Постанова

від 06.08.2024 по справі 332/1618/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.08.2024 Справа № 332/1618/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 332/1618/22 Головуючий у І інстанції: Ретинська Ю.І.

Провадження № 22-ц/807/1223/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вельможка Олега Олександровича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Заводський ВДРАЦС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оспорювання батьківства та виключення запису про батька про народження дитини.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1 ) народила доньку - ОСОБА_4 , про що 22.12.2005 ВДРАЦС Заводської районної адміністрації м Запоріжжя складено відповідний актовий запис № 553. Держана реєстрація народження дитини проведена відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, за вказівкою матері, батьком записаний ОСОБА_5 . У свідоцтві про народження дитина була записана як ОСОБА_6 .

14.02.2014 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали шлюб, зареєстрований Заводським ВДРАЦС Запорізького Міністерства юстиції України.

Позивач був знайомий з ОСОБА_1 та перебував у відносинах досить тривалий час. Він вважав, що є батьком доньки ОСОБА_8 . Тому вже після реєстрації шлюбу 18.03.2014 разом із відповідачем вони звернулися до Заводського ВДРАЦС Запорізького Міністерства юстиції зі спільною заявою про визнання його батьківства відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В останній час позивач став помічати, що схожість між ним та донькою ОСОБА_9 відсутня. Він почав переглядати фото родичів своїх та ОСОБА_4 та не виявив жодної схожості. На теперішній час, після розмов з відповідачем, у нього є підстави вважати, що він, все ж таки, не є біологічним батьком дитини.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просив суд виключити відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записаного батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внести відповідні зміни до актового запису про народження № 553 від 22.12.2005. Також просив стягнути з відповідача витрати за проведення генетичної експертизи, орієнтовано 13000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05.07.2023 в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Заводський ВДРАЦС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13.09.2023 апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабіч С.А. залишено без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05.07.2023 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10.01.2024 скасовано рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05.07.2023 та постанову Запорізького апеляційного суду від 13.09.2023, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2024 року позов задоволено.

Виключено з актового запису № 553 від 22.12.2005, зареєстрованого Заводським ВДРАЦС реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості у графі «батько» - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесені 18.03.2014 за спільною заявою матері та батька про визнання батьківства № 19/02/04/2-58 від 18.03.2014.

Зобов`язано Заводський ВДРАЦС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 № 553 від 22.12.2005, складеного Заводським ВДРАЦС реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи у розмірі 8447,64 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вельможка О.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинами справи, просить рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що з указаним позовом ОСОБА_2 звернувся тільки після розірвання шлюбу та після подання відповідачем позову про стягнення аліментів. Твердження позивача про те, що він мав близькі стосунки з ОСОБА_1 навесні 2005 року, а також те, що він цікавився донькою відповідача від того часу, коли вона була немовлям, і до 2014 року не підтвердив жодний свідок з боку позивача, натомість свідки з боку відповідача вказали, що твердження позивача про наявність у нього близьких стосунків з відповідачем та його турботу про доньку відповідача не відповідають дійсності. Також жоден із свідків не підтвердив доводів позивача про те, що нібито відповідач запевняла його у батьківстві відносно її доньки.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Бабіча С.А. заперечує проти її доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_1 наполягала на задоволенні апеляційної скарги, просила скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Бабіч С.А. просив відмовити в задоволені пеляційної скарги, оскаржуване рішення - залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довела достатніми та достовірними доказами, що позивач є батьком дитини або в момент реєстрації батьком дитини знав, що не є таким або не міг про це не знати.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 вбачається, що 14.02.2014 між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 21 (а.с. 13 т. 1).

Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження, виданого 18.08.2014 року повторно, серії НОМЕР_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася у м. Запоріжжі, про що 19.05.2015 року здійснено відповідний актовий запис № 553, у відповідній графі міститься запис про ОСОБА_2 , як батька дитини, та ОСОБА_1 , як матір дитини (а.с. 6 т. 1).

За даними повного витягу про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 00033876962 від 25.11.2021 вбачається, що, згідно зі статтею 126 СК України, 18.03.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в Заводському відділі ДРАЦС РС Запорізького МУЮ склали та підписали спільну заяву про визнання батьківства №19/-2-04/2-58, після чого були внесені відомості про прізвище дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » змінено на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », відомості про батька з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_2 », дату народження батька змінено на « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( а.с. 7-11 т. 1).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції за клопотанням ОСОБА_2 та за ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2022 була проведена судово-генетична експертиза, проведення якої було доручено експертам Комунальної установи Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи Запорізької обласної ради (а.с.22-24, 47-48 т. 1).

Відповідно до Висновку експерта № 3474 (ім) / 2739 (мг) встановлена відсутність кровного споріднення між заявником ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_9 (а.с.78-81).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (частина перш статті 18 СК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

У частині п`ятій статті 136 СК закріплене правило, згідно з яким, якщо особа визнала своє батьківство, завідомо знаючи, що вона не є батьком дитини, то оспорювати такий запис вона не може, оскільки ніякого порушення її прав не було - подаючи заяву про визнання свого батьківства, вона сама бажала, щоб такий запис був здійснений органами РАЦС.

Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини. Вважається, що при прийнятті рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.

Разом з тим законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21 (провадження № 61-9183св22) зазначено, що:

«за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18), від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17 (касаційне провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (касаційне провадження № 61-17337св20) […]

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), зазначено, що:

«за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 643/12302/18 (провадження № 61-16199св19) зазначено, що:

«для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18) зазначено, що:

«за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати».

На підставі досліджених доказів, встановивши те, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та, за відсутності належних доказів того, що позивач у момент реєстрації народження дитини знав, що він не є біологічним батьком дитини, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, матеріали справи не містять достовірних доказів того, що позивач є батьком дитини або в момент реєстрації батьком дитини знав, що не є таким або не міг про це не знати.

У суді першої інстанції були допитані свідки, в тому числі, зі сторони відповідача, жоден з яких не підтвердив, що ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про те, що він не є батьком дитини до реєстрації його батьківства.

Колегія суддів зауважує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, допиту свідків встановлено, що сторони перебували у близьких стосунках з раннього віку, до і під час народження дитини їх пов`язували більш, ніж дружні стосунки, що підтвердили свідки. Таким чином, позивач мав підстави вважати дитину ОСОБА_1 своєю донькою.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Під час перегляду справи апеляційний суд встановив, що сама ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінила своє прізвище, що є показником вираження волі самої дитини, яка не вважає ОСОБА_2 своїм батьком.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Перевіривши доводи ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вельможка О.О. слід залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2024 року- без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вельможка Олега Олександровича - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2024 року в цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 12 серпня 2024 року.

Головуючий:

Судді: