Постанова

від 30.07.2024 по справі 910/18577/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2024 р. Справа№ 910/18577/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Тарасенко К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024

у справі № 910/18577/23 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн»

про стягнення 150 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» (далі-відповідач) про стягнення 150 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем Податкового кодексу України щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило позивача права включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та відповідно скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 150 000 , 00 грн., яка за доводами позивача, фактично є збитками.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбудінфест» збитки у розмірі 150 000, 00 грн та 2684, 00 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що належних доказів вжиття усіх передбачених Законом заходів для реєстрації податкових накладних та відсутність своєї вини у завданих позивачу збитках відповідач не надав. Судом першої інстанції встановлений прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками останнього.

Доказів відшкодування відповідачем на користь позивача заявлених до стягнення збитків суду не надано, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення збитків розмірі 150 000, 00 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» звернулося 02.05.2024 (згідно поштового трекера на конверті) на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/18577/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. Просив поновити строк на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/18577/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18577/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/18577/23.

23.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/18577/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 справу №910/18577/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 залишено без руху та надано можливість скаржнику протягом 10 днів з дня отримання даної ухали усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн

08.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» надійшла заява про усунення недоліків з проханням долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію №271 на підтвердження сплати судового збору в сумі 4 026,00 грн та відкрити апеляційне провадження.

Ухвалою північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 прийнято колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В., та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 без повідомлення учасників справи.

05.07.2024 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи та надання електронної копії матеріалів справи на електронну адресу.

10.07.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» надійшов відзив, у якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 без змін.

Між тим, у відзиві висловлено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: копії квитанції з інформацією про винесені контролюючим органом рішення від 06.02.2024 про відмову в реєстрації податкової накладної від 03.09.2021 на суму 200 000, 00 грн., рішення від 19.03.2024 про відмову в реєстрації податкової накладної від 06.12.2021 на суму 200 00,00 грн., та рішення від 19.03.2024 про відмову в реєстрації податкової накладної від 29.12.2021 на суму 300 000, 00 грн., обгрутовуючи тим, що існування вказаних рішень позивачу станом на дату подання позову та відповіді на відзив під час розгляду судом справи у першій інстанції було невідомо.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача щодо долучення доказів з огляду на наступне.

Положеннями статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Статті 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, свідчать про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

За ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. ч. 1, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до приписів ч. ч. 1 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.

17.07.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» надійшло клопотання про залишення апеляційної скарги без руху, обґрунтовуючи тим, що у скаржника відсутній кабінет в підсистему Електродний суд. Суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволені даного клопотання, обґрунтовуючи наступним.

Згідно з матеріалів справи представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» є адвокат - Шевченко В.І. який діє на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 02.01.2024. Апеляційна скарга підписана адвокатом, який зареєстрований у підсистемі «Електронний суд». Заява про усунення недоліків подана через підсистему «Електронний суд», що свідчить про те, що представник скаржника є користувачем «Електронного суду» та має електронний кабінет.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 ГПК України (в редакції Закону від 29.06.2023 № 3200-IX) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми, що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі, що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі, що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України в редакції Закону від 19.10.2023 № 3424-IX).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків, в межах вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міськбудінвест» в якості Генпідрядника та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» в якості Субпідрядника укладено договір №ВС297-13 підряду

За умовами вищевказаного договору з урахуванням додаткових угод до нього відповідач (субпідрядник) за завданням позивача (генпідрядника) зобов`язався виконати за рахунок власних або залучених сил, засобів, техніки і устаткуванням комплекс робіт по опорядженню приміщень місць загального користування на об`єкті "Будівництво житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення по вул. Сагайдака, 101 у Дніпропетровському районі м. Києва" житловий будинок № 31 секція Б, а позивач - прийняти та оплатити ці роботи на умовах договору.( п. 2.1 Договору).

Між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №ВС97-13 від 09.09.2021 в якій пунктом 2 встановлено, що договірна ціна угоди до договору, визначено сторонам, згідно додатку №1 та становить - 1 234 625, 90 грн., крім того ПДВ 20% - 246 925,148 грн., що разом становить 1 481 551,08 грн. у тому числі: вартість матеріалів поставки Генпідрядника становить - 603 603,15 грн., крім того ПДВ 20%- 120 720,63 грн., що разом становить 724 323,78 грн., вартість робіт становить - 631 022, 75 грн., крім того ПДВ 20% - 126 204,55 грн., що разом чтановить757 227,30грн.

Загальна сума договору збільшується на суму цієї додаткової угоди і становить 3 099 170,84 грн., з ПДВ - 516 528, 47 грн.( пунктом 3 Додаткової угоди №1)

При цьому сторонами 13.12.2021 було підписано додаткову угоду №2 про наступне:

- договірна ціна додаткової угоди №1 до договору визначена сторонами, додатку

№3 та становить - 812 128,23 грн., крім того ПДВ 20% - 162 425,65 грн., що разом становить 974 553,88 грн. у тому числі: вартість матеріалів поставки Генпідрядника становить - 264 696,19 грн., крім того ПДВ 20%- 52 939,24 грн., що разом становить 317 635,43 грн; вартість робіт становить - 547 432,04 грн., крім того ПДВ 20% -109 486,41 грн., що разом становить 656 918,45грн.

Загальна сума договору збільшується на суму цієї додаткової угоди і становить 4 073 724,72 грн., з ПДВ - 678 954,12 грн.( пунктом 3 Додаткової угоди №2).

14.02.2021 сторони уклали додаткову угоду №3, в якій договірна ціна додаткової угоди №1 до договору визначена сторонами, додатку №4 та становить - 13 408,51 грн., крім того ПДВ 20% - 2 681,70 грн., що разом становить 16 090,21 грн. у тому числі: вартість матеріалів поставки Генпідрядника становить - 2 555,71 , крім того ПДВ 20%- 511,14 грн., що разом становить 3 066,85 грн., вартість робіт становить - 10 852,80 грн., крім того ПДВ 20% - 2 170,56 грн., що разом становить 13 023,36грн.

Загальна сума договору збільшується на суму цієї додаткової угоди і становить 3 523 046,69 грн., з ПДВ - 587 174,45 грн.( пунктом 3 Додаткової угоди №3)

Сторони уклали додаткову угоду №4, про наступне:

- договірна ціна додаткової угоди №1 до договору визначена сторонами, додатку №5 та становить - 588 040,71 грн., крім того ПДВ 20% - 117 608,14 грн., що разом становить 705 648,85 грн. у тому числі: вартість матеріалів поставки Генпідрядника становить - 236 427,05 грн., крім того ПДВ 20%- 47 285,41 грн., що разом становить 283 712,46 грн., вартість робіт становить - 351 613,66 грн., крім того ПДВ 20% - 70 322,73 грн., що разом становить 421 936,39грн.

Згідно п. 3 додаткової угоди №4 до договору сума договору становить 4228695,54 грн. з урахуванням ПДВ 704782,59 грн.

Відповідно до умов п. 7.1. договору генпідрядник після підписання договору сплачує субпідряднику аванс для розгортання робіт на об`єкті та забезпечення технічними ресурсами, згідно розрахунку субпідрядника погодженого з генпідрядником.

Субпідрядник зобов`язується на протязі 3-ох робочих днів розпочати роботи лише після прийняття робочою комісією пілотного зразка опорядження місяць загального користування та виконати всі роботи в строки, встановлені календарним графіком виконання робіт (п. 6.1. договору).

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями вищевказаних договору, додаткових угод.

Суд першої інстанції вірно встановив і, що перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов договору позивач сплатив відповідачу 900000 грн. в рахунок попередньої оплати за договором, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача за 3 вересня 2021 р., 22 жовтня 2021 р., 26 листопада 2021 р., 6 грудня 2021 р., 29 грудня 2021 р.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив про те, що відповідач всупереч вимог ст. 201 Податкового кодексу України податкові накладні на указану господарську операцію не оформив та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, що унеможливило віднести суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач направив податкові накладні для реєстрації в ЄРПН, однак їх реєстрація була зупинена на підставі п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України.

Скаржник у апеляційній скарзі зазначав про те, що строк для надання пояснень відповідачем контролюючому органу не порушено і на момент звернення з позовом до суду у позивача право на включення сум податку до податкового кредиту, не втрачене.

В свою чергу відповідач наголошував на праві оскаржити рішення контролюючих органів безпосередньо у адміністративному суді.

При цьому, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, звертав увагу суду на визначення податкового кредиту, як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання, то неотримання податкового кредиту є упущеною вигодою для позивача.

Також позивач здійснивши розрахунок кінцевих строків посилався на їх закінчення та бездіяльність позивача протягом тривалого часу, навіть з урахуванням пунктів 102.9 ст. 102 Податкового кодексу України про перебіг строків на період дії воєнного стану, а саме:

- кінцевий строк податкової накладної від 03.09.2021 на суму 200 000,00 грн 08.02.2024

- кінцевий строк податкової накладної від 21.10.2021 на суму 100 000,00 грн. 27.03.2024

- кінцевий строк податкової накладної від 26.11.2021 на суму 100 000,00 грн. 02.05.2024

- кінцевий строк податкової накладної від 06.12.2024 на суму 200 000,00 грн. 12.05.2024

- кінцевий строк податкової накладної від 29.12.2021 на суму 300 000,00 грн. 04.06.2024

В свою чергу, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду справи дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно 3 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117, який був чинний станом на момент ухвалення ДФС відповідних рішень про зупинення (далі - Порядок про зупинення), податкові накладні / розрахунки коригування (крім розрахунків коригування, складених у разі зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику), що подаються на реєстрацію в Реєстрі до проведення моніторингу, за результатами якого можливе зупинення їх реєстрації.

Пунктом 27 Порядку про зупинення передбачено, що рішення про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.

Крім того, оскільки за наслідками податкових перевірок складається податкове повідомлення-рішення, яке може бути оскаржене і лише в суді адміністративної юстиції, існують ризики прийняття господарським і адміністративним судом різних рішень з одного і того ж питання - правильність декларування ПДВ.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції наголошує, що сторони не позбавлені можливості звернутись до адміністративного суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Водночас звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

Сторони господарського договору, навіть будучи платниками податків, зокрема ПДВ, не мають прямих податкових відносин між собою, і відповідно податкове порушення стосується обов`язків платника перед державою, яка адмініструє податки, а не прав та законних інтересів іншого платника податку (навіть якщо таке податкове порушення похідним чином впливає на розмір його податкового кредиту).

Отже, факт вчинення податкового правопорушення у справі про стягнення збитків з платника податків, зокрема за обставин, коли цей платник податків (відповідач, продавець товарів) вніс коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/20686/20.

Відповідно до цього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність рішення контролюючих органів на момент звернення позивача з відповідним позовом, а тому відхиляє доводи позивача.

Також варто відзначити, що податок на додану вартість (ПДВ) - це найскладніший податок, як для платника, так і для державної податкової служби. До бюджету сплачується різниця між податковим зобов`язанням і податковим кредитом. Якщо ж отримано "мінус", то тоді все навпаки - можна отримати бюджетне відшкодування ПДВ. Державна податкова служба може відмовити у відшкодуванні, якщо під час камеральної перевірки знайде помилки у Додатках Д3, Д4 чи самій декларації, тому право на відшкодування виникає лише після його узгодження.

Обставини декларування ПДВ, встановлені податковим органом за наслідками камеральної перевірки, можуть не відповідати обставинам декларування ПДВ, встановленим судами у судових рішеннях, прийнятих у господарській справі про стягнення збитків, які утворились по факту доведення/не доведення правильності декларування ПДВ для мети отримання податкового кредиту.

Враховуючи, що на дату звернення позивача до суду, а саме 05.12.2023 строк 365 днів для включення до податкового кредиту суми ПДВ на отриманий товар - не пройшов, а тому колегія суддів вважає доводи позивача про втрату ним права на податковий кредит - передчасними.

В матеріалах справи відсутні докази, а позивачем не доведено заподіяння прямої шкоди у вигляді збитків у заявленому до стягнення розмірі, у зв`язку з чим правові підстави для відшкодування таких у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України - відсутні.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки (зокрема у вигляді упущеної вигоди), причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється позивачем. Отже, звертаючись із позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які б безспірно підтверджували їх розмір. Дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) з огляду на реальність їх характеру має суттєве значення для правильного вирішення спору, виходячи із предмета і підстав цього позову.

У той же час, у відповідності до приписів ст. 142 Господарського кодексу України, прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

За таких обставин, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

У постановах Верховного Суду, на які послалася колегія суддів в ухвалі від 11.01.2023 (від 03.12.2018 у справі №908/76/18, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21), а також у постановах Верховного Суду, які були ухвалені після передачі цієї справи на розгляд палати (від 31.01.2023 у справі №904/72/22, від 19.04.2023 у справі №906/824/21), висновок про наявність підстав та умов для стягнення збитків був зроблений через те, що судами був встановлений факт порушення відповідачем господарського зобов`язання, передбаченого договором (відсутність реєстрації в ЄРПН податкової накладної на суму ПДВ, передбачену договором). Цей висновок був зроблений за умов очевидності факту податкового порушення (не реєстрації податкової накладної чи відмови податкового органу у такій у реєстрації).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spai№) від 9 грудня 1994 року).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції розглянувши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, встановив, що при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Отже, з огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не було доведено належними засобами доказування, що саме винні дії відповідача спричинили завдання позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленому до стягнення розмірі.

Крім того, з огляду на встановлені вище судом обставини, позивачем не доведено суду апеляційної інстанції вірогідними засобами доказування протиправності дій відповідача та/або саме протиправної його поведінки, розміру понесених збитків у вигляді упущеної вигоди, і відповідно, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та понесеними збитками позивача.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків (втрачену вигоду) в розмірі 150 000,00 грн - не є законними та обґрунтованими, а отже, задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи, дослідивши усі наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 150 000,00 грн. збитків - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними засобами доказування, а отже, задоволенню не підлягають з підстав, наведених у даній постанові, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволення позову повністю.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- судовий збір за подачу позову залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 026,00 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/18577/23 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/18577/23 - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» про стягнення 150 000,00 грн. збитків - відмовити повністю.

4. Судовий збір за подачу позову залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест». (Україна, 04073, місто Київ, вул. Семена Скляренка, будинок 17, ідентифікаційний код 31175387) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкрафт Констракшн» (Україна, 04053, місто Київ, вул. Січових Стрільців, будинок 77, кімната 709 ідентифікаційний код 42798491) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 026,00 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп.

6. Матеріали справи № 910/18577/23 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши останньому видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 31.07.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

К.В. Тарасенко