Рішення

від 09.08.2024 по справі 380/1245/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2024 року м. Львівсправа № 380/1245/24

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (Відповідач/ГУ ДПС у Львівській області), в якому просить суд:

- визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 березня 2023 року №№ 0223554-2414-1325, 0223557-2414-1325, 0223556-2414-1325, 0223552-2414-1325, 0223555-2414-1325, 0223553-2414-1325, від 18 грудня 2023 року №№ 2075385-2414-1325-UA46060430000091455, 2075431-2414-1325-UA46060430000091455, 2075432-2414-1325-UA46060430000091455;

- судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що контролюючим органом безпідставно нараховано суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об`єкти нежитлової нерухомості), оскільки ОСОБА_1 є сільськогосподарським виробником, а нежитлові приміщення, які належать йому на праві власності, відносяться до будівель (споруд), призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, а тому, в силу приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування.

Позивач зазначає, що є власником нежитлових приміщень, а саме:

- частини складу з навісом літ. «М» загальною площею 166,8 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ;

- частини складу літ. «Л-1» загальною площею 361,6 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 ;

- частин складу літ. «Н-1» загальною площею 696,6 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ;

- забійного цеху площею 48 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ;

- навісу загальною площею 296,6 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ;

- телятнику загальною площею 1563,8 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ;

- корівника загальною площею 556,7 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ;

- майстерні тракторної бригади загальною площею 210,0 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 ;

- телятника загальною площею 1420,0 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ;

- приміщення теплиці загальною площею 377,0 кв. м., що розташовані в АДРЕСА_3 .

Разом з тим, ОСОБА_1 є єдиним засновником та головою Фермерського господарства «Хоросно» (код ЄДРПОУ 34571450). Основним видом господарської діяльності Господарства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Крім цього, у власності ОСОБА_1 знаходяться земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Дані об`єкти нерухомого майна безпосередньо використовуються ним у сільськогосподарській діяльності (для ведення фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства), що підтверджується рішенням засновника ФГ «Хоросно» №1/2019 від 03.01.2019, актом приймання-передачі майна, а також тим фактом, що земельна ділянка під даними будівлями площею 2.9092 га, КН 4623685600:09:000:0409 знаходиться в оренді ФГ «Хоросно» на підставі договору оренди землі укладеного 01.07.2021 із Солонківською сільською радою. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2021р., номер запису про речове право 42857155.

В користуванні ФГ «Хоросно» є земельні ділянки сільськогосподарського призначення, на яких господарство вирощує сільськогосподарську продукцію. Для зберігання даної продукції, а також сільськогосподарської техніки використовуються вище зазначені об`єкти нерухомості.

Позивач просить врахувати, що пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

На користь висновку, що норма підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 №2628-VІІІ, підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Як і Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Позивач покликається на вимоги статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», якою визначено, що виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно - правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.

Отже, контролюючий орган неправильно тлумачить вказану норму та помилково вважає, що сільськогосподарським товаровиробником може бути лише юридична особа.

Просить врахувати усталені правові позиції Верховного Суду стосовно аналогічних спірних правовідносин.

Позивач наголошує, що відповідач повторно виніс податкові повідомлення рішення від 18.12.2023 №2075431-2414-1325-UА46060430000091455 на суму 13360,80 грн, №2075432-2414-1325-UА46060430000091455 на суму 27081,37 грн, незважаючи на те, що податкові повідомлення-рішення на ці ж суми за ці ж об`єкти були визнані протиправними та скасованими в судовому порядку.

Також у позовній заяві позивач зазначив, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які понесе позивач у зв`язку із поданням позову та розглядом справи, становить 7211,20 грн, що складається із суми судового збору - 1211,20 грн та 6000,00 грн - витрати на правову допомогу на підставі договору про надання правової допомоги.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями визначено податкове зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300» (згідно п.п. 54.3.3. п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України) за 2022 рік.

Відповідач вказує, що ОСОБА_1 не використовує вищевказані будівлі в господарській діяльності, оскільки не зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності (фізичною особою-підприємцем). Відомості про передачу в статутний фонд ФГ «Хоросно», де позивач являється засновником, вищевказаних нежитлових будівель відсутні, водночас нежитлові будівлі зареєстровані на фізичну особу-громадянина, а не на юридичну особу ФГ «Хоросно», а відтак не звільняються від оподаткування.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі, які належать позивачу, відносяться до класу 125 «Будівлі промислові та склади».

У період з 01.01.2022 по 31.12.2022 року на дані об`єкти нерухомого майна нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та сформовано податкові повідомлення-рішення форми «Ф»: № 0223553-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 2168,40 грн; № 0223554-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 9055,80 грн; № 0223552-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 4700,80 грн; № 0223555-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 7711,60 грн; № 0223556-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 50823,50 грн; № 0223557-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 1560,00 грн.

Якщо податкове повідомлення не надходило в попередні роки, такому власнику об`єкта нерухомого майна податок буде нараховано за останні 3 попередні роки (пп.266.10.3 ст.266 ПКУ). У зв`язку з тим, що не приймались рішення по нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за нежитлове приміщення (корівник) загальною площею 556,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , Головне управління ДПС у Львівській області сформувало податкові повідомлення - рішення від 18.12.2023: за 2020 рік № 2075432-2414-1325-UА46060430000091455 в сумі 27081,37 грн; за 2021 рік № 2075431-2414-1325-UА46060430000091455 в сумі 13360,8 грн; за 2022 рік № 2075385-2414-1325-UА46060430000091455 в сумі 18092,75 грн.

Відповідно, Головним управлінням ДПС у Львівській області на підставі підпунктів 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за платежем « 18010300».

Крім цього, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 експертний висновок, щодо приналежності об`єктів нерухомості до певного класу будівель, до податкового органу не надавався, а також позивач не звертався щодо проведення звірки по об`єктах нерухомості, які перебувають у його власності та правомірності нарахування податку на нерухоме майно.

З наведеного відповідач висновує, що оскільки станом на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у контролюючого органу була інформація про неможливість використання за цільовим призначенням нежитлових будівель позивача, податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог Податкового кодексу України, а отже дії податкового органу щодо визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є правомірними.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив в задоволені позову відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, ухвалою суду від 22 січня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні 26.03.2024 року ухвалою суду, що занесена в протокол судового засідання суд ухвалив розглянути справу в порядку і строки передбаченими ст. 258 та ст. 262 КАС України.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Позивач ОСОБА_1 є засновником та головою Фермерського господарства «Хоросно» (код ЄДРПОУ 34571450). Основним видом господарської діяльності Господарства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

На праві приватної власності позивачу належить наступне майно:

- частини складу з навісом літ. «М» загальною площею 166,8 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ;

- частини складу літ. «Л-1» загальною площею 361,6 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 ;

- частини складу літ. «Н-1» загальною площею 696,6 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ;

- забійного цеху площею 48 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ;

- навісу загальною площею 296,6 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ;

- телятнику загальною площею 1563,8 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ;

- корівника загальною площею 556,7 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ;

- майстерні тракторної бригади загальною площею 210,0 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 ;

- телятника загальною площею 1420,0 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ;

- приміщення теплиці загальною площею 377,0 кв. м., що розташовані в АДРЕСА_3 .

ГУ ДПС у Львівській області на дані об`єкти нерухомого майна нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та винесено податкові повідомлення-рішення форми «Ф»: № 0223553-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 2168,40 грн; № 0223554-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 9055,80 грн; № 0223552-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 4700,80 грн; № 0223555-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 7711,60 грн; № 0223556-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 50823,50 грн; № 0223557-2414-1325 від 31.03.2023 року на суму 1560,00 грн; № 2075432-2414-1325-UА46060430000091455 від 18 грудня 2023 року в сумі 27081,37 грн; № 2075431-2414-1325-UА46060430000091455 від 18 грудня 2023 року в сумі 13360,8 грн; № 2075385-2414-1325-UА46060430000091455 від 18 грудня 2023 року в сумі 18092,75 грн.

