Рішення

від 05.08.2024 по справі 910/5029/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2024Справа № 910/5029/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Штадсервис"

до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

про оскарження рішення суб`єкта господарювання.

Представники сторін:

від позивача: Кучеренко О.І., ордер серія АІ № 1566153;

від відповідача 1: Тетерятник О.В., в порядку самопредставництва;

від відповідача 2: Богданевич Ю.В., в порядку самопредставництва;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Штадсервис» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про оскарження рішення суб`єкта господарювання.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для звільнення позивача від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого майна або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 5, літ. А у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, які є предметом даних договорів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 03.06.2024.

15.05.2024 представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

21.05.2024 представником позивача подано відповідь на відзив.

У судове засідання 03.06.2024 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 01.07.2024.

13.06.2024 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та відповідь на відзив.

У судове засідання 01.07.2024 представники відповідачів з`явились, представник позивача не з`явився.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.08.2024.

У судове засідання 05.08.2024 представники сторін з`явились.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів проти позову заперечили у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 05.08.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06 січня 2022 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - орендодавець, відповідач 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Штадсервис» (далі - орендар, позивач) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (далі - балансоутримувачу, відповідач 2) укладено Договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3838 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 131,60 кв.м. (1 поверх - 53,90 кв.м., 3 поверх - 77,70 кв.м.), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Петлюри Симона, 5, літ. А., вартість якого становить 3 066 623,44 грн.

Майно передається в оренду за цільовим призначенням на розсуд орендаря (п. 1.2 Незмінюваних умов Договору оренди).

Відповідно до п. 3.3 Незмінюваних умов Договору оренди орендна плата становить 7 354,33 грн. без ПДВ. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих Договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Нарахування податку на додану вартість на орендну плату, розмір авансового внеску орендної плати та суму забезпечувального депозиту, визначених у підпункті 8.1. пункту 8, пунктах 9 та 10 Умов, здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Згідно з п. 3.2 Незмінюваних умов Договору оренди якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

За умовами п. 3.3 Незмінюваних умов Договору оренди орендар сплачує орендну плату на рахунок балансоутримувача щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди за поточний місяць.

Орендна плата сплачується орендарем на рахунок балансоутримувача, починаючи з дати підписання Акту приймання - передачі майна.

Пунктом 3.4 Незмінюваних умов Договору оренди визначено, що додатково до орендної плати, розміру авансового внеску орендної плати та суми забезпечувального депозиту, зазначених у підпункті 8.1 пункту 8, пунктах 9 та 10 Умов, нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою, авансовим внеском та забезпечувальним депозитом.

Згідно з п. 4.3 Незмінюваних умов Договору оренди майно вважається повернутим з оренди з моменту підписанню балансоутримувачем та орендарем Акта повернення з оренди орендованого майна.

У пункті 9.1.1 Незмінюваних умов Договору оренди балансоутримувач і орендодавець запевнили орендаря, що крім випадків, коли про інше зазначене в Акті приймання-передачі, об`єкт оренди є вільним від третіх осіб, всередині об`єкта немає майна, належного третім особам, повний і безперешкодний доступ до об`єкта може бути наданий орендарю в день підписання акта приймання-передачі разом із комплектом ключів від об`єкта у кількості, зазначеній в Акті приймання-передачі.

Цей договір укладено на строк 5 років з дати набрання чинності цим Договором. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання Акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору (п. 11.1 Незмінюваних умов Договору оренди).

У відповідності до п. 11.9 Незмінюваних умов Договору оренди цей договір може бути достроково припинений на вимогу орендаря, якщо:

- протягом одного місяця після підписання Акта приймання-передачі орендар отримує докази істотної невідповідності об`єкта оренди інформації про нього, зазначеній в оголошенні або в Акті приймання-передачі або;

- протягом двох місяців після підписання Акта приймання-передачі орендар не матиме можливості використовувати об`єкт або приступити до виконання ремонтних робіт на об`єкті через відсутність на об`єкті можливості підключення до комунальних послуг, або відмови постачальників відповідних комунальних послуг укласти із орендарем договори на постачання таких послуг протягом одного місяця з моменту звернення орендаря (за умови, що орендар звернувся до таких постачальників послуг не пізніше ніж протягом одного місяця після підписання Акта приймання-передачі майна).

Пунктом 11.10 Незмінюваних умов Договору оренди узгоджено, що про виявлення обставин, які дають право орендарю на припинення договору відповідно до пункту 11.9 цього договору, орендар повинен повідомити орендодавцю і балансоутримувачу із наданням відповідних доказів протягом трьох робочих днів після закінчення строків, передбачених пунктом 11.9 договору. Якщо протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення орендаря зауваження орендаря не будуть усунені, орендар надсилає орендодавцю і балансоутримувачу вимогу про дострокове припинення цього договору і вимогу про повернення забезпечувального депозиту і сплачених сум орендної плати. Вимоги орендаря, заявлені після закінчення строків, встановлених цим пунктом договору, задоволенню не підлягають.

Договір вважається припиненим на десятий робочий день після надіслання орендарем орендодавцю і балансоутримувачу вимоги про дострокове припинення цього договору, крім випадків, коли орендодавець або балансоутримувач надав орендарю обґрунтовані зауваження щодо обставин, викладених у повідомленні орендаря. Спори щодо обґрунтованості цих зауважень вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

За відсутності зауважень орендодавця та балансоутримувача, передбачених абзацом другим цього пункту:

- балансоутримувач повертає орендарю відповідну частину орендної плати, сплаченої орендарем, протягом десяти календарних днів з моменту отримання вимоги орендаря і підписання орендарем акта повернення майна з оренди;

- балансоутримувач повертає сплачений орендарем забезпечувальний депозит протягом десяти календарних днів з моменту отримання вимоги орендаря і підписання орендарем Акта повернення майна з оренди. Повернення орендної плати, що була надміру сплачена орендарем на рахунок балансоутримувача, здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

06 січня 2022 року за Актом приймання-передачі балансоутримувачем передано, а орендарем прийнято в орендне користування нежитлове приміщення загальною площею 131, 6 кв.м., що розташовані за адресою м. Київ, вул. Петлюри Симона, буд. 5, літера А.

Також, в означеному Акті сторонами визначено, що стан нежилих приміщень, що передаються в оренду згідно даного Договору - потребують ремонту відповідно до акта будівельної лабораторії від 27.11.2019 № 205/08.

Також, 06 січня 2022 року між балансоутримувачем та орендарем укладено Договір про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Петлюри Симона, буд. 5, літ. А № 504/3538 (далі - Договір про компенсацію витрат), за умовами якого балансоутримувач та орендар на підставі договору оренди від 06.01.2022 № 3538 нерухомого майна, що належить до комунальної власності уклали цей договір про компенсацію витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою нежилих приміщень, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Петлюри Симона, буд. 5, літера А.

Згідно пункту 2.1 Договору про компенсацію витрат об`єктом компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою є нежитлові приміщення загальною площею 131, 60 кв.м., в т.ч. 1 поверх - 53,90 кв.м., 3 поверх - 77,70 кв.м., згідно з викопіюванням з по поверхневого плану, що складає невід`ємну частину Договору оренди.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку грудень 2021 становить 3 785, 29 грн. на місяць.

Згідно з п. 3.3 Договору про компенсацію витрат розмір компенсації витрат за користування земельною ділянкою змінюється в односторонньому порядку у випадку зміни розмірів земельного податку згідно з чинним законодавством.

Додатково до компенсації витрат нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з компенсацію витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою (п. 3.4 Договору про компенсацію витрат).

Згідно з п. 3.5 Договору про компенсацію витрат компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою сплачується Орендарем на рахунок балансоутримувача, починаючи з дати підписання Договору оренди від 06.01.2022 № 3538 нерухомого майна, що належить до комунальної власності і застосовується з 06.01.2022.

За умовами п. 3.6 Договору про компенсацію витрат компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.

Цей Договір про компенсацію витрат є укладеним з моменту набрання чинності Договору оренди і діє з 06.01.2022 до 05.01.2027 (п. 7.1 Договору про компенсацію витрат).

Звертаючись з позовом до суду, ТОВ «Штадсервис» зазначає, що 14.02.2024 призначено нового директора позивача, який з метою з`ясування стану орендованого приміщення та його використання відповідно до умов Договору оренди, здійснив 27.02.2024 виїзд до приміщення та встановив, що вхідні двері приміщення зачинено на замки, від яких ключі у позивача відсутні та не зміг потрапити всередину приміщення.

Позивач зазначає, що за даним фактом 13.03.2024 звернувся до відповідача 2 із заявою № 1/03-24 про забезпечення доступу до приміщення та до відповідачів із заявою № 23/03/24 від 15.03.2024 про скасування нарахувань за Договором оренди через фактичну неможливість використання орендованих приміщень відповідно до положень ст. 762 Цивільного кодексу України.

Листом від 20.03.2024 № 062/15/05-996 відповідач 2 повідомив позивача про відсутність підстав для припинення та/або скасування нарахувань платежів з орендної плати, оскільки Договір оренди є чинним та в судовому порядку не розірваний. Також відповідачем 2 повідомлено, що станом на 18.03.2024 заборгованість позивача за Договором оренди складає 9 784,20, за Договором про компенсацію витрат - 130 733,03 грн.

Відповідач 1 Листом № 062/05-19-1813 від 04.04.2024 за результатами розгляду листа позивача про скасування нарахувань за Договором оренди повідомлено про те, що станом на сьогодні Договір оренди є чинним, в судовому порядку не розірваний, а отже відсутні підстави для припинення та/або скасування нарахувань платежів з орендної плати.

21.03.2024 представниками відповідача 2 та позивача складено акт обстеження нежитлових приміщень № 5 літер А на вул. Петлюри Симона, відповідно до якого перевіркою встановлено, що відповідно до листа Шевченківської окружної прокуратури міста Києва від 30.06.2023 №41-6907вих-23 здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному проваджені №12023100100001728 від 05.05.2023 за фактом незаконного заволодіння групою нежитлових приміщень №5 по вул. Симона Петлюри 5 в м. Києві загальною площею 78,1кв. м. Крім того, Київською міською радою, як власником майна територіальної громади м. Києва, подано до Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву про витребування приміщень, які є предметом договору оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 від ОСОБА_1 . Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.11.2023 у справі 761/40401/23 провадження відкрито. На момент проведення перевірки рішення у даній справі не прийнято.

Відповідно до п. 3 Акту обстеження, у зв`язку з викладеними в п. 2 даного акту обставинами, на час перевірки, орендовані приміщення зачинені. Ключі від вказаних приміщень у КП «Київжитлоспецексплуатація» та ТОВ «ШТАДСЕРВІС» відсутні, як наслідок ТОВ «ШТАДСЕРВІС» вказані приміщення не використовуються.

Таким чином, позивач зазначає, що станом на сьогодні доступ до приміщення у позивача через незалежні від нього обставини відсутній, тобто фактично з 06.01.2022 і до сьогодні позивачу так і не було забезпечено відповідачами доступ до орендованих приміщень, в зв`язку з чим, позивач просить звільнити ТОВ «ШТАДСЕРВІС» від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер «А» у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, які є предметом даних договорів.

Відповідач 1 в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що майно комунальної власності за Договором було передано в оренду позивачу з додержанням вимог законодавства, чинного на момент його укладення, а також було проінформовано орендаря в повному обсязі з умовами оренди та станом в якому знаходиться даний об`єкт оренди, зокрема позивач був обізнаний про необхідність проведення ремонтних робіт в орендованих приміщеннях, проте уклав договір оренди та взяв на себе зобов`язання зі сплати орендної плати саме за приміщення в такому стані. Відповідач 1 зазначає, що в Акті приймання-передачі від 06.01.2022, який підписаний сторонами, відсутні будь-які зауваження, щодо відсутності доступу до орендованих приміщень. Таким чином, відповідач 1 зазначає, що станом на сьогодні Договір оренди є чинним, в судовому порядку не розірваний, а отже відсутні підстави для припинення та/або скасування нарахувань платежів з орендної плати.

В свою чергу, відповідач 2, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач листом від 05.08.2021 звернувся до відповідача 1 з заявою про включення спірних приміщень до Переліку першого типу, за результатами розгляду якого, відповідач 1 керуючись п. 26 Порядку № 483 доручив листом № 062/05-19-5191 від 13.08.2021 відповідачу 2 прийняти рішення щодо можливості передачі спірного майна в оренду та надати інформацію про потенційний об`єкт оренди, про прийняте рішення повідомити позивача та відповідача 1. Відповідач 2 листом №062/15/1/13-3322 від 28.08.2021 надав позивачу повну інформацію про потенційний об`єкт оренди, в тому числі і про непридатний для нормальної експлуатації технічний стан приміщення, а також прийняв рішення, що потенційний об`єкт оренди можливо передати в оренду за умови згоди потенційного орендаря щодо виконання комплексу робіт капітального характеру відповідно до висновків будлабораторії від 27.11.2019. Відповідач 2 зазначає, що між підписаний сторонами Акт приймання-передачі орендованих приміщень не містить жодних зауважень щодо відсутності доступу у приміщення, як і застережень, що ключі орендарю не передані. Також, відповідач 2 зазначає, що обставини за яких відбувалась зміна директорів позивача стосується внутрішніх процесів діяльності товариства та жодним чином не доводить факту ненадання відповідачами доступу до орендованих приміщень. При цьому, відповідач 2 зазначає, що на спростування доводів позивача, щодо відсутності доступу до приміщень з моменту укладення договору оренди надає лист-звернення позивача від 31.01.2022 на отримання письмової згоди від балансоутримувача мереж (відповідача 1) на отримання послуг водопостачання та/або водовідведення через його мережі у орендованих приміщеннях. Відповідач 2 зазначає, що згідно квитанції №60865082 від 09.02.2022 позивач оплатив послугу з надання згоди на користування водопровідних та каналізаційних мереж. Таким чином, відповідач 2 зазначає, що цілком очевидно, що після укладення договору оренди позивач мав доступ до орендованих приміщень та користувався ними. Відповідач 2 також зазначає, що враховуючи викладене, та те, що ст. 762 ЦК України унормовує безпосередньо плату за користування майном, наймач не може бути звільнений від сплати інших платежів, які передбачені відповідним договором, однак не включені до орендної плати. Крім того, відповідач 2 зазначає, що Шевченківським районним судом міста Києва розглядається справа №761/40401/23 за віндикаційним позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування нежитлових приміщень загальною площею 78,1 кв.м за адресою Симона Петлюри 5 літер А, натомість згідно Договору оренди та Договору про компенсацію об`єктом оренди (об`єктом компенсації) є нежитлові приміщення загальною площею 131,6 кв.м., а отже позивачем не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами підстави звільнення від сплати визначених правочинами платежів на площу 53,5 кв.м., оскільки відповідно до п. 3 Акту обстеження орендованих приміщень від 21.03.2024, перевіркою встановлено, що позивачем на дату перевірки не використовуються приміщення 78,1 кв.м, натомість стосовно площі 53,6 кв.м перевірка не проводилася та зауважень щодо відсутності доступу не заактовано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда це речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В свою чергу, частиною 6 ст. 762 ЦК України унормовано, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Суд враховує, що в частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20, від 14.06.2022 у справі № 910/3536/21, від 07.06.2022 у справі № 922/1010/21, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.

При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем.

При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначила, що підставою для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди державного та комунального майна» № 483 від 3 червня 2020 року затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок).

Відповідно до п. 127 Порядку не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування тощо) протягом строку його дії, крім:

1) випадків, передбачених пунктами 123, 124 і абзацом третім пункту 191 цього Порядку;

2) внесення до Методики розрахунку орендної плати змін щодо зменшення ставок оренди за договором, який був укладений без проведення аукціону або конкурсу;

3) випадку, коли можливість користування майном істотно зменшилася через обставини, за які орендар не відповідає, зокрема у разі:

а) істотного пошкодження об`єкта оренди внаслідок дії обставин непереборної сили, які настали після підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта, за умови, що відновлення об`єкта до того стану, в якому він перебував до настання таких обставин, потребуватиме капітального ремонту об`єкта оренди;

б) припинення забезпечення об`єкта оренди комунальними послугами, якими об`єкт оренди був забезпечений або повинен бути забезпечений відповідно до умов договору та/або оголошення про передачу майна в оренду, якщо внаслідок такого припинення об`єкт оренди не може бути використаний орендарем;

в) здійснення капітального ремонту, реставрації або реконструкції об`єкта оренди з ініціативи балансоутримувача або його органу управління, якщо під час виконання будівельних робіт використання об`єкта оренди може завдати шкоди життю або здоров`ю людей, що перебувають або можуть перебувати всередині об`єкта оренди;

г) вилучення майна (його частини) відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

У такому разі зменшення орендної плати або тимчасове (на період існування обставин, зазначених у підпунктах "а" - "г" підпункту 3 цього пункту) звільнення орендаря від сплати орендної плати здійснюється за рішенням орендодавця на підставі заяви орендаря, до якої додані документи, що підтверджують існування відповідних обставин, або на підставі рішення суду.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що станом на сьогодні доступ до приміщення у позивача через незалежні від нього обставини відсутній, тобто фактично з 06.01.2022 і до сьогодні позивачу так і не було забезпечено відповідачами доступ до орендованих приміщень, в зв`язку з чим, позивач просить звільнити ТОВ «ШТАДСЕРВІС» від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер «А» у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, які є предметом даних договорів.

Разом з тим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права.

Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача.

У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

При цьому, особа, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту, повинна дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява No 38722/02).

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.

В постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/472/19 зазначено, що:

«Водночас, застосування такого способу захисту як визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, що вважає право порушеним, та іншою, яка претендує на відповідний титул. Тобто, такий спосіб захисту прав може бути застосований при наявності спору про право.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України одним із способів захисту цивільного права є визнання наявності чи відсутності прав, якими можуть бути, зокрема права власності чи інших речових прав на певне майно, визнання права авторства тощо, тобто ухваленням рішення про визнання чи відсутність права повинен вирішуватися спір по суті.».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/14144/17 надано наступні висновки щодо застосування способів захисту цивільних прав: статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, згідно з пунктами 3, 5, 7 частини 2 статті 16 ЦК України такими способами є припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов`язку в натурі, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Частиною 2 статті 20 ГК України передбачено визнання наявності або відсутності прав; установлення, зміну чи припинення господарських правовідносин, як одні із способів захисту прав суб`єктів господарювання. Разом з тим, такі вимоги будуть належними способами захисту цивільних прав, якщо вони самостійно будуть призводити до поновлення порушених прав. У випадку, якщо такі вимоги є пов`язаними з іншим способом захисту цивільних прав, зокрема, вимогою про стягнення грошових коштів за зобов`язаннями, вони не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду разом з вимогами, що забезпечують дійсне поновлення прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, зокрема, зазначено, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Отже, заявлена позивачем вимога про звільнення ТОВ «ШТАДСЕРВІС» від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер «А» у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, які є предметом даних договорів не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Встановлення обставин щодо наявності підстав для звільнення позивача від сплати відповідних нарахувань може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Суд наголошує, що звертаючись із позовом про звільнення ТОВ «ШТАДСЕРВІС» від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер «А» у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння позивачем фактично ставиться питання, що виходить за межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання.

При цьому, заявлена позивачем вимога не містить конкретизованого періоду, за який наймач звільняється від сплати орендної плати та компенсації витрат.

Згідно правового висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 2, ст. 20 ГПК Украйни до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/7631/18).

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про звільнення ТОВ «ШТАДСЕРВІС» від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер «А» у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, які є предметом даних договорів, не можуть бути самостійним предметом спору.

Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав та відповідно не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише під час розгляду спору про стягнення заборгованості за відповідними Договорами оренди та компенсацію витрат, тощо.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем позовна вимога не може забезпечити поновлення порушених прав, а отже обраний спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, позивачем у даному випадку обрано неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, який зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом з цим, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судових витрат на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 13.08.2024.

Суддя О.А. Грєхова