Постанова

від 13.08.2024 по справі 611/333/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» серпня 2024 року

м. Харків

справа № 611/333/24

провадження № 22ц/818/2422/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Маміної О.В., Тичкової О. Ю.,

за участю секретаря - Волобуєва О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, представник відповідача - Лєушин В. Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 08 травня 2024 року в складі судді Коптєва Ю.А.

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико - санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, про визнання бездіяльності, зобов`язання вичинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2024 року відповідно до статей 3, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку із застосуванням КЕП Комунальному некомерційному підприємству «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області подано запит з проханням надати інформацію державною мовою щодо стану його здоров`я від 20 березня 2024 року.

Зазначив, що в порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №55, 26 березня 2024 року на його електронну пошту відповідачем надана інформація, датою складання якого зазначено 23 березня поточного року, а цілісність не підтверджено кваліфікованим електронним підписом або кваліфікованою електронною печаткою.

Вважав, що йому спричинено моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 5 000,00 грн.

Просив визнати бездіяльність Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області за запитом від 20 березня 2024 року, відповідь на який не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту не надана, чим порушені його права;

зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області надати відповідь на запит від 20 березня 2024 року;

стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області на його користь грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 08 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. При цьому виклав доводи позовної заяви.

13 червня 2024 року через систему «Електронний суд» та 17 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не висуває вимог до форми або способу надання відповіді. Відповідач надав відповідь позивачеві із накладеним електронним підписом електронними засобами зв`язку на адресу електронної пошти, якою користується позивач (адреса вказана у позові), та надав у визначені строки, що підтверджується матеріалами справи. Посилання позивача на порушення вимог Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну також є безпідставною, оскільки Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико - санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області не підпадає під дію вимог вказаної інструкції. Крім того, посилання позивача на порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації» є безпідставним, запитувана інформація про стан здоров`я окремої особи з точки зору вказаного закону не є публічною інформацією. Вимога зобов`язати відповідача надати відповідь на запит позивача від 20 березня 2024 року теж безпідставна. Вона була надана 26 березня 2024 року і позивач її отримав, про що підтвердив це у позовній заяві (вказав на невідповідність дати реєстрації відповіді та дати отримання). Підстав вважати, що позивачеві спричинена моральна шкода, також немає.

До суду апеляційної інстанції учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися.13 серпня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. В прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просив розглянути справа за його відсутністю. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів, що діями відповідача порушено його права, свободи та інтереси.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області Лєушина В. Д. із запитом на отримання інформації на підставі статей 3, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» із проханням «надати інформацію державною мовою щодо стану здоров`я від 20 березня 2024 року» (а.с.11-12).

Тимчасово виконуючим обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області Лєушиним В. Д. надано відповідь від 22 березня 2024 року №79, яка надіслана ОСОБА_1 26 березня 2024 року з електронної поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.33-36), тобто в межах п`яти робочих днів.

ОСОБА_1 в позовній заяви підтверджує факт отримання відповіді на запит, надавши, крім того, її копію разом із позовною заявою (а.с.13-14).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Згідно приписів частини 1 статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до частини 1, абзацу 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації».

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (частина 1 статті 2 Закону).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

В частині 1 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно з частиною 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації, зокрема, про здійснення розпорядження бюджетними коштами, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Відповідно до частини 7 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Порядок розгляду і надання відповіді на запит, визначений у статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За змістом статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання, а саме:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Поряд із цим, в статті 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України «Про звернення громадян». Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону.

Так, за приписами статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Приписами статті 18 Закону України «Про звернення громадян», встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

Разом з тим, в пункті 1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939).

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованост» і є публічною.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

З наведеного слід дійти висновку, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Зі змісту запиту ОСОБА_1 вбачається, що останній запитує інформацію у керівника медичного закладу, яка стосується його особистого здоров`я, тобто як пацієнт.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частин 1, 3 статті 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Як визначено статтею 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», медична інформація - інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров`я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров`я та обмеження повсякденного функціонування/життєдіяльності людини.

Пунктом «е» статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров`я і здоров`я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.

Відповідно до частини 1 статті 39-1, статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Відповідно до статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Зміст запиту від 20 березня 2024 року ОСОБА_1 свідчить про те, що запитувана інформація, щодо стану його здоров`я, за своєю природою не є публічною інформацією, тобто такою, що відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Таким чином запит ОСОБА_1 не спричиняв виникнення у керівника медичного закладу обов`язку із надання письмової відповіді по суті в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Виходячи з викладеного вище, проаналізувавши запит ОСОБА_1 та надану на неї відповідь, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не допустив бездіяльність.

Таким чином відповідачем в межах наданих повноважень надано відповідь на всі поставлені питання в межах інформації, розпорядником якої він є, у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції, проаналізувавши в сукупності запит ОСОБА_1 від 20 березня 2024 року та надану 26 березня 2024 року Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області відповідь на нього, в межах заявлених позовних вимог, дійшов правильного висновку про відсутність порушення відповідачем Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У зв`язку з викладеним, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання бездіяльності Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області та зобов`язання вчинити певні дії є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем положень Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що положення цієї Інструкції не поширюється на електронні документи, що створюються, відправляються або одержуються закладами охорони здоров`я.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про недоведеність та безпідставність вимог позову, оскільки позивачка не довела факту заподіяння їй моральної шкоди, протиправності дій Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками, зазначеними позивачем у позові.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 08 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.В. Маміна

О. Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 13 серпня 2024 року.