Рішення
від 30.07.2024 по справі 903/952/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 липня 2024 року Справа № 903/952/22 (903/370/24)

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,

ліквідатора, арбітражного керуючого Григор`єва В.В.

представника відповідача: адвоката Карпука А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ліквідатора Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький автоцентр"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1

про визнання договорів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи про банкрутство №903/952/22

за заявою ОСОБА_2

до боржника: Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада"

встановив: ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.01.2023р. відкрито провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Волинь-Лада" (м. Луцьк, вул. Кільцева, 1, код ЄДРПОУ 13346504); визнано у встановленому порядку доведені кредиторські вимоги ОСОБА_2 до ЗАТ "Волинь-Лада" на загальну суму 1 172 896,60 грн. та зобов`язано розпорядника майна включити вимоги до реєстру вимог кредиторів у наступній черговості: 85 110 грн - вимоги першої черги; 1 067 276,60 грн. - вимоги четвертої черги; 20 510 грн. - вимоги шостої черги; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника - ЗАТ "Волинь-Лада"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 08 липня 2023 року включно; розпорядником майна ЗАТ "Волинь-Лада" призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича (Свідоцтво Міністерства юстиції України про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №310 від 12.03.2013р., м. Луцьк, вул. Коперника, 36, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

У відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутства 20 січня 2023 року за №69915 на офіційному веб-порталі судової влади України здійснено оприлюднення оголошення (повідомлення) про відкриття Господарським судом Волинської області провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Волинь-Лада".

Після опублікованого оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Волинь-Лада", до суду у встановленому порядку надійшли заяви про визнання грошових вимог до боржника від ГУ ДПС у Волинській області, ГУ ПФ України у Волинській області, ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ТОВ "Файненс Компані", підприємця ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 15.05.2023 припинено повноваження керівника ЗАТ "Волинь-Лада" ОСОБА_4 та органу управління ЗАТ "Волинь-Лада" в особі голови комісії з припинення ОСОБА_5 та членів комісії з припинення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; виконання обов`язків керівника ЗАТ "Волинь-Лада" покладено на розпорядника майна - арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича; зобов`язано керівника ЗАТ "Волинь-Лада" ОСОБА_4 та орган управління ЗАТ "Волинь-Лада" в особі голови комісії з припинення ОСОБА_5 та членів комісії з припинення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 передати розпоряднику майна Григор`єву Валерію Васильовичу бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності ЗАТ "Волинь-Лада"; після внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про розпорядника майна боржника Григор`єва В.В., як керівника ЗАТ "Волинь-Лада", та виключення відомостей про керівника ЗАТ "Волинь-Лада" ОСОБА_4 та органу управління в особі голови комісії з припинення ОСОБА_5 та членів комісії з припинення: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , заборонити державним реєстраторам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі, нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії щодо ЗАТ "Волинь-Лада" вчиняти реєстраційні дії щодо зміни керівника (директора, органу управління) товариства.

Постановою суду від 29.06.2023 процедуру розпорядження майном у справі про банкрутство ЗАТ "Волинь-Лада" та повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна) Григор`єва Валерія Васильовича припинено; ЗАТ "Волинь-Лада" (Волинська обл, м. Луцьк, вул. Кільцева, 1, код ЄДРПОУ 13346504) визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру ЗАТ "Волинь-Лада" строком на 12 місяців; ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора № 310 від 12.03.2013, адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

У відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутства, 30.06.2023 на офіційному веб-порталі судової влади України судом було здійснено оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури ЗАТ "Волинь-Лада" (дата публікації 30.06.2023 за № 70914).

15.04.2024р. ліквідатор Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" арбітражний керуючий Григор`єв Валерій Васильович подав до суду в порядку ч.1 ст.61 КУзПБ позовну заяву (вх.№01-52/404/24) в якій просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу складу від 17 вересня 2010 року, посвідчений Кондратюк О.О. приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області за реєстровим № 1257, укладений Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада", в особі генерального директора ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу навісу від 17 вересня 2010 року, посвідчений Кондратюк О.О. приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області за реєстровим № 1260, укладений Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада", в особі генерального директора ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_1 ;

- витребувати в Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький автоцентр" (ЄДРПОУ: 37300169) на користь Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" (ЄДРПОУ: 13346504) нежитлову будівлю центральний склад № 2 (два) /Н-1/, загальною площею 113,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2784600207080) та нежитлову будівлю навіс /Р-1/, загальною площею 125,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2784586207080);

- стягнути з відповідача судові витрати по справі.

В обгрунтування своїх вимог ліквідатор зазначає, що при ознайомленні з інвентаризаційною справою КП "Волиньпроект" на будинок АДРЕСА_2 , стало відомо про укладення 17.09.2010 між ЗАТ "Волинь-Лада", в особі генерального директора ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу центрального складу №1257, а також договору купівлі-продажу навісу №1260.

Вищевказані договори, що укладені в один день, ліквідатор вважає такими, що підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, оскільки оскаржуваними договорами прямо порушуються норми матеріального права, такі договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, укладені з метою уникнення від виконання однією із сторін боргових зобов`язань.

Такі дії вчинені ЗАТ "Волинь-Лада" в особі ОСОБА_4 з єдиною метою, - уникнення від виконання боргових зобов`язань на користь кредиторів та привласнення вказаного майна шляхом укладення фіктивних договорів. Укладені договори не носять реального характеру та переслідують недобросовісну мету - уникнути можливості отримання виконання зобов`язань за рахунок наявного в боржника майна.

Позивач зазначає, що у власності банкрута станом на 17.09.2010 перебували зокрема: нежитлова будівля центральний склад № 2 (два) /Н-1/, загальною площею 113,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15152062) та нежитлова будівля навіс /Р-1/, загальною площею 125,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15152796).

Із доданих в додатках витягів з єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ЗАТ "Волинь Лада" вбачається, що вказане товариство станом на 05.01.2010 перебувало в стані припинення за рішенням засновників та у вказаному стані (стані припинення за рішенням засновників) ЗАТ "Волинь-Лада" перебувало до моменту порушення провадження в справі №903/952/22 про банкрутство вказаного товариства.

Оскаржувані договори купівлі-продажу, за якими товариством було відчужено належне йому нерухоме майно, були укладені 17.09.2010, тобто в процедурі припинення та підписані такі договори були ОСОБА_4 як генеральним директором, хоча на момент укладення договорів повноваження органу управління товариства було покладено на комісію з припинення в особі: ОСОБА_4 як ліквідатора та членів комісії з припинення.

Оспорювані договори порушують права ЗАТ "Волинь-Лада" на мирне володіння своїм майном та призвели до непропорційного та некомпенсованого виведення активів на значну суму, що є явно збитковим та невигідним для ЗАТ "Волинь-Лада" та перешкоджає реалізувати своє право розпорядження даним майном та унеможливлює продаж майна в ліквідаційній процедурі, що порушує основну мету та завдання процедур банкрутства (погашення кредиторських вимог).

З огляду на зазначене, ліквідатор ЗАТ "Волинь-Лада" звернувся до суду для захисту прав кредиторів вказаного товариства, шляхом визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.04.2024 відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за наявними у справі матеріалами. Розгляд справи по суті призначено 21 травня 2024 року та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 .

30.04.2024 на виконання вимог ухвали суду Департамент державної реєстрації Луцької міської ради подав суду паперові копії електронних документів реєстраційних справ № 2784600207080, №2784586207080.

09.05.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує позовні вимоги та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити. При цьому представник відповідача зазначає, що спірні договори були укладено 17 вересня 2010 року, а заяву ліквідатора боржника про визнання недійсним зазначеного договору подано до суду 12 квітня 2024 року. Отже, на момент укладення оспорюваних правочинів діяли норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника були врегульовані статтею 20 цього Закону.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

В такому випадку приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника, не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019 підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство. Нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачався річний строк для аналізу правочинів боржника та застосування спеціальних норм матеріального права при оспоренні таких правочинів. Наведений строк обраховувався до моменту порушення провадження у справі про банкрутство. Правочин, який оспорюється позивачем, вчинений поза межами річного строку, до моменту порушення провадження у справі про банкрутство, тому, знову ж таки, і норми статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" також не застосовуються.

Представник відповідача також зазначив, що ОСОБА_1 у вересні 2010 року придбав у ЗАТ "Волинь-Лада" два приміщення - Центральний склад №2 (Н-1) площею 85,8м.кв. та критий навіс з прибудовою (Р-1,Р) площею 124,2 м кв на підставі договору купівлі-продажу. Добросовісно володів нерухомістю протягом більше 10 років, здавав її в оренду. В 2023 році вирішив передати ТОВ "Луцький Автоцентр" цю нерухомість як внесок до статутного капіталу і реалізував таке право. Не заслуговують на увагу відмінність вартості, станом на 2007 рік від ціни, вказаної у договорах, оскільки між цими датами пройшов тривалий проміжок часу.

Що стосується уже внесення до статутного капіталу майна і повторного його внесення звертає увагу суду, що право власності виникає з моменту реєстрації. Власником майна залишався ОСОБА_9 , у 2010 році ніяке речове право третіх осіб на спірне майно не було зареєстровано, як наслідок внесення до статутного капіталу не відбулось.

20.05.2024 позивач - ліквідатор ЗАТ "Волинь-Лада" арбітражний керуючий Григор`єв В.В. подав суду відповідь на відзив, в якій просить суд відхилити доводи, наведені у відзиві та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ліквідатор посилається на те, що оскаржувані договори купівлі-продажу, за якими товариством було відчужено належне йому нерухоме майно, були укладені 17.09.2010, тобто в процедурі припинення, навіть не до її початку та підписані такі договори були ОСОБА_4 як генеральним директором, хоча на момент укладення договорів повноваження органу управління товариства було покладено на комісію з припинення в особі ОСОБА_4 , як ліквідатора та членів комісії з припинення - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Факт наявності простроченої заборгованості у ЗАТ «Волинь-Лада» є очевидним та визнаним відповідачем. Зауважує, що судові рішення були винесені через рік після укладення правочинів, однак заборгованість з`явилася раніше, що підтверджується змістом рішень та матеріалами справи.

Недобросовісність вчинених дій підтверджена матеріалами інвентаризаційної справи. ОСОБА_1 був засновником ТОВ «Луцький автоцентр» та вніс до статутного капіталу даного товариства внесок вищенаведеним нерухомим майном, яке було придбане за оскаржуваними договорами, що становить 100 % статутного капіталу, а саме 12 512грн. В подальшому єдиним учасником ТОВ «Луцький автоцентр» став ОСОБА_4 , придбавши корпоративні права товариства та в такий спосіб фактично став власником майна, яке незаконно та з найбільшою вірогідністю навмисно продав ОСОБА_1 за мізерною ціною. Дане майно, а саме центральний склад №2 /Н-1/ та навіс /Р-1/ було повторно внесене до статутного капіталу ТОВ «Луцький автоцентр», що свідчить про фіктивність як оскаржуваних договорів так і всіх інших дій із вказаним майном, адже із всіх наведених подій вбачається лише перехід власності на вказане майно від ЗАТ «Волинь-Лада», яке перебувало в стані припинення та яке перебувало у управлінні ОСОБА_4 до ТОВ «Луцький автоцентр», яке перебуває в управлінні ОСОБА_4, що доводить той факт, що ніякої купівлі-продажу 17.09.2010 не відбулось, а відбулось виведення активів банкрутуючого підприємства на інше підконтрольне підприємство відповідно через підконтрольних осіб ( ОСОБА_1 ).

Ухвалою суду від 21.05.2024 постановлено перейти до розгляду справи № 903/952/22 (903/370/24) за правилами загального позовного провадження; замінити судове засідання з розгляду справи по суті, призначене 21 травня 2024 року, підготовчим засіданням; відкласти підготовче засідання на 18 червня 2024 року. Зобов`язано третю особу - ОСОБА_1 надати пояснення по суті позову та відзиву. Визнано обов`язковою явку у судове засідання керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький автоцентр" ОСОБА_4 для надання пояснень по суті справи.

03.06.2024 від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій останній просить, у випадку задоволення позовних вимог, відмовити у позові, у зв`язку із пропуском строків позовної давності. Зазначає, що враховуючи усталену правову позицію щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами ліквідатора в інтересах боржника з моменту як боржник довідався або міг довідатися про порушення своїх прав (протиправного відчуження майна), строк позовної давності у даній справі обчислюється з 17 вересня 2010 року - дати укладення правочинів, на підставі яких майно вибуло з володіння ЗАТ "Волинь-Лада" (суб`єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину). Враховуючи встановлення дати початку перебігу позовної давності та, встановлений законодавством до позовних вимог, зокрема, про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України, загальний строк позовної давності у три роки, можна дійти висновку, що такий строк сплив 16 вересня 2013 року.

Ухвалою суду від 18.06.2024р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 25 червня 2024 року.

20.06.2024р. позивач - арбітражний керуючий Григор`єв В.В. надіслав на адресу суду заяву (вх.№01-74/914/24), в якій просив суд визнати причини пропуску строків позовної давності поважними та в силу ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України захистити порушені права позивача (ЗАТ "Волинь-Лада") шляхом задоволення позовних вимог в повному обсязі. Арбітражний керуючий зазначив, що з метою отримання матеріальних цінностей банкрута, документів первинного бухгалтерського обліку, печаток та штампів арбітражним керуючим було надіслано безліч звернень до керівника банкрута ОСОБА_4 , однак такі вимоги виконано не було. Жодні договори, зокрема й ті, які ліквідатор просить визнати недійсними, ОСОБА_4 не передавались. Про існування оспорюваних правочинів - Договору купівлі-продажу центрального складу №1257, а також Договору купівлі-продажу навісу № 1260 арбітражному керуючому стало відомо у жовтні 2023 року при ознайомленні з інвентаризаційною справою КП «Волиньпроект». Вважає, що наведені обставини є такими, що робили своєчасне пред`явлення позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкоди для ліквідатора звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності та є поважними причинами пропуску цього строку.

Ухвалою суду від 25.06.2024 відкладено розгляд справи на 09 липня 2024 року.

У судовому засіданні 09.07.2024 за клопотанням сторін судом продовжено строк розгляду справи та оголошено перерву до 30.07.2024р. до 15год. 30хв.

Ухвалою від 09.07.2024 повідомлено третю особу - ОСОБА_1 , що розгляд справи буде продовжено 30 липня 2024 року.

У судовому засіданні 30.07.2024 арбітражний керуючий позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у позові відмовити повністю.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення учасників справи, господарський суд встановив наступне.

Ліквідатор Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" арбітражний керуючий Григор`єв Валерій Васильович, звертаючись із позовом до суду, зазначає, що при ознайомленні з інвентаризаційною справою КП «Волиньпроект» щодо будинку № 1 по вул. Кільцева місто Луцьк йому стало відомо, що 17.09.2010 між ЗАТ «Волинь-Лада» в особі генерального директора - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу центрального складу №1257, а також Договір купівлі-продажу навісу № 1260.

Ліквідатор вважає, що дії щодо укладення вказаних договорів вчинені ЗАТ «Волинь-Лада» в особі ОСОБА_4 з метою уникнення від виконання боргових зобов`язань на користь кредиторів та привласнення майна, шляхом укладення фіктивних договорів. Укладені договори не носять реального характеру та переслідують недобросовісну мету - уникнути можливості отримання виконання зобов`язань за рахунок наявного в боржника майна. А тому договори підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, оскільки оскаржуваними договорами прямо порушуються норми матеріального права, такі договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, укладені з метою уникнення від виконання однією із сторін боргових зобов`язань.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст.3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного судочинства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У відповідності до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч. 5 ст. 205 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.ч.2, 3 ст.13 ЦК України).

У постанові від 10.02.2021 у справі №754/5841/17 Верховний суд зазначає, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 в справі №755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Верховний Суд неодноразово висловлювався, що обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21).

Станом на 17.09.2010 у власності ЗАТ «Волинь-Лада» перебували об`єкти нерухомості, а саме: нежитлова будівля центральний склад № 2 (два) /Н-1/, загальною площею 113,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15152062) та нежитлова будівля навіс /Р-1/, загальною площею 125,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кільцева, буд. 1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15152796).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ЗАТ «Волинь Лада», товариство станом на 05.01.2010 перебувало в стані припинення за рішенням засновників та у вказаному стані (стані припинення за рішенням засновників) ЗАТ «Волинь-Лада» перебувало до моменту порушення провадження в справі №903/952/22 про банкрутство вказаного товариства.

Як вбачається з умов договору купівлі-продажу центрального складу від 17.09.2010, ЗАТ «Волинь-Лада» передало у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність наданий у використання за призначенням центральний склад № 2 (два) /Н-1/, загальною площею 113,6 кв.м., розташований на АДРЕСА_2 , і сплатив суму у розмірі та на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. даного Договору за погодженням сторін продаж центрального складу вчинено за 4 566 гривень в тому числі ПДВ, які Покупець зобов`язується сплатити готівкою на протязі десяти банківських днів в касу товариства.

Згідно п. 2.2. Договору вартість майна оцінювалась у сумі 3 804, 65 грн., яка була зазначена у витязі з реєстру прав власності.

На замовлення ліквідатора ЗАТ «Волинь-Лада» була проведена оціночно-будівельна експертиза, згідно висновків якої ринкова вартість центрального складу №2 /Н-1/, станом на 17.09.2010 могла становити 73 939,00 грн.

Таким чином, за умовами оспорюваного договору актив ЗАТ «Волинь-Лада», орієнтовною вартістю 73939,00 грн., було продано за 4566 грн., що становить 6,18 % від його реальної вартості. Крім того, інформація стосовно проведених розрахунків за оспорюваним договором відсутня, що може свідчити про те, що вказаний актив було вірогідно відчужено безоплатно. Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Також суд зазначає, що в інвентаризаційній справі є дані про центральний склад №1 /О-1/, загальною площею 625,7 кв.м., розташований на АДРЕСА_2 . Згідно наявного в матеріалах справи висновку про вартість об`єкта оцінки від ТОВ «Волинь Експерт» від 15.06.2007, вартість даного об`єкту складала - 1 513 536,00 грн. Тобто, якщо порівняти вартість одного квадратного метру двох складів, то: вартість одного кв.м. центрального складу № 2 (два) /Н-1/ загальною площею 113,6 кв.м. згідно умов продажу становить 40,19 грн; вартість одного кв.м. центрального складу № 2 (два) /Н-1/ загальною площею 113,6 кв.м. згідно ретроспективної експертизи становить 650,87 грн; вартість одного кв.м. центрального складу №1 /О-1/ загальною площею 625,7 кв.м. згідно оцінки ТОВ «Волинь Експерт» становить 2 418,95 грн.

Отже вбачається значне заниження вартості центрального складу № 2 (два) /Н-1/ у оскаржуваному договорі купівлі-продажу відповідно до висновків ретроспективної експертизи та оцінки/оцінок подібного об`єкту що знаходиться за аналогічною адресою.

Також згідно Договору купівлі-продажу навісу від 17.09.2010 ЗАТ «Волинь-Лада» передало, а ОСОБА_1 прийняв у власність наданий у використання за призначенням навіс /Р-1/, загальною площею 125,3 кв.м., розташований на АДРЕСА_2 , і сплатив суму у розмірі та на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору за погодженням сторін продаж навісу вчинено за 7946грн в числі ПДВ, які Покупець зобов`язується сплатити готівкою на протязі десяти банківських днів в касу товариства.

Відповідно до п. 2.2. Договору вартість майна оцінювалась у сумі 6 621,72 грн, яка була зазначена у витязі з реєстру прав власності.

На замовлення ліквідатора ЗАТ «Волинь-Лада» була проведена оціночно-будівельна експертиза, згідно висновків якої ринкова вартість навісу /Р-1/ станом на 17.09.2010 могла становити 28 253,00 грн.

Таким чином, за умовами оспорюваного договору актив ЗАТ «Волинь-Лада» орієнтовною вартістю 28253,00 грн., було продано за 7946 грн., що становить 28,12 % від його реальної вартості. Інформація стосовно проведених розрахунків за оспорюваним договором між сторонами договору відсутня, що може свідчити про те, що вказаний актив було вірогідно відчужено безоплатно. Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Отже вбачається факт продажу майна банкрута за ціною нижче ринкової, що є підставою для визнання оскаржуваних правочинів недійсними.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи, ОСОБА_1 був засновником ТОВ «Луцький автоцентр» та вніс до статутного капіталу даного товариства внесок вищезазначеним нерухомим майном, яке було придбане за оскаржуваними договорами, що становить 100 % статутного капіталу, а саме 12 512,00 гривень: центральний склад №2 /Н-1/, загальною площею 113,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ., вартістю 4 566,00 гривень та навіс /Р-1/ загальною площею 125,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ., вартістю 7 946,00 гривень.

Надалі, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним учасником ТОВ «Луцький автоцентр» став ОСОБА_4 , придбавши корпоративні права товариства, та в такий спосіб фактично став власником майна, яке з найбільшою вірогідністю навмисно продав ОСОБА_1 за мізерною ціною.

Після створення ОСОБА_1 ТОВ «Луцький автоцентр», останній вніс до статутного капіталу товариства нерухоме майно та, не перереєструвавши його на товариство, продав ОСОБА_4 . корпоративні права без зареєстрованого нерухомого майна, яке йому фактично відчужив ОСОБА_4 за укладеними оскаржуваними договорами купівлі-продажу, діючи від імені ЗАТ "Волинь-Лада".

Щоб зареєструвати майно за ТОВ «Луцький автоцентр» та щоб майно не потрапило до складу ліквідаційної маси, 10.05.2023 ОСОБА_4 було вирішено збільшити статутний капітал ТОВ «Луцький автоцентр», шляхом залучення додаткових вкладів ОСОБА_1 , а саме внесення до статутного капіталу спірних об`єктів нерухомості, при тому, що вони вже були внесеними до статутного капіталу ОСОБА_1 ще в 2010 році (див. том.1, а.с.92-93).

Отже центральний склад №2 /Н-1/ та навіс /Р-1/ було повторно (двічі) внесено до статутного капіталу ТОВ «Луцький автоцентр», що свідчить про фіктивність як оскаржуваних договорів так і всіх інших дій із вказаним майном. З усіх наведених подій вбачається лише перехід власності на вказане майно від ЗАТ «Волинь-Лада», яке перебувало в стані припинення та в управлінні ОСОБА_4, до ТОВ «Луцький автоцентр», що також перебуває в управлінні ОСОБА_4 .

Дані обставини свідчать про те, що фактично 17.09.2010 купівлі-продажу не відбулось, а відбулось виведення активів банкрутуючого підприємства на інше підконтрольне ОСОБА_4 . підприємство відповідно через підконтрольних осіб ( ОСОБА_1 ).

Таким чином ОСОБА_4 вирішив зареєструвати вказане майно за ТОВ «Луцький автоцентр», фіктивно збільшивши статутний капітал нібито додатковим вкладом ОСОБА_1 , хоча сам ОСОБА_1 створив це товариство та вніс до його статутного капіталу вказане майно.

Фіктивність таких дій підтверджується також тим, що майно було перереєстроване в реєстрі речових прав відразу після винесення фіктивного рішення про збільшення статутного капіталу, однак сам статутний капітал затверджено не було та ОСОБА_1 не було введено до складу учасників ТОВ «Луцький автоцентр».

За ч. 1 ст. 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Відповідно до ч.1 ст.42 КУзПБ Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному ст.7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення (ч. 3, 4 ст. 42 КУзПБ).

Стаття 42 КУзПБ передбачає спеціальні підстави заявлення вимог про визнання правочинів недійсними та по суті розширює підстави для визнання недійсними правочинів, які визначені в ст. 215 ЦК України та надає можливість визнати недійсним правочин, який відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинений у період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

Правочини боржника, які вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Частиною 1. ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст.42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Ст. 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

До правовідносин, які регулює КУзПБ можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, ст.20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

За оскаржуваними договорами Шумським О.В. без належних на те повноважень було продано майно банкрута, який на той час вже був у стані припинення (тобто майно могло продаватись тільки після розрахунків з кредиторами) за ціною значно нижче ринкової, чим було завдано шкоду як банкрутуючому підприємству так і його кредиторам.

Стаття ст 42 КУзПБ надає можливість за заявою, зокрема, кредитора визнати недійсними правочини вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство. Процедуру припинення ЗАТ «Волинь-Лада» було розпочато 10.01.2010, тобто ще до укладення оскаржуваних правочинів.

Окрім наведених вище норм Закону, які передбачають визнання недійсним фраудаторного правочину якими є оскаржувані договори за даним позовом стаття 42 КУзПБ встановлює такі підстави для визнання правочинів недійсними:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог;

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Суд зазначає, що в даному випадку, наявні чотири з восьми самодостатніх підстав, передбачених в ст.42 КУзПБ для визнання недійсною оскаржуваної угоди.

Боржник - ЗАТ «Волинь-Лада» до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання передати майно за мізерною ціною, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим, адже процесуальними документами та матеріалами справи №903/952/22 про банкрутство підтверджується неспроможність ЗАТ «Волинь-Лада» погасити кредиторські вимоги, більшість з яких виникла до 2010 року.

Як вбачається з грошових вимог у справі 903/952/22 про банкрутстов ЗАТ «Волинь-Лада» та реєстру судових рішень, станом на дату укладення оспорюваних правочинів, ЗАТ «Волинь-Лада» боргувала наступним особам.

У справі №5004/787/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" про стягнення 1 180 966,77 грн., було встановлено, що 14.08.2007р. між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада" було укладено кредитний договір № СМ -SМЕ А00/037/2007. Відповідно до умов укладеного кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 125000,00 доларів США на поповнення обігових коштів з фіксованою процентною ставкою - 5,0% річних. Відповідно до п. 1.9.1 Кредитного договору при виникненні випадку невиконання умов цього договору Банк вправі вимагати дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому, чи у визначеній Банком частині. При цьому виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної вимоги. Відповідно до п. 4.1.1. Договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим договором строки, Позичальник зобов`язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення.

Рішенням суду від 29.06.2011 у справі №5004/787/11 ухвалено стягнути з Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" на користь Товариства з обмеженою відповідальностю "ОТП Факторинг Україна" 1 146 043,73 грн. Аналогічні відомості зазначені і в заяві про визнання кредиторських вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у справі №903/952/22.

У справі №5004/943/11 за позовом за позовом Приватного підприємства "Технобуд" до Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" про стягнення 177 911,71 грн. встановлено, що 01 жовтня 2007 р. між Приватним підприємством "Технобуд" (Підрядник) та Закритим акціонерними товариством "Волинь-Лада" (Замовник) укладений договір підряду №23, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується виконати ремонтно будівельні роботи по ремонту приміщення ЗАТ "Волинь-Лада" (п. 1.1. договору). Відповідно до п. 1.4 договору підряду замовник оплачує та приймає роботи згідно актів виконаних робіт. Факт виконання умов договору підряду №23 від 01.102007р. підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за травень 2008 року на суму 30258 грн., червень 2008р. на суму 13252,80 грн., червень 2008р. на суму 6400,42 грн., вересень 2008р. на суму 22040 грн., вересень 2008р. на суму 3273,60 грн., вересень 2008р. на суму 5 747 грн., вересень 2008р. на суму 3 534 грн., вересень 2008р. на суму 583 грн., листопад 2008р. на суму 40872 грн., листопад 2008р. на суму 28904,40 грн., листопад 2008р. на суму 14713,20 грн., листопад 2008р. на суму 15134,40 грн., грудень 2008р. на суму 106436,40 грн., липень 2009р. на суму 19761,60грн. та довідками про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2008 року, червень 2008р., вересень 2008р., листопад 2008р., грудень 2008р., липень 2009р. на загальну суму 310911,02 грн. Вартість та умови оплати робіт регулюються розділом №2, відповідно до якого протягом трьох банківських днів з моменту підписання Кошторису для організації робіт та придбання матеріалів Замовник перераховує на розрахунковий рахунок Виконавця суму у розмірі 60% від Кошторисної вартості. Оплата Виконавцю за фактично виконанні ним роботи здійснюється замовником протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт із врахуванням п. 2.1 договору на момент оплати (п. п. 2.2.1., 2.2.2. договору).

Рішенням суду від 03.06.2011 у справі №5004/943/11 ухвалено стягнути з Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" на користь Приватного підприємства "Технобуд" 177 911,71 грн. заборгованості по договору підряду №23від 01.10.2007р., а також 1779,12 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236 грн. в повернення витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У справі №05/192/43-50 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» в особі Волинського відділення до відповідача Закритого акціонерного товариства «Волинь-Лада», про стягнення 301 907, 87 дол. США.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 05.10.2010 р. у справі №05/192/43-50 стягнуто з ЗАТ «Волинь-Лада» на користь ПАТ «Сведбанк» 301907,87дол. США, в тому числі 260 000 дол. США кредиту, 21 630 дол. США несплачених відсотків, 1605,55 дол. США пені, 18 558,88 дол. США штрафу та 3 019,07 дол. США витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Аналогічні відомості зазначені і підтверджуються заявою з кредиторськими вимогами ТОВ «Файненс Компані» у справі №903/952/22.

Із заяви з грошовими вимогами ГУ ПФУ у Волинській області вбачається наявність боргу у ЗАТ «Волинь-Лада» перед фондом на суму 284 129,37 грн. Із вказаної суми боргу, сума в розмірі 51 241,18 грн. нарахована за 2011-2012 роки.

Такими чином, з 2009 року у ЗАТ «Волинь-Лада» розпочалися фінансові труднощі та станом на 2010 рік до суду було подано позовні заяви про стягнення заборгованості, а ЗАТ «Волинь-Лада» були виставлені відповідні претензії. В результаті фінансових труднощів у січні 2010 року ЗАТ «Волинь-Лада» вирішує розпочати процедуру припинення за рішенням засновників. Проте, не погасивши свої грошові зобов`язання перед кредиторами, під час процедури припинення ЗАТ «Волинь-Лада» в особі ОСОБА_4 виводить активи товариства зокрема ті, що є предметом даного позову.

Також боржник - ЗАТ «Волинь-Лада» здійснив відчуження нерухомого майна за цінами значно нижче ринкових, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна.

Боржник - ЗАТ «Волинь-Лада» фактично безоплатно здійснив відчуження нерухомого майна. Посадові особи ЗАТ «Волинь-Лада» не передали ліквідатору жодних бухгалтерських та інших документів банкрута, докази оплати вартості майна за оскаржуваними договорами відсутні, що свідчить про безоплатне відчуження майна.

Боржник - ЗАТ «Волинь-Лада» здійснив відчуження нерухомого майна заінтересованій особі, використавши для цього ОСОБА_1 , який нібито придбав майно, вніс його в статутний капітал нового товариства та яке в подальшому продав Шумському О.В., який був співзасновником ЗАТ «Волинь-Лада» та його посадовою особою.

Суд констатує, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період трьох років (згідно КУзПБ), що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ст.42 КУзПБ, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків передбачених цією нормою.

Така правова позиція щодо застосування норми права викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі № 19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі №910/7827/17.

При розгляді спорів в поряду ст. 42 КУзПБ, належить брати до уваги, що дії боржника, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання Кодексу України з процедур банкрутства, вони є спеціальними по відношенню до загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ці норми передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (правовий висновок Верховного суду у постанові від 28.11.2019 у справі №910/8357/18

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може» (правовий висновок постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18; аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011).

В постанові від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц Верховним Судом зроблені висновки також про те, що аналіз ч. 2 ст. 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Частина 3 ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у ст. 229 - 233 ЦК України.

Відповідно до частини першої ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 1 та 3 ст. 92 ЦК України).

Таким чином, у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

За змістом ч. 1, 3, 4 ст. 92 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 89 ГК України, п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у ст. 237 ЦК України. При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно стосовно юридичної особи.

Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року по справі № 911/2129/17.

При розгляді справи судом встановлено, що за умовами оспорюваних договорів активи ЗАТ «Волинь-Лада» були продані за 12512 грн., тобто менше їх фактичної вартості згідно висновку експерта, оспорювані договори укладалися генеральним директором (хоча в той момент вже діяла комісія з припинення товариства) ЗАТ «Волинь-Лада» ОСОБА_4 , який усвідомлював факт вчинення цих оспорюваних договорів всупереч інтересам та волевиявленню ЗАТ «Волинь-Лада», яке він представляв, розумів (повинен був розуміти) збитковість, невигідність умов та непропорційність для ЗАТ «Волинь-Лада» оспорюваних договорів, та в силу своїх повноважень генерального директора повинен був, передбачати настання невигідних для ЗАТ «Волинь-Лада» наслідків, проте свідомо допустив їх настання.

Отже протиправна поведінка посадової особи ЗАТ «Волинь-Лада» полягає у неналежному, непропорційному та недобросовісному продажу майна за заниженю вартістю, без дотримання меж нормального господарського ризику, при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних рішень, в результаті яких ЗАТ «Волинь-Лада» зазнало збитків та що в сукупності із іншими неправомірними діями призвело до банкрутства товариства.

Відповідно до частини третьої ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Вказані дії керівництва ЗАТ «Волинь-Лада» призвели до завдання збитків товариству, а також його неплатоспроможності.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми заборгованості діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

При цьому, застосування конструкції «фраудаторності» здійснюється не лише у межах справи про банкрутство, але й будь-яких інших спорах, які виникають у зв`язку з заподіянням шкоди самому підприємству.

Тому оспорювані договори підлягають визнанню недійсними також з підстав, які передбачені статтею 232 ЦК України.

Таким чином, оспорювані договори порушують права ЗАТ «Волинь-Лада» на мирне володіння своїм майном, призвели до непропорційного та некомпенсованого виведення активів на значну суму, є явно збитковим та невигідним для ЗАТ «Волинь-Лада», перешкоджають реалізувати право товариства розпорядження даним майном та унеможливлюють продаж майна в ліквідаційній процедурі, що порушує основну мету та завдання процедур банкрутства (погашення кредиторських вимог).

З огляду на зазначене, позов в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу центрального складу від 17 вересня 2010 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада" в особі генерального директора Шумського Олександра Вікторовича та фізичною особою ОСОБА_1 , та договору купівлі-продажу навісу від 17 вересня 2010 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада" в особі генерального директора Шумського Олександра Вікторовича та фізичною особою ОСОБА_1 , є підставним та підлягає задоволенню.

Водночас позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності на спірне майно зареєстроване за відповідачем, а тому належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21).

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212- 1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 38 постанови ВП ВС, 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, провадження №12-25гс21). Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункти 98-102 постанови ВП ВС від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19).

Арбітражний керуючий просить витребувати у ТОВ "Луцький автоцентр" на користь ЗАТ "Волинь-Лада" нежитлову будівлю центральний склад № 2 (два) /Н-1/, загальною площею 113,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Кільцева, будинок 1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2784600207080) та нежитлову будівлю навіс /Р-1/, загальною площею 125,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Кільцева, будинок 1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2784586207080).

Щодо вказаної позовної вимоги суд зазначає таке.

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 22.08.2023, 22.03.2024, Витягу з Державного реєстру речових прав від 22.08.2023, технічних паспортів та оспорюваних договорів купівлі-продажу майна, змінилась конфігурація спірних приміщень та їх площа: центральний склад №2 (Н-1) має площу 85,8 м.кв., а критий навіс існує як об`єкт нерухомості з прибудовою (Р-1,Р) і загальна площа цього об`єкту 124,2 м.кв.

Тобто, на даний час, об`єкти нерухомого майна (предмет спору), які позивач просить витребувати у відповідача, не існують у тому вигляді, якими вони були до укладення оспорюваних правочинів, у зв`язку з чим суд відмовляє у позові в цій частині, оскільки, в даному випадку, слід застосовувати правові наслідки недійсності правочину згідно ст.216 ЦК України.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).

Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 268 Цивільного кодексу України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

У пункті 36 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження №14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 Цивільного кодексу України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.

Представник відповідача вказує, що початок перебігу строку позовної давності за вимогами ліквідатора в інтересах боржника - з моменту як боржник довідався або міг довідатися про порушення своїх прав (протиправного відчуження майна), отже строк позовної давності у даній справі обчислюється з 17 вересня 2010 року - дати укладення правочинів, на підставі яких майно вибуло з володіння ЗАТ "Волинь-Лада" (суб`єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину). Вважає, що строк позовної давності сплив -16 вересня 2013 року.

Разом з цим, ліквідатором ЗАТ «Волинь-Лада» арбітражним керуючим Григор`євим В.В. подана заява (вх.№01-74/914/24 від 20.06.2024) про визнання поважними причини пропуску давності.

Арбітражний керуючий зазначив, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.01.2023 було відкрито провадження в справі №:903/952/22 про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Волинь-Лада» (ЄДРПОУ: 13346504), розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича.

07.02.2023 арбітражним керуючим Григор`євим В.В. було здійснено виїзд за місцем реєстрації боржника - ЗАТ «Волинь-Лада» за адресою: 43010, м. Луцьк, вул. Кільцева, буд. 1, з метою отримання первинної бухгалтерської та фінансової документації та проведення інвентаризації активів боржника. Проте, посадовими особами/представниками ЗАТ «Волинь Лада», зокрема ОСОБА_4 не було надано доступу до активів та документації боржника, у зв`язку із чим провести інвентаризацію та отримати будь-які документи не виявилось за можливе.

Ухвалою суду від 15.05.2023 членів ліквідаційної комісії та керівника ОСОБА_4 було відсторонено від виконання повноважень та зобов`язано передати розпоряднику майна документацію та активи банкрута, чого виконано не було.

Постановою Господарського суду Волинської області від 29.06.2023 у справі №:903/952/22 ЗАТ «Волинь-Лада» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича.

Ліквідатором з метою отримання матеріальних цінностей банкрута, документів первинного бухгалтерського обліку, печаток та штампів арбітражним керуючим було надіслано безліч звернень до керівника банкрута ОСОБА_4 , однак такі вимоги виконано не було.

12.06.2023 ліквідатором до Луцького РУП ГУНП у Волинській області було подано заяву про вчинення злочину, в якій вказано про наявність ознак вчинення злочинів передбачених ст. 185, 191, 382, 388 КК України.

31.08.2023р. слідчою СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області лейтенантом поліції Лілією Ткачук було надіслано лист № 16117/50/02.2023 де було повідомлено ліквідатора, що слідчим відділом Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023030580001910 за ч. 1 ст. 382 КК України.

Ліквідатором було подане чергове клопотання суду з проханням зобов`язати солідарно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 передати арбітражному керуючому Григор`єву Валерію Васильовичу бухгалтерську та іншу документацію ЗАТ «Волинь-Лада», яка відповідно до нормативно-правових актів підлягає обов`язковому зберіганню, яке ухвалою суду від 10.06.2024 було задоволено.

Проте жодні договори, зокрема й ті, які ліквідатор просить визнати недійсними, ОСОБА_4 не передавались. Про існування оспорюваних правочинів - Договору купівлі-продажу центрального складу №1257, а також Договору купівлі-продажу навісу №1260 арбітражному керуючому стало відомо у жовтні 2023 року при ознайомленні з інвентаризаційною справою КП «Волиньпроект».

Ліквідатор вважає, що наведені обставини є такими, що робили своєчасне пред`явлення позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкоди для ліквідатора звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності та є поважними причинами пропуску цього строку.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого мають розглядатися судами як ознака поважності причин пропуску строку в сукупності з іншими фактичними обставинами, зокрема: протиправною поведінкою керівника, укладання договорів із заінтересованістю, умисне "задавнення" права на захист в інтересах третьої особи тощо (Постанови ВС КГС від 30 квітня 2020 року у справі № 5023/5847/11, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц колегією суддів в частині застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України було зауважено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункти 23.6., 23.7. постанови).

У пункті 6.20. Постанови Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №909/1165/19, зазначено, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

При цьому аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

У Постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №645/545/17 було акцентовано увагу на тому, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

Колегією Касаційного господарського суду у Постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №908/1846/17 наведено правовий висновок щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності. Зокрема, колегія дійшла висновку, що Цивільний кодекс України у статті 267 передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №906/190/19 прийшла до висновку, що коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що позовна давність пропущена без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Тобто при вирішенні питання про поважність причини пропуску позовної давності ініціатива заінтересованої сторони не потрібна.

У свою чергу Велика Палата Верховного Суду у пункті 23.8. постанови від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц зазначила, що закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Проте з точки зору доказування поважності причини пропуску позовної давності все однозначно - саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (п. 62. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 зазначено, що за змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (така ж правова позиція у Постанові КЦС ВС від 13.09.2023 №756/7022/18).

Як вбачається з матеріалів справи №903/370/24, яка розглядається в межах справи про банкрутство №903/952/952/22, колишнім керівником ЗАТ «Волинь-Лада» проводились дії, спрямовані на виведення активів з підприємства та утворення нових боргів.

Отже, керівник та голова ліквідаційної комісії боржника - ОСОБА_4 перед відкриттям справи про банкрутство діяв недобросовісно та вчиняв дії, направлені на виведення активів боржника. Будь-яких договорів, укладених із ЗАТ «Волинь-Лада» ОСОБА_4 , всупереч вимог законодавства та ухвал Господарського суду Волинської області у справі №903/952/22 арбітражному керуючому Григор`єву В.В. не передав.

Ліквідатор доводить, що про існування оспорюваних правочинів - договорів купівлі-продажу від 17.09.2010 йому стало відомо у жовтні 2023 року, при ознайомленні з інвентаризаційною справо КП «Волиньпроект» на будинок АДРЕСА_2 .

Викладені обставини є такими, що робили своєчасне пред`явлення даного позову утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкоди для боржника та ліквідатора звернутись за захистом порушеного права боржника у межах позовної давності, а відповідно і є поважними причинами пропуску цього строку.

Верховний Суд зазначав, що обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого мають розглядатися судами як ознака поважності причин пропуску строку в сукупності з іншими фактичними обставинами, зокрема: протиправною поведінкою керівника, укладання договорів із заінтересованістю, умисне "задавнений" права на захист в інтересах третьої особи тощо (Постанови ВС КГС від 30.04.2020 у справі № 5023/5847/11, від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16 тощо).

Враховуючи, що протягом тривалого часу керівником боржника була одна і та сама особа, яка укладала правочини від імені юридичної особи - боржника ЗАТ "Волинь-Лада", діючи недобросовісно в своїх інтересах, з метою виведення активів з підприємства, суд визнає причини пропуску строку позовної давності поважними та в силу вимог ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України, вважає за необхідне захистити порушені права боржника та визнати недійсними договір купівлі-продажу центрального складу від 17 вересня 2010 року, укладений між Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада" в особі генерального директора ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кондратюк О.О. за реєстровим № 1257, та договір купівлі-продажу навісу від 17 вересня 2010 року, укладений між Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада" в особі генерального директора ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кондратюк О.О. за реєстровим №1260.

Доводи та заперечення представника ТОВ «Луцький автоцентр», викладені у відзиві на позовну заяву, не підтверджені належними доказами, є необгрунтованими та безпідставними, оскільки не спростовують позовних вимог арбітражного керуючого в частині визнання недійсними договорів.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст.13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу центрального складу від 17 вересня 2010 року, укладений між Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада" в особі генерального директора ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кондратюк О.О. за реєстровим № 1257.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу навісу від 17 вересня 2010 року, укладений між Закритим акціонерним товариством "Волинь-Лада" в особі генерального директора Шумського Олександра Вікторовича та фізичною особою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кондратюк О.О. за реєстровим № 1260.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький автоцентр" (43010, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Трункіна, буд.1, код ЄДРПОУ 37300169) на користь Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" (43000, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Кільцева, буд.1, код ЄДРПОУ 13346504), від імені та в інтересах якого діє ліквідатор Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" арбітражний керуючий Григор`єв Валерій Васильович, 6056грн витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 12.08.2024.

Суддя О. Г. Слободян


Суд	Господарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	30.07.2024
Оприлюднено	15.08.2024
Номер документу	120971265
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: майнові спори, стороною в яких є боржник, з них: спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості

Слободян Оксана Геннадіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 30.07.2024 по справі 903/952/22ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —903/952/22

Рішення
від 30.07.2024 по справі 903/952/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