Постанова

від 12.08.2024 по справі 497/1192/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2475/24

Справа № 497/1192/23

Головуючий у першій інстанції Кодінцева С. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Дришлюка А.І., Сегеди С.М.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості у розмірі 18 173,63 гривень та суму судових витрат у розмірі 2 684 гривень судового збору.

Свої вимоги мотивує тим, що 12.03.2019 року між ОСОБА_1 (надалі - відповідач) та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «РВС БАНК» (надалі - банк або первісний кредитор) було підписано Заяву-Договір №0027474 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ "РВС БАНК" на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.

Відповідач підписанням Заяви-Договору про надання банківської послуги акцептувала укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, який розміщений на Сайті Банку і беззастережно приєдналася до умов Договору. З умовами Договору ознайомлена та зобов`язалася самостійно відстежувати зміни, які будуть вноситись до Договору.

Відповідачу було надано споживний кредит, шляхом перерахування на картковий рахунок 8179,49 гривень, строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка, % річних - 21.99, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 2,5 % від суми наданого Кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 3 % від суми наданого Кредиту. В день підписання Заяви-Договору № 0027474 від 12.03.2019 відповідач отримав платіжну картку, яка відкрита згідно умов Заяви-Договору, що підтверджується Розпискою щодо отримання платіжної картки 12.03.2019.

Грошові кошти у сумі 8179,49 були зараховані АТ "РВС БАНК" 12.03.2019 року на картковий рахунок Клієнта, що підтверджується Випискою по особовому рахунку та меморіальним ордером.

У разі порушення терміну погашення заборгованості за Споживчим кредитом, в тому числі Щомісячного платежу, в тому числі його частини, встановленого Графіком платежів, така заборгованість, у тому числі Щомісячний платіж (або його частина) вважається простроченим починаючи з наступного дня за днем встановленого терміну погашення згідно з Графіком платежів і до дня погашення простроченої заборгованості.

05 березня 2020 року між АТ "РВС БАНК" та ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" було укладено Договір про відступлення права вимоги №05/03/2020-1. Відповідно до п. п. 1.1. п. 1 Договору відступлення права вимоги Первісний Кредитор у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а Новий Кредитор приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід`ємною частиною, які укладені між АТ "РВС БАНК" та боржниками. Як вбачається з Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, AT "РВС БАНК" відступило ТОВ "ФК "Паріс" право вимоги до відповідача за Заявою-Договором №0027474 від 12.03.2019 на загальну суму 14548,17 гривень, з яких:

заборгованість за тілом кредиту - 7179,49 гривень;

заборгованість за процентами - 1514,12 гривень;

заборгованість за комісією - 2584,56 гривень;

заборгованість за штрафними санкціями (пеня) -3210,00 гривень.

У порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та відсотків нарахованих за користування кредитом відповідач належним чином не виконала, в зв`язку з чим у відповідача перед позивачем станом на 11.05.2023 року виникла заборгованість по кредитному договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 30 серпня 2023 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ПАРІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ПАРІС» заборгованість станом на 11.05.2023 року за кредитним договором № 0027474 від 12 березня 2019 року в розмірі 18 173, 63 гривень, з яких:

- 7 178,49 грн. - заборгованість за тілом кредиту,

- 1 574,12 грн. - заборгованість за нарахованими процентами,

- 2 584,56 грн. - заборгованість за комісією

- 3 210,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями (пеня)

- 861,14 грн.- 3% річних за користування грошовими коштами за період з 05.03.2020 по 23.02.2023

- 2 764,32 грн. - інфляційних втрат за період з 05.03.2020 по 23.02.2023

та судовий збір - 2 684 гривень.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1)розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування;

2)судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки тому факту, що заява-договір від 12.03.2019, в порушення приписів ч. 1 ст. 638 ЦК України, не містить істотних умов договору, зокрема умови про предмет договору - встановлено суму кредитного ліміту, строк, на який він надається, відсотки за користування ним;

3)висновок суду про видачу відповідачу кредиту в сумі 81 779,49 гривень не підтверджується матеріалами справи, так само як і факт використання кредитних коштів;

4)положення щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію є нікчемним відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 12 серпня 2024 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення комісії та пені, а також зміні розміру суми, яка підлягає стягненню відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 12 березня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "РВС БАНК" було підписано Заяву-Договір №0027474 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ "РВС БАНК" на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Відповідач підписанням Заяви-Договору про надання банківської послуги акцептувала укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, який розміщений на Сайті Банку і беззастережно приєдналась до умов Договору. З умовами Договору ознайомлена та зобов`язалась самостійно відстежувати зміни, які будуть вноситись до Договору (а. с. 15).

ОСОБА_1 було надано кредит, шляхом перерахування на картковий рахунок 8179,49 гривень, строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка, % річних - 21.99, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 2,5 % від суми наданого Кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 3 % від суми наданого Кредиту. В день підписання Заяви-Договору №0027474 від 12.06.2019, відповідач отримала платіжну картку, яка відкрита згідно умов Заяви-Договору, що підтверджується Розпискою щодо отримання платіжної картки 12.03.2019 (а. с. 15).

