Рішення

від 13.08.2024 по справі 636/1566/24

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/1566/24 Провадження № 2/636/1169/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2024 рокуЧугуївський міський суд Харківської областів складі:головуючого - судді Гуменного З.І., секретаря судового засідання Селевко Т.С., Рябініної С.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Мазницького М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Зміївського районного суду Харківської області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зміївського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб Балаклійського ВП Ізюмського УП, Балаклійського відділу Лозівської місцевої прокуратури та Зміївського районного суду Харківської області, в якому просить стягнути за рахунок державного бюджету в рахунок відшкодування моральної шкоди 53680 грн. та 15 % від стягнутої моральної шкоди перерахувати на рахунок КНП «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» для лікування поранених, а також стягнути затрати на професійну правничу допомогу в сумі 16750,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що ухвалою від 08.09.2023 його заарештовано Зміївським районним судом Харківської області за клопотанням прокурора Балаклійського відділу Лозівської місцевої прокуратури Євсюкової Я.М. на 60 діб до 06.11.2023, яка за його апеляційною скаргою 15.11.2023 скасована Харківським апеляційним судом як така, що базувалась на припущеннях прокурора. Син позивача, дізнавшись, що батько в тюрмі, вліз в борги та вніс за нього заставу і 15.10.2023 позивач був звільнений з ізолятора, але ухвалу про повернення застави суддя Овдієнко В.В. під різними приводами виносити не бажав, незважаючи на дисциплінованість позивача і скасування ухвали. І тільки після наполегливих вимог позивача, нарешті, 29 листопада винесено ухвалу про повернення застави. Також вказує, що 08.06.2023 його оголошено в розшук, при цьому не в міжнародний, хоча знали, що він виїхав за кордон, а лише на території Балаклії, а повернувся він в Україну 20.07.2023. До того ж ні на електронну пошту, ні на обидві адреси, ні на Vibег йому ухвала не приходила і взагалі про її існування він випадково дізнався лише 04.09.2023 в застосунку «Дія». Зазначає, що потім зрозумів, що це була помста за його пост весною 2023 року в соціальній мережі Фейсбук, де він розповів про методи роботи Балаклійської поліції. Оскільки він не ховався, то його не потрібно було й розшукувати. Крім того, житловий будинок знаходиться напроти будівлі поліції. 08.09.2023 до нього завітали співробітники поліції і сказали, що оскільки він в розшуку, то з ним хоче поговорити начальник слідства. Але вчинили, як завжди, підступно. Спочатку зі ним грубо спілкувався заступник начальника капітан ОСОБА_2 , йому не вдалось залякати, а позивач йому заявив, що згідно ст. 3 Конституції я Людина та порадив йому проявити героїзм в гвардії наступу. Потім прийшов його ламати підполковник, який назвати себе відмовився, лаявся грубими москальськими словами, ображав, погрожував, на що позивач йому теж натякнув, що його місце в гвардії наступу. Потім йому підсунули протокол затримання і він почав вимагати адвоката, на що подзвонили адвокатові Водяну, але той їхати відмовився за станом здоров`я. Далі, йому підсунули клопотання прокурора, знову без адвоката, а потім з`явилася й сама прокурор ОСОБА_3 , яка проторохтіла клопотання, без адвоката, запропонувала його взяти і після відмови його підписали дві особи, що були в цей час в кімнаті, позивача запевнили, що вже є адвокат Міщенко І.І., але вона приїде безпосередньо в Зміївський районний суд, а позивача туди відвезуть. Там виявилося, що на позивача чекає конвойна машина і він поїхав в ній, а спереду сиділи три озброєні поліціанти. У дворі суду на позивача вирішили одягти кайданки, мовляв інструкція, і знову без адвоката, на що позивач був категорично проти. Тоді вони втрьох накинулись на позивача, одягли кайданки силоміць, розбили йому лоба і ще дві години він сидів у клітці в суді, чекав адвоката.

Також зазначає, що цинізм прокурора виявився безмежним, вона прекрасно знала, що заява про кримінальне правопорушення була неправдивою, не було попередження заявника про відповідальність згідно ст. 383 КК України, справа сфальсифікована, і прокурор брала в цьому активну участь, це була помста йому за цивільний позов до директора школи та начальниці відділу освіти стосовно відновлення порушених трудових прав, справа № 610/3355/18. Прокурор безпідставно перекваліфікувала ч. 1 ст. 137 КК України, на ч. 2 цієї статті, тому що судмедекспертиза не вказувала на провину позивача, щоб був привід замовити судову інженерно-технічну експертизу з охорони праці, яка була замовлена й сфальсифікована, і на її основі базується обвинувальний акт, але при цьому в справі відсутні матеріали розслідування нещасного випадку.

На день постанови прокурора про перекваліфікацію існував наказ Міністерства освіти і науки від 31.08.2001 № 616 «Про затвердження Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально- виховного процесу в навчальних закладах», який був виданий на виконання Законів України «Про освіту», «Про охорону праці», але ніякого розслідування нещасного випадку в період з 5 по 11 березня 2019 року не було, не складався й обов`язковий акт за формою Н-1, принаймні, позивача з ним не знайомили.

За 9 місяців 2021 року, в ході розгляду справи по суті прокурор спромоглася забезпечити лише одного свідка, та й той «поплив» на перехресному допиті, а всі інші свідки її просто ігнорували, не бажаючи повторно давати неправдиві свідчення, а затягування процесу вона приписала позивачу.

Позивач зазначає, що суддя Овдієнко В. В., тоді ще голова Зміївського районного суду, вів себе по відношенню до позивача «пихато», не давав можливості надати свої докази невинуватості по справі, тричі відхиляв клопотання про відвід прокурора, хоча вони були вмотивовані, а потім, незважаючи на всю надуманість клопотання прокурора та в інтересах Балаклійської поліції виніс злочинну ухвалу про позбавлення позивача волі. Взагалі, і слідство, і кримінальне провадження мало стикується з Конституцією України та Кримінальним процесуальним кодексом і все це нагадує сюжет роману «Процес» Франца Кафки.

Таким чином, позивач вважає, що його арешт є сумісним корупційним витвором Балаклійської поліції, Балаклійської прокуратури та Зміївського районного суду, а мета, крім можливого особистого збагачення, - принизити позивача та помститися: з боку Балаклійської поліції - за розвінчування їх корупційних дій; з боку прокурора - за відмову прийняти обвинувальний акт, за два повернення їй обвинувального акту Балаклійським районним судом, п`ять його клопотань про її відвід, відмову від проведення допиту свідків у режимі відео конференції (щоб вони й далі давали свідчення під тиском), небажання взяти чужу провину на себе; з боку судді - за його спротив проти його методів правосуддя та спроби пришвидшити розгляд справи.

Також позивач вказує, що в інтересах прокурора, суддею Овдієнком В.В. були порушені пункти 5.2 і 5.3 «Бангалорських принципів поведінки суддів».

У зв`язку з незаконними діями працівників Балаклійської поліції, Балаклійської прокуратури та Зміївського районного суду позивач вважає, що був позбавлений конституційних прав згідно ст. ст. 3, 15, 28, 29, 33, 55, 56 і 62 Конституції України. Перебування в місцях позбавлення волі призвело до приниження позивача, як Людини, порушення нормальних життєвих зав`язків, моральних страждань родичів, погіршення здоров`я через нелюдські умови тримання під вартою. Крім того, позивача змусили пройти принизливу процедуру фотографування та зняття відбитків пальців, як справжнього злочинця. Незаконною й неадекватною в умовах військового стану ухвалою Зміївського районного суду, а також злочинними діями праовохоронних органів - Балаклійської поліції та Балаклійського відділу прокуратури - позивачу завдано моральної шкоди, пов`язаної з наклепами та припущеннями, незаконним арештом та позбавленням волі, яку він оцінює сумою в розмірі 53680 грн.

Оскільки адвокат Міщенко фактично самоусунулась від його захисту, цим зайнявся адвокат Мазницький М.М., який допоміг 12 вересня 2023 року скласти апеляційну скаргу в слідчому ізоляторі, 15 вересня 2023 року оформлював документи в територіальному управлінні Державної судової адміністрації у Харківській області для звільнення його під внесену заставу, потім прибув до ДУ «Харківський слідчій ізолятор», де позивача незаконно утримували, і документально оформив його визволення. Також, він захищав позивача двічі в апеляційному суді - 23 жовтня та 15 листопада 2023 року, тому суму витрат на професійну правову допомогу згідно доданих пояснювальних документів на 29 листах складає 16750 грн.

Головою Зміївського районного суду Харківської області Бібіком О. надані письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (постанова ВП ВС від 27 березня 2019 року, справа № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18), № у реєстрі 81139265. Також зазначено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України і відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Судом до участі у справі залучено у якості співвідповідача Державну казначейську службу України.

Представником Державної казначейської служби України надано відзив на позов, в якому зазначено про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі і отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17. Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19 (застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у справах № 242/4741/16-ц та № 641/8857/17) дійшов висновку про те, що у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган.

Натомість органи поліції та прокуратури, що на думку позивача завдали йому шкоду, та про структурні підрозділи яких він зазначає у позовній заяві, не були ним визначені у справі в якості відповідачів. Тому, якщо позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Також зазначено, що питання щодо перерахування 15% моральної шкоди, може бути здійснено відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» лише після перерахування Казначейством таких коштів. згідно виконавчого листа на рахунок стягувача.

У відзиві наголошено, що у відповідних правовідносинах Казначейство не брало участі, оскільки в силу приписів статті 19 Конституції України у системному зв`язку з нормами пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» Казначейство є лише органом виконання окремих категорій судових рішень. Отже, у вказаній справі відсутні підстави для стягнення судових витрат з Казначейства або Держави. Тому, у разі задоволення позову такі витрати мають бути покладені на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якому позивач вважає відзив аматорським, поданим неуповноваженою особою і просив не залучати до розгляду у справі, оскільки поданий в порядку само представництва, без надання підтвердження своїх повноважень від імені Державної казначейської служби України, а посада в нього дуже маленька, щоб брати на себе відповідальність за всю службу.

Представником позивача - адвокатом Мазницьким М.М. подана відповідь на відзив, в якому вказано, що в своєму відзиві представник ДКСУ, посилаючись на різні нормативно-правові акти та судову практику, стверджує, що ДКСУ не є належним відповідачем по цієї справі, але в прохальній частині свого відзиву представник ДКСУ просить не тільки замінити ДКСУ на належних, на його думку, відповідачів, а і відмовити в задоволенні позову. Представник зазначає, що це чим-то нагадує преферанс, коли роздавач карт об`єднується з двома вістуючими проти третього гравця на так званий «общак», але юриспруденція - це не преферанс і представник державного органу повинен дотримуватись нейтральності.

Позивач у судовому засіданні підтримав позов та просив його задовільнити.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позицію позивача.

Вислухавши учасників судового засідання, дослідивши письмові матеріали, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

08.06.2023 Зміївським районним судом Харківської області в ході розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 137 КК України, за клопотанням прокурора Балаклійського відділу Ізюмської окружної прокуратури оголошений розшук ОСОБА_1 та надано дозвіл на його затримання з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, виконання якого доручено ВП № 1 Ізюмського РУП ГУКНГП в Харківській області, зі строком дії ухвали суду до 08.12.2023. 08.09.2023 обвинувачений ОСОБА_1 був розшуканий та затриманий на підставі ухвали суду від 08.06.2023 і доставлений до суду. Судом 08.09.2023 задовольнити клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 і до нього застосовано запобіжний захід - тримання під вартою в ДУ "Харківський слідчий ізолятор" до 06 листопада 2023 року, з визначенням розміру застави - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 53680,00 грн., яка може бути внесена протягом строку тримання під вартою; у разі внесення застави звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 з під варти та покласти на нього наступні обов`язки: не відлучатися з м. Балаклія Ізюмського району Харківської області без дозволу суду; повідомляти суд про своє фактичне місце проживання та засоби зв`язку; прибувати за кожним викликом до суду, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон; у разі невиконання обов`язків ОСОБА_1 застава звертається в дохід Державного бюджету України та може бути застосовано інший запобіжний захід.

15.11.2023 Харківським апеляційним судом апеляційні скарги захисника та обвинуваченого задоволені, ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 08 вересня 2023 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 скасовано, клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Згідно наданої довідки про звільнення Серія ХАР № 00449, ОСОБА_1 перебував під вартою на підставі ухвали Зміївського районного суду Харківської області від 08.09.2023 з 08.09.2023 по 15.09.2023, звідки звільнений з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на підставі ухвали Зміївського районного суду Харківської області по сплаті застави у сумі 53680,00 грн.

Згідно повідомлення ТУ ДСА у Харківській області від 15.09.2023, застава у сумі 53680,00 грн. надійшла на депозитний рахунок за підозрюваного ОСОБА_1 , платником ОСОБА_4 .

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичні особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Зазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду конкретних справ поза порядком передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед за допомогою процедур апеляції.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи , а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним кодексом для цієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому оскарженню ініціювання нового судового процесу.

Враховуючи те, що кримінальна справа Зміївським районним судом Харківської області не розглянута та не прийнято рішення по суті то позивач не позбавлений права діяти в процесуальний спосіб в рамках даного провадження. В ході розгляду справи були досліджені всі докази надані учасниками судового розгляду, судом не було встановлено порушень діючого законодавства з боку відповідачів, тому відсутні підстави для задоволення даного позову.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 10, 11, 76-80, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Зміївського районного суду Харківської області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб, та стягнення витрат на професійну правову допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя -

Повний текст рішення виготовлений 13 серпня 2024 року.