Постанова

від 07.08.2024 по справі 927/1424/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. Справа№ 927/1424/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Гріщенко А.О.

учасники справи:

від Київської міської прокуратури - Синюк І.А.

інші учасники не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіра"

на рішення Господарського суду Чернігівської області 09.05.2024

у справі №927/1424/23 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури,

в інтересах держави в особі

позивача: Управління комунального майна Чернігівської обласної ради,

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіра",

до відповідача-2: Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою,

про визнання недійсним договору оренди, зобов`язання звільнити нежитлове приміщення та повернення його в комунальну власність,

УСТАНОВИВ:

Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління комунального майна Чернігівської обласної ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіра" та Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, у якому прокурор просить суд:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №359 від 22.03.2021, укладений між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради, Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зіра";

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Зіра" звільнити нежитлове приміщення з окремим входом, загальною площею 184,6 кв. м, що знаходиться в одноповерховій будівлі майстерні за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1, та повернути його балансоутримувачу в особі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою шляхом підписання акта повернення з оренди орендованого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України "Про освіту", оскільки спірне нежитлове приміщення площею 184,6 кв. м знаходиться в одноповерховій будівлі майстерні, що перебуває на балансі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, і передано в оренду відповідачу-1 для здійснення господарської діяльності, не пов`язаної з навчальним процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Отже, за висновком прокурора, наявні обставини для визнання недійсним такого договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та повернення об`єкта оренди його балансоутримувачу.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/1424/23 позов задоволено повністю. Визнано недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №359 від 22.03.2021, укладений між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради, Товариством з обмеженою відповідальністю "Зіра" та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Зіра" (код ЄДРПОУ 37487786, вул. Льотна, буд. 43, кв. 58, м. Чернігів, 14033) звільнити нежитлове приміщення з окремим входом, загальною площею 184,6 кв. м, що знаходиться в одноповерховій будівлі майстерні за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1, та повернути його балансоутримувачу в особі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою (код ЄДРПОУ 08190661, вул. Стрілецька, буд. 1, м. Чернігів, 14033) шляхом підписання акта повернення з оренди орендованого майна. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіра" (код ЄДРПОУ 37487786, вул. Льотна, буд. 43, кв. 58, м. Чернігів, 14033) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1 789,34 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з Управління комунального майна Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 33469166, пр-т Миру, 43, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1 789,33 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою (код ЄДРПОУ 08190661, вул. Стрілецька, буд. 1, м. Чернігів, 14033) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1789,33 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення зокрема обґрунтовано укладенням оспорюваного договору оренди з порушенням вимог закону, а і відтак і наявністю підстав для визнання його недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Оскільки суд визнав спірний договір оренди недійсним, суд доходить висновку, що відповідач-1 немає правомірних підстав для користування спірними приміщеннями, а відтак повинен їх звільнити.

Не погодившись з прийнятим рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зіра" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/1424/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури, який діє в інтересах Управління комунального майна Чернігівської області відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що при прийнятті рішення місцевим господарським судом не було враховано відповідність укладеного договору оренди вимогами законодавства про освіту. При цьому апелянт стверджує про неврахування судом першої інстанції тих обставин, що на момент укладення первісного Договору оренди № 15 від 01.10.2013 діяла попередня редакція Закону України «Про освіту», яка не містила заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначення. В апеляційній скарзі вказано про те, що ТОВ «Зіра» займається, у тому числі, і діяльністю в галузі автосервісу та ремонту транспортних засобі, у зв`язку із чим на безоплатній основі надає свої послуги Чернігівському ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, щодо обслуговування як службових транспортних засобів ліцею, так і транспортних засобів учасників освітнього процесу. Крім того в апеляційній скарзі апелянт посилається на положення Порядку від 03.06.2020 № 483 та Переліку платних послуг від 27.08.2010 № 796 і вказує про можливість передачі в оренду спірного приміщення з будь-яким цільовим призначенням, оскільки воно не використовується протягом 3-х років. При цьому апелянт зазначає, що аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/12227/17, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 18.10.2023 у справі № 927/66/23, а також Південно-Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2023 у справі № 927/66/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіра" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/1424/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 24.07.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 розгляд справи відкладено до 07.08.2024.