05 березня 2020 між АТ "РВС БАНК" та ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" було укладено Договір про відступлення права вимоги N05/03/2020-1. Відповідно до п. п. 1.1. п. 1 Договору відступлення права вимоги Первісний Кредитор у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а Новий Кредитор приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід`ємною частиною, які укладені між АТ "РВС БАНК" та боржниками. Як вбачається з Додатку №1 до Договору про відступлення права вимоги, AT "РВС БАНК" відступило ТОВ "ФК "Паріс" право вимоги до ОСОБА_1 за Заявою-Договором № 0027474 від 12.03.2019 на загальну суму 11338,17 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7179.49 гривень; заборгованість за процентами - 1514.12 гривень; заборгованість за комісією - 2584.56 гривень (а. с. 17-19,20-21,22).

03 квітня 2020 року ТОВ "ФК "Паріс" направлено на адресу відповідача ОСОБА_1 письмову вимогу про необхідність погашення заборгованості (а. с. 39-41).

З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 станом на 11 травня 2023 року має заборгованість у розмірі 14 548,17 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7179,49 гривень; заборгованість за процентами - 1 574,12 гривень; заборгованість за комісією - 2584,56 гривень; заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 3210,00 гривень (а. с. 31-35).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Згідно з ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідком порушення Позичальником зобов`язання щодо повернення суми кредиту є право Кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитом підлягають задоволенню.

Однак колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення комісійної винагороди та пені з огляду на таке.

Щодо позовних вимог про стягнення комісійної винагороди.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Наведені висновки підтримані у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), а саме зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З матеріалів справи вбачається, що у заяві-договорі №0027474 від 12.03.2019 про надання банківських послуг зазначена щомісячна комісія за супроводження кредиту у розмірі 3% від суми наданого кредиту (а.с. 15). Водночас банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.

З урахуванням викладеного, за встановлених обставин справи, яка переглядається, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення суми комісій в розмірі 2584,56 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення пені.

Банк, пред`являючи вимоги про стягнення пені, посилався на Публічну пропозицію АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, який розміщений на сайті банку.

Відповідно до п. 7.3.11 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у разі порушення терміну погашення заборгованості за Споживчим кредитом, в тому числі Щомісячного платежу, в тому числі його частин, встановленого Графіком платежів, така заборгованість, у тому числі Щомісячний платіж (або його частина) вважається простроченим починаючи з наступного дня за днем встановленого терміну погашення згідно з Графіком платежів і до дня погашення простроченої заборгованості. З дня виникнення простроченої заборгованості за Споживчим кредитом, в тому числі Щомісячного платежу, встановленого Графіком платежів, Банк має право нараховувати штрафні санкції за порушення строків погашення заборгованості за Споживчим кредитом, у тому числі Щомісячних платежів у розмірі 10,00 гривень за кожен день прострочення платежу. Сплата штрафу та/або пені не звільняє Клієнта від виконання зобов`язань, за порушення яких передбачені штрафи та/або пеня, і так само не звільняє його від обов`язку відщкодувати Банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань за Договором, у тому числі будь-які витрати, що були понесені Банком у зв`язку із стягненням заборгованості з Позичальника за Договором.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цю Публічну пропозицію АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-договір про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Публічна пропозиція АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб неодноразово змінювалися самим банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретна запропонована відповідачу Публічна пропозиція АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, надані банком не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Публічна пропозиція АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-договорі позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року справі №342/180/17.

У своїй скарзі відповідач зазначила, що вона не визнає посилань банку на те, що саме представлені до суду Публічна пропозиція АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб були погоджені ним при підписанні анкети-заяви.

Публічна пропозиція АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких умов підстави для здійснення зазначених нарахувань за наданим кредитом в заявленому розмірі у банку були відсутні.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Публічна пропозиція АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Банком не погоджена відповідальність за порушення кредитних зобов`язань у вигляді 10,00 гривень за кожен день прострочення платежу, а тому позовні вимоги про стягнення пені також не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляції.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

На виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин колегією суддів враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №408/8199/16-ц (провадження № 61-738св23).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат, однак помилився із періодом стягнення з огляду на таке.

Частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку (пеню) припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

З матеріалів справи вбачається, що 03.04.2020 позивач направив до відповідача вимогу про дострокове погашення боргу, чим змінив строк дії кредитного договору, а тому саме з 04 квітня 2020 року виникло право на нарахування трьох відсотків річних та інфляційних витрат.

Таким чином, три відсотки річних та інфляційні витрати підлягають стягненню за період з 04.04.2020 по 23.02.2022.

Також колегія суддів зазначає, що оскільки не підлягають стягненню комісія та пеня, то базою для розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних витрат є сума у розмірі 12 379,07 гривень (фактично тіло кредиту та проценти).

Формула для розрахунку трьох відсотків річних:

[Проценти] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році]

Період розрахунку: з 04.04.2020 по 31.12.2020 - 272 дні

12 379,07 грн (сума боргу) ? 3 % (процентна ставка) / 100% ? 272 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 275,99 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 365 днів

12 379,07 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 371,37 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2022 по 23.02.2022 - 54 дні

12 379,07 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 54,94 грн.

Отже, загальна сума трьох відсотків річних, які підлягають стягненню, становить - 702,30 гривень.

Щодо інфляційних витрат, то колегія суддів зазначає, що за період з 04.04.2020 по 23.02.2022 вони становлять - 2 235,25 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат, зменшивши їх розмір з:

- три відсотки річних - з 861 гривень 14 копійок до 702 гривень 30 копійок;

- інфляційних витрат - з 2 764 гривень 32 копійок до 2 235 гривень 25 копійок.

Щодо доводів апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про повністю неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування всіх висновків суду першої інстанції не надала.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що доказів надання коштів та розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, то колегія суддів не бере їх до уваги з огляду на таке.

В постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 4.4 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення), яке було чинним на час пред`явлення позову, залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками: а) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); б) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

Пунктом 4.6 Положення передбачено, що меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів /паперових або електронних/, що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи: меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем додано, зокрема, меморіальні ордера №3446 та №3447 від 12.03.2019 про перерахування коштів ОСОБА_1 у загальному розмірі 7179,49 гривень, що й передбачено у заяві-договорі №0027474 від 12.03.2019.

Таким чином, позивачем доведено факт видачі коштів і наявності заборгованості. У свою чергу відповідачем не спростовано, що, отримавши кредитні кошти, вона здійснювала дії щодо погашення заборгованості, будь-якого контррозрахунку стороною відповідача також не надано.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки тому факту, що заява-договір від 12.03.2019, в порушення приписів ч. 1 ст. 638 ЦК України, не містить істотних умов договору, зокрема умови про предмет договору - встановлено суму кредитного ліміту, строк, на який він надається, відсотки за користування ним, то колегія суддів їх не приймає з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що заява-договір №0027474 від 12.03.2019 про надання банківської послуги містить істотні вимоги, а саме: тип договору (споживчий кредит), сума кредиту (7179,49 гривень), строк дії кредиту (24 міс.), процентна ставка, 5% річних (21,99, тип ставки - фіксована) (а.с. 15). Також додатком до цієї заяви є графік платежів та розрахунок загальної вартості споживчого кредиту для споживача, який також підписаний ОСОБА_1 (а.с. 16).

Отже, доводи скаржника в цій частині спростовуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про видачу відповідачу кредиту в сумі 81 779,49 гривень не підтверджується матеріалами справи, так само як і факт використання кредитних коштів, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

По-перше, сума, яка зазначена скаржником у даному випадку, є помилковою, так як ОСОБА_1 укладала кредитний договір на отримання кредитних коштів у розмірі 7179,49 гривень, що підтверджується заявою-договором №0027474 від 12.03.2019, та отримала відповідну платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 15).

По-друге, перерахування кредитних коштів підтверджується меморіальними ордерами №3446 та №3447 від 12.03.2019, згідно із яких ОСОБА_2 отримала 7000 гривень та 179,49 гривень відповідно (а.с. 23).

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині також спростовуються матеріалами справи.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення комісії та пені, а також зміні розміру суми, яка підлягає стягненню відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що за подачу позовної заяви ТОВ «ФК «ПАРІС» сплатило судовий збір у розмірі 2684 гривні.

Позовну заяву задоволено частково (15 316,62х100/18173,63 = 84%), а тому з ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2254,56 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 4026 гривні.

Апеляційну скаргу задоволено частково а отже з ТОВ «ФК «ПАРІС» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 644,16 гривень.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 370, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 серпня 2023 року в частині стягнення пені та комісії скасувати.

Постановити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині стягнення пені та комісії відмовити.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 серпня 2023 року в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат змінити, зменшивши їх розмір з:

- три відсотки річних - з 861 гривень 14 копійок до 702 гривень 30 копійок;

- інфляційних витрат - з 2 764 гривень 32 копійок до 2 235 гривень 25 копійок.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту і відсотками залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий органом 5129 від 27.12.2019 року, РНКОПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПАРІС» (03150, м. Київ, вул. Велика Василівська, будинок, 77А ідентифікаційний код юридичної особи 38962392) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2254 гривні 56 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПАРІС» (03150, м. Київ, вул. Велика Василівська, будинок, 77А ідентифікаційний код юридичної особи 38962392) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий органом 5129 від 27.12.2019 року, РНКОПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 644 гривні 16 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 12 серпня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: Р.Д. Громік

С.М. Сегеда

А.І. Дришлюк