Рішення

від 12.08.2024 по справі 569/13257/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/13257/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в особі судді Ковальова І.М.,

при секретарі - Білецькій А.М.,

розглянувши позов ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинення дій,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд Рівненської області в систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинення дій.

В обґрунтування позову зазначив, що 30 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Рівненського районного суду Рівненської області та просив визнати неправомірною і скасувати постанову Інспектора з паркування ОСОБА_2 серії RVN № 007381 від 21.03.2023 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закрити. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 липня 2023 року позов задоволено. Восьмий апеляційний адміністративний суд м. Львова залишив рішення районного суду Рівненської області від 19 липня 2023 року в адміністративній справі № 570/1627/23 без змін. В результаті незаконного притягнення до адміністративної відповідальності з вини відповідача, позивачу була заподіяна моральна шкода, він переніс психологічні хвилювання, пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, тривоги, та сорому перед своїми дітьми та внуками, в очах яких він завжди був авторитетом, який за своє життя жодного разу не порушував закону та не притягувався до будь-якої відповідальності. Вищевикладені моральні страждання завдали шкоди його здоров`ю: щоденні головні болі та різкі зміни артеріального тиску через психологічні хвилювання. Таким чином, неправомірними діями Відповідача завдано йому немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті: щоденні думки та спогади про наслідки цієї події, що змусило його на пенсії займатися доведенням своєї невинуватості.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Шевчук В.І. позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задоволити, а саме: стягнути з Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 , 1947 р.н., (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 48000 (сорок вісім тисяч) гривень 00 коп. моральної шкоди; зобов`язати Департамент муніципальної варти Рівненської міської ради письмово вибачитись перед ОСОБА_1 , 1947р.н. за непрофесійні дії своїх працівників та керівництва департаменту пов`язані з притягненням ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності згідно скасованого Рівненським районним судом протоколу серії RVN № 007381 від 21.03.2023 шляхом надіслання листа з вибаченнями на адресу Позивача та здійснити розподіл судових витрат.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили суд в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, подані докази, суд дійшов такого висновку.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 липня 2023 року позов ОСОБА_1 до інспектора з паркування ОСОБА_2 , Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено; скасовано постанову серії RVN № 007381 від 21.03.2023 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 липня 2023 року в адміністративній справі №570/1627/23 - без змін.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому твердження позивача про те, що він звертався з позовом про визнання неправомірною постанови інспектора з паркування ОСОБА_2 серії RVN № 007381 від 21.03.2023 не відповідає матеріалам справи, оскільки з такою позовною вимогою позивач не звертався.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що для застосування того чи іншого способу захисту, суд має встановити характер спірних правовідносин, права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та факт їх порушення відповідачами.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін (статті 12,13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з положеннями ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з положеннями частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. При цьому причинний зв`язок має бути безпосередній, тобто таким, коли саме конкретна поведінка стала причиною завдання шкоди. Отже, позивачем не зазначено, яку саме протиправну поведінку щодо його було вчинено відповідачем.

Жодне рішення, дія чи бездіяльність відповідача не були визнані неправомірними, а отже такі твердження позивача є безпідставними.

Позивач не вказує жодного рішення суду, яким було б визнано неправомірність рішення, дії чи бездіяльності Департаменту муніципальної варти та інспектора з паркування ОСОБА_2 , оскільки такі рішення судів - відсутні. А факт складання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності є компетенцією інспектора з паркування та не може бути безумовною підставою для стягнення моральної шкоди. Скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності свідчить про реалізацію позивачем свого процесуального права на оскарження процесуальних рішень інспектора з паркування та не є безумовним та безспірним доказом неправомірності процесуальних рішень, які потягли заподіяння позивачу моральної шкоди. Наявність судового рішення про скасування постанови не може бути безумовною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки даним рішенням не встановлено факту незаконності прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, дії інспектора з паркування ОСОБА_2 не були визнані протиправними, а отже відсутня і вина останнього. А закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду. Подібні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 21.10.2020 по справі № 312/262/18.

Отже, позивач не вказує в чому полягає його моральна шкода у розумінні частини 2 статті 23 ЦК України, тобто який фізичний біль та страждання він зазнав або які душевні страждання зазнав позивач у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього самого, не вказує яка протиправна поведінка була вчинена щодо нього або які душевні страждання він зазнав у зв`язку із знищенням чи пошкодженням його майна або яке приниження честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи він зазнав, як це передбачено п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». А також спричинення йому моральної шкоди позивач не підтверджує жодними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні ст. 76-80 ЦПК України.

Твердження позивача про «психологічні хвилювання, емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, тривоги та сорому перед його дітьми та внуками» не є моральною шкодою у розумінні частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України. Так, пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Також не є моральною шкодою у розумінні частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України щоденні головні болі та різкі зміни артеріального тиску. Крім цього, такі твердження позивача не підтверджені жодними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні ст. 76-80 ЦПК України.

Як видно з дослідженої в судовому засіданні копії виписки з медичної картки позивача, позивач хворіє близько 15 років, тобто з даної виписки не можливо встановити те, що відбулось погіршення стану його здоров`я та чим воно спричинене. Крім цього, дана виписка від 17.01.2023 була видана ще до притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яке відбулось 21.03.2023 року, тобто дана виписка не може бути достовірним доказом в розумінні ст. 76 ЦПК України. А записи у виписці від 17.01.2023 про те, що позивач у майбутньому (28.02.2023, 28.03.23, 17.01.2024) буде направлений у стаціонар ставлять під сумнів достовірність даної інформації.

Пленум Верховного Суду України в пункті 3 постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (п. 5 вказаної постанови).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Проте, відповідачем це не було зазначено в позовній заяві.

Аналогічні роз`яснення містяться у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі й майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними й шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Твердження позивача про те, що до адміністративної відповідальності його було притягнуто незаконно також не підтверджено жодним належним, допустимим достовірним та достатнім доказом в розумінні ст. 76-80 ЦПК України.

З огляду на вищевказане, позивачем не доведено належними та допустимими доказами визнання дій відповідача неправомірними, а також причинний зв`язок між такими неправомірними діями відповідача та настанням шкоди, а також наявність вини відповідача. Проте, доведення наявності всіх складових елементів цивільного правопорушення є необхідним і обов`язковим для відшкодування моральної шкоди.

А належним доказом неправомірних рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення суду, що набрало законної сили, проте таке рішення суду відсутнє.

Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Так, відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач зазначає, що скасована постанова Відповідача обмежила право позивача на розпорядження його власністю. Однак це не відповідає матеріалам справи та чинному законодавству. Позивачем не надано жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в розумінні ст. 76-80 ЦПК України, який б підтверджував такий висновок. Крім цього, позивачем не вказано норма права, яка б вказувала на те, що скасована постанова інспектора з паркування обмежила право позивача на розпорядження його власністю.

Необґрунтованим є також твердження позивача про те, що до скасування постанови серії RVN № 007381 від 21.03.2023 він не міг зняти з реєстрації у сервісному центрі транспортний засіб з метою його продажу.

Отже, в обґрунтуваннях позовних вимог, якими саме діями позивачу завдано моральної шкоди, в чому вона полягає, не міститься жодних доказів, що підтверджують наявність шкоди, неправомірність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями, а тому суд вважає, що вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії необґрунтовані і не знайшли свого підтвердження, та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 6, 72-77, 90, 241-243, 245, 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинення дій - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв`язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права,свободи, інтереси чи обов`язки.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом десяти днів з моменту отримання копії рішення до Восьмого апеляцiйного адміністративного суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Департамент муніципальної варти Рівненської міської ради: 33000, м.Рівне, вул.Степана Бандери, буд.44, код ЄДРПОУ 44350009

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов