Постанова

від 27.11.2024 по справі 910/5029/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2024 р. Справа№ 910/5029/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Мальченко А.О.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання: Король Д.А.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 27.11.2024

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Штадсервис"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024

повний текст рішення складено та підписано 13.08.2024

у справі № 910/5029/24 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Штадсервис"

до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

про оскарження рішення суб`єкта господарювання

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", про оскарження рішення суб`єкта господарювання.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю підстав для звільнення позивача від орендної плати за Договором оренди нерухомого майна або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 5, літ. А у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, які є предметом даних договорів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 (суддя Грєхова О.А.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 по справі № 910/5029/24 в позові відмовлено повністю.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що заявлена позивачем позовна вимога не може забезпечити поновлення порушених прав, а отже обраний спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі № 910/5029/24, 26.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" звернулось з апеляційною скаргою б/н від26.08.2024, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024, матеріали апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., ОСОБА_1.

02.09.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5029/24.

16.09.2024 супровідним листом № 910/5029/24/5288/24 від 13.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5029/24.

26.09.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5029/24 за апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 та призначено справу до розгляду на 26.06.2024.

04.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги позивача заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. При цьому відповідач стверджував, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та винесеним без порушення норм матеріального та процесуального права, за результатом всебічного та повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відрядженні. призначено повторний автоматизований розподіл справи

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 для розгляду справи № 910/5029/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Сибіга О.М., судді Станік С.Р., ОСОБА_1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 справу № 910/5029/24 за апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 27.11.2024.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку. призначено повторний автоматизований розподіл справи

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 для розгляду справи № 910/5029/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Сибіга О.М., судді Станік С.Р., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 справу № 910/5029/24 за апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 прийнято до провадження та зазначено, що розгляд справи відбудеться 27.11.2024.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 06 січня 2022 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - орендодавець, відповідач 1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" (далі - орендар, позивач) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі - балансоутримувач, відповідач 2) укладено Договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3838 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 131,60 кв.м. (1 поверх - 53,90 кв.м., 3 поверх - 77,70 кв.м.), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 5, літ. А., вартість якого становить 3 066 623,44 грн.

Майно передається в оренду за цільовим призначенням на розсуд орендаря (п. 1.2 Незмінюваних умов Договору оренди).

Відповідно до п. 3.3 Незмінюваних умов Договору оренди орендна плата становить 7 354,33 грн. без ПДВ. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих Договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Нарахування податку на додану вартість на орендну плату, розмір авансового внеску орендної плати та суму забезпечувального депозиту, визначених у підпункті 8.1. пункту 8, пунктах 9 та 10 Умов, здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Згідно з п. 3.2 Незмінюваних умов Договору орендна плата визначена за результатами аукціону, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

За умовами п. 3.3 Незмінюваних умов Договору орендар сплачує орендну плату на рахунок балансоутримувача до 15 числа поточного місяця.

Орендна плата сплачується орендарем на рахунок балансоутримувача, починаючи з дати підписання Акту приймання - передачі майна.

Пунктом 3.4 Незмінюваних умов Договору оренди визначено, що додатково до орендної плати, розміру авансового внеску та суми забезпечувального депозиту, зазначених у підпункті 8.1 пункту 8, пунктах 9 та 10 умов, нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою, авансовим внеском та забезпечувальним депозитом.

У пункті 9.1.1 Незмінюваних умов Договору оренди балансоутримувач і орендодавець запевнили орендаря, що об`єкт оренди є вільним від третіх осіб, всередині об`єкта немає майна, належного третім особам, повний і безперешкодний доступ до об`єкта може бути наданий орендарю в день підписання акта приймання-передачі.

Цей договір укладено на строк 5 років з дати набрання чинності цим Договором. Строк оренди за договором починається з дати підписання Акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору (п. 11.1 Незмінюваних умов Договору оренди).

06 січня 2022 року за Актом приймання-передачі балансоутримувачем передано, а орендарем прийнято в орендне користування нежитлове приміщення загальною площею 131, 6 кв.м., що розташовані за адресою м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 5, літера А.

Також, в означеному Акті сторонами визначено, що стан нежилих приміщень, що передаються в оренду згідно даного Договору - потребують ремонту відповідно до акта будівельної лабораторії від 27.11.2019 № 205/08.

Крім того, 06 січня 2022 року між балансоутримувачем та орендарем укладено Договір про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 5, літ. А № 504/3538 (далі - Договір про компенсацію витрат), за умовами якого балансоутримувач та орендар на підставі договору оренди від 06.01.2022 № 3538 нерухомого майна, уклали договір про компенсацію витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою нежилих приміщень, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 5, літера А.

Згідно пункту 2.1 Договору про компенсацію витрат об`єктом компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою є нежитлові приміщення загальною площею 131, 60 кв.м., в т.ч. 1 поверх - 53,90 кв.м., 3 поверх - 77,70 кв.м., згідно з викопіюванням з по поверхневого плану, що складає невід`ємну частину Договору оренди.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, становить 3 785, 29 грн. на місяць.

Згідно з п. 3.3 Договору про компенсацію витрат розмір компенсації за користування земельною ділянкою змінюється в односторонньому порядку у випадку зміни розмірів земельного податку згідно з чинним законодавством.

Згідно з п. 3.5 Договору про компенсацію витрат компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою сплачується Орендарем на рахунок балансоутримувача, починаючи з дати підписання Договору оренди від 06.01.2022 № 3538.

За умовами п. 3.6 Договору компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.

Цей Договір є укладеним з моменту набрання чинності Договору оренди і діє з 06.01.2022 до 05.01.2027 (п. 7.1 Договору про компенсацію витрат).

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що 14.02.2024 призначено нового директора ТОВ "Штадсервис", який з метою з`ясування стану орендованого приміщення та його використання відповідно до умов Договору оренди, здійснив 27.02.2024 виїзд на об`єкт оренди та встановив, що вхідні двері приміщення зачинено на замки, від яких ключі у позивача відсутні та не зміг потрапити всередину приміщення.

Позивач також зазначив, що в зв`язку з виявленими обставинами, 13.03.2024 звернувся до відповідача 2 з заявою № 1/03-24 про забезпечення доступу до приміщення та з іншою заявою № 23/03/24 від 15.03.2024 про скасування нарахувань за Договором оренди через фактичну неможливість використання орендованих приміщень відповідно до положень ст. 762 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивач зазначає, що доступ до приміщення у орендаря через незалежні від нього обставини відсутній, в зв`язку з чим, просить звільнити ТОВ "ШТАДСЕРВІС" від сплати орендної плати за договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер "А" у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, які є предметом даних договорів.

Заперечуючи проти позову Відповідач 1 зазначив про те, що майно комунальної власності за Договором було передано в оренду позивачу з додержанням вимог законодавства, чинного на момент його укладення. Орендаря також було проінформовано про з умови оренди та стан, в якому знаходиться даний об`єкт оренди. Тобто, позивач був обізнаний про необхідність проведення ремонтних робіт в орендованих приміщеннях, проте уклав договір оренди та взяв на себе зобов`язання зі сплати орендної плати саме за приміщення в такому стані.

Відповідач 1 також зазначив, що в акті приймання-передачі від 06.01.2022, який підписаний сторонами, відсутні будь-які зауваження, щодо відсутності доступу до орендованих приміщень.

Відповідач 2 також зазначив, що підписаний між сторонами Акт приймання-передачі орендованих приміщень не містить жодних зауважень щодо відсутності доступу у приміщення, обставини за яких відбувалась зміна директорів стосується внутрішніх процесів діяльності товариства та жодним чином не доводить факту ненадання відповідачами доступу позивачу до орендованих приміщень.

В зв`язку з вище викладеними обставинами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" вважає, що має достатньо правових підстав для звільнення його від орендної плати за Договором оренди нерухомого майна або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 5, літ. А.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда це речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В свою чергу, частиною 6 ст. 762 ЦК України унормовано, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Суд також враховує, що в частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20, від 14.06.2022 у справі № 910/3536/21, від 07.06.2022 у справі № 922/1010/21, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.

При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем.

При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначила, що підставою для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" № 483 від 3 червня 2020 року затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок).

Відповідно до п. 127 Порядку не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування тощо) протягом строку його дії, крім:

1) випадків, передбачених пунктами 123, 124 і абзацом третім пункту 191 цього Порядку;

2) внесення до Методики розрахунку орендної плати змін щодо зменшення ставок оренди за договором, який був укладений без проведення аукціону або конкурсу;

3) випадку, коли можливість користування майном істотно зменшилася через обставини, за які орендар не відповідає, зокрема у разі:

а) істотного пошкодження об`єкта оренди внаслідок дії обставин непереборної сили, які настали після підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта, за умови, що відновлення об`єкта до того стану, в якому він перебував до настання таких обставин, потребуватиме капітального ремонту об`єкта оренди;

б) припинення забезпечення об`єкта оренди комунальними послугами, якими об`єкт оренди був забезпечений або повинен бути забезпечений відповідно до умов договору та/або оголошення про передачу майна в оренду, якщо внаслідок такого припинення об`єкт оренди не може бути використаний орендарем;

в) здійснення капітального ремонту, реставрації або реконструкції об`єкта оренди з ініціативи балансоутримувача або його органу управління, якщо під час виконання будівельних робіт використання об`єкта оренди може завдати шкоди життю або здоров`ю людей, що перебувають або можуть перебувати всередині об`єкта оренди;

г) вилучення майна (його частини) відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

У такому разі зменшення орендної плати або тимчасове (на період існування обставин, зазначених у підпунктах "а" - "г" підпункту 3 цього пункту) звільнення орендаря від сплати орендної плати здійснюється за рішенням орендодавця на підставі заяви орендаря, до якої додані документи, що підтверджують існування відповідних обставин, або на підставі рішення суду.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що доступ до приміщення через незалежні від нього обставини відсутній, не було забезпечено відповідачами доступ до орендованих приміщень, в зв`язку з чим, просить звільнити ТОВ "ШТАДСЕРВІС" від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер "А".

Разом з тим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права.

Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача.

У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

При цьому, особа, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту, повинна дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.

В постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/472/19 зазначено, що:

"Водночас, застосування такого способу захисту як визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, що вважає право порушеним, та іншою, яка претендує на відповідний титул. Тобто, такий спосіб захисту прав може бути застосований при наявності спору про право.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України одним із способів захисту цивільного права є визнання наявності чи відсутності прав, якими можуть бути, зокрема права власності чи інших речових прав на певне майно, визнання права авторства тощо, тобто ухваленням рішення про визнання чи відсутність права повинен вирішуватися спір по суті.".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/14144/17 надано наступні висновки щодо застосування способів захисту цивільних прав: статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, згідно з пунктами 3, 5, 7 частини 2 статті 16 ЦК України такими способами є припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов`язку в натурі, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Частиною 2 статті 20 ГК України передбачено визнання наявності або відсутності прав; установлення, зміну чи припинення господарських правовідносин, як одні із способів захисту прав суб`єктів господарювання. Разом з тим, такі вимоги будуть належними способами захисту цивільних прав, якщо вони самостійно будуть призводити до поновлення порушених прав. У випадку, якщо такі вимоги є пов`язаними з іншим способом захисту цивільних прав, зокрема, вимогою про стягнення грошових коштів за зобов`язаннями, вони не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду разом з вимогами, що забезпечують дійсне поновлення прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, зокрема, зазначено, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

В даному випадку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, заявлена позивачем вимога про звільнення ТОВ "ШТАДСЕРВІС" від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер "А" у період з 06.01.2022 по дату фактичного витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в позовного провадження.

Судова колегія також зазначає що звертаючись з позовом про звільнення ТОВ "ШТАДСЕРВІС" від сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3538 від 06.01.2022 та від сплати платежів за Договором № 504/3538 від 06.01.2022 про компенсацію витрат балансоутримувачу за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 5, літер "А" позивачем фактично ставиться питання, що виходить за межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання.

При цьому суд зазначає про те, що заявлена позивачем вимога не містить конкретизованого періоду, за який наймач звільняється від сплати орендної плати та компенсації витрат.

Згідно правового висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 2, ст. 20 ГПК Украйни до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/7631/18).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

У контексті наведених у апеляційній скарзі доводів колегія суддів наголошує на тому, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів поданих сторонами і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, та сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності і взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилаються в апеляційній скарзі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис".

З приводу висвітлення всіх доводів скаржника апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Штадсервис" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі № 910/5029/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі № 910/5029/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/5029/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.12.2024.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді А.О. Мальченко

С.Р. Станік