Постанова

від 16.01.2025 по справі 910/19178/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19178/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 (суддя Алєєва І. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 (Андрієнко В. В. - головуючий суддя, судді Шапран В. В., Сітайло Л. Г.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш»

до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»,

третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод»,

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест холдинг»,

3) Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,

4) Приватне акціонерне товариство «Запоріжвогнетрив»,

5) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг фінанс»,

про визнання недійсним договору,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Стуліков А. В., відповідача - Міщенко С. Г.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання недійсним договору факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019 є недійсними на підставі статті 233 ЦК України, оскільки укладений на невигідних для позивача умовах внаслідок збігу тяжких обставин.

Під час виконання договору підряду від 21.02.2018 № 2277, він опинився в тяжких обставинах, у зв`язку з чим, ознайомившись з умовами Договору факторингу з регресом, запропонованими відповідачем, позивач усвідомлюючи, що умови договору для нього є невигідними, 15.10.2019 уклав з відповідачем Договір факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846, на умовах, запропонованих банком.

На думку позивача, умови договору факторингу з регресом визначались не сторонами самого договору, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» (далі - ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод»), що є порушення засад цивільного законодавства щодо свободи договору та справжньої волі позивача на укладання Договору факторингу з такими умовами факторингового фінансування.

Позивач зазначає, що службові особи ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» наполягали на збільшенні терміну відстрочки платежу по специфікаціях до Договору підряду з 75 календарних днів до 119 календарних днів, оскільки прострочена заборгованість мала бути передана відповідачу по Договору факторингу.

Позивач стверджує, що мав місце психологічний тиск службових осіб ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» на службових осіб позивача, що призвело до збільшення відстрочки платежу до 119 календарних днів за договором підряду в інтересах відповідача, що підтверджується перепискою електронної пошти службових осіб третьої особи один на службових осіб позивача, зокрема, 13.11.2019. Спірний договір факторингу, укладений між сторонами під впливом тяжких для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах, непогашення заборгованості за договором підряду призводило до відсутності обігових коштів для виконання податкових зобов`язань і неможливості виконувати договірні зобов`язання.

На думку позивача вказаний договір був спрямований на незаконне заволодіння відповідачем грошовими коштами позивача та зменшення його прибутку від підприємницької діяльності.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, за результатами проведеного ТОВ «Метінвест холдинг» тендеру на закупівлю товарів та послуг ПАТ «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» уклало з ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» Договір підряду від 21.02.2018 № 2277 на проведення робіт по технічному обслуговуванню та ремонту об`єктів основних засобів виробництва ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод», в тому числі роботи, пов`язані з реконструкцією, модернізацією обладнання.

За умовами договору підряду найменування, кількість об`єктів основних засобів виробництва для виконання робіт, види, об`єм, вартість, строки виконання робіт зазначаються в специфікаціях, які є невід`ємними додатками до договору. Проекти специфікацій розробляє та оформлює ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод».

Як стверджує позивач, під час виконання вказаного договору підряду він опинився в тяжких обставинах, у зв`язку з чим, 02.10.2019 звернувся з електронним листом № 1238 про надання для ознайомлення договору факторингу та додатків до нього. Ознайомившись з умовами Договору факторингу з регресом, запропонованими відповідачем, позивач усвідомлюючи, що умови договору для нього є невигідними, 15.10.2019 уклав з відповідачем Договір факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 (далі - договір факторингу) на умовах, запропонованих банком.

Відповідно до п. 1.1. Договору факторингу, відповідач в порядку та на умовах, визначених договором зобов`язується здійснювати факторингове фінансування позивача за плату на умовах факторингу з регресу.

Ліміт факторингового фінансування за договором установлюється у розмірі 30 000 000, 00 (тридцять мільйонів грн) (п. 1.2. Договору).

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19178/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення аргументовані тим, що позивачем не доведено належними доказами здійснення зі сторони ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» психологічного тиску. Наведені позивачем аргументи зводяться лише до тверджень про наявність фактів затримок зі сторони третьої особи один строків оплати виконаних робіт за договором підряду та, відповідно, звернення третьою особою один до позивача щодо можливості пошуку альтернативних способів фінансування. Крім того, порушення строків виконання господарських договорів не є належними доказом наявності тяжких обставин у особи, яка уклала спірний договір.

Наведені позивачем аргументи не свідчать, що підписання оспорюваного договору факторингу було вчинене проти волі позивача. Навпаки, позивач вказує, що не зважаючи на не виконання ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод`своїх зобов`язань, позивач продовжував підписувати нові специфікації на поставку нових товарів та надання нових послуг, на виконання специфікацій продовжував здійснювати поставку товарів та послуг, уклав з ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» новий договір підряду та додаткові угоди до нього.

Подальші дії позивача були спрямовані на продовження договірних відносин з ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод», про що свідчить його участь у наступному тендері, укладення з ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» наступного договору підряду № 3509 від 10.03.2021, який діяв на таких самих умовах, що й попередній договір.

За відсутності доказів здійснення будь-якого тиску на позивача щодо укладення Договору факторингу з регресом, відсутні підстави для тверджень щодо наявності причинного зв`язку щодо укладення оспорюваного договору під дією психологічного тиску та внаслідок збігу тяжких обставин.

Позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ПАТ «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження є пункти 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що суди застосували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 910/5906/18, в якій вказано, що тяжкими обставинами можуть бути загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Водночас наявні підстави для відступу від вказаного висновку з огляду на те, що відповідно до обставин справи загроза банкрутства ПрАТ «КЕРАММАШ» була створена групою пов`язаних між собою юридичних осіб. Така обставина не розглядалась Верховним Судом у постанові від 16.07.2019 у справі № 910/5906/18.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що відсутній висновок щодо застосування частини першої статті 233 ЦК України щодо визнання недійсним договору, вчиненого на вкрай невигідних умовах.

З метою отримання неправомірної вигоди від Договору факторингу з регресом АТ «ПУМБ» включив до умов Договору факторингу з регресом положення, що факторингове фінансування надається лише за згодою ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ» після укладання додаткової угоди до договору поставки про збільшення терміну відстрочки платежу за договором поставки. АТ «ПУМБ» та ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ» є пов`язаними між собою юридичними особами та спільними діями змусили ПрАТ «КЕРАММАШ» підписати Договір факторингу з регресом з метою списання з рахунків ПрАТ «КЕРАММАШ» 5% від суми контрактів як відсотки за оплату банком на 100% профінансованих ПрАТ «КЕРАММАШ» та вже поставлених ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ» товарів та виконаних робіт.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, позивач зазначив, що суди не дослідили відомості Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо АТ «ПУМБ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ», ПРАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА», ПРАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ», довіреності представника ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», ПРАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА», ПРАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ» адвоката Чайкіної Катерини Олегівни, які свідчать про ідентичність інтересів зазначених юридичних осіб в цій справі.

Також суди не дослідили: лист АТ «ПУМБ» від 09.08.2019, видаткову накладна № 33 та рахунок № 47 від 16.07.2019, платіжні інструкції №174171 від 21.08.2019, №176647 від 28.08.2019, №178530 від 30.08.2019, №182110 від 06.09.2019, №182111 від 06.09.2019, покази свідка ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , листи ПрАТ «КЕРАММАШ» №05/201 від 23.09.2019 року та №05/205 від 25.09.2019, лист ПрАТ «КЕРАММАШ» №05/216 від 02.10.2019, договір факторингу з регресом № МБ-Ф-КНА-2846 від 15.10.2019 з додатками до нього №1-3, додаткову угоду №3 від 16.10.2019 до договору підряду №2277 від 21.02.2018, листування електронною поштою між ПрАТ «КЕРАММАШ» та ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», лист ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ» №04/974 від 21.11.2019, лист ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ» №04/1020 від 25.11.2019, лист ПРАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» №115Д/1388 від 26.11.2019, додаткову угоду №4 від 27.11.2019 року договору підряду №2277 від 21.02.2018, платіжні інструкції ПРАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» №4500094466 від 29.11.2019, реєстри №3-№10 до договору факторингу з регресом № МБ-Ф-КНА-2846 від 15.10.2019, платіжну інструкцію №251099 від 28.02.2020, Договір підряду № 3509 від 10.03.2021

4.3. У відзивах та поясненнях на касаційну скаргу відповідач, ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод», ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг фінанс» вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до частин першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Наявність укладеного між позивачем та відповідачем договору та факт його виконання, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.

