Рішення

від 06.08.2024 по справі 903/417/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 серпня 2024 року Справа № 903/417/24

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор», м.Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове ремонтно-будівельне управління «Серпантина», м.Луцьк

про визнання права власності за набувальною давністю

Суддя Шум М.С.

Секретар с/з Сосновська Ю. П.

Представники сторін:

від позивача: Козак А. Ю., адвокат

від відповідача: н/з

встановив: в позовній заяві від 25.03.2024 №14 Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор» до Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове ремонтно-будівельне управління «Серпантина» позивач просить суд визнати за ПрАТ «Луцькавтодор» право власності за набувальною давністю на склад цементу (літер З-1) загальною площею 439,8 м.кв., що знаходиться на провулку Дорожньому, 4 в місті Луцьку.

Ухвалою суду від 07.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справу призначено до розгляду на 11.06.2024, запропоновано відповідачу не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати суду обґрунтований письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 ГПК України.

Ухвалою суду від 11.06.2024 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 02.07.2024

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Шума М.С. з 02.07.2024 по 11.07.2024 судове засідання по справі №903/417/24, що призначено на 02.07.2024, не відбулося.

Ухвалою суду від 25.07.2024 розгляд справи в підготовчому судовому засіданні призначено на 25.07.2024 на 11:45 год.

17.06.2024 від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове ремонтно-будівельне управління «Серпантина» надійшов відзив на позовну заяву з доказами надіслання позивачеві. Відповідач позовні вимоги не заперечує, розгляд справи просить проводити без його участі.

Суд протокольною ухвалою від 25.07.2024 приймає відзив та долучає до матеріалів справи.

На підставі ст.ст. 182, 185 195, 234 ГПК України, господарський суд протокольною ухвалою від 25.07.2024 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 06.08.2024 на 09:50 год., про що сторони повідомлені ухвалою від 25.07.2024.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

в с т а н о в и в:

Згідно з пунктами 1.1. та 1.2. Статуту Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор» це товариство створене шляхом перейменування Закритого акціонерного товариства «Луцькавтодор» при приведенні своєї діяльності і положень установчих документів у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» №514-VІ від 17 вересня 2008 року та є його повним правонаступником усіх прав та обов`язків.

У свою чергу Закрите акціонерне товариство «Луцькавтодор» створене шляхом реорганізації Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство «Луцькавтодор» у Закрите акціонерне товариство «Луцькавтодор» згідно з рішенням загальних зборів учасників ТзОВ підприємство «Луцькавтодор» (протокол №22 загальних зборів учасників від 12.08.2004). ЗАТ «Луцькавтодор» є правонаступником усіх прав і обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство «Луцькавтодор».

Приватне акціонерне товариство «Луцькавтодор» на підставі договору оренди майна з викупом, укладеного 06.05.1995 з Акціонерним товариством Відкритого типу «Волиньрембуд» в особі шляхово- ремонтно-будівельного управління (правонаступник - ТОВ ШРБУ «Серпантина»), прийняло в користування асфальтобетонний завод шляхово ремонтно-будівельного управління АТ «Волиньрембуд».

Актом від 21.11.1995 до договору оренди від 06.05.1995 сторони засвідчили факт передачі ШРБУ АТВТ «Волиньрембуд» у власність позивача майна асфальтобетонного заводу, набутого згідно п. 8.1. Договору оренди майна з викупом від 06.05.1995 (а.с. 85-88).

У комплексі придбаного за Договором майна асфальтобетонного заводу було рухоме і нерухоме майно, за винятком складу цементу, який не було включено до переліку придбаного за договором майна на прохання ШРБУ з метою тимчасового користування ним, але який фактично був переданий пізніше у володіння позивачу і був необхідний для обслуговування асфальтобетонного заводу як складова цілісного комплексу.

Так, на підставі листа ШРБУ АТ «Волиньрембуд» (правонаступник - ТОВ ШРБУ «Серпантина») №28 від 26.05.1995, адресованого підприємству «Луцькавтодор», Шляхове ремонтно-будівельне управління просило приміщення лабораторії АБЗ (розміром 6x34м) з обладнанням (3 преси) і матеріального складу АБЗ тимчасово залишити в користуванні управління, оскільки здійснювалося будівництво асфальтобетонного заводу в м. Ковелі (а. с. 83).

Із плином часу по завершенню будівництва АБЗ в м. Ковелі ШРБУ звільнило приміщення даного складу. Як і передбачалось, складом заволодів позивач для обслуговування придбаного асфальтобетонного заводу та користується ним по даний час.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У відповідності до положень чинного законодавства України підстави набуття суб`єктами господарювання права власності поділяються на первісні та похідні.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача основані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов`язковій сукупності обставин, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності належить до числа таких суб`єктивних прав, які можуть виникнути при наявності певного юридичного факту, а то й їх сукупності. Тому, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України обставинами, які мають істотне значення є законний об`єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність, тобто строк володіння.

У постанові від 14.05.2019 по справі № 910/17274/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме:

- наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;

- законність об`єкта володіння;

- добросовісність заволодіння чужим майном;

- відкритість володіння;

- безперервність володіння;

- сплив установлених строків володіння;

- відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за надувальною давністю.

Для окремих видів майна (ч. 4 ст. 344 ЦК України) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

В силу вимог ст.ст. 2, 318 Цивільного кодексу України суб`єктом, який здатний набути у власність певний об`єкт, у даному випадку склад цементу, є позивач.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Нерухоме майно може стати предметом набуття за давністю, оскільки вважається, що таке майно існує.

Склад цементу по провулку Дорожній, 4 в м. Луцьку відноситься до об`єктів нерухомості, що підлягають інвентаризації, а отже й визнанню права власності на нього.

Технічну інвентаризацію цього складу цементу вперше на замовлення позивача проведено КП «Волинське обласне БТІ» і видано відповідний технічний паспорт (а. с. 78-82).

У відповідності до виготовленого та виданого Волинським обласним бюро технічної інвентаризації технічним паспортом на приміщення складу цементу по провулку Дорожній, 4 в м. Луцьку передбачено його загальну площу 439,8 м2, в тому числі приміщення № 1 площею 142,3 кв.м., приміщення № 2 площею 146,9 кв.м та приміщення № 3 площею 150,6 кв.м. (а. с. 79).

Технічні характеристики приміщення докладно описано у виготовленому технічному паспорті на приміщення. Будівля по своїм об`ємно-планувальним та конструктивним рішенням використовується як відкритий склад і відповідає вимогам Державних будівельних норм України.

Зазначені обставини підтверджують, що спірний об`єкт не належить до самочинного будівництва і його законність нічим не спростовується.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, добросовісність є однією із засад цивільного законодавства поруч із справедливістю та розумністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/17274/17 зауважила, що в цьому випадку слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Добросовісність володіння майном означає розуміння позивачем законності подібного володіння.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Тобто виключено набуття права власності на майно, яке належить володільцю в силу певного титулу - оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) повинен лише суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. При цьому фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України). Скористатися правом власності на чуже майно на підставі набувальної давності може особа, якщо вона заволоділа майном добросовісно, тобто на законних підставах.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження №61- 19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь- якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/17274/17, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачала підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Зазначене майно перебуває у володінні ПрАТ «Луцькавтодор» без будь-якого юридичного титулу (зокрема, але не виключно - майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави, господарського відання, оперативного управління тощо). Тобто, безтитульність фактичного володіння позивачем не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Поруч з цим обставиною, яка є необхідною для визнання права власності за набувальною давністю, є відкритість володіння, тобто очевидне для третіх осіб, які повинні мати можливість це бачити, не перешкоджати доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це майно інформацію. Ця обставина пов`язана із добросовісністю. Однак це не означає, що володілець обов`язково повинен спеціально інформувати інших осіб про своє володіння майном. Володіти майном набувач повинен без якогось приховування цього факту,?

оскільки виникне підозра та сумнів у добросовісності, а значить і у відкритості володіння. Володілець не просто уповноважений, але зобов`язаний відноситися до об`єкта володіння як власник, якщо він бажає зберегти незаперечний статус володільця за давністю, що дозволяє йому після спливу встановленого законом строку набувальної давності фактично перетворитися у власника.

ПрАТ «Луцькавтодор» не приховував і не приховує факт знаходження майна (склад цементу із розділенням на три секції опорними стінками), оскільки з моменту його заволодіння постійно та відкрито використовує у своїй підприємницькій діяльності для обслуговування своєї виробничої бази, а також безперервно протягом тривалого часу володіє цим майном.

На це майно не претендують інші особи, хоча такою особою в першу чергу могло б бути ТОВ ШРБУ «Серпантина» - відповідач.

Більше того, для оформлення правовстановлюючих документів на землю з метою обслуговування складу цементу Луцькою міською радою було прийнято рішення №26/8.28 від 28.12.2005 з додатком про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,2542 га для обслуговування складського приміщення за адресою провулок Дорожній, 4 в місті Луцьку (а. с. 75).

На підставі цього рішення позивачу Луцьким міським управлінням земельних ресурсів було затверджено умови відведення земельної ділянки № 45 від 24.01.2006, які передбачали передачу ділянки в оренду з метою обслуговування складського приміщення (а. с. 77).

Викладене свідчить про відсутність порушення прав та інтересів відповідача і територіальної громади, відкрите володіння майном та прагнення позивача оформити свої права на нерухомість.

У відзиві на позовну заяву ШРБУ «Серпантина» підтверджує викладені вище обставини щодо укладення з позивачем договору оренди з правом викупу від 06.05.1995. Відповідач також визнає та підтверджує ту обставину, що у комплексі придбаного за Договором майна асфальтобетонного заводу було рухоме і нерухоме майно за винятком складу цементу, який не було включено до переліку придбаного за договором майна на прохання ШРБУ з метою тимчасового користування ним, але який фактично був переданий пізніше у володіння позивачу і був необхідний для обслуговування асфальтобетонного заводу як складова цілісного комплексу.

Фактично даний склад цементу був переданий наприкінці 90-х років у володіння позивача і був необхідний для обслуговування асфальтобетонного заводу як складова цілісного комплексу. Після завершення будівництва АБЗ в м.Ковелі відповідач звільнив приміщення даного складу і фактично передав йогго у володіння позивача для обслуговування придбаного ним асфальтобетонного заводу в м. Луцьку по провулку Дорожній, 4.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно положень пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

З урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України норми статті 344 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року та мають місце після 01 січня 2011 року.

Майно перебуває у володінні позивача безперервно з кінця 90-х років, тобто понад встановлений ч. 1 ст. 344 ЦК України строк у десять років.

Згідно з листом №1501 від 06.06.2022 Волинського обласного бюро технічної інвентаризації проінформовано, що відповідно до плану території Волинського ДРСУ, складеного працівниками «ВОБТІ» 26.05.1988 за адресою м. Луцьк, пров. Дорожній, 4, серед інших будівель належних Волинському ДРСУ (правонаступником якого відповідно до наказу комітету інвестицій, будівництва, архітектури і містобудування Волинської облдержадміністрації № 20 від 13.08.1993 є АТВТ «Волиньрембуд»), є зазначена будівля - склад цементу (літера Е-1 на плані), розміром 6.4х20 м. Листом повідомлено, що технічна інвентаризація не проводилась, право власності станом на 31.12.2012 зареєстроване не було.

На підтвердження правонаступництва ТОВ Шляхового ремонтно-будівельного управління «Серпантина» прав і вимог АТВТ «Волиньрембуд», відсутності зареєстрованого у нього у встановленому на той час порядку права власності на склад цементу, позивачем додаються відповіді Державного архіву Волинської області, Фонду державного майна України по Волинській області та ТОВ ШРБУ «Серпантина»:

письмові пояснення гр. ОСОБА_1 (начальник ШРБУ) від 23.03.2017;

путівник Державного архіву Волинської області;

Волинський державний обласний ремонтно-будівельний трест «Облрембудтрест» був утворений відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 17.05.1954 №665 та рішення Волинського облвиконкому від 16.11.1954 №1323 на базі Луцької ремонтно-будівельної контори та ремонтних контор міст Берестечка, Горохова, Каменя-Каширського, Ківерець, Любомля, Рожища;

на підставі наказів Міністерства комунального господарства Української РСР від 13.10.1960, Обласного відділу комунального господарства Волинського облвиконкому від 20.06.1961 №25 перейменований на Волинське ремонтно-будівельне управління;

згідно з наказом Міністерства комунального господарства УРСР від 17 08.1964 №298 рішенням Волинського облвиконкому від 08.09.1964 №526 та наказом Волинського обласного відділу комунального господарства від 23.09.1964 №123 було створено Волинський обласний ремонтно-будівельний трест;

відповідно до наказу Міністерства житлово-комунального господарства УРСР від 03.12.1987 №254 перейменовано на Волинський обласний підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест, з 1992 року - на Волинський обласний орендний підрядний спеціалізований ремонтно- будівельний трест;

згідно з рішенням Луцької міської Ради №490 від 10.07.1959 був утворений Луцький асфальтобетонний завод з 15.07.1959;

рішенням Волинської обласної Ради №992 від 16.09.1960 даний асфальтобетонний завод був реорганізований в Луцьку шляхову ремонтно-будівельну контору;

наказом Волинського обласного відділу комунального господарства №141 від 22.12.1965 в складі Обласного дорожнього ремонтно-будівельного управління було організовано дорожня ремонтно-будівельна дільниця м. Луцька.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів, і вважаються набутими правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно). Рішення суду про визнання права власності є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (схожі висновки викладені у постановах ВП ВС від 14.11.2018 №183/1617/16, від 28.11.2018 №504/2864/13-ц, від 29.05.2019 № 367/2022/15-ц, від 19.05.2020 №916/1608/18).

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван 7де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати за Приватним акціонерним товариством «Луцькавтодор» (43010, Волинська обл., м. Луцьк, вул, Дубнівська, 66, код ЄДРПОУ 13349767) право власності за набувальною давністю на склад цементу (літер З-1) загальною площею 439,8 м.кв., що знаходиться за адресою: провулок Дорожній, 4, місто Луцьк.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення

складено 13.08.2024

Суддя М. С. Шум