "Одесагаз", з яких вбачається, що загальний обсяг спожитого природного газу складав 29 828 куб.м., акт здачі-прийняття, підписаний та скріплений печатками НУ "Одеська Морська Академія" та ТОВ "Смід Груп", згідно з яким загальний обсяг спожитого природного газу складав 29 828 куб.м., загальна вартість 562 257,80 грн, а також акт здачі-прийняття від 23.06.2023.
Відповідно до платіжних інструкцій НУ "Одеська Морська Академія" перераховано ТОВ "Смід Груп" загалом 562 257,80 грн.
В матеріалах справи наявна вимога позивача від 22.08.2023 щодо сплати заборгованості до 05.09.2023, відповідь відповідача від 27.09.2023 щодо неможливості сплати заборгованості через відсутність паперової форми договору та лист позивача від 07.06.2023 щодо наявності укладеного типового договору.
Відповідно до листа АТ "Одесагаз" від 20.06.2023 за 01.04.2023 споживачем (ЕІС-код 56ХS000013JM700I) було спожито 933 м3 газу, за 02.04.2023 1314 м3, за 03.04.2023 1337 м3, що загалом складає 3,584 м3. Вказані відомості відображено на інформаційній платформі.
Згідно з інформацією щодо закріплення споживача з ЕІС-код 56ХS000013JM700I в Реєстрі споживачів постачальників, у період з 01.04.2023 до 03.04.2023 постачальником було ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", з 04.04.2023 до 30.09.2023 постачальником був ТОВ "Смід Груп".
Доказів оплати вказаної заборгованості позивачеві матеріали справи не містять.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 по справі №916/852/24 оскаржується позивачем лише в частині зменшення пені у зв`язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до пункту 4.5. Типового договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч.6 ст.232 Господарського України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 24 289,84 грн.
Судом апеляційної інстанції перевірено такий розрахунок та встановлено, що він є вірним, розрахованим з урахуванням суми заборгованості та періодів прострочення, а також є арифметично правильним, разом із тим, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалось раніше, згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі №904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).
Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).
Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).
Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
У зв`язку з викладеним судова колегія зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.
Відтак, доводи апелянта щодо відсутності заяв чи клопотань відповідача про зменшення штрафних санкцій судовою колегією не приймаються до уваги.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судом враховано:
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;
- очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, оскільки сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 9530,78 грн, що складає 14,76% від суми несплаченої основної заборгованості;
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та суми інфляційних втрат;
- з урахуванням конкретних обставин і в їх сукупності, зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря, оскільки порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку із певними обставинами.
Отже на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції заявленої позивачем до стягнення пені до суми 5000 грн повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Колегія суддів також зауважує, що у даному спорі судом першої інстанції також стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати у розмірі, що був заявлений позивачем, а тому негативні для позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого газу, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.
При цьому, слід зауважити, що у даному випадку місцевий господарський суд не скористався своїм правом на зменшення заявлених позивачем до стягнення трьох процентів річних, а стягнув їх з відповідача у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом цілком правомірно та обґрунтовано, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені до 5000 грн.
Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.
Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу за договором. Також, відсутній й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржників, що викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги все наведене вище, враховуючи відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення сплати суми заборгованості за поставлений газ, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про можливість зменшення у цьому випадку пені до 5000 грн (із заявлених до стягнення 24 289,84 грн).
Такий висновок суду не порушує балансу інтересів сторін та не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність).
Судовою колегією розглянуто та відхилено доводи апелянта стосовно того, що зменшивши пеню, суд першої інстанції ототожнив це зі звільненням відповідача від відповідальності, оскільки стягнення пені у розмірі 1500 грн від заявленої суми жодним чином не є повним звільненням від відповідальності, а є правом суду, який в даному випадку обґрунтував свою позицію та ухвалив рішення з врахуванням конкретних обставин справи.
За вказаних обставин, доводи позивача про скасування рішення місцевого господарського суду в частині зменшення розміру пені є безпідставними.
Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 по справі №916/852/24 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 по справі №916/852/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 по справі №916/852/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Головуюча суддя:Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 12.08.2024 |
Оприлюднено | 13.08.2024 |
Номер документу | 120937649 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Принцевська Н.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні