Ухвала

від 12.08.2024 по справі 906/1521/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

УХВАЛА

"12" серпня 2024 р. Справа № 906/1521/23.

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді: Соловей Л.А.,

за участі секретаря судового засідання Васильєвої Т.О.,

розглянувши скаргу ТОВ "Екоагроферма" на дії приватного виконавця Дідківського А.С. від 26.07.2024 (вх.№01-19/79/24 від 29.07.2024) у справі

за позовом: Акціонерного товариства "ОТП Банк" (м.Київ)

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоагроферма" (с.Латаші Коростенського району Житомирської області)

2. ОСОБА_1 (с.Новий Дорогинь Коростенського району Житомирської області)

про стягнення 16 746 743,84грн солідарно,

за участю представників сторін:

- від позивача: Киричук Р.П., довіреність від 16.01.2024 (в режимі відеоконференції

власними засобами);

- від відповідача 1: Чижевський А.П., довіреність від 26.07.2024;

- від відповідача 2: не з`явився;

- приватний виконавець: Дідківський А.С., посвідчення приватного виконавця №0763 від

13.10.2021,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.03.2024 позов задоволено повністю: стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоагроферма" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "ОТП Банк" 15000000,00грн заборгованості по кредиту; 1 746 743,84грн заборгованості по відсоткам. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоагроферма" на користь Акціонерного товариства "ОТП Банк" 125600,58грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "ОТП Банк" 125600,58грн судового збору.

23.04.2024 Господарським судом Житомирської області видано накази №906/1521/23.

26.07.2024 через систему "Електронний суд" відповідач 1 подав до суду скаргу на дії приватного виконавця, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії приватного виконавця Дідківського Андрія Савелійовича щодо винесення постанови від 18.07.2024 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №75211367, якою накладено арешт права оренди на 538 земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

- постанову приватного виконавця Дідківського Андрія Савелійовича від 18.07.2024 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №75211367, якою накладено арешт права оренди на 538 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, скасувати.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 прийнято скаргу ТОВ "Екоагроферма" на дії приватного виконавця Дідківського А.С. до розгляду та призначено її розгляд у судовому засіданні на 12.08.2024.

Скарга обґрунтована тим, що оскаржуваною постановою приватного виконавця в межах виконавчого провадження №75211367 накладений арешт на майнове (речове) право оренди, об`єктом якого є земельні ділянки (перелік наведений у скарзі), призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Скаржник вважає, що системний аналіз ст.19 Конституції України, ст.ст.10, 18, 56 Закону України "Про виконавче провадження", ст.3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря. Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Тобто, під час примусового виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні. Разом з тим, приватним виконавцем накладено арешт на майнові права, які належать іншим особам, а саме власникам земельних ділянок.

Приватний виконавець Дідківський А. проти задоволення скарги заперечує. При цьому зазначає, що наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника - орендаря та діяв в межах наданих йому законодавством повноважень, аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №904/9875/21 від 11.07.2024. Приватний виконавець вказує, що на даний час, право на відчуження іншою (не власником) особою (орендарем) права оренди земельної ділянки прямо передбачено законом. Так, Законами України від 28.04.2021 №1423-ІХ та від 02.05.2023 №3065-ІХ частину 5 статті 93 Земельного кодексу України викладено в новій редакції, яка на момент виникнення спірних правовідносин встановлює що право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством.

Представник скаржника у судовому засіданні доводи скарги підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити, послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18.

Представник стягувача заперечив щодо задоволення скарги щодо визнання протиправними дій приватного виконавця Дідківського Андрія Савелійовича щодо винесення постанови від 18.07.2024 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №75211367, якою накладено арешт права оренди на 538 земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Приватний виконавець просив суд відмовити у задоволенні скарги.

Дослідивши матеріали скарги, надані докази, встановивши фактичні обставини справи, господарський суд вважає скаргу заявника такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С. від 04.06.2024 відкрито виконавче провадження №75211367 з примусового виконання наказу Господарського суду області від 23.04.2024 у справі №906/1521/23 (т.2, а.с.96).

У межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С., зокрема, прийнято постанову від 18.07.2024 про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на майнові права, що належать боржнику: право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоагоферма" на земельні ділянки, землекористувачем яких є боржник Товариство з обмеженою відповідальністю "Екоагроферма" на праві оренди (т.2, а.с.147-156).