05.07.2024 Чернігівська окружна прокуратура через систему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу у якому просила суд апеляційну скаргу залишити без змін, а рішення місцевого господарського суду - без задоволення. Прокурор стверджує про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 22.03.2021 між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Зіра" (орендар) та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою (балансоутримувач) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 359 (далі - Договір оренди №359).

Відповідно до п. 1.1., 1.2. Договору оренди №359 орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає в строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Умов (нежитлове приміщення з окремим входом загальною площею 184,6 м2, що знаходиться в одноповерховій будівлі майстерні за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1), вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов (20 953,00 грн).

Майно передається в оренду для використання згідно із п. 7 Умов. Згідно із п. 7.1. Змінюваних умов договору майно може бути використане Орендарем за будь-яким цільовим призначенням.

Згідно з п. 2.1. Договору оренди №359 орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно із підписанням цього договору.

У відповідності до Акту приймання-передачі в оренду майна від 22.03.2021, орендарем прийнято в строкове платне користування майно загальною площею 184,6 м2, розташованого за адресою: вул. Стрілецька, 1, м. Чернігів.

Порядок та умови сплати орендної плати визначено у розділі 3 Договору оренди №359.

Виходячи з приписів п. 6.1. Договору оренди №359 орендар зобов?язаний використовувати орендоване майно відповідно до призначення, визначеного у п.7 Умов.

Пунктом 11.1. Договору оренди №359 передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та Договором.

Згідно з п. 12.1. Договору оренди №359 даний Договір оренди №359 діє з 22.03.2021 по 28.02.2026 включно (п. 12.1. Умов). Перебіг строку дії Договору починається з дня набрання ним чинності. Договір набирає чинності в день його підписання Сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства Договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим Договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього Договору.

Відповідно до п. 12.6.2. Договору оренди № 359 від 22.03.2021, договір може бути достроково припиненим на вимогу орендодавця, якщо орендар, зокрема, використовує майно не за цільовим призначенням або використовує майно за забороненим цільовим призначенцям.

Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна (п. 12.11. Договору оренди № 359 від 22.03.2021).

Пунктом 12.10. Договору оренди № 359 передбачено, що у разі припинення або розірвання Договору: поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів за згодою осіб, визначених у пункті 5.1 цього Договору, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, є власністю орендаря, а поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для майна - спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області; поліпшення майна, зроблені орендарем без згоди осіб, визначених у п. 5.1. цього Договору, які не можна відокремити без шкоди для майна, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області та їх вартість компенсації не підлягає.

Додатковою угодою №1 від 22.03.2021 до Договору оренди № 359 від 22.03.2021 сторони домовились про відшкодування орендарем фактичних витрат за користування комунальними послугами (електроенергією) та земельною ділянкою (земельного податку).

Матеріали справи містять оголошення про проведення аукціону на право оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області - нежитлового приміщення з окремим входом загальною площею 184,6 м2, що знаходиться в одноповерховій будівлі майстерні за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1) та умови оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області - нежитлового приміщення з окремим входом загальною площею 184,6 м2, що знаходиться в одноповерховій будівлі майстерні за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1, розробленої відповідно до п. 51 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна.

Документальне підтвердження проведення аукціону у матеріалах справи відсутнє і, виходячи з предмету спору, судом дослідженню не підлягає.

Відповідно до витягу із Реєстру суб`єктів освітньої діяльності орган до сфери управління якого належить Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою - Управління освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації, форма власності - комунальна. Основним видом діяльності освітнього закладу (ЄДРПОУ 08190661) є КВЕД 85.31 Загальна середня освіта.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за умовами пошуку код ЄДРПОУ юридичної особи: 37487786, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зіра" зареєстровано в якості суб`єкта господарювання, дата запису 21.01.2011 та здійснює господарську діяльність, пов`язану з наданням послуг у сфері торгівлі (КВЕД 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); 45.31 - оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.43 - оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; 46.49 - оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 46.77 - оптова торгівля відходами та брухтом; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля) та транспорту (КВЕД 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".

Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 1 статті 3 Закону України "Про вищу освіту").

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

Згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Факт укладення між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Зіра" (орендар) та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою (балансоутримувач) Договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 359 від 22.03.2021.

Згідно з ч. 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Разом із тим, відповідно до частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Таким чином, чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України "Про освіту" містить положення, якими імперативно передбачена заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі №902/51/21, від 09.04.2023 у справі №927/400/23.

Отже приписами Закону України "Про освіту" чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Відповідно п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок №483), не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти.

Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Згідно з п. 54 Порядку №483 додаткові умови оренди майна розробляються орендодавцем на підставі пропозицій балансоутримувача, уповноваженого органу управління або з власної ініціативи орендодавця.

Можуть бути визначені такі додаткові умови оренди майна: обмеження щодо використання майна для розміщення об`єктів, перелік яких визначений в додатку 3 у кількості не більш як п`ять груп з відповідного переліку.

За змістом підпунктів 2, 5 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти; виробництво та реалізація продукції громадського харчування, організація її споживання.

Наведені законодавчі приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.

Передане в оренду нежитлове приміщення з окремим входом загальною площею 184,6 м2, що знаходиться в одноповерховій будівлі майстерні за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1 перебуває на балансі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

В оголошенні про проведення аукціону на право оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області - нежитлового приміщення з окремим входом загальною площею 184,6 м2, що знаходиться в одноповерховій будівлі майстерні за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1 зазначена мета використання: майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням.

Виходячи з приписів п. 6.1. Договору оренди №359 орендар зобов?язаний використовувати орендоване майно відповідно до призначення, визначеного у п.7 Умов.

Разом з тим, у п.7, 7.1. Змінюваних умов договору зазначено цільове призначення майна: може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням.

Тобто спірний Договір оренди №359 та його змінювані умови дозволяють орендарю користуватись орендованим майном за будь-яким цільовим призначенням, тобто на його на власний розсуд, у тому числі з метою, що не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, оскільки пункт 7.1 змінюваних умов договору взагалі не містить жодного переліку обмежень та цільового призначення, які відносяться до імперативно передбаченої законом заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти.

Укладаючи спірний Договір оренди №359 сторони не дотрималися вимог статті 80 Закону України "Про освіту", не обмежили мету використання приміщення, яка мала б бути пов`язана з навчально-виховним процесом чи обслуговування учасників освітнього процесу саме з метою забезпечення освітнього процесу.

Таким чином, спірне приміщення, яке належить до майна освіти, передане в користування не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а використовується для розміщення майстерні з ремонту автомобілів.

Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Редакція статті 80 Закону України "Про освіту" вже містила чинні обмеження, які розповсюджуються на об`єкти освіти, які можуть надаватися в оренду. Попри зазначене, укладення спірного договору і використання його для розміщення майстерні з ремонту автомобілів, що суперечить імперативним приписам спеціального законодавства, не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.04.2023 у справі №927/400/23.

Щодо тверджень апелянта про можливість передачі в оренду спірного приміщення з будь-яким цільовим призначенням, оскільки воно не використовувалось протягом 3-х років, колегія суддів відзначає наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України, якою, зокрема, затверджено Порядок №483, має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки з метою надання послуг, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статті 53, 92) та Закону України "Про освіту" дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів, в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.

Оскільки спірні приміщення належать до майна закладу освіти, хоча закладом освіти і не використовуються, від цього статус майна залишається незмінним, також незмінними залишаються і заборони щодо передачі його в оренду з будь-якою метою, у тому числі з метою надання послуг, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17; в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17; у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20.

Закон України "Про освіту" регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Підпунктом 1 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про освіту" чітко передбачено, що до приведення законодавства і установчих документів закладів освіти у відповідність із цим Законом терміни "навчальний заклад" і "заклад освіти" є ідентичними, а всі суб`єкти владних повноважень і навчальні заклади керуються всіма положеннями цього Закону, що стосуються закладів освіти, а також положеннями законодавства, що стосуються навчальних закладів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, у силу вимог підпункту 1 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про освіту" в спірних правовідносинах оренди нерухомого майна об`єкта освіти, що належить до державної власності, в співвідношенні із загальним законом - Законом України "Про оренду державного та комунального майна", спеціальним законом є Закон України "Про освіту", імперативна норма частини 4 статті 80 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних орендних правовідносин.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №902/51/21.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки оспорюваний договір оренди був укладений з порушенням вимог закону, він підлягає визнанню недійсним в силу ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17).