Позивач, уважаючи податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області протиправними, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності даних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Львівській області про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Статтею 266 ПК України регламентовано особливості та порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом «а» підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, визначені підпунктами «а» - «л» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, який набрав чинності 01 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України і підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, законодавець уточнив з 01 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи. Умовою звільнення об`єктів нерухомості від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тож установлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

З аналізу приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України слідує, що підставою їх застосування є одночасна сукупність двох умов: 1) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 2) такий об`єкт нерухомості віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та використовується безпосередньо у сільськогосподарській діяльності особи.

За змістом підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься й у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Відповідач не заперечує ту обставину, що ОСОБА_1 є засновником та головою Фермерського господарства «Хоросно» і є сільськогосподарським товаровиробником.

Матеріалам справи підтверджено, що позивачу на праві приватної власності належать такі об`єкти нежитлової нерухомості: частини складу з навісом літ. «М» загальною площею 166,8 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ; частини складу літ. «Л-1» загальною площею 361,6 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 ; частини складу літ. «Н-1» загальною площею 696,6 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ; забійного цеху площею 48 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ; навісу загальною площею 296,6 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ; телятнику загальною площею 1563,8 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ; корівника загальною площею 556,7 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ; майстерні тракторної бригади загальною площею 210,0 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 ; телятника загальною площею 1420,0 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ; приміщення теплиці загальною площею 377,0 кв. м., що розташовані в АДРЕСА_3

Об`єкти нерухомості, які належить позивачу на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що підтверджується рішенням засновника ФГ «Хоросно» №1/2019 від 03.01.2019, актом приймання-передачі майна від 03.01.2019 року, а також відомостями в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2021 (номер запису про речове право 42857155), що земельна ділянка під даними будівлями площею 2.9092 га, КН 4623685600:09:000:0409 знаходиться в оренді ФГ «Хоросно» на підставі договору оренди землі укладеного 01.07.2021 із Солонківською сільською радою.

З огляду на встановлені обставини, суд критично оцінює доводи відповідача, що станом на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень у контролюючого органу була інформація про неможливість використання за цільовим призначенням нежитлових будівель, які належать позивачу. Адже жодних доказів стосовно того, яка саме інформація була наявна у відповідача і яку інформацію ГУ ДПС у Львівській області враховано при прийнятті спірних податкових повідомлень - рішень, відповідач в обґрунтування таких доводів не зазначив і не надав.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі, які належать позивачу, відносяться до класу 125 «Будівлі промислові та склади». Стосовно таких доводів, суд зазначає наступне.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вимог даного Державного класифікатора будівель та споруд, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас включає такі підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Водночас жодних доказів, які б підтверджували твердження відповідача і з урахуванням яких мотивів відповідач дійшов висновку, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі, які належать позивачу, відносяться саме до класу 125 «Будівлі промислові та склади», матеріали справи не містять, жодних обґрунтованих пояснень з даного приводу відповідач не надав.

Стосовно ж зауважень відповідача про те, що позивач не був позбавлений права звернутися до ДП ДНДІАСБ щодо видачі експертного висновку суд зазначає, що норми податкового законодавства не покладають на платника податку обов`язок отримати від Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» експертний висновок щодо правильності класифікації наявних у власності особи об`єктів нерухомості за державним класифікатором ДК 018:2000. Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 09 травня 2023 у справі № 380/10802/22.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, саме на відповідача покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач, у свою чергу, на підтвердження правомірності винесення спірних рішень вказує, що вищевказане майно позивач не використовує у сільськогосподарській діяльності оскільки не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Стосовно таких доводів, суд враховує наступне.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (п.п. «г» п. 30.9 ст. 30 ПК України).