Зазначена постанова прийнята на підставі встановленої приватним виконавцем інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоагоферма", який є орендарем земельних ділянок (відповідно до переліку).

Щодо вказаного арешту на майнові права (права оренди) приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень.

Відповідно до ч.1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

У разі, якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону (ч.7 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження").

Боржник у судовому засіданні 12.08.2024 обґрунтовує свої доводи неможливістю накладення арешту на право оренди земельної ділянки, із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №904/968/18.

Щодо даного аргументу боржника суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Згідно із частинами 1, 2 статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об`єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття постанови приватним виконавцем) державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Отже, право оренди земельної ділянки є майновим (речовим) правом, похідним від права власності, яке підлягає державній реєстрації, оборотоздатність якого, зокрема, залежить від повноважень учасників цивільного обороту.

Суд зазначає, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття постанови приватним виконавцем)).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст.1 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-IX частину 5 статті 93 Земельного кодексу України викладено у такій редакції: "5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством".

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки" від 02.05.2023 № 3065-IX частину 5 статті 93 Земельного кодексу України викладено у такій редакції: "5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством"

Суд вважає, що наведеними змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021 №1423-IX, від 02.05.2023 № 3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.

Такі винятки визначені, зокрема, статтею 8-1 Закону України "Про оренду землі" та стосуються земель державної або комунальної власності. Так, відповідно до частини 1, 2 статті 8-1 Закону України "Про оренду землі" право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною 2 цієї статті випадків. Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди.

Під час виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 904/968/18).

Оскільки орендар-боржник згідно із змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021 №1423-IX, від 02.05.2023 № 3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, то за встановлених судом обставин та враховуючи обсяг прав орендаря, суд дійшов висновку про те, що приватний виконавець мав право накладати арешт на майнові (речові) права боржника відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, згідно із зазначеними законодавчими нормами зміни, які внесені до ч.5 ст.93 ЗК України, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником.

Згідно зі статтею 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тобто, до правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-IX земельне законодавство передбачало можливість відчуження права оренди земельної ділянки власником земельної ділянки. Зокрема, частина 5 статті 93 Земельного кодексу передбачала, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Натомість змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, передбачалося, що право, зокрема, оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом.

Оскільки права й обов`язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Суд встановив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що аналіз статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону України "Про виконавче провадження", статті 3 Закону "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.

При цьому Велика Палата Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 виходила із того, що частиною 5 статті 93 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент ухвалення приватним виконавцем постанови - 17.10.2018) право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що "право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом".

Таким чином, висновок про те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 з урахуванням іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, тому він не може бути застосованим до правовідносин у справі №906/1521/23, що розглядається.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2024 у справі №904/9875/21.

Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.М. від 18.07.2024 у межах виконавчого провадження №75211346 описано та накладено арешт на майно боржника (право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоагроферма" на земельні ділянки, землекористувачем яких є боржник Товариство з обмеженою відповідальністю "Екоагроферма" на праві оренди), тому не накладення арешту на майнові права оренди земельних ділянок могло призвести до відчуження відповідачем земельних ділянок, що унеможливило б примусове виконання рішення суду.

Отже, дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.М. щодо накладення арешту на майнові права оренди земельних ділянок є правомірними та спрямовані на забезпечення виконання рішення суду у справі №906/1521/23. У зв`язку з цим підстави для визнання протиправними дій приватного виконавця Дідківського А.С. щодо винесення постанови від 18.07.2024 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №75211367, якою накладено арешт права оренди на 538 земельних ділянок сільськогосподарського призначення та скасування постанови приватного виконавця Дідківського А.С. від 18.07.2024 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №75211367, якою накладено арешт права оренди на 538 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, відсутні.

Враховуючи вищенаведене, скарга задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням розглядуваних відносин, інші аргументи учасників судового процесу стосуються викладених та проаналізованих в ухвалі обставин та доводів щодо скарги, розширюють та доповнюють їх, не змінюючи сутність правовідносин та їх оцінку, надану судом, і, відповідно, не потребують окремої оцінки.

Керуючись ст.ст. 232-236, 342-4345 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоагроферма" на дії приватного виконавця Дідківського А.С. - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 12.08.2024 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Соловей Л.А.

Друк:

1 -у справу;

2- позивачу через Електронний суд;

3- відповідачу-1 через Електронний суд;

4- ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 (рек. з повід);

5- приватний виконавець Дідківський А.С. РНОКПП НОМЕР_2 (рек. з повід).