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача-1 звільнити спірні приміщення також підлягає задоволенню.

При цьому щодо можливості звернення прокурора до суду із відповідним позовом колегія суддів відзначає наступне. Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти рсійської федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Ураховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України установлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як убачається із матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання освіти у закладі освіти зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також створення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці; у незаконному, нецільовому використанні приміщення освітнього кладу, загрозі збереження існуючої мережі освітніх закладів та їх матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Уповноваженим органом управління комунальним майном, яке передано згідно зі спірним Договором оренди є Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.

Згідно з п. 1.4. Положення про Управління комунального майна Чернігівської обласної ради (нова редакція), затвердженого рішенням дванадцятої сесії сьотого скликання 28.03.2018 №70-12/VII Управління у своїй діяльності керується Конституцією Увраїни, Законами; України, Указами Президента України, Постановами Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами, рішеннями обласної ради, нормативно-методичними матеріалами Фонду державного майна України з питань приватизації та оренди, рекомендаціями постійних комісій обласної ради, а також цим Положенням.

Пунктами 3.1.-3.3., 3.5. Положення про Управління комунального майна Чернігівської обласної ради (нова редакція) визначено, що Управління комунального майна Чернігівської обласної ради здійснює облік майна комунальної власності області і веде єдину базу даних; укладає договори про закріплення майна комунальної власності області на правах господарського відання або оперативного управління; здійснює контроль за використанням та збереженням закріпленого за комунальними підприємствами, закладами та іншими організаціями обласної ради майна комунальної власності області; надає дозволи підприємствам, закладам та іншим організаціям обласної ради на передачу майна комунальної власності області в оренду та погоджує договори оренди (а.с.48-51).

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктом управління об`єктами державної власності є, у тому числі Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, яке відповідно до покладених на нього завдань організовує контроль за використанням орендованого комунального майна (п. 32 ч. 1 ст. 6 Закону).

З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері оренди та контролю за використанням орендованого комунального майна.

З матеріалів справи убачається, що прокурор звертався до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради з листом від 06.10.2022 №5487ВИХ-22, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем та ТОВ "Зіра" спірного договору оренди нежитлового приміщення, яке перебуває в оперативному управлінні Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення порушень щодо розірвання договору оренди та стягнення несплаченої орендної плати.

Управління комунального майна Чернігівської обласної ради у листі від 17.11.2022 №01-632 повідомило прокурора, що відповідно до умов договору майно може бути використано орендарем за будь-яким цільовим призначенням; проведено претензійно-позовну роботу щодо простроченої дебіторської заборгованості; отримана орендна плата була використана на забезпечення умов, необхідних для освітнього процесу; питання передачі об?єктів комунальної власності області погоджено Управлінням освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Прокурор у листі №55-75-6977ВИХ-23 від 12.07.2023, адресованому Управлінню комунального майна Чернігівської обласної ради, наголосив, що вказані порушення не усунуті та просив надати інформацію чи вживались заходи щодо розірвання договору оренди та договору про внесення змін до нього.

Управління комунального майна Чернігівської обласної ради у листі від 18.07.2023 №01-563 повідомило прокурора, що подання позову є передчасним, призведе до неефективного використання майна, фінансових втрат з боку як обласного бюджету, так і закладу освіти, а також до погіршення матеріально-технічного забезпечення освітнього процесу, що не відповідає інтересам територіальних громад області, балансоутримувача та не забезпечує захист інтересів держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.

Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Отже, непідтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, який здійснює управління спірним майном, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

У порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Управління комунального майна Чернігівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіра" та Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою про визнання недійсним договору оренди, зобов`язання звільнити нежитлове приміщення та повернення його в комунальну власність.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведення з боку прокурора бездіяльності Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заявленої до стягнення шкоди, оскільки достеменно визначити в якій кількості та на якій площі зростали на спірній ділянці посіви гречки у 2021 році неможливо. При цьому заявлений до стягнення розмір шкоди носить приблизний характер, не підтверджений належними та допустимими доказами.

Судова колегія відзначає, що оскільки апелянтом не доведено складу усіх трьох елементів цивільного правопорушення, необхідного для притягнення відповідачів до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, в позові належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зіра", у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/1424/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/1424/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіра" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/1424/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/1424/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Зіра".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.08.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов