Постанова

від 06.08.2024 по справі 914/3142/15

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2024 р. Справа №914/3142/15

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б. Орищин Г.В.

секретар судового засідання - Олех М.

за участю представників учасників справи:

прокурор: Бучко Р.В.

від позивача 1 - Гудима В.О.

від позивача 2 - Улинець О.М.

від відповідача 1 - Штинда О.В. - адвокат; Штангрет У.П. - директор;

від відповідача 2- не з`явився

від третьої особи 1, 2 на стороні відповідача - не з`явилися;

від третьої особи 3 на стороні відповідача Гриновець О.Б.

розглянувши апеляційні скарги Львівської обласної ради б/н від 27.02.2024 (вх.ЗАГС 01-05/628/24 від 04.03.2024) та Комунального закладу Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" б/н від 04.03.2024 (вх.ЗАГС 01-05/671/24 від 06.03.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 (повний текст складено 12.02.2024, суддя Король М.Р.)

у справі №914/3142/15

за позовом: Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, в інтересах держави

в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах

позивача-1: Міністерства оборони України,

позивача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова

до відповідача-1:Комунального закладу Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності",

відповідача-2: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,

третя особа-1, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Виробниче підприємство "Мисливець",

третя особа-2, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_2

третя особа-3, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача-1: Львівська обласна рада,

про: визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації ЛМР № 2130 від 22.12.2005

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Виробниче підприємство "Мисливець" та ОСОБА_2 участі уповноважених представників в судове засідання 25.06.2024 не забезпечили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Апеляційний Суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2015 року Заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Школи вищої спортивної майстерності та Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Виробниче підприємство «Мисливець», у якому, (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 23.10.2017), просить:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130 «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові» в частині оформлення права власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у м. Львів, вул. Єрошенка, 34 , а саме нежитлові приміщення літ. І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 4,4 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2, загальною площею 512,3 м2;

- визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на це майно та витребувати його у Школи вищої спортивної майстерності.

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Мороз Н.В.) від 09.04.2019 у справі №914/3142/15, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду (колегія суддів: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.) від 18.09.2019, у задоволенні позову заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова до Школи вищої спортивної майстерності та до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: Виробничого підприємства «Мисливець» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації ЛМР №2130 від 22.12.2005 відмовлено.

15.01.2020 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалено постанову, якою постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 та рішення Господарського суду Львівської області від 09.04.2019 у справі №914/3142/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі №914/3142/15 позов задоволено повністю. Визнано незаконним і скасовано розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005р. №2130 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка,34 у м. Львові" в частині оформлення права власності на нерухоме майно, яке розташовано на території військового містечка № НОМЕР_1 у місті Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою "І-1" пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою "Е" пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою "В-1" пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою "А-1" пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою "Д" пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою "Б-1" пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою "М" пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою "Л" пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою "З-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "И-2" пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою "Ж-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "К-2" пл. 12,6 кв.м. Визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України (місцезнаходження: Україна, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код - 00034022) право власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у місті Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою "І-1" пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою "Е" пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою "В-1" пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою "А-1" пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою "Д" пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою "Б-1" пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою "М" пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою "Л" пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою "З-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "И-2" пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою "Ж-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "К-2" пл. 12,6 кв.м. Витребувано у Комунального закладу Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" (місцезнаходження: Україна, 79057, Львівська обл., місто Львів, вул. Чупринки Т. генерала, будинок 117; ідентифікаційний код - 02928226) на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України (місцезнаходження: Україна, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код - 00034022) нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у місті Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою "І-1" пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою "Е" пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою "В-1" пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою "А-1" пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою "Д" пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою "Б-1" пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою "М" пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою "Л" пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою "З-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "И-2" пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою "Ж-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "К-2" пл. 12,6 кв.м. Стягнено з Комунального закладу Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" (місцезнаходження: Україна, 79057, Львівська обл., місто Львів, вул. Чупринки Т. генерала, будинок 117; ідентифікаційний код - 02928226) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код - 38326057) 6 881,64 грн. судового збору, 10 322,46 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, 18 351,04 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом касаційної інстанції скарги на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. Стягнено з Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79058, Львівська обл., місто Львів, вулиця Липинського, будинок 11; ідентифікаційний код - 04056115) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код - 38326057) 1 600,00 грн. судового збору, 2 881,50 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, 3 200,00 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом касаційної інстанції скарги на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Рішення суду мотивовано тим, що Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради безпідставно та всупереч законодавству прийнято розпорядження №2130 від 22.12.2005 року про оформлення права приватної власності на будівлі, які знаходяться у м. Львові на вул. Єрошенка В., 34. Внаслідок прийняття незаконного розпорядження було порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України (як власника спірної нерухомості), в особі Міністерства оборони України (як органу управління цією нерухомістю) та в особі КЕВ міста Львова (як користувача спірною нерухомістю).

Суд дійшов висновку про пов`язаність заявлених позовних вимог, так, оскаржуючи розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, як першопричину безпідставного закріплення за Комунальним закладом Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" майна, належного Міністерству оборони України, логічним та послідовним є заявлення вимоги про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне нерухоме майно. Так, встановлення судом обставини перебування спірного майна у державній власності та закріплення такого саме за Міністерством оборони України відповідно до нормативних актів Верховної ради України та Кабінету Міністрів України 1994-1995 років спростовують заперечення відповідача 1 про те, що в матеріалах справи немає доказів закріплення спірного майна за Міністерством оборони України чи КЕВ м. Львова.

Враховуючи наведене, на підставі наявних у справі матеріалів та з огляду на вказівки суду касаційної інстанції, господарський суд прийшов до висновку, що вибуття спірного майна поза волею власника не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Окрім того, як слідує з обставин справи та не заперечується Комунальним закладом Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності", спірні об`єкти нерухомого майна знаходяться у його володінні. Разом з тим, таке володіння спірним майном є протиправним, а також таким, що порушує права Міністерства оборони України, як власника майна у можливості володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відтак, враховуючи обраний прокурором спосіб захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову, враховуючи, зокрема, вибуття спірного об`єкта нерухомості з власності Міністерства оборони України незаконним шляхом, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовної вимоги про витребування у Комунального закладу Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" на користь Міністерства оборони України спірного нерухомого майна.

Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначив, що на час звернення з позовом у січні 2011 року обмежень щодо позовної давності не існувало. Такі обмеження могли застосовуватись з грудня 2011 року, проте, на цей час уже було пред`явлено позовну вимогу в адміністративний суд. Тобто, позовна давність переривалась у зв`язку з судовим процесом, який завершився 24.04.2014 винесенням постанови Шевченківським районним судом м. Львова. Прокурор обґрунтовано стверджує, що на січень 2015 року (трирічний період, встановлений зазначеним вище законом) право позивача, який оскаржував рішення органу місцевого самоврядування, було захищеним, так як 24.04.2014 постановлено рішення про задоволення позову, яке було скасоване лише 10.03.2016, а апеляційне провадження було відкрите 25.06.2015.

Згідно з положеннями ч.3 ст.264 Цивільного кодексу України (після переривання перебіг позовної давності починається заново) 25.04.2014 позовна давність почалась спочатку і тривала до 25.04.2017. До цього часу, 10.03.2016 судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення від 24.04.2014, тобто позовна давність знову переривалась у 2016 році. Новий перебіг позовної давності почався після 25.10.2016 і відповідно тривав до 25.10.2019. У межах цього строку заявлено позовну вимогу про визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 №2130 в частині оформлення права власності. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна давність щодо визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації ЛМР № 2130 від 22.12.2005 не пропущена.

Стосовно двох наступних позовних вимог: про визнання права власності та про витребування майна суд зауважує, що такі не заявлялись у адміністративній справі № 1328/5004/12. Оскільки позивачі - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова були учасниками адміністративної справи щодо оскарженню розпорядження від 2005 року, а сам позов подавався Львівською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, то 24.04.2014 таким учасникам уже точно було відомо про порушення прав та інтересів держави. Так, в даному випадку, важливим моментом в часі є обізнаність саме прокурора із порушенням відповідних прав.

Жодним з учасників справи не доведено суду точної дати обізнаності прокурора чи позивачів про вибуття спірного майна з власності держави. Разом з тим, із наявних у справі доказів та наданих суду пояснень, найшвидшим таким моментом є січень 2011, коли, як стверджує сам прокурор, він звернувся із адміністративним позовом. Суд вважає, що оскаржуючи розпорядження №2130 та, очевидно, аналізуючи зміст такого розпорядження, прокуратура усвідомлювала, що наслідками виконання такого розпорядження є набуття майна у власність, а відповідно і вибуття такого з володіння держави. У такому випадку позовна давність мала б закінчитись у січні 2014 року. Разом з тим, станом на січень 2014 року ще тривав судовий розгляд адміністративної справи № 1328/5004/12, який завершився 24.04.2014.

Після отримання рішення суду про задоволення позову, у 2015 році прокурор звернувся до господарського суду із позовними вимогами про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння. При цьому, прокурор просить, визнати причини пропуску строку поважними, а саме, пов`язаними із адміністративним провадженням у справі №1328/5004/12 та очікуваннями на постановлення судового рішення, яке було б у подальшому підставою для звернення з наступними вимогами до відповідачів. Також, суд врахував ту обставину, що апеляційна скарга на рішення суду від 24.04.2014 подана лише у 2016 році, у зв`язку з чим рішення суду про визнання нечинним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові» було чинним і сумнівів у його законності ні в кого не виникало. До того ж, рішення суду першої інстанції скасовано у зв`язку з належністю відповідного спору до компетенції господарського суду.

З метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність визнання причин пропуску строку позовної давності за заявою прокурора поважними та відповідно про необхідність захисту порушеного права позивачів, як власника та суб`єкта, що обліковує майно, що перебуває у власності держави.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Львівською обласною радою подано апеляційну скаргу б/н від 27.02.2024 (вх.ЗАГС 01-05/628/24 від 04.03.2024), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі №914/3142/15 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Зокрема, скаржник зазначає, що суду та сторонам не надано для ознайомлення оригінали документів (крім рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 25.01.1964 №30 та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.02.1985 №3-С з додатком та акта від 26.02.1996 з описами №1 та №2), на які прокурор покликається, обгрунтовуючи позовні вимоги.

Щодо висновків проведеної у справі експертизи, скаржник звертає увагу суду, що згідно висновку експерта від 27.03.2023 №5160 встановити подібність чи тотожність, невідповідності у площі будівель, у чому полягають невідповідності, причини невідповідності, внаслідок чого і ким здійснені зміни, можливість відокремити покращення/зміни від майна без заподіяння йому шкоди для об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у м. Львові по вулиці Єрошенка, 34, не надається за можливе. В ході надання пояснень експертом в судовому засіданні по даній справі, останній вказав, що не міг визначити таку тотожність/подібність/відповідність, оскільки йому не представлено усіх документів по всіх досліджуваних об`єктах.

Скаржник вважає, що матеріали справи не містять належних доказів відповідності майна, оформленого за виробничим підприємством «Мисливець», майну, що було збудоване господарським способом Окружною радою Всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО.

Щодо строку позовної давності, вважає, що, володіючи повноваженнями, визначеними ст.ст. 19, 20 ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції чинній на момент реєстрації права власності на спірне майно) та вважаючи реєстрацію права власності на спірне майно незаконною, прокурор мав можливість оскаржити її в порядку, визначеному чинним законодавством.

Окрім того, КЕВ м. Львова та Міністерство оборони України, на виконання вимог Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах, проводячи інвентаризацію майна військового містечка НОМЕР_1, мали можливість в такий спосіб дізнатися про порушення права власності. Відтак, скаржник вважає, що перебіг строку позовної давності в даній справі слід обраховувати з моменту реєстрації права власності, тобто з 16.01.2006.

Щодо заявленої вимоги прокурора про витребування майна, апелянт, покликаючись на практику Верховного суду, зазначає, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно поклалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Комунальним закладом Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" подано апеляційну скаргу б/н від 04.03.2024 (вх.ЗАГС 01-05/671/24 від 06.03.2024), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі №914/3142/15 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Зокрема, скаржник зазначає, що документи, якими прокурор обґрунтовує позовні вимоги надані суду лише в копіях, що ставить під сумнів існування оригіналів таких документів, відтак такі не могли бути використані судом як докази при ухваленні рішення.

Щодо проведеної експертизи у справі, як і Львівська обласна рада, покликається на те, що судовим експертом не визначено тотожність та відповідність майна, що могло перебувати на обліку КЕВ м. Львова об`єктам, що перебувають у володінні та розпорядженні скаржника.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно прийнято до розгляду заяву прокурора від 27.06.2023, якою він фактично змінив предмет позовних вимог, а не уточнював чи виправляв свою описку.

Покликаючись на судову практику Верховного Суду, зазначає, що оскільки Комунальний заклад Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" є добросовісним набувачем права власності на спірне майно, а на час набуття такого права будь-які відомості про права третіх осіб на це майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні, то суд повинен був відмовити в позові за безпідставністю.

Звертає увагу суду, що згідно поданих сторонами витягів з Реєстру речових прав на нерухоме майно, які наявні в матеріалах справи, формою власності спірних об`єктів є державна, а оскільки однією з позовних вимог є визнання права власності на спірне майно за державою та витребування його в користь держави в особі Міністерства оборони України, вважає що за таких обставин в даній справі відсутній предмет спору.

Щодо строків позовної давності, покликаючись на практику Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини, вважає що відлік строку позовної давності повинен бути пов`язаний з обізнаністю позивачів щодо вибуття із власності держави спірного майна, при цьому така обізнаність повинна бути пов`язана з видачею розпорядження Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради від 22.12.2005 та видачею на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно на користь ВП «Мисливець», зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.01.2006.

Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, Міністерством оборони України та прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони подано відзиви на апеляційні скарги, в яких останні, спростовуючи доводи апеляційних скарг, просять суд їх залишити без задоволення, вважають рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.

Позивач 2 та треті особи 1, 2 не надали суду відзивів на апеляційні скарги.

Представники відповідача 1 та третьої особи 3 в судових засіданнях підтримали доводи, наведені у апеляційних скаргах, а прокурор та позивачі у судових засіданн висловили свої заперечення щодо поданих апеляційних скарг.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Орищин Г.В. та Желіка М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 апеляційну скаргу Львівської обласної ради б/н від 27.02.2024 залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов`язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 12 2782,46 грн, виконати вимоги ч. 6 ст. 6 ГПК України щодо реєстрації електронного кабінету у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 апеляційну скаргу Комунального закладу Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" б/н від 04.03.2024 (вх.ЗАГС 01-05/671/24 від 06.03.2024) залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов`язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 12 2782,46 грн протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної ради б/н від 27.02.2024 (вх.ЗАГС 01-05/628/24 від 04.03.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі №914/3142/15, розгляд справи призначено на 09.04.2024.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального закладу Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" б/н від 04.03.2024 (вх.ЗАГС 01-05/671/24 від 06.03.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі №914/3142/15, розгляд справи призначено на 09.04.2024.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 об`єднано апеляційні скарги Львівської обласної ради б/н від 27.02.2024 (вх.ЗАГС 01-05/628/24 від 04.03.2024) та Комунального закладу Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" б/н від 04.03.2024 (вх.ЗАГС 01-05/671/24 від 06.03.20 24) в одне апеляційне провадження, розгляд справи відкладено на 14.05.2024.

14.05.2024 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Орищин Г.В. судове засідання не відбулося.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 розгляд справи призначено на 28.05.2024.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, 11.06.2024, 25.06.2024, розгляд справи відкладено на 06.08.2024.

У судовому засіданні 06.08.2024 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Згідно пункту 1.5 Статуту Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, зареєстрованого 03.05.1999, товариство є правонаступником майна і фінансових ресурсів (прав і обов`язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України.

Згідно з пунктом 1.1 Статуту Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, зареєстрованого 21.10.1993, організація є самостійною юридичною особою, осередком товариства мисливців та рибалок України.

У відповідності до пункту 1.1 Статуту Виробничого підприємства "Мисливець", нова редакція якого зареєстрована 10.06.2010, останнє створене за ухвалою Президії Ради товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України. Майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання, а майно, придбане від доходів господарської діяльності належить йому на правах власника (пункти 3.2, 3.3 статуту).

Рішенням виконкому Львівської міської ради від 25.01.1964 № 30 "Про відвід земельної ділянки Окружній раді Всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО під стрілковий стенд в місті Львові уроч. Картумова гора", зазначеній організації відведено земельну ділянку площею 7 га із правом забудови мисливськими спорудами та ще 10 га без права забудови під зону обстрілу. 20.02.1964 був складений акт про передачу і відведення меж земельної ділянки площею 17,3 га. Рішенням виконкому Львівської міської ради від 08.02.1985 № 3-с р. "Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова", були закріплені відповідні земельні ділянки, у т.ч. для будівництва навчально-стрілкових стендів площею 17,3 га.

17.06.1977 затверджені акти, складені 16.06.1977, приймання об`єкта в експлуатацію, інших актів прийомки в експлуатацію інших об`єктів, на які посилається прокурор у позовній заяві, суду не надано.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі №18/375 (02-2-18/12485) за позовом Заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про спонукання до виконання дій, позов задоволено та зобов`язано Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства ПрикВО, 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристичну базу, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Це рішення було залишено без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 у справі № 3-2241к03/45/18.

22.04.2015 державним виконавцем ВДВС Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2. Однак, на час розгляду справи зазначене рішення суду не виконане.

Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у місті Львові" вирішено оформити Виробничому підприємству "Мисливець" товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України право власності на будівлі у місті Львові, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 190,9 м2, Г-1 площею 228,1 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2.

Постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 24.04.2014 у справі № 1328/5004/12 за адміністративним позовом Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання нечинним та скасування розпорядження від 22.12.2005 № 2131 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у місті Львові" адміністративний позов задоволено, визнано нечинним та скасовано зазначене розпорядження. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 у справі № 876/6175/15 постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 24.04.2014 у справі № 1328/5004/12 скасовано, провадження у справі закрито, оскільки даний спір слід вирішувати у порядку господарського судочинства. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2016 у справі № К/800/9165/16 зазначену ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду залишено без змін.

Згідно свідоцтва про право власності на будівлі від 22.12.2005, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.01.2006, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, будівлі за адресою: місто Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 190,9 м2, Г-1 площею 228,1 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2 належать на праві приватної власності Виробничому підприємству "Мисливець" товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130.

28.02.2006 між Виробничим підприємством "Мисливець" (продавець) та Школою вищої спортивної майстерності (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця 97/100 частин будівель загальною площею 735,4 м2 у місті Львові, вул. Єрошенка, 34.

29.05.2008 між цими ж сторонами укладено договір купівлі-продажу, згідно якого Школа вищої спортивної майстерності придбала у Виробничого підприємства "Мисливець" 1/2 коридору, а саме: 11/1,3 (коридор), 12/3,7 (коридор), що становить 3/1000 ідеальних частин будівлі площею 2,5 м2 за вищезазначеною адресою.

27.02.2008 між Школою вищої спортивної майстерності (продавець) та Приватним підприємством "Назаріус" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого покупець придбав у продавця 5/100 ідеальних частин будівель загальною площею 228,1 м2, позначених на плані літ. Г-1 (майстерня по виготовленню мішеней) у м. Львові, вул. Єрошенка, 34. Право власності на це майно зареєстроване за покупцем 07.03.2008, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2 договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності від 05.06.2008, укладеного між Виробничим підприємством "Мисливець", Школою вищої спортивної майстерності та Приватним підприємством "Назаріус" сторонам цього договору на праві спільної часткової власності належить майно, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме - Виробничому підприємству "Мисливець" - 27/1000 (на підставі свідоцтва про право власності від 22.12.2005 № 2130), Школі вищої спортивної майстерності - 923/1000 (на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2006) та Приватному підприємству "Назаріус" - 5/100 (на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2007).

Згідно з пунктом 7 зазначеного договору від 05.06.2008, сторони погодили, що у власність Виробничого підприємства "Мисливець" переходять нежитлові приміщення Б-1 площею 20,4 м2, у власність Школи вищої спортивної майстерності переходять нежитлові приміщення І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, Б-1 площею 170,5 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2, а у власність Приватного підприємства "Назаріус" переходять нежитлові приміщення Г-1 площею 228,1 м2.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2017 № 734 "Про внесення змін до переліку закладів фізичної культури і спорту, яким надається статус бази олімпійської, параолімпійської та дефлімпійської підготовки", до такого переліку включено Львівську обласну школу вищої спортивної майстерності.

У справі було проведено комплексну (будівельно-технічну та оціночно-будівельну) експертизу. На вирішення судової експертизи ставились такі питання:

-які технічні характеристики нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка НОМЕР_1 у м. Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6кв.м., загальною пл. 512,3кв.м.?;

-чи об`єкти нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка НОМЕР_1 у м. Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6кв.м., загальною пл. 512,3кв.м., тотожні об`єктам, які перебувають на обліку у КЕВ м. Львова? У випадку встановлення невідповідності у площі будівель, у чому полягають невідповідності, причини невідповідності, внаслідок чого і ким здійснені зміни, якщо так чи можливо відокремити покращення / зміни від майна без заподіяння йому шкоди?;

-яка ринкова вартість нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка НОМЕР_1 у м. Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6кв.м., загальною пл. 512,3кв.м.?

Згідно з висновком експерта №5160 від 27.03.2023 року (том 7 а.с. 125-154) визначені технічні характеристики нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка № НОМЕР_1 у місті Львові по вулиці Єрошенка,34. Зазначено, що встановити подібність чи тотожність, невідповідності у площі будівель, у чому полягають невідповідності, причини невідповідності, внаслідок чого і ким здійснені зміни, можливість відокремити покращення/зміни від майна без заподіяння йому шкоди для об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у м. Львові по вулиці Єрошенка, 34, не надається за можливе. Станом на день проведення огляду, в будівлі літ. «Б-1» проведене часткове перепланування приміщень та з західної сторони будівлі самочинно влаштовано прибудову навісу та двох приміщень, тому будівля літ. «Б-1» не є тотожною до будівлі « 1». Відокремлення будь яких невід`ємних покращень в будівлі «Б-1», у тому числі прибудов, буде мати негативний вплив на технічний стан будівлі та призведе до зниження її ринкової вартості. Ринкова вартість нерухомого майна нежитлових приміщень становить 5 759 679,00 грн.

Вищенаведені обставини, стали підставою для звернення Прокурора з позовом до суду в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, оскільки останні по вказаному порушенню не здійснювало захист інтересів держави.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Звідси застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19). Тобто у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як убачається з позовної заяви прокурора у цій справі, ним заявлено вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130 «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові» в частині оформлення права власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у м. Львові, вул. Єрошенка, 34, а саме нежитлові приміщення літ. І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 4,4 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2, загальною площею 512,3 м2 та визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на це майно, поряд з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, регулювання, наведене у Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такий спосіб захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

В такий спосіб, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/18 та постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 910/5428/22.

Власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування, оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №906/655/18, від 19.06.2019 у справі №756/13683/16-ц, від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.07.2023 у справі №906/986/21, від 05.03.2024 у справі №924/1351/20).

Верховний Суд у постанові від 14.02.2024 у справі №910/8069/22 виснував: «У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)). Отже, жодна вимога, пред`явлена позивачем з наміром набути володіння спірним нерухомим майном (про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію, про скасування записів у Державному реєстрі прав, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, про визнання права власності, зокрема "шляхом відновлення (внесення) відповідних відомостей до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно"), не відповідає належному способу захисту у цій справі, яким є віндикаційний позов, що також є самостійною підставою відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76)).»

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130 та визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на це майно не підлягають задоволенню, оскільки є неналежним способом захисту порушених прав.

Тому місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про задоволення зазначених позовних вимог, відтак рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про витребування майна.

У силу статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Відповідно до приписів частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2023 у справі №906/986/21.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі №910/2722/22, від 25.07.2023 у справі №914/106/22, від 27.06.2023 у справі №916/2851/17, від 05.03.2024 у справі №924/1351/20.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, та з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (аналогічний висновок сформульовано в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18(910/4866/21) та в пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц).

У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 372/128/17 та від 15.11.2023 у справі № 363/848/17 зазначено, що реалізація права на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до виникнення прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Права держави на майно, яке їй належить, визначені Цивільним кодексом України. При цьому необхідно враховувати, що держава у цивільних відносинах діє на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України) та набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 17 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 326 Цивільного Кодексу України у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачень законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Частина 1 ст. 321 Цивільного Кодексу України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто (в тому числі і держава) не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поняття та зміст права власності визначаються ст. 316, 317 Цивільного Кодексу України. Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Вищенаведеними нормами закону повинні керуватися всі учасники цивільних та господарських правовідносин при здійсненні своєї діяльності.

Звертаючись з апеляційними скаргами, скаржники, оспорюючи право власності держави в особі Міністерства оборони України, вказували на відсутність оригіналів документів (крім рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 25.01.1964 №30 та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.02.1985 №3-С з додатком та акта від 26.02.1996 з описами №1 та №2), які підтверджують право власності Міністерства оборони України на спірне майно, на які прокурор покликається обгрунтовуючи свої позовні вимоги.

Разом з тим, Верховний Суд в постанові від 15.01.2020 у даній справі зазначив наступне: «При набутті самостійності Українською державою в 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України".

6.16. Згідно з статтею 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.01.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

6.17. Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

6.18. Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

6.19. На виконання вказаної постанови 13.01.1995 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР", згідно з якою повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР покладено на Міністерство оборони України, а саме - Виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

6.20. Посилаючись на вищезазначені нормативні акти, прокурор у позовній заяві наголошував, що на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном, а саме: нерухомим майном, що розташоване у м. Львові по вул. Єрошенка, 34 (військове містечко № НОМЕР_1). Жодних рішень про вилучення із державної власності нерухомого майна та земельних ділянок на території військового містечка № НОМЕР_1 Міністерством оборони України не приймалося.»

Окрім того, колегія суддів звертає увагу скаржників, що статтею 58 Конституції України закріплено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України №3-рп/2001 від 05.04.2001. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац 5 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №4-зп/1997 від 03.10.1997).

Оскільки постанови Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" та Кабінету Міністрів України №18 від 13.01.1995 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР" прийняті, відповідно, до прийняття Конституції України, при цьому, наразі, вони не втратили чинність, тому, зважаючи на наведене вище, відсутні підстави вважати, що такі документи не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також, що місцевим судом неправильно застосовано ці нормативно-правові акти в межах спору у справі.

При цьому, вказані нормативно-правові акти та позиція Верховного Суду України, висловлена у справі №18/375, яка базується також і на застосуванні цих актів, були застосовані також Верховним Судом у справах №914/1321/17, №915/1115/17, №914/814/16 за аналогічних правовідносин.

Отже, вищевказаними законодавчими актами визначено належність спірного майна до державної власності та встановлено орган управління вказаним майном.

Окрім того, в матеріалах справи наявні рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 25.01.1964 №30 та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.02.1985 №3-С з додатком, які надані в архівних копіях та не викликають сумнівів в учасників справи, про що Львівська обласна рада зазначає в своїй апеляційній скарзі. Вказані рішення підтверджують належність земельної ділянки під спірним майном до сфери управління Міністерства оборони України та розміщення на вказаній ділянці фондів військового містечка НОМЕР_1.

Також, рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2002, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003, задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію та повернути з чужого незаконного володіння на користь Міністерства оборони України майно: виробничого мисливсько-риболовецького об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарств, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу; зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути з чужого незаконного володіння на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарств, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Верховним Судом України, який погодився з позицією суду першої інстанції у вказаній справі, зазначено, що "розподільчий акт від 03.02.1994 про перехід майна та фінансових ресурсів (прав та обов`язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР у зв`язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розподілу) до Товариства військових мисливців та рибалок України, котрий є правонаступником, не може бути доказом того, що відповідач є власником спірного майна, оскільки акт затверджений головою Центральної ради Загальноармійського мисливського товариства та складений без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України. Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна. На виконання вказаної постанови 13.01.1995 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР", згідно з якою на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР. Таким чином, на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном. Як встановлено судом, на даний час, незважаючи на такі нормативні акти, спірним майном користується відповідач за відсутності для цього правових підстав".

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що спірне у цій справі №914/3142/15 майно не належить до вказаного у справі №18/375 переліку чи відноситься до іншої категорії майна, яким користується Відповідач-1, а також не містять будь-яких рішень про вилучення із державної власності нерухомого майна та земельних ділянок.

Відтак, враховуючи вищенаведене, право власності Міністерства оборони України на спірне майно закріплене не лише нормативно-правовими актами і рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради, а й рішеннями суду, отже відсутність оригіналів частини документів, долучених прокурором до позовної заяви,. не впливає на законність прийнятого судом першої інстанції рішення.

В порушення вимог наведеного вище законодавства та судового рішення у справі №18/375 (рішення Господарського суду міста Києва, яке залишено в силі постановою Верховного Суду України), матеріалами справи не доведено залучення Міністерства оборони України до процедури передачі спірного майна Виробничому підприємству "Мисливець" товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, а тому передача майна відбулася всупереч положенню статті 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", без узгодження з відповідними органами управління.

Оскільки відповідно до ч.2 ст.145 ГК України зміна правового режиму майна суб`єктів господарювання здійснюється виключно за рішенням власника у спосіб, передбачений цим Кодексом та іншими законами, то єдиним способом зміни правового режиму майна, віднесеного за цільовим призначенням до об`єктів оборони, у разі добровільної відмови ними було адресування уповноваженим органам належним чином оформленої відмови, погодженої з Міністерством оборони України та за наявності рішення Кабінету Міністрів України з цього приводу.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради безпідставно та всупереч законодавству прийнято розпорядження №2130 від 22.12.2005 про оформлення за Виробничим підприємством «Мисливець» права приватної власності на будівлі, які знаходяться у м. Львові на вул. Єрошенка В., 34.

Окрім того, скаржники вважають, що матеріали справи не містять належних доказів відповідності майна, оформленого за виробничим підприємством «Мисливець», майну, що було збудоване господарським способом Окружною радою Всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО.

Так, згідно з висновком експерта №5160 від 27.03.2023 року визначені технічні характеристики нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка № НОМЕР_1 у місті Львові по вулиці Єрошенка,34. Встановити подібність чи тотожність, невідповідності у площі будівель, у чому полягають невідповідності, причини невідповідності, внаслідок чого і ким здійснені зміни, можливість відокремити покращення/зміни від майна без заподіяння йому шкоди для об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у м. Львові по вулиці Єрошенка, 34, не надається за можливе. Станом на день проведення огляду, в будівлі літ. «Б-1» проведене часткове перепланування приміщень та з західної сторони будівлі самочинно влаштовано прибудову навісу та двох приміщень, тому будівля літ. «Б-1» не є тотожною до будівлі « 1». Відокремлення будь яких невід`ємних покращень в будівлі «Б-1», у тому числі прибудов, буде мати негативний вплив на технічний стан будівлі та призведе до зниження її ринкової вартості.

Колегія суддів враховує також ту обставину, що КЕВ м. Львова упродовж тривалого часу не мало фізичного доступу до Стрілецького стенду, адже не здійснювало фактичного користування цим майном, майно не перебувало на балансі КЕВ, а лише на обліку. Вказаним майном користувалося за радянського періоду Всеармійське товариство мисливців і рибалок (у різних його модифікаціях і назвах, які змінювалися щонайменше 6 разів), у подальшому об?єктом користувалося товариство військових мисливців і рибалок Західного регіону, а ще пізніше створене останнім Виробниче підприємство «Мисливець».

З огляду на викладене КЕВ м. Львова не мало можливості проводити щорічні інвентаризації, обміри майна та обстеження їх стану, саме тому облік вівся за тими даними, що були в наявності у КЕВ із самого початку створення Стрілецького стенду.

При цьому, в урочищі Кортумова Гора є лише один Стрілецький стенд, який був предметом дослідження експертизи і жодного іншого Стрілецького стенду у цьому урочищі не існує.

Правовідносини щодо виникнення права на нову річ, створену в результаті використання іншої речі (матеріалу), регламентовані положеннями статті 332 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частиною першою якої передбачено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, не є новоствореним об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.

Аналіз викладених законодавчих положень, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду України, дає підстави для висновку про те, що право власності на нову річ, виготовлену відповідно до статті 332 ЦК України внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт, який може бути кваліфікований як нова річ.

При цьому, не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблений з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками.

Реконструкція також не має наслідком створення нової речі, оскільки створена з прив`язкою до вже існуючої нерухомості з використанням її функціональних елементів.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду №910/7918/23 від 19.10.2021.

Відтак, враховуючи вищенаведене, висновок експерта, в якому встановлено фактичну наявність будівель та споруд, їх розміри, заяву прокурора про зміну позовних вимог місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що вибуття спірного майна поза волею власника не призвело до припинення права власності держави на спірне майно незалежно від здійснених поліпшень, добудов і реконструкцій спірного майна.

Щодо доводів Комунального закладу Львівської обласної ради «Школа вищої спортивної майстерності», викладених в апеляційній скарзі, який вважає себе добросовісним набувачем права власності на спірне майно, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до приписів частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Так, місцевим судом встановлено, що 28.02.2006 та 29.05.2008 між Виробничим підприємством "Мисливець" (продавець) та Школою вищої спортивної майстерності (покупець) укладено договори купівлі-продажу спірного майна.

Враховуючи вищенаведене та обставини справи, Школа вищої спортивної майстерності набула спірне майно за відплатним договором, на момент укладення договору були відсутні будь-які відомості про права третіх осіб на це майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відтак можна дійти висновку про добросовісність такого набувача.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, постанова Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 761/17557/15-ц).

Зважаючи на те що майно вибуло з державної власності поза волею її власника, що колегія суддів констатувала в даній постанові, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для витребування його на користь держави в особі Міністерства оборони України. Відповідно безпідставними є посилання скаржника на порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Крім того, вибуття майна з державної власності поза волею Міністерства оборони України та КЕВ м. Львова унеможливлює виконання повноважень та завдань держави передавати його у користування іншим особам, і це свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом держави та інтересами відповідача 1. Втручання у право власності останнього не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Тому у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо строків позовної давності.

Згідно з викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17 правовим висновком, у разі, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Отже, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу за звернутою до цієї сторони позовною вимогою, поважності причин пропущення (за наявності) і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/18).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Відповідно до частини першої названої статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Суд зазначає, що і в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить правильність обчислення позовної давності та захист порушеного права.

Так, оскільки право власності Міністерства оборони України на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.

Згідно з встановленими місцевим судом обставинами:

- позивачі - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова були учасниками адміністративної справи по оскарженню розпорядження від 2005 року, а сам позов подавався Львівською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, то 24.04.2014 таким учасникам уже точно було відомо про порушення прав та інтересів держави. Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, зазначену вище, важливим моментом в часі є обізнаність саме прокурора із порушенням відповідних прав.

- Жодним з учасників справи не доведено суду точної дати обізнаності прокурора чи позивачів про вибуття спірного майна з власності держави. Разом з тим, із наявних у справі доказів та наданих суду пояснень, найшвидшим таким моментом є січень 2011, коли, як стверджує сам прокурор, він звернувся із адміністративним позовом. Суд вважає, що оскаржуючи розпорядження №2130 та аналізуючи зміст такого розпорядження, прокуратура усвідомлювала, що наслідками виконання такого розпорядження є набуття майна у власність, а відповідно і вибуття такого з володіння держави. У такому випадку позовна давність мала б закінчитись у січні 2014 року. Разом з тим, станом на січень 2014 року ще тривав судовий розгляд адміністративної справи № 1328/5004/12, який завершився 24.04.2014 року.

- Після отримання рішення суду про задоволення позову, у 2015 році прокурор звернувся до господарського суду із позовними вимогами про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Враховуючи предмет та підстави заявленого у цій справі позову, колегія суддів погоджується з визначенням місцевим господарським судом початку перебігу строку позовної давності за заявленими вимогами, визнанням причини пропуску такого строку поважними, а саме, пов`язаними із адміністративним провадженням у справі №1328/5004/12 та очікуваннями на постановлення судового рішення, яке було б у подальшому підставою для звернення з наступними вимогами до відповідачів. Також, суд обґрунтовано врахував ту обставину, що апеляційна скарга на рішення суду від 24.04.2014 подана лише у 2016 році, у зв`язку з чим рішення суду про визнання нечинним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 року «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові» було чинним і сумнівів у його законності ні в кого не виникало. До того ж, рішення суду першої інстанції скасовано у зв`язку з належністю відповідного спору до компетенції господарського суду.

Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів відхиляє протилежні аргументи скаржників та наведену у апеляційній скарзі практику Верховного Суду щодо застосування позовної давності, оскільки такі постанови прийнято судом касаційної інстанції хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.

Інші аргументи апеляційних скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції та не доводять неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині задоволених позовних вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищенаведені норми права та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі № 914/3142/15 в частині задоволення позовних вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005р. №2130 та визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В решті рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Згідно п. 2 ч. 1 та ч.9 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, з огляду на результати нового розгляду справи, оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а спір виник з вини відповідача 1 та відповідача 2, то судовий збір покладається на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційні скарги Львівської обласної ради б/н від 27.02.2024 та "Школа вищої спортивної майстерності" б/н від 04.03.2024 на рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі №914/3142/15 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі №914/3142/15 в частині п. 1,2 та п.3 резолютивної частини скасувати.

3. В частині вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005р. №2130 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка,34 у м. Львові" в частині оформлення права власності на нерухоме майно, яке розташовано на території військового містечка НОМЕР_1 у місті Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою "І-1" пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою "Е" пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою "В-1" пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою "А-1" пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою "Д" пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою "Б-1" пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою "М" пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою "Л" пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою "З-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "И-2" пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою "Ж-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "К-2" пл. 12,6 кв.м.-скасувати.

4. В частині вимог про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України (місцезнаходження: Україна, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код - 00034022) право власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у місті Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою "І-1" пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою "Е" пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою "В-1" пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою "А-1" пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою "Д" пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою "Б-1" пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою "М" пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою "Л" пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою "З-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "И-2" пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою "Ж-2" пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою "К-2" пл. 12,6 кв.м. - скасувати.

5. В цій частині прийняти нове рішення, в задоволенні позовних вимог відмовити.

6. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2024 у справі №914/3142/15 залишити без змін.

7. Стягнути з Комунального закладу Львівської обласної ради «Школа вищої спортивної майстерності» (місцезнаходження: Україна, 79057, Львівська обл., місто Львів, вул.Чупринки Т. генерала, будинок 117; ідентифікаційний код - 02928226) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код - 38326057) 1413,60 грн. судового збору, 2200,66 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, 3591,84 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом касаційної інстанції скарги на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

8. Стягнути з Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79058, Львівська обл., місто Львів, вулиця Липинського, будинок 11; ідентифікаційний код - 04056115) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код - 38326057) 1413,60 грн. судового збору, 2 200,66 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, 3 591,84 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом касаційної інстанції скарги на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

9. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код - 38326057) на користь Комунального закладу Львівської обласної ради «Школа вищої спортивної майстерності» (місцезнаходження: Україна, 79057, Львівська обл., місто Львів, вул. Чупринки Т. генерала, будинок 117; ідентифікаційний код - 02928226) 8481,64 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

10. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код - 38326057) на користь Львівської обласної ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, вул. В.Винниченка, будинок 18; ідентифікаційний код - 22340506) 8 481,64 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

11. Суду першої інстанції видати накази.

12. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

13. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 13.08.2024.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.