Рішення

від 08.08.2024 по справі 159/7172/23

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/7172/23

Провадження № 2/159/249/24

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Шишиліна О.Г.,

із участю секретаря судового засідання Панечко К.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника МТМО Махнюк О.І. , Наконечного В.Г.

треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5

у відкритому судовому засіданні розглянув цивільну справу загального провадження за позовом Ковельської міської ради до ОСОБА_6 що діє також в інтересах малолітнього сина ОСОБА_7 , 2015 р.н., третя особа: Комунальне некомерційне підприємство Ковельське міськрайонне територіальне медичне об`єднання Ковельської міської ради Волинської області (КНП «Ковельське МТМО»); орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 , про втрату права користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся із позовом про визнання ОСОБА_6 та її малолітнього сина ОСОБА_7 такими що втратили право на користування кімнатою у гуртожитку належного позивачу. Службове житло надавалося відповідачу, як працівнику МТМО. Наразі вона звільнилася з роботи та виїхала за кордон. Витрати на утримання житла не здійснює.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги просив їх задовольнити.

Представники МТМО підтримали позов, вказали, що відповідач безпідставно займає місце у гуртожитку.

Треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 позов підтримали, вказали що відповідач не проживає в квартирі з того часу як звільнилася з роботи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся, як на останню адресу проживання, так і через оголошення на сайті судової влади. Відзиву суду не надав.

Згідно ч.4 ст.12, ч.1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що Рішенням ВК Ковельської міської ради №63 від 10.03.2016р. лікарю ОСОБА_8 із сім`єю в складі ОСОБА_9 - дружина, ОСОБА_10 2015р.н. - син видано ордер №6 на зайняття службового житла, кімнати площею 12,5 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 . Іншу кімнату в квартирі займають ОСОБА_4 зі своєю сім`єю (треті особи) згідно Рішенням ВК Ковельської міської ради №127 від 13.04.2017р. та ордеру.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05.05.2017р. шлюб між ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_9 розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач змінив прізвище на ОСОБА_8 .

З витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_8 з 13.09.2023р. зареєстрований за адресом АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_6 згідно наказу МТМО від 31.05.2022р. №99-ос-к звільнена за власним бажанням.

Як вбачається з довідки Державної прикордонної служби України №19-8020/18/24-Вих від 02.02.2024р. відповідач ОСОБА_6 та її малолітній син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 15.03.2022р. через пункт пропуску Ягодин виїхали за кордон і з того часу не поверталися.

З довідки про зареєстрованих осіб від 13.11.2023р. №1476 слідує, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано проживання 4 осіб, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - треті особи за позовом та відповідач ОСОБА_12 із сином ОСОБА_7 2015р.н..

Актом обстеження житлових умов від 12.09.2023р. встановлено, що ОСОБА_6 та її малолітній син ОСОБА_7 у квартирі не проживають з 2022р., зі слів сусідів по квартирі вони виїхали із початком воєнного стану за кордон.

В судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили обставини, що відповідач разом із сином з 2022р. в квартирі не проживають і їх речей в квартирі немає.

Відповідно до ст.118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Як зазначено в ст.124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

В ч.1 ст.16 ЦК України вказано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту визначено ч.2 ст.16 ЦК України.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 вказала, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивач посилаючись на ст.71 ЖК України вказує, що відповідач разом із сином втратили проживання у квартирі оскільки не проживають в ній понад 6 місяців без поважної причини.

Як зазначено в ч.1 ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. В ст.72 ЖК України вказано, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) зазначено, що «системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

З урахуванням наведених доказів, суд вважає що позивачем доведено, обставини, за яких позивач у 2022р. після звільнення з роботи забрала свої речі з квартири та виїхала за кордон, після чого го до теперішнього часу у квартиру проживати не поверталася без поважних причин.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України), місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання.

Враховуючи позицію ВС від 10.07.2019р. справа 65/7083/13-ц суд робить висновки, що малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання, маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.

Таким чином, малолітня дитина не втрачає право користування житлом за будь-яких обставин: ані внаслідок тимчасової відсутності понад шість місяців згідно статті 71 ЖК України, ані внаслідок вибуття згідно ст. 107 ЖК України (ВС/КЦС у справі № 755/16152/16-ц).

У висновку органу опіки та піклування від 13.06.2024р. зазначено, що враховуючи той факт, що батьки втратили право користування квартирою то і дитина втратив такого праву.

Таким чином суд, з урахуванням обраного позивачем способу захисту прав приходе до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування кімнатою в квартирі АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 12.08.2024р.

Головуючий:О. Г. ШИШИЛІН