Тобто має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 910/5906/18, на яку посилається скаржник у межах підстави оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

У цьому контексті суд враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Відповідно, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 910/5906/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

5.4. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Так, щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок щодо застосування частини першої статті 233 ЦК України щодо визнання недійсним договору вичиненого на вкрай невигідних умовах.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № 751/1044/23, прийнятій після подання касаційної скарги, зазначено, що у статті 233 ЦК України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. За приписами наведеної норми правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину. Верховний Суд виходить з того, що ознаками правочину, який підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (зокрема, реалізація за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто особа усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Таким чином, висновок щодо застосування статті 233 ЦК України у межах обґрунтувань касаційної скарги вже сформовано Верховним Судом. Водночас, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені з урахуванням особливостей застосування статті 233 ЦК України.

Отже, зі змісту наведених вище висновків Верховного Суду слідує, що під час оцінки можливості визнання недійсним договору на підставі статті 233 ЦК України, важливо довести, що такий правочин вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Саме доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним договором.

Так, суди попередніх інстанцій вказали на те, що позивачем не доведено належними доказами здійснення зі сторони третьої особи один психологічного тиску. Наведені позивачем аргументи не свідчать, що підписання оспорюваного договору факторингу було вчинене проти волі позивача. Навпаки, позивач вказує, що не зважаючи на не виконання третьою особою один своїх зобов`язань, позивач продовжував підписувати нові специфікації на поставку нових товарів та надання нових послуг, на виконання специфікацій продовжував здійснювати поставку товарів та послуг, уклав з третьою особою один новий договір підряду та додаткові угоди до нього.

Крім того, суди акцентували увагу на тому, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що позивачем не доведено укладення договору факторингу на невигідних для нього умовах, оскільки після його укладення, сторонами договору було ще укладено три додаткові угоди до нього та підписано ряд реєстрів на факторингове фінансування. Щодо зазначеного позивач не заперечив, що свідчить про наявність волі позивача на укладення спірного договору та відсутність психологічного тиску на нього.

Тобто, судами встановлено, що подальші дії позивача були спрямовані на продовження договірних відносин з ТОВ «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод».

Більше того, позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином, що також є визначальним під час встановлення підстав для визнання недійсним договору внаслідок вчинення під впливом тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України).

Таким чином, суди зауважили, що саме позивач не довів ключові ознаки, які б давали підстави стверджувати, що спірний договір було вчинено під впливом тяжкої для позивача обставини та на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, хоча у касаційній скарзі скаржник стверджує, що суди не врахували обставини загрози банкрутства, що і зумовило укладення спірного договору, однак зі змісту позову не убачається посилання на такі обставини, як і належне обґрунтування зазначеного.

У зв`язку із викладеним, колегія суддів не убачає підстав вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме приписи статті 233 ЦК України. Під час розгляду справи № 910/19178/23 враховано які основні ознаки мають бути доведені для визнання недійсним договору, вчиненого під впливом тяжких обставин. Обов`язок доведення таких обставин покладений на позивача. З огляду на принципи змагальності та диспозитивності (статті 13, 14 ГПК України), суди попередніх інстанцій в межах доводів сторін не було встановлено підстав для задоволення позовних вимог. У свою чергу, у межах касаційного провадження позивач не навів достатньо мотивованих тверджень, які б спростували висновки оскаржених рішень.

5.5. Щодо інших доводів касаційної скарги, зазначених скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме, що судом не досліджено зібрані у справі докази, то Суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Однак, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку із чим такі доводи як відхиляються судом касаційної інстанції.

5.6. Інших доводів у контексті підстав оскарження, касаційна скарга не містить, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 910/19178/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