Постанова

від 07.08.2024 по справі 910/19178/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. Справа№ 910/19178/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Сітайло Л.Г.

секретар судового засідання - Гріщенко А.О.

учасники справи:

заявник апеляційної інстанції: ОСОБА_1

від АТ "ПУМБ" - Міщенко С.Г.

інші учасники не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 (дата повного тексту 19.04.2024)

у справі №910/19178/23 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш"

до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест холдинг"

3. Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"

4. Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив"

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мустанг фінанс"

про визнання недійсним договору

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019, укладений між позивачем та відповідачем є недійсним, оскільки вчинений позивачем під впливом тяжких для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19178/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтоване тим, що суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем.

Не погодившись з прийнятим рішення, Приватне акціонерне товариство "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі № 910/19178/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, а саме: визнати недійсними договір факторингу з регресом МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019, укладений між ПрАТ "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" та АТ "Перший український міжнародний банк".

Апеляційна скарга зокрема, обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позову ПрАТ "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш". Зокрема апелянт стверджує, що оспорюваний ним договір був вчинений позивачем під впливом тяжких для нього обставини і на вкрай невигідних умовах. Так, під час виконання вказаного договору підряду він опинився в тяжких обставинах, у зв`язку з чим, 02.10.2019 електронним листом № 1238 звернувся до позивача про надання для ознайомлення договору факторингу та додатків до нього. Ознайомившись з умовами Договору факторингу з регресом, запропонованими відповідачем, позивач усвідомлюючи, що умови договору для нього є невигідними, 15.10.2019 уклав з відповідачем Договір факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 на умовах, запропонованих банком. При цьому апелянт стверджує, що спірний договір факторингу, укладений між сторонами під впливом тяжких для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах, що у відповідності до ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19178/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.06.2024.

13.06.2024 у судовому засіданні було оголошено перерву до 20.06.2024.

У зв`язку із перебуванням судді Сітайло Л.Г. на лікарняному з 17.06.2024 по 30.06.2024 судове засідання призначене на 20.06.2024 не відбулося, і у зв`язку із перебуванням головуючого судді Андрієнка В.В. у щорічній відпустці з 01.07.2024 по 19.07.2024 неможливо було здійснити розгляд апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 призначено справу до розгляду на 07.08.2024.

29.05.2024 через систему «Електронний суд» ТОВ "Фінансова компанія "Мустанг фінанс" були подані пояснення на апеляційну скаргу, у якому воно просило суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

29.05.2024 АТ "Перший український міжнародний банк" через систему «Електронний суд» було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

У судовому засіданні, яке відбулося 07.08.2024 ОСОБА_1 клопотав перед судом про визнання обов`язковим та виклик у судове засідання учасників справи, судом було відмовлено у задоволенні даного клопотання, у подальшому ОСОБА_1 усно заявив відвід колегії суддів, у зв`язку із відмовою у задоволенні даного клопотання. Колегією суддів було відмовлено у задоволенні заяви про відвід колегії суддів з підстав необґрунтованості.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 39 ГПК України, якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

При цьому суд зазначає, що за змістом статті 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (ч. 4 ст. 35 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що за результатами проведеного ТОВ "Метінвест холдинг" (далі - третя особа два) тендеру на закупівлю товарів та послуг ПАТ "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" уклало з ТОВ "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" Договір підряду від 21.02.2018 № 2277 на проведення робіт по технічному обслуговуванню та ремонту об`єктів основних засобів виробництва третьої особи один, в тому числі роботи, пов`язані з реконструкцією, модернізацією обладнання.

За умовами договору підряду найменування, кількість об`єктів основних засобів виробництва для виконання робіт, види, об`єм, вартість, строки виконання робіт зазначаються в специфікаціях, які є невід`ємними додатками до договору. Проекти специфікацій розробляє та оформлює третя особа один.

Обґрунтовуючи позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, позивач вказує, що під час виконання вказаного договору підряду він опинився в тяжких обставинах, у зв`язку з чим, 02.10.2019 електронним листом № 1238 звернувся до позивача про надання для ознайомлення договору факторингу та додатків до нього. Ознайомившись з умовами Договору факторингу з регресом, запропонованими відповідачем, позивач усвідомлюючи, що умови договору для нього є невигідними, 15.10.2019 уклав з відповідачем Договір факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 (далі - договір факторингу) на умовах, запропонованих банком.

Відповідно до п. 1.1. Договору факторингу, відповідач в порядку та на умовах визначених договором зобов`язується здійснювати факторингове фінансування позивача за плату на умовах факторингу з регресу.

Ліміт факторингового фінансування за договором установлюється у розмірі 30 000 000, 00 (тридцять мільйонів грн) (п. 1.2. Договору).

Апелянт стверджує, що умови договору факторингу з регресом визначались не сторони самого договору, а третьої особою один, що є порушення засад цивільного законодавства щодо свободи договору та справжньої волі позивача на укладання Договору факторингу з такими умовами факторингового фінансування. При цьому службові особи третьої особи один наполягали на збільшенні терміну відстрочки платежу по специфікаціях до Договору підряду з 75 календарних днів до 119 календарних днів, оскільки прострочена заборгованість мала бути передана відповідачу по Договору факторингу, що на думку позивача вказаний договір був спрямований на незаконне заволодіння відповідачем грошовими коштами позивача та зменшення його прибутку від підприємницької діяльності.

Апелянт наголошує також, що мав місце психологічний тиск службових осіб третьої особи один на службових осіб позивача, що призвело до збільшення відстрочки платежу до 119 календарних днів за договором підряду в інтересах відповідача, що підтверджується перепискою електронної пошти службових осіб третьої особи один на службових осіб позивача зокрема 13.11.2019.

На думку апелянта, спірний договір факторингу, укладений між сторонами під впливом тяжких для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах, що у відповідності до ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України установлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України установлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Верховний Суд у Постанові від 22.06.2020 № 177/1942/16 вказав, що наявність підстав для визнання договору недійсним має установлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положення вказаної статті закріплюють презумпцію правомірності правочину, що означає, правочин вважається правомірним, тобто таким, який породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки.

Об`єднана палата Верховного Суду у Постанові від 16.10.2020 № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним правочином і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним права особи буде захищено та відновлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Верховний Суд у Постанові від 16.07.2019 № 910/5906/18 вказав, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що апелянтом належними засобами доказування не доведено факту здійснення зі сторони відповідача психологічного тиску.

З матеріалів справи судом було установлено наявність фактів затримок зі сторони ТОВ "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" строків оплати виконаних робіт за договором підряду та, відповідно, звернення останнього до позивача щодо можливості пошуку альтернативних способів фінансування.

При цьому суд відзначає, що порушення строків виконання господарських договорів не є належними доказом наявності тяжких обставин у особи, яка уклала спірний договір.

Сам по собі факт наявності/відсутності будь-якої заборгованості з оплати виконаних робіт, може бути підставою для прийняття рішення про розірвання договору та стягнення зі сторони, що допустила порушення грошових коштів, застосування відповідальності, передбаченої умовами договору та діючим законодавства.

Наведені позивачем аргументи не свідчать, що підписання оспорюваного договору факторингу було вчинене проти волі позивача. Навпаки, позивач вказує, що не зважаючи на не виконання третьою особою один своїх зобов`язань, позивач продовжував підписувати нові специфікації на поставку нових товарів та надання нових послуг, на виконання специфікацій продовжував здійснювати поставку товарів та послуг, уклав з третьою особою один новий договори підряду та додаткові угоди до нього.

Колегія суддів також відзначає, що після укладення оспорюваного договору факторингу, сторонами договору було укладено три додаткові угоди до нього та підписано ряд реєстрів на факторингове фінансування.

Крім того, судом береться до уваги те, що подальші дії позивача були спрямовані на продовження договірні відносини з ТОВ "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод", про що свідчить його участь у наступному тендері, укладення з ТОВ "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" наступного Договору підряду № 3509 від 10.03.2021, який діяв на таких самих умовах, що й попередній договір.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність волі позивача на укладення спірного договору та відсутність психологічного тиску на нього.

Отже, за відсутності здійснення будь-якого тиску на позивача щодо укладення Договору факторингу з регресом, відсутній причинний зв`язку щодо укладення оспорюваного договору під дією психологічного тиску та внаслідок збігу тяжких обставин.

Апелянтом не надано судам належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів та тверджень про застосування ТОВ "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" психічного тиску до нього при укладанні договору факторингу, а тому доводи про наявність підстав вважати його укладення проти волі позивача, є безпідставними.

У Постанові Верховного Суду від 16.07.2019 №910/5906/18 вказано, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Сторонами Договору факторингу з регресом є ПАТ "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" та АТ "Перший український міжнародний банк". ТОВ "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" не є стороною Договору, а відтак, ніяким чином не визначав умови спірного договору, як стверджує позивач, умови договору встановлювалися позивачем та відповідачем у даній справі, та в будь-який момент позивач мав право (можливість) відмовитися від його підписання.

Позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Суд зазначає, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не установлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу.

Відсутність порушеного права, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - ПрАТ "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш", у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19178/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19178/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19178/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19178/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Приватне акціонерне товариство "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови склалено та підписано 13.08.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

Л.Г. Сітайло