Відповідно до п. 30.2 ст. 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Як зазначено судом вище, пільга, встановлена п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова «призначення», як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

Суд повторно наголошує, що підтвердженням того, що норма підпункту «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Також, не встановлено обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності Законом України від 28.12.2014 №71-VIII, при цьому умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначено цільове призначення їх використання та встановлено вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

У матеріалах справі відсутні будь-які докази, що позивач використовував належні йому на праві власності об`єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської, діяльності.

Отже, помилковими та необґрунтованими є висновки відповідача, що позивач не має права на пільгу, встановлену зазначеною нормою, оскільки не використовує об`єкти нерухомості за цільовим призначенням.

Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 01.10.2019 у справі №0340/1905/18 та від 24.04.2020 у справі №540/2206/19, яку суд враховує в силу імперативних вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відтак, зазначені вище об`єкти нежитлової нерухомості віднесені до будівель сільськогосподарського призначення Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та використовуються позивачем як сільськогосподарським товаровиробником для здійснення сільськогосподарської діяльності, що не спростовано відповідачем.

З наведеного суд висновує, що належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення, а саме: частини складу з навісом літ. «М» загальною площею 166,8 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ; частини складу літ. «Л-1» загальною площею 361,6 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 ; частини складу літ. «Н-1» загальною площею 696,6 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ; забійного цеху площею 48 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ; навісу загальною площею 296,6 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ; телятнику загальною площею 1563,8 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ; корівника загальною площею 556,7 кв. м., що розташований в АДРЕСА_2 ; майстерні тракторної бригади загальною площею 210,0 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 ; телятника загальною площею 1420,0 кв. м., що розташований в АДРЕСА_1 ; приміщення теплиці загальною площею 377,0 кв. м., що розташовані в АДРЕСА_3 , не є об`єктами оподаткування відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Отже, спірні податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем неправомірно.

Окремо суд уважає за необхідне звернути увагу на те, що нарахування податкових зобов`язань на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на об`єкти нерухомого майна, які належать позивачу, було предметом неодноразового судового розгляду, зокрема у справах № 380/18190/21 та №380/17043/22.

Згідно із ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/18190/21 від 16.02.2022, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2022 та рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/17043/22 від 03.05.2023, задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування відповідних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу визначено суми податкових зобов`язання за платежем по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, щодо цих же об`єктів нерухомого майна, як і по даній справ, лише за інший період.

Проте, відповідач, без урахування висновків суду, викладених у рішеннях, які набрали законної сили, повторно, з необґрунтованих підстав визначив податкові зобов`язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на об`єкти нерухомого майна і виніс податкові повідомлення-рішення, які є предметом оскарження в межах розгляду даної справи. За наведених обставин поведінку відповідача у спірному випадку не можна вважати добросовісною та розсудливою.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені обставини та наведені правові положення, суд доходить висновку, що відповідачем не дотримано наведені приписи частини другої статті 2 КАС України, а тому податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 31 березня 2023 року № 0223554-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223557-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223556-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223552-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223555-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223553-2414-1325, від 18 грудня 2023 року № 2075385-2414-1325-UA46060430000091455, від 18 грудня 2023 року № 2075431-2414-1325-UA46060430000091455, від 18 грудня 2023 року № 2075432-2414-1325-UA46060430000091455 є протиправними та підлягають скасуванню.

У процесі розгляду справи судом не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до вимог частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини 1 статті 139 КАС України).

Суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській області на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, такі будуть вирішені судом із урахуванням та в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 139, ст. 252 КАС України.

Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп. 15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 31 березня 2023 року № 0223554-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223557-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223556-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223552-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223555-2414-1325, від 31 березня 2023 року № 0223553-2414-1325, від 18 грудня 2023 року № 2075385-2414-1325-UA46060430000091455, від 18 грудня 2023 року № 2075431-2414-1325-UA46060430000091455, від 18 грудня 2023 року № 2075432-2414-1325-UA46060430000091455.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026, ЄДРПОУ 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 09 серпня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна